Виховання любові до матері

Вступ.

1. Традиції народу у вихованні любові до берегині роду.

2. Виховання любові до матері – важливе завдання морального виховання.

3. Робота дошкільного закладу з сім’єю щодо виховання любові до рідних, до матері.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність дослідження. Взаємини батьків і дітей є однією з найбільш актуальних проблем, яка досліджується сучасною психолого-педагогічною наукою. Саме у взаємодії з дорослим дитина входить в оточуючий світ, оволодіває цінностями, нормами і правилами, прийнятими в суспільстві.

Нині в нашій країні спостерігається значне збільшення проблемних сімей, що призводить до соціально-психологічної та педагогічної дезадаптації дітей. Ця тенденція вимагає розширення кола послуг як батькам, так і дітям з боку вихователів, психологів та соціальних педагогів з метою забезпечення розвитку й охорони психічного та соматичного здоров’я. Така соціальна ситуація вимагає спеціальних програм освіти батьків і педагогів, що пов’язано із суттєвими ускладненнями в особистісному розвитку дітей.

У психолого-педагогічній науці накопичений значний теоретичний матеріал з проблеми батьківсько-дитячих взаємин. Їх вплив на формування дитячої особистості розглядався в працях Ю.Аркіна, О.Вишневського, О.Духновича, Н.Лубенець, А.Макаренка, Я.Мамонтова, С.Русової, К.Ушинського, Я.Чепіги.

Демократизація й гуманізація сучасного суспільства та виховного процесу зумовлюють актуальність вирішення проблеми формування гармонійних взаємин батьків і дітей дошкільного віку.

Аналіз наукової літератури з теми дослідження засвідчив, що, не дивлячись на ряд теоретичних та прикладних досліджень у галузі батьківсько-дитячих взаємин в педагогіці і психології, проблема формування гармонійних взаємин батьків з дітьми дошкільного віку залишається невирішеною. Зокрема, актуальним є вивчення особливостей формування гармонійних взаємин батьків і дітей як фактору їх особистісного розвитку, виявлення педагогічних умов розвитку гармонійних батьківсько-дитячих взаємин.

Гуманізм батьківсько-дитячих взаємин – це спрямована на дитину, ціннісна система орієнтирів батьків, яка може втілюватися в її свідомості та супроводжуватися різними емоційними переживаннями. Отже, якщо взяти за основу усвідомлений гуманізм батьків, то відкривається можливість побудови гармонійних взаємин у сім’ї.

Об’єкт дослідження – процес формуваннявзаємин батьків і дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження– педагогічні умови формування любові до матері та близьких у дітей дошкільного віку.

Мета дослідженняполягає в теоретичному обґрунтуванні сутності, структури гармонійних взаємин батьків і дітей дошкільного віку, розробці педагогічних умов їх формування.

Гармонійні взаємини батьків і дітей формуються в процесі міжособистісних взаємин, які ми розглядаємо як активну взаємодію суб’єкта і соціального довкілля. Переважна більшість дослідників зазначає, що сензитивним для формування і становлення гармонійних батьківсько-дитячих взаємин є дошкільний вік (Л.Божович, О.Кононко, Т.Маркова та ін.).

1. Традиції народу у вихованні любові до берегині роду

Визначне місце у народній педагогіці займає моральне виховання людини. Як відомо, мораль — це сукупність правил, норм співжиття, поведінки людей, що визначають їхні обов'язки і ставлення один до одного у суспільстві

Перші знання про моральні норми дитина дістає від своїх перших вихователів — батьків. Тут, у родинному колі, через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та й взаємини з рідними, сімейні традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як гарне і погане, добро і зло, справедливість, доброзичливість, чуйність, дбайливість, працьовитість, старанність, співчутливість, мужність, чесність, обов'язок, правдивість, ощадність та інші. Розглянемо детальніше деякі з зазначених понять.

Найважливішим вважалося почуття любові до батьків. Моральним обов'язком дітей була допомога батькам по господарству, догляд за ними у разі хвороби, немічності, вияв повсякчасної уваги, шани й турботи. До батьків, як правило, зверталися на "Ви": до матері — "пані-матко", "мамо", "нене"; до батька — "неню", "пане батьку", "батьку".

В.О. Сухомлинський вибудовував свою виховну систему на принципах етнопедагогіки, в якій образ матері посів значне місце. Матір у нього випромінює любов, чуйність та повагу до дитини; матір — джерело загальнолюдських цінностей, чеснот, Берегиня. Без перебільшення можемо сказати, що саме Василь Сухомлинський є єдиним педагогом радянського періоду, який створив «культ Матері». Матір у нього не всесильна, як до цього привчала радянська педагогіка, а звичайна людина, яка потребує уваги, чуйного ставлення, поваги, ласки, любові. Ні школа, ні суспільство не може замінити матір. А тому любов до матері, вважав педагог, потрібно виховувати і в школі у процесі формування стосунків між хлопчиками і дівчатами.

Етнографи відзначають у побуті великих сімей своєрідну субординацію. Так, коли всі сідали за стіл і їли з однієї миски, то першим набирав страву найстарший член родини, потім всі інші, віддаючи першість старшому за віком. Коли хтось з дітей намагався порушити це правило, він тут же за столом карався (старша дитина била його ложкою по голові).

Такий лад життя в сім'ї мав величезний позитивний вплив на дітей. Дитина привчалась до думки, що в суспільстві більшу винагороду одержує той, чия участь у суспільне корисній праці більша, хто може більше зробити для інших, у кого більший досвід. На цю особливість етнопедагогіки слід звертати більш уваги в сучасному вихованні, адже сучасні діти дістають усе найкраще, і то в першу чергу. Це розвиває дитячий егоїзм, який у старшому віці іноді дає небажані наслідки.

Функціонування рідної мови — основа духовного життя кожної нації. Рідне слово виховує національну психологію, національний характер, національну самосвідомість [2, с. 8-9].

В перші місяці життя немовляти над колискою схиляється мати і тихо наспівує ніжні мелодії колисанки, кожне слово якої переливається в кровинку дитини, стає її надбанням. Таке емоційне спілкування матері з новонародженою дитиною через рідне слово, втілене у колисковій мелодії, є прикладом єднання поколінь, постійного діалектичного взаємозв'язку минулого і прийдешнього.

Відношення батьків до дітей має бути гармонійним. Відношенням матері до дитини з перших днів її життя повинна керувати розумна і вимоглива любов. Мати добирає такі методи й засоби виховання, які забезпечують фізичний і духовний розвиток сина чи доньки, відповідний їх віку.

Як свідчить історій, витоки української сім'ї простежувались на нашій території і давніх-давен (приблизно 200 тис. років до н.е.). То був період матріархату, коди годувальницею роду була жінка. Вона ж кінчалась і вихованням дітей. Жінка — Мати була головною особою в сім'ї. Не спроста під час розкопок поселень Трипільської культури знайдено статуетки жінки. Тому що саме жінка-мати була хранителькою роду.

Г.А. Литвинова дуже гарно з почуттям любові, вірності, чесності та доброти відобразила авторитет матері у своїй книзі, яка так і називається “Авторитет матері”. Вона говорить що в усіх народів світу споконвіку шанується мати — дародавиця життя, охоронниця домашнього вогнища, уособлення самовідданої любові: Усі матері світу, незалежно від того, як влаштовано їхнє життя, бажають щастя своїм дітям, і переважна більшість з них прагне, як уміє, прищепити синам і дочкам людські чесноти.

Авторитет матері виступає, як чинник підвищення морально-виховного потенціалу сім’ї, до починається формування нової людини.

На материнській совісті і обов’язку – виховати кожного з своїх дітей таким, щоб ніхто з них не робив бездумно і невдячно[1, c. 20-21].

Образ Матері-жінки для української культури пов’язувався з берегинею-заступницею роду (а образ дівчини – з моральною чистотою). Адже головна функція сім’ї — народження дітей, а також їхнє виховання, отже — передавання наступним поколінням культури, традицій, мови, досвіду попередніх поколінь (тобто мати виконує роль визначальної ланки у збереженні етносу).

Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і передусім матері. Зі смертю чоловіка саме вона завжди виступала на перший план, ставала главою сім’ї Образ матері – розсудливої, доброї і водночас суворої господині – яскраво змальований у класичній літературі.

Жінка як символ самого Життя була об’єктом поклоніння у українців ще з часів Трипільської культури (символи родючості та символи добробуту — жіночі статуетки, зображення сонця, тощо). В давніх українських віруваннях важливе місце займала Берегиня – мати всього живого, первісне божество-захисник людини, богиня родючості, природи та добра. З часом Берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-амулети носили на шиї. Традиційний малюнок Берегині — символічна постать жінки з застережливо піднятими руками.

Культ матері, який у українців пов’язувався з обожнюванням землі, став основою етнічної домінанти українського національного характеру. Юрій Липа, видатний український етнопсихолог вважає, що “… в центрі духовності (…) стоїть жінка-мати, істота, що єднає коло себе родину. Найдавніший символ того агрикультурного населення — це образ Великої Матері, божества прапрадідів сучасних українців”.

Від матерів переливається, прищеплюється синам і дочкам шанобливе ставлення до народних святинь – до народної символіки, до хліба, виплеканого людською працею, до всього, в чому живе душа і доля народу. Діти неодмінно знатимуть, як багато доброго мама зробила для них, вони будуть знати про її людяність, що виявляється у ставленні до рідних і до чужих, про доброту, яка виявляється у її вчинках.

Людяність робить у материнське серце таким великим, що його ніжності, турботливості і вболівань вистачає не тільки на своїх рідних, а й на інших людей.

Величина і скорботна постать жінки стала уособленням Батьківщини-матері. В ній – сила і віра народу, що вміє не гнутися, тамувати біль і ставати вище за смерть.

В ній – заклик боронити рідну землю життя і мир, бути готовим у разі потреби битися за це, не шкодуючи свого серця. Мати повинна відчувати самоцінність дитинства, неповторність вдачі й особливість внутрішнього світу кожного сина й доньки;

у щасливому хисті, вправляючи недоліки поведінки і характеру дітей, не обмежувати їх саморозвиток, у тактовному вмінні без напучувань вчити дітей розуміти, поважати старших, одне одного, охоче допомагати в разі потреби,в розумному прагненні розсунути дитяче світобачення.

З народженням дитини народжується материнська тривога за неї і за світ, в який прийшло її дитя.

Віддавна українка вирішилась почуттям власної гідності та завжди була берегинею сімейної моралі. В українській сім'ї визнавали культ предків, шанували бабусю, дідуся, батьків. Діти зверталися до них на «Ви».

Дітей і тепер учать, що мама, тато, бабуся, дідусь -найвірніші. найнадійніші друзі. Вони завжди допоможуть і якими б вони не були стомленими а іноді і хворими завжди нагодують, напоять, вислухають, приголублять, дадуть слушну пораду. А діти, в свою чергу, повинні їм відповідати тим же. Така атмосфера забезпечує відчуття цілісності родоводу, формує впевненість у собі та стабільності майбуття[12, c. 129-130].

2. Виховання любові до матері – важливе завдання морального виховання

Материнська любов беззастережна, беззаперечна, всепоглинаюча. Про неї складено притчі, прислів'я, казки, написано твори художньої літератури. Нагадаємо кілька прислів'їв про роль матері у житті дитини: "Справжня мати і лає, і карає та від серця не відриває", "Материнська любов на землі тримає, від хвороб оберігає", "Дім не спадком багатий, а мудрістю матері", "Мамина молитва і з дна ріки врятує, і в горах збереже".

Першочергове завдання педагогіки — допомогти батькам усвідомити їхню відповідальність за виховання дітей і допомогти їм виконати важливу функцію первинних, природних вихователів. Як свідчать наукові дослідження, значна частина батьків не надає цій функції належного значення; особливо багато таких серед тих, чиї діти виховуються у дошкільному закладі. Мотивуючи таке ставлення, батьки говорять: «Нехай виховує дитячий садок, а далі — школа». Не меншу тривогу викликають і ті батьки, які в цілому висловлюють готовність до здійснення виховної функції, але не мають достатніх педагогічних знань, часу, умов. Свою потребу в педагогічній інформації вони вичерпують окремими бесідами з педагогами, батьківськими зборами, епізодичним читанням певних педагогічних видань. Не випадково на запитання «Як ви розумієте слова «доброта», «ласкавість», «чуйність»?» переважна більшість батьків відповідає загальними фразами.

Між тим, ані дошкільний заклад, ані школа не можуть виконати тієї виховної функції, яка належить сім'ї. І не тому, що педагоги не надають уваги вихованню кожної дитини. Справа в тому, що як сім'я, так і дошкільний заклад мають специфічні виховні можливості і не можуть замінити один одного[15, c. 2-3].

Сім'я має унікальні можливості для всебічного виховання завдяки глибоко емоційним, інтимним зв’язкам між її членами. Спілкування батьків і дітей — важливий засіб морального виховання, визначальний фактор розвитку особистості дитини. «Первинна соціалізація», за визначенням психологів, у період раннього і дошкільного дитинства може успішно реалізуватися лише в сім'ї. Батьки і діти — найближчі, найрідніші незамінні люди, стосунки яких неможливо скопіювати чи компенсувати в умовах виховного закладу. До добрих вчинків у сім'ї дитину спонукають передусім мотиви любові до рідних, розуміння їхнього стану: «Я хочу бути добрим, щоб мама була мною задоволена», «Я допомагаю бабусі, бо вона старенька і втомлюється». В дошкільному закладі допомогу вихователеві (помічникові, іншим працівникам) дитина надає, орієнтуючись на однолітків, і хоч і в цьому випадку вона керується співчуттям, проте ця допомога явно відрізняється (адже своїй мамі можу (і повинен) допомогти лише я). Число дорослих, з якими постійно спілкується дитина дошкільного віку, досить незначне. Сімейні стосунки — найбільш тривалі, постійні, різноманітні за змістом. Вплив батьків на дитину досить великий, навіть якщо вони і не усвідомлюють цього. Тим часом потреба мати приклад для наслідування, порадника, друга, захисника — це неодмінна особливість психічного складу дитини дошкільного віку. Це своє прагнення дитина реалізує насамперед в сім'ї, серед близьких, рідних людей. Любов матері, авторитет батька — найвищі цінності в житті людини — повинні органічно ввійти в її життя вже в ранньому віці. Тому так важливо роз'яснити батькам цю виняткову виховну місію. Якщо ж батьки не задовольняють потреби дитини у ласці, співчутті, довір'ї, то процес формування особистості спотворюється, затримується засвоєння моральних норм і моральної спрямованості особистості. Не випадково соціолого-педагогічні дослідження свідчать, Що в багатьох випадках неповнолітні правопорушники — це люди, які мали важке дитинство, тобто не одержали у дошкільному віці належної батьківської уваги і турботи.

Народна педагогіка підняла матір на недосяжну висоту за її любов до дитини. Мама любить і шанує своє маля, дбає про його здоров'я, розвиток, навчає рідної мови (усім відомий вислів "материнська мова"), звичаїв, допомагає адаптуватися в довкіллі.

Материнська любов була і є предметом наукових досліджень: вивчаються її прояви, закономірності, механізми. В результаті вивчення сформульовано правило: любов до дитини має бути свідомою, конструктивно-дієвою та розвивальною. У педагогічний обіг навіть введено поняття "вітамін М" — любов матері до дитини (А. Аркін).

Але батькам дуже хочеться відчувати, що й діти їх також люблять. А чи вчимо ми своїх синів та доньок любити й поважати нас? Можливо хтось здивується: "Як же це я вчитиму своє дитя любити мене? Досить того, що я люблю сина (доньку). Дитина мене любить, тому що я її мати". На жаль, це не завжди так[10, c. 16].

Ми глибоко переконані, що в постійних клопотах про життєві проблеми дорослі не повинні втрачати почуття любові, доброти й взаємоповаги одне до одного, до своїх дітей і навчати дітей любові до своїх батьків, рідних. Тож пропонуємо вам, шановні батьки, разом поміркувати, як це робити.

Дитина тонко відчуває настрій батьків, спостерігаючи за їхніми взаєминами. Опосередкований вплив цих взаємин на малюка визначає надалі характер його стосунків з батьками й іншими дорослими, проектує вже його взаємини в майбутньому родинному житті.

Крихітка в пелюшках така беззахисна, така залежна від нас, так потребує нашої любові, уваги! Мама, яка повсякчас поряд з дитиною, захоплено сприймає першу усмішку, перше гуління, лепет і, нарешті, таке жадане, перше "мама".

Отже, саме в цей час і починайте знайомити дитину із собою, розповідайте їй про себе. Нехай немовлятко чує, що ви — його мама, а воно — ваша дитинка — синочок чи донечка. Воно схоже на вас — такі самі очі — і на тата (знайдіть чим). Нехай ці слова йдуть від серця. Разом з пестливими інтонаціями, що свідчить про материнську любов, якої так потребує малюк, він ще й отримає інформацію про свою матір. А пізніше сам спонукатиме маму до розмови, але не плачем, а натхненним гулінням чи лепетом. Не лінуйтеся співати колискової для свого маляти, читайте йому невеликі віршики, потішки, складайте власні віршовані рядки, просто розмовляйте з дитиною.

Інколи дорослі самі провокують сина чи доньку на такі вчинки, за які пізніше сваритимуть. Так, звичка маленької дитини смикати усіх підряд за волосся, спочатку розважає, викликає веселощі й сміх дорослих і дитини. А потім, коли це вже стає для малого звичкою, його сварять, кажуть, що так не можна, навіть карають. Визначіть, для себе, які дії малюка є для вас прийнятними, а які — ні, і доведіть це до його відома. Подумайте, як навчити його виявляти ніжність: усмішкою, обіймами, поцілунком. Пізніше такий емоційний прояв доповниться ще й турботою про маму, бажанням їй допомогти, порадувати. А поки що поспостерігайте, як по-різному дво-трирічні діти граються лялькою: як носять, як перевдягають, як годують. Якщо доня носить ляльку, тримаючи за голову, це означає, що мама пропустила той момент, коли треба пояснити своїй Іринці чи Світланці неприпустимість такого ставлення до "дитини"[6, c. 28-29].

Створюйте різні виховні ситуації, читайте дитині невеличкі віршики та казочки про маму. Звернімося, зокрема, до поезії Марійки Підгірянки.

Пробудження

Снилось мені ясне сонце,

що в хаті світило, — А то лиш так моя мама

дивилася мило. Приснивсь мені легкий вітрик,

що пестив колосся, — А то мені моя мама

гладила волосся. Снилась мені ягідочка,

як мед солоденька, — А то мене цілувала

мама дорогенька. Снилось мені,

що на крилах я вгору несуся, А то мене із постелі

піднесла матуся.

Цей вірш можна використати по-різному. Маленькій дитині (до трьох років) можна наспівувати його як колискову. Нехай дитя відчує музику поетичного слова, сприйме яскравий ритмічний малюнок вірша: моя мама, мама дорогенька, матуся; мама дивилася мило, мама гладила волосся, мама цілувала дитину; матуся підносить дитину на руках.

Добрі, ніжні, лагідні слова западають у душу малюкові, а підкріплені материнським теплом викликають у нього почуття захищеності, спокою, щастя.

Дитина трьох-чотирьох років уважно слухатиме й повторюватиме слова віршика. Варто поговорити із сином чи донькою про те, які почуття виникають у них, коли вони слухають його. Спробуйте сформулювати запитання, які б ви поставили своїй дитині, наприклад такі: А як би ти, Васильку, сказав про свою маму? Давай, доню, намалюємо портрет нашої матусі. Як лагідно можна звернутися до мами?

П'яти-шестирічна дитина може вже спробувати самостійно скласти вірш про свою маму. А особливо після того, як ви запропонуєте добірку віршиків про те, як мама любить свою дитину.

Дарунок з ярмарку

Я донечка матусина,

— Мама мене любить.

Мама мені на ярмарку

Черевички купить.

Наша мати

Мати наша, мати, як голубка сива,

Крильцями любові усіх нас прикрила.

Мати наша, мати, як сонечко ясне,

Цілий день нам світить і в нічку не гасне.

Мати наша, мати, як сонечко з неба,

В день і в нічку знає, чого дітям треба.

Мати

Хто тебе так щиро любить, і вбирає, і голубить, і кладе у постіль спати? Мати.

Хто стеріг тебе від злого, відмовляв собі усього, щоб тобі віддати? Мати.

Хто тебе узяв за руку і до школи на науку вів, щоб розуму навчати? Мати.

Дитина, слухаючи такі поетичні рядки, переповнюється бажанням так само гарно сказати про свою матусю. Підтримуйте її старання, допоможіть у творчості.

Можна використовувати і жартівливі віршики — безконечні казочки, якими можна розважитися, посміятися разом мамі й малюкові.

«Скажу, діти, вам казку: Приніс зайчик дров в'язку, Поколов їх дрібненько, Зварив кашку швиденько. Кашка була солодка — Моя казка коротка. Ще послухайте й таку: Вбіг хлопчина в кімнату, У болоті по вуха, Бо він мами не слуха. А що далі — не знаю, Хіба маму спитаю.

А цього віршика можна навіть спробувати розіграти з дитиною в ролях.

Зайчик в тернині

Скочив зайчик в тернину

і роздер кожушину;

Йде лисичку просити

кожушину зашити.

А лисичка регоче,

зашивати не хоче:

І — Де ти був? Нащо дер?

Ходи в дранім тепер!

Біжить зайчик до мами,

зайшли очки сльозами:

— Мамко, любко, не бийте,

кожушину зашийте!

Мама сина не била,

кожушину зашила.

Зайчик очка обтер

і знов скаче тепер[20, c. 39-40].

У хвилини непослуху дитини (адже батькам відомі й такі хвилини) нехай вона побачить не похмуре, сердите мамине обличчя, а почує жартівливу приповідку про заплаканого зайчика, або ще щось таке, що допоможе зняти напруження, примусить поставитися до себе та до своїх примх з гумором.

Граючись з дитиною в дидактичні ігри на кшталт "Чиєї мами дітки?", обов'язково запитуйте:

— А ти, Олечко, чия донечка?

— Твоя.

— Так, ти моя донечка. А як мене звати?

— Матуся Нінуся.

— Ти в мене розумниця. Я тебе люблю.

Дитина відповість вам щирою усмішкою, міцними обіймами і таким дорогим для кожної мами: "Я теж тебе люблю".

Старшому дошкільняті буде корисно прочитати оповідання Василя Сухомлинського.

Сьома дочка

Було в матері сім дочок. Ось поїхала мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулася додому аж через місяць.

Коли мати увійшла до хати, дочки одна за одною стали говорити, як вони знудьгувалися за нею.

— Я скучала за вами, немов маківка за сонячним про-мінням, — сказала перша дочка.

— Я ждала вас, як суха земля жде краплину дощу, — промовила друга дочка.

— Я плакала за вами, як маленьке пташеня плаче за пташкою, — сказала третя.

— Мені тяжко було без вас, як бджолі без квітки, -щебетала четверта.

— Ви снилися мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п'ята.

— Я виглядала вас, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона роззула матусю й принесла їй води — помити ноги.

Поговоріть з дитиною про те, хто з дочок, на її думку, справді любив маму. Як сьома донька повідала матері про свою любов?

Важливо, щоб дитина якнайбільше знала про своїх батьків: і про те, якими вони були в дитинстві, в які ігри гралися, з ким дружили, і про те, що зараз відбувається в їхньому житті[17, c. 109-110].

Прикладом для дитини є почуття любові й довіри між батьками. Тато турбується не тільки про сина чи доньку, а й про свою дружину — маму дитини. Мама ж дбає про затишок всієї родини. На жаль, не завжди дитина росте в аурі ніжності, любові й турботи, яку створюють своїми взаєминами батьки.

Бажано, щоб усі члени сім'ї діяли узгоджено і, спілкуючись з дитиною, спрямовували зусилля на формування любові й поваги до своїх близьких, піклувалися одне про одного, допомагали одне одному, підтримували і пишалися одне одним.

Зрозуміло, що лише читання художньої літератури, виховних заходів до 8 Березня чи Дня матері замало для створення атмосфери комфортних, емоційно-сприятливих взаємин. Це постійне таїнство творення духу власної сім'ї, нової людини, це творчі зусилля, непроста спільна діяльність, насамперед батька й матері.

Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до світлого образу України, до щирих, глибоких і чесних почуттів. У нашого народу здавна живе добра і благородна традиція – підтримувати теплі родинні взаємини, долати родинні незгоди. І все це робиться заради дітей, щоб виховати в них родинні почуття.

Недарма в народі кажуть: “З родини йде життя людини”.

“Без сім’ї немає щастя на землі”.

“Сім’я, рід, родина – ключ до щастя людини”.

Батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі.

Навчально-виховний процес в дитячому садку передбачає виховання любові до своїх рідних. Ознайомлення з працею дорослих і виховання поваги до неї – один із способів формування в дітей працьовитості, позитивного ставлення до праці і до трудівників.

Дослідження показали, що в дошкільному віці діти виявляють великий інтерес до дорослих. У малюків виникає бажання наслідувати старших, брати участь у їх праці. Діти відчувають радість і задоволення від трудових зусиль, усвідомлюють користь своїх дій, виявляють бережне ставлення до праці дорослих. Вплив праці дорослих на поведінку дітей можна спостерігати і в дитячих іграх. Де вихованці прагнуть точно відобразити той чи інший вид праці так, як спостерігали, підкреслюючи злагодженість дій, акуратність, точність[9, c. 107-109].

3. Робота дошкільного закладу з сім’єю щодо виховання любові до рідних, до матері

Сім’я надзвичайно глибоке джерело для розвитку у дитини почуття радості, щастя, що є результатом виконання нею певної діяльності.

Виховання у сім'ї — першооснова розвитку дитини як особистості. В українській етнопедагогіці важливим компонентом є народна фамілогія — народні знання і досвід будівництва міцної здорової сім'ї. Сім'я, родина, рід — головні чинники виховання в народній педагогіці. Формування особистості — процес неперервний, що триває протягом усього життя. Тому виховній функції сім'ї у народній педагогіці належить особливе місце. Пошанування новонародженої дитини і її батьків, бабусь і дідусів (прапрабатьків), названих батьків та кумів, зразки народної педагогіки у різних формах усної народної творчості (колискові пісні, забавлянки, потішки, пісеньки, народні дитячі ігри), родинні свята, спільні види діяльності дорослих і дітей у сім'ї, день повноліття дитини, день першого заробітку, весілля, дні пам'яті предків — ці засоби сімейної педагогіки супроводжують все життя людини, вони власне й складають її життя. Важливе завдання педагогічної науки і практики — відродити ці засоби виховання, ввести їх у сучасну сім'ю, гуманізувати це мікросередовище, де формуються основи особистості, її моральні якості.

Взаємні обов'язки батьків і дошкільного закладу, в якому виховуються їхні діти, регулюються Положенням про дошкільний виховний заклад України. Тому при вступі дитини до дошкільного закладу батькам необхідно розповісти про те, що період адаптації дитини до нових умов життя і виховання — складний психолого-педагогічний процес, який позначається на поведінці і на всій особистості дитини. В подальшому педагог наголошує на значенні для дошкільника сприятливої атмосфери сімейних стосунків. Нагадати про це батькам не завадить і тоді, коли змінюється склад сім'ї (приїхала жити бабуся, народилася молодша дитина, розлучилися батьки тощо). Діти повинні знати про склад своєї сім'ї, домашню адресу, про родичів, які не живуть безпосередньо з ними. В молодшому дошкільному віці батьки разом з вихователями допомагають дитині ввійти у колектив однолітків, формують уявлення про норми поведінки в колективі, правила спілкування з дорослими і дітьми, користування спільними речами (іграшками, матеріалами до занять та ін.). Батьків потрібно застерігати від стихійності у вихованні, адже дошкільний заклад вимагає певної поведінки дитини, вимоги дитячого садка і сім'ї не повинні істотно розходитись[7,c. 9-10].

Таким чином, дошкільні заклади повинні проводити ряд заходів, спрямованих на розвиток почуття любові у дітей до своїх близьких. Сучасні дитячі дошкільні заклади стають відкритими для батьків, дітей і громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного розвитку і виховання дітей. Вплив дошкільних закладів на розвиток педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким критеріям:

1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з конкретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний зв'язок. Робота педагога з батьками має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності відповідні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками, вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та індивідуального розвитку.

4. Проведення урочистих ранків. Організація свят для батьків і дітей на кшталт «День матері», «Свято сім’ї» (див. додаток 1), «Свято 8 березня» (див. Додаток 2) тощо для виховання та розвитку почуття любові дітей до своїх батьків.

Форми роботи дошкільних закладів з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними. До колективних форм роботи належать батьківські збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми життєдіяльності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання «круглого столу» з дискусійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і вихователями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів тощо).

Особливої уваги спільній роботі з питань морального виховання треба надавати у середньому дошкільному віці. Малі «чомучки» прагнуть проникнути у зміст вимог дорослих, і потрібно мати достатньо педагогічного такту, щоб задовольнити допитливість дитини. Ніщо так не цікавить дитину в цей час, як людина та її вчинки. Моральний зміст їх слід пояснювати зрозуміло для дитини, так, щоб надалі він став регулятором її поведінки. Слід відзначити також прагнення дитини до самостійності у цей період. Задовольнити потребу кожної дитини в активній діяльності — важливе завдання дошкільного закладу. Цей процес здійснюють на певній методичній основі професійні педагоги. Проте і сім'я має неабиякі можливості. Вдома дитина не тільки спостерігає життєво необхідні види домашньої праці, а й включається в них разом із дорослим. Батько, мати, інші члени сім'ї можуть надати більше уваги спільній діяльності з дитиною, ніж вихователь, який не завжди має змогу достатньою мірою зайнятися художньою й технічною працею з кожною дитиною. Як правило, в дошкільному закладі діти мають справу з результатами праці дорослих, вони мало спостерігають за процесом праці (наприклад, приготуванням їжі, пранням білизни, прасуванням, ремонтними роботами), а тим більше не мають змоги взяти у ній участь так, як удома. Треба пояснити це батькам і допомогти їм організувати конкретні форми спільної діяльності з дітьми в умовах сім'ї [4, c. 49-50].

Таким чином, розвиток моральної любові – це шлях од відчуття дитиною своєї спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх людей. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме вдосконалювати загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вищу мету.

Сім’я стає могутньою виховною силою, що облагороджує наших дітей лише тоді, коли ви, батько й мати, бачите високу мету свого життя, живете в ім’я високих ідей, що підносять, звеличують вас в очах ваших дітей. Сім’я в нашому суспільстві створюється як первинний осередок багатогранних людських відносин – господарських, моральних, духовно-психологічних, естетичних. Вступаючи в шлюб, він і вона сповнені передчуття радості, щастя, повноти духовного життя.

Але те, що він і вона живуть в одній квартирі, перебувають у відносинах фізичної близькості – це не є само по собі невичерпним джерелом радості і щастя. Щастя твориться подружжям, воно залежить від того, в чому вбачаєте ви, батько й мати, сенс життя. Від того, в чому ви бачите джерело щастя, повноти своїх відносин, від того, для чого ви об’єдналися в довічний союз, залежить виховна, облагороджуючи сила сім’ї, моральне обличчя й доля ваших дітей.

Наступним етапом розвитку почуття любові до своїх батьків є творчі форми роботи з батьками, в яких беруть участь діти, інші педагоги і співробітники дошкільного закладу. Часто батькам цікаво не тільки спостерігати за дитиною під час її взаємодії з дорослими не в домашніх умовах, а й самим виступити в новій ролі (театралізованій виставі, спортивному змаганні, конкурсі, засіданні дискусійного клубу).

Доцільно залучати до роботи не окремих, а всіх представників сім'ї, інших родичів, які мають стосунок до виховання дитини, а також налагодити дружні стосунки з іншими сім'ями, які небайдуже ставляться до розвитку і виховання своїх дітей[8, c. 39].

Досягти мети у взаємодії з батьками педагог зможе за умови правильно налагодженого педагогічного спілкування з ними, яке повинно відбуватися за дотримання таких правил:

— щирий інтерес до батьків вихованців, особистісний підхід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними;

— залучення батьків до оцінювання успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку;

— заохочення батьків до участі у спільній роботі з дитиною і педагогом, колективом дошкільного закладу;

— вміння вислуховувати батьків, намагання зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти обґрунтоване педагогічне рішення;

— доброзичливість, оптимістичність, привітність у стосунках з батьками.

Батьки повинні відчувати щиру повагу до них як до особистостей, зацікавленість їхніми думками і справами.

Ефективні програми виховання батьків запропонували американські вчені. Засновані вони на наданні психотерапевтичної допомоги різним типам сімей. Наприклад, концепція психотерапевта Хайма Жіно спрямована на “деневротизацію” емоційної сфери батьків завдяки усвідомленню ними своїх “почуттів, цінностей і очікувань” у процесі відкритого діалогу з дитиною. Цю роботу він рекомендує здійснювати у тренінгових групах батьків, поділяючи її на такі етапи:

1. Створення комфортності, усвідомлення значущості спільних проблем учасників занять, виокремлення толерантного лідера (люди здатні до сприймання нових знань, продуктивного вирішення власних і спільних проблем за відсутності реальних загроз їм).

2. Робота над подоланням стереотипів батьківського мислення, виявлення реальних причинно-наслідкових зв´язків між почуттями і вчинками їх та їхніх дітей.

3. Формування конкретних навичок самоаналізу й аналізу поведінки дітей на основі усвідомлення амбівалентності (подвійності) людських стосунків. Через аналіз власних реакцій батьки доходять висновку про те, що емоційний досвід не є ні логічним, ні обґрунтованим, а існування на перший погляд суперечливих почуттів є більше нормою, ніж небажаним фактом у житті людини.

4. Формування навичок психологічної адаптації, відкриття нових педагогічних підходів до нормування поведінки, успіхів у навчанні дітей та інших проблем сімейного виховання на основі індивідуального підходу до кожної сім´ї, дитини, батька, матері.

Програма “Тренінг ефективності батьків” педагога і психотерапевта Томаса Гордона має на меті стимулювання процесу поступового самоототожнення батьків з “моделлю демократичних взаємин”. Працюючи з дітьми, які, на думку їхніх батьків, мали психологічні проблеми, Т. Гордон виявив, що насправді батьки були незадоволені своїми взаєминами з дітьми, не вміли вирішувати власні проблеми і проблеми дітей, взаємодіяти з ними. Вони відчували, що не можуть реалізуватися як батьки. Подоланню цього, на його погляд, сприяє вироблення здатності говорити про свою дитину в термінах конкретних особливостей і фактів її поведінки, а не оцінок її як особистості; усвідомлення важливості власної поведінки стосовно поведінки своїх дітей; відвертість у спілкуванні; розуміння захисних реакцій дітей на несправедливі вимоги; запобігання авторитарності у взаєминах з дітьми[12, c. 146-149].

Отже, виховання батьків спрямоване на визнання ними рівноцінності дитини і дорослого як особистостей, спільне особистісне зростання, розвиток співпереживання і співчуття, формування навичок саморегуляції поведінки.

У роботі дошкільного закладу з батьками істотне значення має спрямування педагогічної самоосвіти батьків, стимулювання прагнення і вміння поповнювати свої педагогічні знання і після вступу дитини до школи.

Піднімайте себе в очах своїх дітей тим, що діти бачитимуть: вищим сенсом вашого життя є засів того зерна, з якого виростає буйна парость людського щастя.

Батьки виховувати дітей повинні передусім красою своїх взаємовідносин. Справжня краса взаємовідносин чоловіка й дружини, батька й матері полягає в тому, щоб взаємно творити красу – чоловік творить красу дружини, а дружина – красу чоловіка. Високу мету свого життя треба вбачати в тому, щоб взаємовідносини були постійним, невпинним, духовним удосконаленням, щоб сьогодні бути кращими ніж учора[8, c. 40].

Висновки

Отже, виховання любові і поваги до матері батька, рідного вогнища, краю, країни, на формування відповідальності за свою сім’ї, колектив, народ, за продовження й честь свого роду.

Таким чином, ми довели, що треба берегти у душі дитини віру у високе, ідеальне, непорушне. Перед дитиною відкривається світ. Вона пізнає багато речей, усе для неї нове, все її хвилює: сонячний зайчик у кімнаті й казка, і яскравий метелик, і далекий ліс на обрії, й біла хмаринка в небі і сива голова дідуся. Але відкривається перед дитиною й інші: людина. Перша з чого починається пізнання світу дитиною, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. Якби світ весь час дивився в душу істини ласкавими очима матері, якби все, що пізніше зустріне на своєму життєвому шляху дитина, було таким добрим і лагідним, як добра мати, — в світі не було б ні горя, ні злочинів, ні трагедій. Отак і починає дитина пізнавати світ людини – з матері й батька. З того, як промовляє мати до неї, дитина, як обнімає і цілує її, як батько посміхається до матері, як він ставиться до неї, про що і як розмовляють мати і батько – з усього цього складаються перші дитячі уявлення й поняття про добро і зло, з цього постає і утверджується віра дитини у високе, ідеальне, непорушне.

Отже, якщо ми прагнемо виховувати у дитини повагу до людської особистості, пробудити свідомість морального обов’язку, ми самі маємо являти їй зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо себе і в особі батька і матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість рівноправності, за якої поважається свобода кожного, — свавілля одних і принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків. Тільки та сім’я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини, в основу життя якої покладений принцип “сімейного альтруїзму”.

Список використаної літератури

1. Алексеенко Т. У чому мудрість батьківської любові // Дошкільне виховання. — 2002. — № 3. — С.20-21

2. Артемова Л.В. Моральне виховання дошкільників. – К.: Рад. Школа, 1994

3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997

4. Зелінська Т. Феномен залежної любові у відданих сім'ях //Початкова школа. — 2003. — № 5. — С.49-51

5. Малятко: Прогр. виховання дітей дошк. віку / АПН України; Інститут проблем виховання АПН України; Наук. кер. авт. кол. З.П.Плохій. — К., 1999. — 286 с.

6. Машовець М. Учіть дитину любити маму //Дошкільне виховання. — 2003. — № 5. — С.28-29

7. Моральне виховання молодших школярів/ Г.Ф. Грінченко, Т.О. Гришенкова // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. — 1998. — N 1. — С. 9-12.

8. Москаленко О. Дарунок любій матусі //Початкова школа. — 2001. — № 4 . — С.37-41

9. Мустафаєва З.І. Формування національно-духовних цінностей дитини у сім‘ї //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. — Збірник наукових праць. — К.: Пед. думка, 1999. — Кн.1. — С.106-113

10. Ніколаєнко В. Дитина має право на любов — про це усім нагадуємо знов //Дошкільне виховання. — 2005. — № 6. — C. 16.

11. Пінчук О. "Люба моя матусю, я серцем до тебе горнуся…" //Початкове навчання та виховання. — 2008. — № 2-3. — C. 26-29

12. Поніманська Т. Дошкільна педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Тамара Поніманська,. — К. : Академвидав, 2004. — 455 с.

13. Поніманська Т. Основи дошкільної педагогіки. – К.: Абрикос, 1998

14. Поніманська Т.І. Моральне виховання дошкільників: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1993. — 111 с.

15. Сабадош М. Найсвятіша любов — материнська //Дивослово. — 2004. — № 5. — C. 2-3

16. Стельмахович М. Педагогіка життя. – К., 1980

17. Стельмахович М. Народна педагогіка / М. Г. Стельмахович. — К. : Рад. шк., 1985. — 312 с.

18. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К., 1976

19. Шибкова О. Берег любові. Родинний виховний захід //Початкова освіта. — 2006. — № 1. — C. 28-31

20. Яворська О. Люба моя матуся, я до неї серцем горнуся: Добірка статей //Розкажіть онуку. — 2003. — № 4-5. — C. 36-50