Вступ.

Розділ 1. Роль гри в методиці викладання англійської мови.

1.1. Продуктивно-інтерактивна форма навчання.

1.2. Рольова гра як засіб пізнання іноземної мови.

1.4. Основні етапи підготовки до проведення ігор.

1.4. Класифікація рольових ігор.

Розділ 2. Практичне використання ігор на уроках англійської мови.

2.1. Ігровий підхід до вивчення іноземної мови за підручником ProjectEnglish.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Здавна знання іноземних мов високо цінувалося в житті суспільства. Володіння кількома мовами розширює кругозір, підвищує ефективність інтелектуальної праці, збагачує духовний світ людини поглиблює знання рідної мови.

Мова людини — складова її діяльності. Користуючись мовою як засобом пізнання і спілкування, людина говорить, слухає, пише. Дійсно, сказати, що людина оволоділа мовою, можна лише тоді, коли вона успішно користується нею у спонтанному мовленні з іншими людьми. Ігри дозволяють учителеві сворити ситуації, наближені до життя , в яких учні вимушені використовувати мову як єдиний засіб спілкування. Діти, які хочуть взяти участь у грі, аби виконати те, що вимагається, повинні розуміти, що говорять або пишуть інші, а також вони вимушені говорити або писати іноземною мовою, щоб висловити свою думку або надати інформацію. Саме ігрові прийоми значно полегшують засвоєння складних граматичних конструкцій, розширюють словниковий запас, допомагають створити наближені до життя ситуації і дають можливість дітям оволодіти необхідними комунікативними навичками і адаптуватися до реалій і потреб навколишнього середовища.

Ігри можуть бути використані для формування та розвитку будь-яких навичок і вмінь на всіх рівнях навчання на будь–якій стадії уроку. Якщо діти заінтриговані, здивовані, радісні, переживають почуття співпраці, творчості, вони більш чітко і яскраво запамятовують отриману інформацію, а саме необхідну лексику та граматичні конструкції. Це означає, що для кожного вчителя, не залежно від віку учнів, котрі вивчають іноземну мову, ігри є основним засобом навчання. Бо гра впливає на психічний розвиток дитини, сприяючи виникненню класифікуючого сприйняття, становленню невимушеної уваги і пам’яті, розвитку мови, вмінь спілкування інтелектуальному росту. Це – особливо організоване заняття, що вимагає напруги емоційних та розумових сил. Вона завжди передбачає прийняття рішення – як вчинити, що сказати, як виграти? Бажання розв’язати ці питання загострює розумову діяльність тих, хто грає. У грі всі рівні. Вона доступна навіть слабким учням. Більше того, слабкий з мовної підготовки учень може стати першим у грі: винахідливість і кмітливість тут часом виявляються більш важливим, ніж знання предмету. Почуття рівності, атмосфера захопленості й радості, відчуття підсильності завдань – все це дає можливість дітям побороти сором’язливість, яка заважає вживати в розмові іноземну мову, і благотворно позначається на результатах навчання. Непомітно засвоюється мовний матеріал, а разом з тим виникає почуття задоволення.

Саме гра являє собою невелику ситуацію, побудова якої нагадує драматичний твір – зі своїм сюжетом, конфліктом і діючими особами. В ході гри ситуація повторюється кілька разів і при цьому щоразу в новому варіанті. Та разом з тим ситуація гри – ситуація реального життя. Реальність її визначається основною умовою гри – змаганням. Бажання перемогти мобілізує думку і енергію тих, хто грає і створює атмосферу емоційної напруги.

Таким чином ми розглядаємо гру, як ситуативно-варіантну вправу, де створюється можливість для багаторазового повторення мовного образу в умовах, максимально наближених до реального мовного спілкування з властивими йому ознаками: емоційністю, спонтанністю, цілеспрямованістю мовного впливу.

Ігрова дільність – це специфічний у процесі навчання вид діяльності, який визначає найважливіші перебудови і формування нових якостей особи. Саме у грі засвоюються громадські функції, норми поведінки. Гра вчить, змінює, виховує, або, як говорив Л.С. Виготський, веде за собою розвиток. Головним елементом гри є ігрова роль: не важливо яка саме, важливо, щоб вона допомагала відтворювати різноманітні людські відносини, що існують у житті. І тільки якщо покласти в основу гри відносини між людьми, вона стане змістовною і корисною. Що ж до розвиваючого значення гри, то воно закладене в самій її природі, бо гра – це завжди емоції, а там, де емоції, — там активність, там увага і уява, там працює мислення.

Таким чином, гра – це діяльність; мотивованість, відсутність примусу; індивідуалізована діяльність, глибоко особиста; навчання і виховання в колективі і через колектив; розвиток психічних функцій і здібностей; “навчання з захопленням. [4, с. 211]”

Тема: «Використання ігор у процесі формування іншомовної компетенції учнів у техниці письма».

Мета роботи полягає в тому, щоб показати використання ігор у навчанні іноземної мови в процесі формування іншомовної компетенції учнів техниці письма на основі підручника Project English згідно з сучасними методологічними засадами вивчення іноземних мов.

Завдання роботи:

— розкрити роль гри в методиці викладання англійської мови;

— показати Ігровий підхід до вивчення іноземної мови за підручником Project English.

Розділ 1. Роль гри в методиці викладання англійської мови

1.1. Продуктивно-інтерактивна форма навчання

Основними умовами для продуктивного оволодіння іноземною мовою, як і рідною, є:

— включення учня в предметно-комунікативну діяльність;

— тісне спілкування;

— сукупність реалізації соціальних функцій.

Як організувати навчальний процес так, щоб забезпечити реалізацію цих умов?

Згідно сучасних методичних засад основний акцент у викладанні іноземних мов має бути зроблений на особистісно-орієнтованому та комунікативному підходах. Термін "підхід" означає стратегію навчання.

Під особистісно-орієнтованим підходом мається на увазі навчання учнів іноземного мовлення у класі за єдиною програмою, але з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей. Вчені визначають такі основні завдання та цілі особистісно-орієнтованого підходу:

— заповнення прогалин у вихідному рівні володіння учнем іншомовним мовленням і своєчасне усунення нового відставання, якщо таке з'являється;

— розвиток інтелектуального кругозору, психичних процесів і якостей особистості учня, які відіграють провідну роль у навчанні іншомовного мовлення;

— активізація та стимулювання навчальної та навчально-виховної діяльності учнів тощо [3, с. 51].

Перелічені цілі та завдання можуть бути реалізовані практично шляхом використання різних видів індивідуалізації. Найвищий рівень інтересу та успішності при вивченні іноземної мови досягається при співвідношенні зовнішньої та внутрішньої мотивації як 70% до 30%, отже, мова іде про так звану мотивуючу індивідуалізацію. Вона передбачає врахування сталої системи мотивів оволодіння учнем іноземним мовленням та цілеспрямоване формування нових, складніших мотивів та поки що відсутніх у них видів мотивації.

Регулююча індивідуалізація спрямована на врахування вчителем реального рівня знань, умінь та навичок учнів на кожному етапі навчального процесу, тобто можливість спрощення і варіювання завдань для менш підготовлених учнів та ускладнення завдань для добре підготовлених і зацікавлених іноземною мовою учнів.

Формуюча індивідуалізація має за мету сприяти формуванню в учнів індивідуального стилю оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю з урахуванням та опорою на індивідуальні особливості нервової системи учня та стиль діяльності, який вже склався. Слід використовувати різні прийоми навчання відповідно до змісту різних індивідуалізацій.

Зміни в освіті вимагають іншого підходу до особистісно-орієнтованого навчання. На перший план виходить синергетика (співпраця) у процесі навчання.

Ця модель навчання також відповідає основним вимогам рішень Колегії Міністерства освіти і науки України, Концепції розвитку загальної середньої освіти та Програми для загальноосвітніх навч. закладів з англійської мови.

За визначенням Б.Житника можна скласти таку модель синергетичної ( від грец. synergos- наука про співпрацю ) освіти:

З наведеної схеми зрозуміло, що продуктивним буде лише таке навчання, яке здійснюватиметься у взаємодії та співпраці вчителя з учнем, що у деяких видах роботи можливо замінити співпрацею між учнями. Ця модель освіти спирається на такі основні ідеї та принципи , як:

— визнання першорядності процесу пізнання та доступності інформації, залучення учнів до пізнання;

— цінність співпраці , зокрема використання діалогів, полілогів, імпровізацій та рольових ігор як основних форм роботи;

— визнання рівності пізнавальних та творчих можливостей усіх учнів, а також свідомої участі учнів у процесі навчання, довіри до пізнавальних можливостей усіх учнів та віри в їх творчі можливості;

— необхідність активної позиції учня в процесі навчання; учитель — лідер, а учень — працівник, який займає активну позицію[8, с. 26].

Синергетична освіта як особистісно-орієнтована передбачає також використання таких загально-методичних принципів, як, зокрема, принцип індивідуалізації навчання:

— засвоєння знань в учнів повинно проходити в темпі їх здібностей і лише мінімум є загальнообов'язовим;

— здібні учні повинні отримувати максимальні можливості для розвитку їхніх можливостей;

та принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя, близьких школярам:

— це сприятиме розумінню важливості знань та розвитку необхідної усвідомленої вмотивованості[8, с. 27].

Чимало стратегій та методів навчання сприяють втіленню та реалізації цих принципів на практиці, і серед них такі, як: дебати, рольові ігри.

Як методи взаємодіючого (синергетичного ) навчання:

— дискусії

— рольові ігри

— ігри

як методи, що грунтуються на досвіді

Обидві групи методів містять рольові ігри, які мають певні переваги, такі як:

— стосуються виду діяльності, у якому учні отримують роль, яку вони повинні зіграти;

— використовуються, щоб дізнатися про процеси, які відбуваються в інших групах, або про почуття інших учасників гри;

— учитель лише дає учням завдання і пропонує зіграти ролі, як це зробити — обирають учні;

— учням дуже подобається можливість опинитися на місці когось іншого;

— створюється сприятлива нагода для обговорення.

Якість оволодіння учнем іншомовною діяльністю значною мірою зумовлена впливом окремих психологічних процесів. На сучасному етапі розвитку методики вчені вважають необхідним усвідомлене оволодіння іношомовними навичками та уміннями з опорою на мисленнєвіпроцеси аналізу та синтезу. Набуті таким шляхом навички та уміння є більш гнучкими та сталими. Мислення учнів характеризується різними особливостями такими, як самостійність, глибина розуміння, швидкість. Мислення функціонує в єдності з мовленням. Наявність індивідуальних відмінностей мислення вимагає застосування різних прийомів навчання.

Важливу роль в оволодінні іноземною мовою відіграє також пам'ять. Участь в комунікативній діяльності можлива лише у тому випадку, коли у довгочасній пам'яті (свідомості) людини міцно зберігаються мовні засоби. Існують різні типи пам'яті; одні учні краще запам'ятовують предмети (образна пам'ять), інші — слова (вербальна пам'ять. Існує також поділ памяті за джерелом надходження інформації (слухова, дотикова, зорова, рухова і комбінована). У більшості людей наявні всі типи пам'яті, але рівень розвитку кожного з них неоднаковий. Рівень розвитку пам'яті по-різному впливає на певні види мовленнєвої діяльності. Розвинути пам'ять кожного типу допомагає зацікавленість учнів.

Оволодіння учнями іншомовною діяльністю значною мірою зумовлено і мотивацією, яка викликає і стимулює цілеспрямовану активність для досягнення мети. Психологи називають мотивацію "запускним механізмом" діяльності, у тому числі й мовленнєвої[11, с. 10].

Зіткнувшись з різноманітними труднощами на шляху до досягнення мети, мотивація у учнів може знижуватись, зникає активність, погіршується успішність. "Мотивація відноситься до суб'єктивних якостей учня і вона визначається його особистими спонуканнями, пристрастями і потребами. Тому вчитель може вплинути на неї лише опосередковано, створюючи умови, на основі яких виникає особиста зацікавленість у роботі"[11, с. 10].

Для того, щоб реалізувати взаємодію та співпрацю вчителя з учнем, а також розвиток інтересу учня до вивчення мови, важливо продумувати стимули для мовлення, заохочувати учнів до активних мовленнєвих дій у певній ситуації. За наявності в учнів інтересу до мови, вивчена мова не забувається, навіть якщо знання цієї мови не буде використовуватись протягом тривалого часу. Одним з основних стимулів є гра.

Різна навчальна інформація сприймається по-різному.

70% інформації засвоюється під час навчальних дидактичних ігор,

50% -у групових дискусіях — показує діаграма засвоєння навчальної інформації[15, с. 52]. У той час як інші стратегії та методи навчання не дають таких результатів засвоєння інформації, а отже і навчального матеріалу.

Наведені дані свідчать про необхідність індивідуалізації засобів та прийомів навчання. У навчальному процесі має враховуватись увесь комплекс психологічних особливостей учня.

В XXI столітті орієнтація на комунікацію як мету навчання іноземних мов дітей та дорослих, тобто увага наголошується на комунікативному підході до вивчення іноземної мови. Основою цього підходу є переорієнтація на комунікативну компетенцію як провідну, на спонтанність та природність комунікації з мовною правильностю, які використовуються для певної мети. Визначальними принципами комунікативного підходу є:

— мовленнєва спрямованість навчального процесу, яка полягає в тому, що шляхом до поставленої практичної мети є правильне користування іноземною мовою;

— індивідуалізація з точки зору особистісного її аспекту як головного засобу мотивації та активності учнів;

— функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу адекватного процесу комунікації;

— ситуативність, новизна, тощо.

Реалізації основних принципів сприяє атмосфера колективного спілкування в комунікативних ситуаціях. Ситуації стимулюють учнів до комунікативно-вмотивованого спілкування, а спілкування дає змогу учням свідомо засвоїти матеріал. Розвиток комунікативних здібностей можливий тільки через вирішення реальних завдань на уроці, що викличе в учнів задоволення та впевненість у собі, бажання говорити англійською мовою.

Комунікативний підхід передбачає як засвоєння правил, так і їх практичне використання, як свідоме, так і підсвідоме в мовленні. Реалізація комунікативного підходу в навчанні іноземної мови означає, що формування навичок та вмінь здійснюється завдяки мовленнєвої діяльності учня. Оволодіння засобами спілкування та уміннями аудіювання, читання, говоріння і письма спрямоване на їх практичне використання, а отже і навчальна діяльність учнів організується для вирішення комунікативних завдань, максимально наближених до реального спілкування, тобто здійснюється в умовах, що моделюють спілкування. Процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації в реальному житті, тому що навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах здійснюється в рідномовному середовищі. Саме тому мова іде лише про максимальне зближення процесу навчання і реального спілкування.

Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування. Спілкування — це більше, ніж просто передача інформації від мовця до слухача. Мовець є одночасно і суб'єктом, і об'єктом свого власного повідомлення… Спілкування — це обмін інформацією, який включає в себе також і передачу відношення до повідомлень як з точки зору мовця, так і з точки зору слухача.

Державним освітнім стандартом та Програмою з іноземних мов визначаються основні цілі навчання іноземної мови:

— практична мета передбачає оволодіння учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування;

— виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової ( іноземної ) культури у процесі оволодіння нею;

— освітня мета реалізується у процесі навчання: оволодіння знаннями про іноземну культуру, історію, традиції; порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою; залучення до діалогу культур, тощо;

— розвиваюча мета реалізується через розвиток в учнів умінь переносу знань та навичок у нову ситуацію на основі проблемно-пошукової діяльності, готовності до участі в іншомовному спілкуванні, умінь спонтанно і логічно висловлювати свою думку, тощо [18, с. 97].

Отже учні повинні засвоїти програмний мовний матеріал для коректного вживання у відповідних мовленнєвих ситуаціях, уміти самостійно підбирати необхідні мовні та мовленнєві засоби адекватні наміру мовця та комунікативній ситуації. Іншими словами учні повинні оволодіти комунікативними навичками та уміннями їх використання у спілкуванні. Під час спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, які виникають у тій чи іншій сфері діяльності і реалізуються у комунікативних ситуаціях. Формування комунікативних навичок та умінь можливе лише за умови створення типових ситуацій реального спілкування , які виникають у різних сферах життя і стосуються різних тем, у навчальному процесі.

Мовленнєва дія неможлива поза ситуацією спілкування, тому вчитель на уроці повинен створити певну ситуацію спілкування, або комунікативно-мовленнєву ситуацію. За визначенням В.Л. Скалкина, "комунікативно-мовленнєва ситуація — це динамічна система взаємодіючих факторів, які залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування" [18, с. 102]. Комунікативна ситуація включає чотири чинники:

— обставини дійсності, в яких відбувається комунікація;

— стосунки між комунікантами;

— мовленнєві наміри;

— реалізація самого акту спілкування , який створює нові стимули до мовлення.

1.2 Рольова гра як засіб пізнання іноземної мови

Одним із шляхів створення комунікативної ситуації є рольові ігри, які сприяють реалізації міжособистісного спілкування учнів на уроці. Рольова гра орієнтує учнів на планування оособистої мовленнєвої поведінки і прогнозування поведінки співрозмовника. Рольова гра передбачає елемент перевтілення учня у представника певної соціальної груи, професії, тощо. Через це рольові ігри часто сприймаються учнями як реальна дійсність: учні дістають у них можливості для самовираження, яке здійснюється у рамках цих ролей. Кожен гравець виступає як частина соціального оточення інших і демонструє шаблон, в рамках якого він може спробувати свою власну чи групову поведінку. Кінцевою метою рольової гри є відпрацьовування комунікативних навичок та умінь. Учасники рольової гри не тільки роблять повідомлення з певної теми, але й невимушено вступають у бесіду, намагаються підтримати її, цікавляться думкою інших, обговорюють різні точки зору, кожен прагне висловити свою думку, і таким чином розмова стає невимушеною, що власне і є реалізацією комунікативного підходу. Адже створена умовна ситуація, в якій "відбувається невимушене спілкування з обігруванням соціальних ролей",тобто моделюються реальні умови комунікації [22, с. 24].

Гра допомогає зробити процес навчання цікавим, захоплюючим. Під час рольової гри діти виступають суб'єктами ігрового процесу, його активними творцями. У грі навіть інтелектуально-пасивна дитина спроможна виконати таке завдання, яке їй важко дається у звичайному житті, тому що тут існує певна умовність і немає такої жорстокої смуги оцінювання , яку відчуває на собі школяр з перших же днів навчання, адже це гра. Відчуття рівності, атмосфера захопленості дають можливість учням подолати скутість, зняти мовний бар'єр, втому, знизити тривожність, напруження, негативне ставлення учнів до навчальної діяльності, тощо.

У відповідності із вищезгаданим рольову гру можна розглядати, як прийом та засіб особистісно-орієнтованого підходу. Адже умови і проведення гри надають можливості для здійснення індивідуалізації: підбору мовленнєвих партнерів і груп з урахуванням спільності їх інтересів, варіативних мовленнєвих завдань, підбору мовленнєвих партнерів з урахуванням їх стилю володіння іноземною мовою,розмежування режимів виконання та обсягу вправ для учнів з різним типом володіння мовленнєвою діяльністю, тощо.

1.4. Основні етапи підготовки до проведення ігор

Дитина грає завжди. Гра — це планомірна, розумна підкорена певним правилам система поведінки. У грі розвиваються творчі, розумові здібності дитини, в ній передбачається приняття рішення: як вчинити, що зробити, як виграти. Навчальні ігри допомагають зробити процес навчання іноземній мові цікавим та захоплюючим. Атмосфера захопленості, відчуття рівності дають можливість учням подолати скутість, зняти мовний бар'єр, втому, знизити тривожність, тощо. За допомогою гри добре відпрацьовується вимова, активізується лексичний та граматичний матеріал, розвиваються навички аудіювання, усного мовлення. [21, с. 63]Спілкування, яке є основною метою навчання іноземної мови, є ситуативним, адже воно завжди відбувається в певній ситуації. Рольова гра є чудовою основою для навчання спілкування, тому що в ній задаються умови та ролі, які моделюють реальні життєві ситуації.

Окрім того у грі виокремлюються реальні стосунки між учасниками, тобто, за висловом Л.Виготського, "гра — це арифметика соціальних відносин." [21, с. 64] Взявши на себе певну роль, учень, для досягнення ігрової мети повинен взаємодіяти з партнерами, співвідносити свої дії з діями інших учасників гри, вміти вислухати і зрозуміти іншого, висловлювати свою думку, враховувати побажання інших учасників гри… У процесі такої взаємодії відбувається обмін діяльністю — обмін знаннями, вміннями, які є необхідними для досягнення ігрової мети.

На думку вчених та педагогів можна виокремити такі основні переваги використання рольових ігор:

— учні повинні будуть використовувати мовний матеріал в ситуаціях, близьких до реального життя;

— такий вид ігор дозволяє оволодіти навчальним матеріалом та, закріплюючи його, усвідомлено засвоїти специфіку його використання у мовленні;

— рольові ігри розвивають та удосконалюють мовленнєво-розумову діяльність та створюють умови психологічної готовності до спілкування;

— у учнів з'являється бажання спілкуватись іноземною мовою і після уроків, тобто ігри стимулюють внутрішні мотиви до вивчення мови;

— рольові ігри максимально стимулюють активність учнів, що є необхідним для досягнення мети гри;

— у учнів є можливість використовувати мову самостійно, без прямого контролю з боку вчителя, та учні охоче концентруються на роботі, так як самі окреслюють свій внесок у роботу під час гри;

— проведення ігор стимулює дисципліну учнів — жоден учень, якому цікаво те, що він робить, не буде порушувати поведінку[21, с. 68].

Оскільки використання рольових ігор передбачає створення особливого навчального простору, в якому учень готується до вирішення важливих проблем та реальних ускладнень, "проживаючи" їх та способи їх вирішення, завдання вчителя полягає в тому, щоб, по-перше, створити життєвоважливу ситуацію, по-друге, розподілити ролі і, по-третє, сформулювати пошукові завдання, що випливають із ситуації. Під час проведення рольової гри змінюється також і роль вчителя — якщо традиційно вчитель повинен контролювати мовленнєву діяльність учня, то в умовах гри контроль та керівництво з боку вчителя повинні бути припинені як тільки учень почав обігрувати роль.

Спілкування під час рольової гри є ефективним та невимушеним, якщо у учнів є набір завершених фраз, які вони можуть використовувати у ситуаціях, вільно ними оперуючи.

При виборі завдань для рольової гри потрібно враховувати рівень знань учнів та потреби, інтереси та досвід учнів.

На уроках іноземної мови проводяться багато завдань, які пов'язані з рольовими іграми. Ігрові завдання, які не потребують створення мовної ситуації і в яких використорується переважно згадування; групові форми роботи, коли вчитель може втручатися та корегувати роботу учнів; опрацюваня діалогів, коли учні (хором та окремо) тренуються у правильній, наближеній до носіів мови, вимові; заповнення пропусків у діалогах за допомогою необхідної лексики (але при цьому відсутні ролі, які треба зіграти ); вільне складання діалогів у групах у письмовій формі — всі ці види завдань можна розглядати, як підготовчу роботу до проведення рольових ігор.

1.4. Класифікація рольових ігор

Стронін М.Ф. пропонує таку класифікацію ігор у відповідності до мовних навичок, формуванню яких вони сприяють:

1) граматичні;

2) лексичні;

3) фонетичні;

4) орфографічні;

5) аудитивні;

6) мовні.

Як бачимо, рольові ігри можуть бути лише до лексичними, аудитивними та мовними, тому що саме вони мають можливості для тренування учнів у вживанні лексики в ситуаціях, близьких до реального життя, навчання розуміння учнями зміст висловлювань, розвитку слухової та мовної реакції, навчання учнів послідовно, логічно і творчо використовувати отримані мовні навички, виражати свої думки. Вони в свою чергу поділяються на певні групи за змістом. Мільруд Р.П. пропонує таку класифікацію рольових ігор[21, с. 32]:

Ролі, які виконують учні, також мають свою класифікацію. Про неі важливо пам'ятати тому, що рольові ігри є ефективними лише в умовах правильного відбору та розподілення ролей. Аріян М.А. пропонує враховувати такі групи ролей, як:

— соціальні ( лікар, робітник ), які мають виховуючий вплив;

— міжособистісні ( друзі, однокласники, супротивники ), які сприяють особистісній орієнтації спілкування;

— психологічні ( позитивна особистість, нейтральна або негативна особистість ).

"Чим більше рольових позицій, тим ширше буде соціальний досвід учня у спілкуванні."[21, с. 40]

Існують певні аспекти рольової поведінки, які сприяють створенню моделей реальних життевих ситуацій. В щоденному житті, в реальності, ми спілкуємось власною мовою, граємо багато ролей. В кожен момент ми поводимося по-різному. Поведінка учнів в рольовій грі дещо відрізняється від нашої поведінки рідномовному оточенні, але основні аспекти поведінки — ті ж самі. Зокрема, формальність — ми вживаємо більш-менш формальні мовні засоби, а іноді навіть термінологію, в залежності від того, з ким ми спілкуємось. Наступним аспектом можна виокремити функціональність — від того, які функції ми будемо виконувати також залежить вибір мовних засобів. Ще цілком зрозумілою є залежність вибору мовних засобів від нашого відношення до співбесідника. Крім того мову для спілкування потрібно правильно підбирати і правильно вживати, щоб дати співбесідникові можливість зрозуміти наше відношення (гнів, радість, сум, тощо). Слід також враховувати різниці у культурі поведінки, тому що багато студентів будуть спілкуватися безпосередньо і дуже важливо знати відповідну до слів міміку та жести. У рольовій грі важливим аспектом поведінки є негайна усна відповідь. Учень-слухач повинен зрозуміти ситуацію, показати розуміння почутого, вчасно відповісти, помітити реакцію співбесідника — можливо треба перефразувати чи пояснити свою відповідь, подати сигнал — чи бажає він продовжити розмову, чи ні.

На думку К.Лівінгстоуна, перед проведенням рольової гри вчитель повинен враховувати:

— мовленнєву підготовку учнів — крім формальної мовленнєвої практики робота вчителя повинна бути спрямована на використання учнями мовленнєвих засобів у різних типах мовленнєвої діяльності, у різних ситуаціях та умовах;

— культурний та ситуаційний фактори — англійський спосіб дій слід практикувати у ситуаціях, поки він не перетвореться на автоматичну поведінку учня;

— фактичну підготовку — учні повинні знати конкретні умови , перш ніж впевнено зіграти роль;

— потреби, інтереси та досвід учнів[21, с. 44].

Вчитель повинен переконатися, що учні можуть вільно оперувати необхідними для ситуації вербальними та невебральними мовними засобами і це оперування не викликає у них суттевих труднощів. Рольова гра — це діяльність, яка надає учневі можливість практичного застосування мовних засобів, аспектів рольової поведінки. Отже знання мовних засобів та уміння і навички оперування ними мають бути вже засвоєні до моменту проведення рольової гри. Іншими словами, рольова гра буде неефективною, якщо учні не будуть попередньо підготовлені.

Підготовка учнів, яку заздалегідь повинен провести вчитель, має декілька етапів:

Iетап — традиційна мовна практика — вправи, направлені на засвоєння граматичних структур та лексики. На цьому етапі доцільно використовувати такі види вправ, як:

— виправлення граматично та лексично неправильних речень;

— заповнення пропусків;

— вибір правильних відповідей.

IIетап — складання діалогів, застосовуючи такі види вправ, як:

— побудова діалогів, заповнюючи пропуски, коли ситуація чітко окреслена;

— складання діалогу усім класом — за зразком.

IIIетап — робота з діалогами, які складають у парах або у групах на основі засвоєного мовного матеріалу.

IVетап — вправляння у техніці розмов, зокрема, використання службових фраз, таких як: "Isee…"," You know…", впізнавання та практикування діалогів від носіїв мови.

Vетап — використовується техніка заміни невідомих слів синонімами, для чого доцільно застосовувати вправи на пояснення слів іноземною мовою, наприклад: "few"- 'not many', "cause" — 'reason'.

VI етап підготовки до проведення рольової гри — робота в групах, типи якої потрібно варіювати, а завдання доцільніше пояснювати на початку, щоб подальша робота проходила з мінімальним втручанням вчителя[18, с. 137].

Вчені зазначають також певні недоліки у використанні рольових ігор у навчальному процесі. Серед них, зокрема, недоліки організаційного плану — класна кімната невеликого розміру, тобто — брак вільного простору, потрібного для деяких рольових ігор; нестача часу, який потрібен для ефективності гри.

Надаючи учням свободу в рамках класного приміщення у використанні та експериментуванні з мовленнєвими засобами, ми можемо з'ясувати, що вони вивчили і наскільки вони розуміють доцільність використання цих засобів. Будь-яка помилка може бути проаналізована і використана вчителем як основа для подальших, більш поглиблених вправ.

Розділ 2. Практичне використання ігор на уроках англійської мови

2.1. Ігровий підхід до вивчення іноземної мови за підручником ProjectEnglish

Том Хатчінсон, директор Інституту англомовної освіти у Ланкастерському університеті, у своєму підручнику ProjectEnglish пропонує ігровий та спрямований на розвиток умінь учнів підхід до вивчення іноземної мови. Підручник містить багато цікавого матеріалу, він змістовний та яскравий. Сам по собі ProjectEnglish побудований у формі окремих проектів на різні теми, які були ніби-то створені учнями. ProjectEnglish охоплює такі лексичні теми, як: " Мій світ (захоплення, навчання, друзі)", "Наше місто", "Зовнішність", "Тварини", "У лікаря", "Їжа", "Лондон". Кожен проект має певні підтеми, у кінці кожної з них учні повинні виконувати власний проект, наприклад, намалювати та описати місто своєї мрії, або провести опитування однокласників з метою з'ясування їхніх захоплень. Це сприяє розвиткові інтересу до вивчення іноземної мови [27, с. 24].

Було проведено декілька рольових ігор (приклади яких розміщено у додатках) на основі підручника Project English у 5 та 6 класах Спеціалізованої середньої школи № 97 ім. О.Теліги. Прослідкуємо можливості та доцільність використання рольових ігор як елементів комунікативного та особистісно-орієнтованого підходу у цьому підручнику на прикладах деяких рольових ігор. Для цього візьмемо тему "Про себе" з першої частини підручника і розглянемо спочатку поетапний шлях до рольової гри.

На перших уроках іде робота над засвоєнням лексичних одиниць та граматичних структур, з якими вони вживаються. Для чого використовуємо вправи на виправлення речень, обігрування діалогів з підручника, побудову заперечних та питальних речень ( граматичні теми — дієслово tobe у різних часових формах,минулий неозначений час), наприклад,

Під час проведення цієї гри з учнями 6-Б класу середньої школи № 97 було помічено, що учні захоплено працюють з цим завданням, використовують усі, засвоєні ними раніше, мовні зразки, лексичні одиниці та граматичні структури. Зникла зніяковілість деяких учнів, страх зробити помилки чи вимовити неправильно слово. Навіть учні з низьким рівнем знань небоязко грали ролі на одному рівневі з учнями з достатнім та високим рівнем знань.

Різнорівневі завдання для учнів в іграх і є реалізацією особистісно-орієнтованого підходу, адже здійснюється заповнення прогалин у вихідному рівні володіння учнем іншомовним мовленням, активізація та стимулювання навчальної та навчально-виховної діяльності учнів, розвиток впевненості у власних силах у учнів та з'являється відчуття духу змагання, що сприяє пізнавальній мотивації. Ці ігри є елементом комунікативного підходу, тому що у них реалізувалися такі завдання:

— мовленнєва спрямованість навчального процесу, яка полягає в тому, що шляхом до поставленої практичної мети є правильне користування іноземною мовою, а всі мовні зразки, які засвоювалися на попередніх етапах, використовувалися у цій грі;

— індивідуалізація з точки зору особистісного її аспекту (різнорівневі завдання);

— та ситуативність через моделювання життєвих ситуацій.

Отже ігри, що формують мовні навики мають на меті: навчити учнів вживати мовні зразки, що містять певні граматичні труднощі; створити природну ситуацію для вживання даного мовного зразка; розвинути мовну творчу активність учнів; тренувати учнів у вживанні лексики в ситуаціях, наближених до природної обстановки; активізувати мовнорозумову діяльність учнів; розвивати мовну реакцію учнів; познайомити учнів із сполучуваністю слів.

Висновки

Рольові ігри відповідають сучасним вимогам Державнього освітнього стандарту та є одним з елементів комунікативного підходу, тому що стимулюють мовленнєву діяльність учнів та створюють сприятливі умови для спілкування, свідченням чого є активне і невимушене спілкування учнів іноземною мовою під час проведення рольових ігор у 5 та 6 класах.

Рольові ігри є одним з елементів особистісно — орієнтованого підходу до навчання учнів, тому що диференційовані завдання створюють умови, в яких учні із різними рівнями мовленнєвих умінь та навичок працюють з іншими, не помічаючи цієї різниці.

Рольові ігри надають можливості для розвитку творчих здібностей учнів під час мовленнєвої діяльності за рахунок того, що роль вчителя обмежується тільки поясненням завдання учня, а далі учень грає самостійно і підбирає ті мовні засоби, які саме він вважає необхідними у ситуації.

Використання рольових ігор при роботі з підручником Project створює умови для використання мовленнєвих умінь та навичок в ситуаціях, наближених до реального спілкування.

Ігрова дільність – це специфічний у процесі навчання вид діяльності, який визначає найважливіші перебудови і формування нових якостей особи. Саме у грі засвоюються громадські функції, норми поведінки. Гра вчить, змінює, виховує. Головним елементом гри є ігрова роль: не важливо яка саме, важливо, щоб вона допомагала відтворювати різноманітні людські відносини, що існують у житті. І тільки якщо покласти в основу гри відносини між людьми, вона стане змістовною і корисною. Що ж до розвиваючого значення гри, то воно закладене в самій її природі, бо гра – це завжди емоції, а там, де емоції, — там активність, там увага і уява, там працює мислення.

Таким чином, гра – це діяльність; мотивованість, відсутність примусу; індивідуалізована діяльність, глибоко особиста; навчання і виховання в колективі і через колектив; розвиток психічних функцій і здібностей; “навчання з захопленням.”

Хотілося б виділити цілі використання ігор на уроках іноземної мови — формування певних навичок, розвиток певних мовних умінь, навчання вмінню спілкування, розвиток необхідних здібностей і психічних функцій, пізнання (у сфері становлення власне мови), запам’ятовування мовного матеріалу.

Однак специфіка гри полягає в тому, що учбові завдання виступають перед дитиною не в явному вигляді, а маскуються. Граючи, дитина не ставить учбового завдання, але в результаті гри він чогось навчається. Ставити мету – відпочити, перевести увагу на щось інше – немає ні необхідності, ні резону: характер гри сам зробить свою справу. Отже вибір потрібної гри – одне із першочергових завдань викладача іноземної мови. Цей вибір має проводитись з урахуванням цілеспрямованості гри, можливості поступового її ускладнення і лексичного наповнення.

Головним для гри є спостереження і увага. Ураховуючи специфіку гри в процесі навчання іноземній мові, викладач керує ходом гри і контролює її. Отже ми простежили, що без ігрових дій закріплення в пам’яті іноземної лексики відбувається менш ефективно і вимагає надмірного розумового напруження, що небажано. Гра, введена в учбовий процес на заняттях з іноземної мови як один із прийомів навчання, має бути цікавою, нескладною і жвавою, сприяти накопиченню мовного матеріалу і закріпленню раніше одержаних знань. Слід враховувати, що ігровий процес набагато полегшує процес навчальний; більш того, вміло розроблена гра невіддільна від навчання. залежно від умов, цілей і завдань, поставлених викладачем іноземної мови, гра має чергуватись з іншими видами роботи. При цьому важливо привчати дітей розмежовувати гру і учбове заняття.

Отже ігри, що формують мовні навики мають на меті: навчити учнів вживати мовні зразки, що містять певні граматичні труднощі; створити природну ситуацію для вживання даного мовного зразка; розвинути мовну творчу активність учнів; тренувати учнів у вживанні лексики в ситуаціях, наближених до природної обстановки; активізувати мовнорозумову діяльність учнів; розвивати мовну реакцію учнів; познайомити учнів із сполучуваністю слів.

Таким чином, беручи за основу вище сказане, можна говорити що гра як засіб, який гарантує позитивний емоційний стан, підвищує працездатність і зацікавленість педагогів і учнів, на відміну від монотонного виконання певних завдань, що призводить до напівсонної обстановки в класі. В цілому на всіх етапах розвитку особистості гра сприймається, як цікава, яскрава, необхідне для життєдіяльності заняття, і чим старший учень, тим більше він відчуває розвиваюче і виховне значення гри. У зв’язку з цим можна повністю погодитися з думкою про те, що гра – це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодого життя, без якої ця пора її була б непотрібною для людства.

У цій грі спеціального відпрацювання життєвого матеріалу є найбільш цінне ядро розумної школи дитинства. Підсумовуючи вищезазначене, можна сказати, що ігрова діяльність — явище поліфункціональне. В навчальному процесі з іноземної мови вона може виконувати такі функції: навчальну, мотиваційно-збуджувальну, орієнтуючу, компенсаторну, виховну. Навчальну функцію — оскільки вона виступає як особлива вправа, метою якої є оволодіння навичками і вміннями діалогічного мовлення в умовах міжособистісного спілкування. Реалі зує мотиваційно-збуджувальну функцію, тому що вона приводить у дію механізми мотивації. Як модель міжособистісного спілкування, вона викликає потребу в ньому, стимулюючи інтерес учнів до участі в іншомовному спілкуванні. Орієнтуюча функція виявляється в тому, що вона орієнтує учнів на планування власної мовленнєвої поведінки і передбачення поведінки співрозмовника, розвиває вміння оцінювати вчинки (сво ї та інших). Компенсаторна функція означає, що гра дає змогу розв'язувати протиріччя, що виникають між потребою учня виконати мовленнєву дію і неможливістю здійснити операції, що їх вимагає дія. Завдяки розширенню контексту діяльності учнів враховується їх прагнення виглядати дорослими, задовольняються не здійснені раніше бажання. Виховна функція реалізується завдяки тому, що через гру забезпечується всебічний вплив на учнів. Відповідно — ігрова діяльність є провідним містком в методиці викладання іноземної мови і сприяє формуванню позитивних якостей особистості, активної життєвої позиції учня в колективі та суспільстві.

Список використаних джерел

1. Азовська Н.А. Англійська в іграх // Позакласний час.- 1998.- № 18.- С.20-21

2. Активні методи навчання у викладанні іноземної мови: Посібник для викладачів іноземних мов вузів / Під ред. Бельтюковой .- Томськ : У Томського ун-та,1999.- 158с.

3. Бочарова Л.Н. Ігри на уроках англійської мови на початковій і середній ступіні навчання //Іноземні мови в школі .- 1996.- № 3. – С.50-55

4. Виготський Л.С. Педагогічна психологія.- М.: Педагогіка,1991.-480с.

5. Вишневський О.І. Діяльність учнів на уроці іноземної мови: Посібник для вчителів.- К.: Радянська школа,1989. — 224с.

6. Гапонова С.В. Сучасні методи викладання іноземних мов за рубежем ( англ. мова) // Іноземні мови .- 1998.- № 1.-C.24-31

7. Гашкова В.П. Рольові ігри і завдання на уроці англійської мови в IV класі // Іноземні мови в школі.- 1986.-№5.-С.53-56

8. Глечиків В.И. Ігри на заняттях англійською мовою // Іноземні мови в школі.- 1993 — № 2.- С.26-28

9. Дворжецька М.П., Павлюк М.В. Навчання спонтанного англійського ділового мовлення за допомогою рольової гри в старших класах середньої школи // Методика викладання іноземних мов: Науково- методичний збірник . Вип.20.- К.: Освіта , 1992.- С.40-45

10. Денисенко М. Принципи комунікативно- орієнтованого навчання : ( На прикладі вивчення англійської мови ) // English.- 2002.-№ 25.-С. 37

11. Єрмоленко Л.П. Комунікативний підхід до навчання англійської мови в середній школі // Іноземні мови.- 2002.- № 3.- C.10-11

12. Заремская С.И., Слободчиков А.А. Розвиток ініціативної мови учнів (на матеріалі англ. мови).Книга для вчителя.-М.:Освіта,1983.-127с.

13. Колесникова И.Е. Ігри на уроці англійської мови: 5 кл.: Посібник для вчителя.– Мн.: Нар. асвета, 1990.- 112с.

14. Ларіна Э. Ігрова вправа як ефективний засіб навчання іноземної мови в школі // Учитель.- 2001.- № 3 C.45

15. Лобанова В. Рольова гра на заняттях з англійської мови. // Рідна школа.- 2002.- № 10.- С.51-52

16. Манилова Н.Я. Гра на уроці англійської мови: З досвіду роботи школи // Іноземні мови в школі.- 1997.- № 1.- С.25-26

17. Медведєва О.И. Творчість учителя на уроках англійської мови. – М.,1992.- C.102

18. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник.- К.:Ленвіт, 2002.- 328с.

19. Ніколаєва С.Ю., Шерстюк О.М. Сучасні підходи до викладання іноземних мов // Іноземні мови.- 2002.- № 1.-C.39-46

20. Носаченко І. Системний підхід до використання рольових ігор у навчанні // Неперервна професійна освіта: Теорія і практика.-2002.- № 2.-С. 107-111

21. Олійник Т.І. Рольова гра в навчанні англійської мови в 6-8 кл.-К.: Освіта,1992.-127с.

22. Перкас С.В. Рольові ігри на уроці англійської мови. // Іноземні мови в школі.- 1999.- № 4.- С.23-26

23. Програми для загальноосвітніх навч. закладів Англ. мова 2-12 класи К. :"Шкільний світ",2001.- 44 с.

24. Савченко О.Ю. Ігри на уроці англійської мови // Іноземні мови в школі.- 1992.- № 2.- С.39-41

25. Сиденко А. Ігровий підхід у навчанні // Народна освіта.-2000.-№8.-С.134-137

26. Сидорова Н. Використання ігрових форм у процесі навчання англійської мови // Завуч.- 2002.- № 8.-C.6

27. Цетлин В.С. Реальні ситуації спілкування на уроці // Іноземні мови в школі.- 2000.-№ 3.- С.24-26