Використання інтерактивних технологій на уроках рідної мови

Категорія (предмет): Педагогіка

Arial

-A A A+

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи

1.1. Аналіз провідних дефініцій з досліджуваної проблеми

1.2.Урахування психологічних основ навчання мови (види уваги, пам’яті, моторика…)

1.3.Аналіз змісту чинних програм, підручників, посібників в аспекті досліджуваної теми

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Методичні рекомендації для ефективної організації навчального процесу з рідної мови засобами інтерактивних технологій

2.1. Ефективні методи і прийоми навчання мови у формуванні інтерактивних навичок

2.2. Практичне застосування апробованих методів і прийомів у формуванні інтерактивних навичок

Висновки до розділу 2

Висновки

Джерела

Вступ

Педагогічні інновації пов'язані сьогодні із застосуванням інтерактивних (від англ. inter- взаємний, act- діяти) методів у навчальній та виховній діяльності вчителя, в управлінській діяльності керівника навчального закладу.«Інтерактивний» означає: здатність взаємодіяти в процесі бесіди, діалогу з чимось (комп'ютером), або кимось (людиною). Отже, інтерактивне навчання — це насамперед діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. Які ж основні характеристики інтерактивну ?

Передусім — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності. Вона передбачає конкретні завдання. Одне з них -створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність. Це робить продуктивним і сам процес навчання.Суть інтерактивного навчання: навчальний процес організований так, що всіх учасників залучено до процесу пізнання, формування висновків, створення певного результату, де кожен робить індивідуальний внесок, обмінюється знаннями, ідеями, способами діяльності.

Відбувається цей процес в атмосфері доброзичливості та взаємопідтримки. Це дозволяє не тільки отримати нові знання, а й розвиває пізнавальну діяльність, переводить її в більш високі форми кооперації та співробітництва.

Актуальність дослідження: інтерактивне навчання дозволяє розв'язати одразу кілька завдань: розвиває комунікативні вміння й навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, оскільки змушує працювати в команді, прислухатися до думки кожного. Використання інтерактиву знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати увагу на основні питання.

Найбільш відомі форми інтерактивних методів — «велике коло», «вертушка», «акваріум», «дебати», «мозковий штурм», «Джиг-соу».

Мета: показати використання інтерактивних технологій на уроках рідної мови.

Основні завдання: 1. характеристика теоретичного матеріалу досліджуваної теми (що таке інтерактивне навчання, хто займався дослідженням даних методів; 2. методичні рекомендації для ефективної організації навчального процесу з рідної мови засобами інтерактивних технологій.

Розділ 1. Теоретичні основи 1.1. Аналіз провідних дефініцій з досліджуваної проблеми

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивного уроку спробуємо з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку ми поставили перед собою, скористаємось підходами, запропонованими Я. Голантомще в 60-х рр. XX ст., і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.

Зрозуміло, що термін «пасивна» є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта — учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я. Голант скоріше використовує «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості.

До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності та особливості.

1. Пасивна модель навчання

Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо — джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать .методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

2. Активна модель навчання

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення. . 3. Інтерактивна модель навчання

Інтерактивне навчання- це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Такі підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Частково вони використовувались ще в перші десятиріччя минулого століття і були поширені в педагогіці та практиці української школи в 20-ті роки — роки масштабного реформування шкільної освіти. Застосовувані в той час бригадно-лабораторний та проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. Застосування цих методів та форм навчання в окремих школах давало разючі результати.

Для прикладу можна розглянути досвід організованої А. Рівіним (1878-1944) у 1918 році в м. Корін (між Києвом та Житомиром) школи, в якій учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, проходили за один рік програму трьох — чотирьох років навчання. В школі навчалось одночасно близько 40 дітей віком від 11 до 16 років. Уроків як таких у школі не було. За гарної погоди діти навчались в саду, на свіжому повітрі. Під час занять вони вільно рухались, розмовляли один з одним. В основу методики Рівіна була покладена ідея «навчаючи інших, навчайся сам».

Незважаючи на те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувались у школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Вже перший досвід їх застосування виявив певні проблеми та складності: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу учіння. За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму в сталінські часи вони виявились непотрібними і постановою ЦК ВКП (б) «Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі» були піддані нищівній критиці. Уже на початку 30-х рр. українська школа перетворилась на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів 70-80-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших), теорії розвивальногонавчан-ня. Однак у радянські часи, в умовах нав'язування комбінованого уроку, творчість окремих педагогів була скоріше винятком ніж правилом.

1.2.Урахування психологічних основ навчання мови у віковій групі 5 класу (види уваги, пам’яті, моторика…)

За наявністю вольової регуляції розрізняють увагу мимовільну, довільну та після довільну. Увагу, зумовлену сильними, контрастними, значущими подразниками, що діють на людину яскравістю, несподіваністю, динамізмом, називають мимовільною. Виникнення мимовільної уваги визначається фізичними, психофізіологічними і психічними факторами. Мимовільну увагу може викликати сильний подразник: різкий запах, яскраво світло і барви, голосні звуки. Мимовільна увага триває, поки діють відповідні подразники. Важливим джерелом мимовільної уваги є інтерес. Те, що цікаве, емоційно насичене, може зумовити тривалу увагу людини.

Довільна увага -це вид уваги, що виявляється у випадку, коли людина ставить перед собою певні завдання і намагається їх виконати. Механізм функціонування довільної уваги — друга сигнальна система. У ході трудової або навчальної діяльності людина може захопитися своєю працею настільки, що потреба у вольовому спрямовуванні уваги зникає. У подібному випадку довільна увага набуває нових рис — залишаючись свідомою, доцільною, вона, як і мимовільна, знімає напруження, захоплює людину і підтримує активну психічну діяльність. Це і є післядовільна увага.

Увага може бути спрямована на зовнішні об'єкти або на внутрішній психічний і фізичний стан людини, її думки, переживання, спогади, фізіологічні відхилення. Залежно від цього розрізняють увагу внутрішню і зовнішню. Характерними властивостями уваги є обсяг, розподіленість, здатність до переключення, відволікання, стійкість, зосередженість, неуважність.

Під обсягом уваги в психологічній науці розуміють кількість предметів або явищ, які людина утримує одночасно в своїй свідомості.

Разом з тим людина здатна розподіляти свою увагу, при цьому вона одночасно може виконувати дві і більше дій. Рівень розподілу уваги залежить від освоєння людиною діяльності, автоматизації дій.

Здатність людини довільно і свідомо змінювати спрямованість своєї діяльності забезпечується переключенням уваги. Переключення уваги — це не що інше, як переміщення в корі великого мозку оптимального збудження. При цьому швидкість переключення уваги залежить від рухливості нервових процесів. У керуванні спрямованістю уваги особливу роль відіграє внутрішнє мовлення. Користуючись ним, людина ставить перед собою мету і відповідно до цієї мети затримує один вид діяльності та виконує інший.

Відволікання уваги від інших предметів і явищ — найважливіша умова успішного сприймання обраного об'єкта. Тим часом у процесі навчання і виховання буває небажане відволікання, відвернення уваги, тобто зміна спрямованості уваги людини під дією сторонніх подразників. У нормі причина відволікання полягає, як правило, в слабкій волі людини, відсутності звички до праці, невмінні керувати своєю діяльністю, підвищеній збудливості, відсутності інтересу.

Відволікання уваги, як правило, негативно відбивається на основній діяльності, чого не можна сказати про таку властивість уваги, як зосередженість.

Пам'ять-психічний феномен, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Виділяють такі види пам’яті:

— мимовільна — інформація запам’ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

— довільна — цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запам’ятовування тут залежить від прийомів, цілей запам’ятовування;

— короткочасна пам’ять забезпечує запам’ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу;

— довготривала пам’ять – збереження інформації протягом тривалого часу;

— оперативна пам’ять– проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Виявляється, що пам'ять не знаходиться в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, по яких йдуть нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом її постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довгочасній пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років. Дослідження лише тільки почали проясняти біохімічні й електричні основи людської пам'яті.Моторика– сукупність рухливих процесів та пов`язаних з ними фізіологічних та психічних процесів.

1.3.Аналіз змісту чинних програм, підручників, посібників в аспекті досліджуваної теми

У Західній Європі та СІЛА групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались. Наприкінці XX ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різноманітних предметів. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х рр., показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень були відображені в схемі, що отримала назву «Піраміда навчання».

Найменших результатів можна досягти за умов, пасивного навчання (лекція — 5%, читання — 10%), а найбільших — інтерактивного (дискусійні групи — 50%, практика через дію — 75%, навчання інших чи негайне застосування — 90%). Це, звичайно, середньостатистичні дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Ці дані цілком підтверджуються дослідженнями сучасних російських психологів. За їхніми оцінками, старший школяр може, читаючи очима, запам'ятати 10% інформації, слухаючи — 26% , розглядаючи — 30%, слухаючи і розглядаючи — 50%, обговорюючи — 70%, особистий досвід — 80%, спільна діяльність з обговоренням — 90%, навчання інших — 95%.

Чим зумовлені таки результати? Для того щоб зрозуміти цей механізм, пригадаємо, як працює наці мозок.Робота нашого мозку відрізняється від роботи відеомагнітофона чи плеєра. Інформація, яка поступає до нього, не просто записується, а й аналізується, обробляється. Наш мозок постійно ставить такі запитання:

— Чи отримував я таку інформацію раніше?

— Чого стосується ця інформація? Що я можу з нею зробити?

— Чи можна вважати, що це те саме, з чим я мав справу вчора чи минулого місяця?

Отже, мозок не тільки отримує інформацію а й обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, що їх стосуються, наш мозок працює набагато краще. В літературі описано результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал короткими частинами, блоками, пропонував учням обговорити між собою кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. В результаті такого навчання засвоєння матеріалу було вдвічі ефективнішим, ніж при монологічному поясненні.Ще краще, якщо ми можемо щось «зробити» з інформацією, щоб отримати зворотний зв'язок, чи добре ми її зрозуміли.

Наприклад з цією метою можна: викласти інформацію своїми словами; навести свої приклади; показати певні подібні прояви, подібні ознаки в інших явищах і процесах; знайти зв'язок з іншими процесами або явищами, вже відомими раніше; передбачити деякі наслідки; знайти протилежності.Наш мозок схожий на комп'ютер, а ми — його користувачі. Щоб комп'ютер працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно «ввімкнути» і мозок учня. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається. Комп'ютер потребує правильного програмного забезпечення, щоб інтерпретувати дані, введені в його пам'ять. Наш мозок повинен пов'язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не простежує ці зв'язки і не забезпечує повноцінне засвоєння.

Нарешті, комп'ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не «закріплена» за допомогою спеціальної команди. Так само наш мозок повинен перевірити інформацію, узагальнити її, пояснити її комусь для того, щоб зберегти її в банку пам'яті. Коли навчання пасивне, мозок не зберігає те, що було представлено.Ще однією з причин незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп, із яким учитель говорить, і ступінь сприйняття дітьми його мовлення.Більшість викладачів промовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину.

Але чи здатні діти сприйняти такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Проте здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.Наукові дослідження твердять, що для того, щоб учні слухали і не думали над сторонніми речами, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину.

Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом їм стає нудно.Дослідження, проведене в одному з американських коледжів, де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40 процентів часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще могли запам'ятати 70 процентів інформації, то за останні десять хвилин уроку вони сприймали всього 20 процентів матеріалу. Не дивно, що студенти під час викладання лекційного вступного курсу до психології знали лише на 8% більше, ніж контрольна група, яка не слухала курсу взагалі. Уявіть, якими були б результати в середній школі чи звичайному класі!

Два відомих фахівці в галузі кооперативної освіти Д. та Р. Джонсон разом з К. Смітом указують на кілька проблем, пов'язаних із читанням лекцій:

• увага учнів падає з кожною хвилиною;

• ця форма навчання подобається учням, у яких розвинена в основному слухова пам'ять;

• рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;

• вважається, що всім учням потрібна однакова інформація, і всі учні засвоюють її однаковими темпами, що насправді не так2. Використання наочності під час лекції збільшує запам'ятовування матеріалу від 14 до 38%. Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав, що використання візуальних засобів під час вивчення слів на 200 процентів поліпшує результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40 процентів менше часу, вона підсилює усну подачу матеріалу. Наочність варта не тільки сотень слів; а й утричі ефективніша за одні лише слова.

Якщо ж до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися.

Однак використання лише зорової та слухової пам'яті недостатнє.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав: Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам'ятаю. Те, що я роблю, я розумію.

Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше.

Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.

Висновки до розділу 1

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Розділ 2. Методичні рекомендації для ефективної організації навчального процесу з рідної мови засобами інтерактивних технологій 2.1. Ефективні методи і прийоми навчання мови у формуванні інтерактивних навичок

Суть інтерактивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. ІТ найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання. В процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри.Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.

• Інтерактивні технології дають можливість забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку). При цьому відсоток учнів, які засвоїли знання, досить високий (понад 50).

• Змінюється роль учнів. Вона активна: учні приймають важливі рішення щодо процесу навчання.

• Змінюється основне джерело мотивації навчання. Воно стає внутрішнім, це інтерес самого учня.

• Значно підвищується роль особистості педагога. Педагог більше розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор.

• Засвоєння незначного обсягу інформації потребує значного часу.

• Кожна інтерактивна технологія потребує попереднього розгляду і навчання учнів процедури. Викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і ходом навчання. Результати роботи учнів менш передбачувані. Дисципліна учнів на інтерактивному уроці може бути проблемою для вчителя.

• Практично відсутні методичні розробки та література з інтерактивних технологій.

Як правило, сучасна система навчання вимагає від учителя охоплення великого обсягу інформації, вона орієнтована на рівні «знання» й «розуміння». Це підштовхує педагога на використання в основному пасивних методів навчання. В середньовіччі використання пасивних методик було виправдане. Учитель мав можливість передати весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якого предмета своєму учневі.У сучасному світі ситуація кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все, навіть у якійсь вузькій царині знання.

До того ж численні факти містяться в пам'яті комп'ютера. Учні ж повинні мати цілком інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її та застосовувати в конкретних умовах, формулювати й відстоювати особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології.Інтерактивні технології потребують певної зміни життя класу, а також значної кількості часу для підготовки як учням, так і педагогові.

Починайте з поступового застосування цих технологій, якщо ви або учні з ними не достатньо ознайомлені. Як педагогові, так і учням треба звикнути до них. Можна навіть скласти план їх впровадження. Краще старанно підготувати декілька занять у навчальному році, ніж часто проводити наспіх підготовлені «ігри».Можна провести з учнями особливе «організаційне заняття», створити разом з ними «правила роботи в класі». Налаштуйте учнів на старанну підготовку до навчальних семінарів. Використовуйте спочатку прості інтерактивні технології – робота в парах, малих групах, мозковий штурм тощо. Коли у вас і в учнів з’явиться досвід подібної роботи, такі заняття проходитимуть набагато легше, а підготовка не потребуватиме багато часу.Використання інтерактивних технологій – не самоціль.

Це лише засіб для досягнення такої атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання.Якщо застосування вами інтерактивних технологій у конкретному класі веде до протилежних результатів – треба переглянути вашу стратегію й обережно підходити до використання подібних технологій. Можливо, варто обговорити цю ситуацію з учнями (чи правильно ви розумієте й використовуєте ІТ, чи готові ви й учні до їх використання?).Деяким викладачам буває складно розкривати себе перед школярами, висловлювати особисту думку щодо матеріалу, показувати некомпетентність у деяких питаннях.

Безумовно, не всі викладачі «створені» для інтерактивних технологій. Проте їх використання дає можливість для фахового зростання, для зміни себе, для навчання разом з учнями.

Зробити перший крок допоможе сам новий підхід до навчання та його мети, за якого викладач відверто може визнати себе не спеціалістом і отримати «право» не знати відповіді на ті або інші запитання (до того ж багато запитань з будь-якого предмета не мають однозначної або єдино правильної відповіді). З іншого боку, після декількох старанно підготовлених уроків викладач зможе відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, а також сама атмосфера в класі — і це послужить додатковим стимулом до роботи з інтерактивними технологіями.

Для ефективного застосування інтерактивних технологій, зокрема щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу і глибоко його вивчити (а не перетворити технології на безглузді «ігри заради самих ігор»), педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:

• дати завдання учням для попереднього підготування: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

• відібрати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;

• під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;

• на одному занятті можна використовувати одну (максимум — дві) інтерактивних вправи, а не їх калейдоскоп;

• дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі;

• проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, які не були пов’язані з інтерактивними завданнями.

Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов використання інтерактивних технологій викладач повинен попередньо добре підготуватися:

• глибоко вивчити та продумати матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;

• старанно планувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати запитання й можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття (докладно описуючи хід занять, автори намагалися максимально полегшити підготовку викладача до проведення заняття);

• мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найбільш цікавих для учнів випадків, проблем; оголошувати очікувані результати (мети) заняття й критерії оцінки роботи учнів;

• передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.

Передбачається, що оцінювання навчальних досягнень учнів за умов застосування інтерактивних технологій відбуватиметься у формі схвалювання будь-яких, навіть щонайменших успіхів та зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть такі, що містять критику, мають починатися з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій можливе лише у формі пропозицій діяти інакше: «Можлива інша відповідь»… , «Існує інша точка зору»…, «Можна сказати (написати, зробити) інакше»…. Передусім необхідно дати право самому учневі переглянути свій початковий варіант дій.

Методика перевірки навчальних досягнень учнів має відповідати меті та методиці викладання предмета. Якщо для перевірки знань існують традиційні способи оцінювання, то перевірка навичок потребує набагато більше часу, а переконатися у виховному ефекті навчання безпосередньо на уроці взагалі майже неможливо. Цінності, особисте ставлення проявлятимуться в реальному житті; завдання ж учителя – дати учням можливість висловлювати й захищати особисту думку в будь-яких навчальних ситуаціях у класі та поза школою.

Оцінюючи результати інтерактивного навчання, необхідно враховувати такі умови:

• підтримувати баланс перевірки знань, навичок;

• використовувати традиційні та інтерактивні технології оцінювання;

• застосовувати групове, змагальне та індивідуальне оцінювання, самооцінку та взаємооцінку учнів;

• обговорювати з учнями критерії оцінювання;

• враховувати досягнення класу та індивідуальний прогрес учнів.

2.2. Практичне застосування апробованих методів і прийомів у формуванні інтерактивних навичок

Розглянемо застосування інтерактивних методів на уроках на прикладі малих груп учнів.

Робота в малих групах дає змогу учням набути навичок, необхідних для спілкування та співпраці. Вона стимулює роботу в команді. Ідеї, вироблені в групі, допомагають учасникам бути корисним одне одному. Висловлювання думок допомагає їм відчути особисті можливості та зміцнити їх.

Учитель об'єднує учнів у малі групи, розподіляє завдання між групами. Вони мають за короткий час (як правило, 3-10 хв) виконати це завдання та представити результати роботи своєї групи.Більшість завдань слід опрацьовувати саме в малих групах або парах, тому що учням краще висловитися в невеличкій групі. Робота в малих групах дає змогу заощадити час уроку, бо зникає потреба вислуховувати кожну людину у великій групі.

Коли ви починаєте роботу з малими групами:

1. Об'єднайте учнів у малі групи (4-6 осіб).

2. Ознайомте їх із ролями, які вони можуть виконувати.

• Спікер(керівник групи):

зачитує завдання групи;

організовує порядок виконання;

пропонує учасникам групи висловитися по черзі;

заохочує групу до роботи;

підбиває підсумки роботи;

визначає доповідача.

• Секретар:

веде записи результатів роботи своєї групи;

записи веде стисло й розбірливо;

як член групи, має бути готовим висловити думку групи під

час підбиття підсумків або допомогти доповідачеві.

• Посередник:

стежить за часом; заохочує групу до роботи.

• Доповідач:

чітко висловлює думку групи; доповідає про результати роботи групи.

3. Дайте кожній групі конкретне завдання та інструкцію щодо організації групової роботи:

• можна починати висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі;

• необхідно дотримуватись одного з правил активного слухання, коли хтось говорить, усі слухають і не перебивають. Намагатися обговорювати ідею, а не особи учнів, які висловили цю ідею;

• утримуватися від оцінок та образ учасників групи;

• намагатися в групі дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у групі може бути особлива думка і вона має право на існування.

4. Виділіть час на виконання групової роботи. Під час групової роботи надайте кожній групі потрібну допомогу.

5. Запропонуйте групам представити результати роботи.

6. Прокоментуйте роботу груп.

РОБОТА В ПАРАХ

Однією з форм роботи в малих групах є робота в парах. Один із варіантів проведення:

• поставте учням питання для дискусії або гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації, дайте учням небагато часу для того, щоб продумати можливі відповіді або рішення самостійно;

• об'єднайте учнів у пари, визначте, хто з пари починатиме висловлюватись, і попросіть їх обговорити свої ідеї одне з одним. Краще зразу визначити час на висловлювання кожного з учасників пари і спільне обговорення. Це допоможе учням від початку звикнути до чіткої організації роботи в парах. Вони мають досягти згоди щодо відповіді або рішення.

Кожна пара обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.

«МОЗКОВИЙ ШТУРМ»

«Мозковий штурм»- це ефективний та добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення, що широко використовується. Він спонукає виявляти свою уяву та творчість шляхом вираження думок усіх учасників, допомагає знаходити декілька рішень щодо конкретної проблеми.

Порядок проведення:

1. Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно та -невимушено.

2. Визначте основні правила (див. далі).

3. Повідомте їм проблему, яку треба вирішити.

4. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

5. Запитуйте їх по черзі надходження. Не вносьте в ідеї ніяких коректив.

6. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої особисті.

7. Намагайтеся не допустити глузування, коментарів або висміювання яких-небудь ідей.

8. Продовжуйте доти, доки будуть надходити нові ідеї.

9. На закінчення обговоріть та оцініть запропоновані ідеї. Правила проведення «мозкового штурму», які можна запропонувати учням:

1. Під час «висування ідей» не пропускайте жодної. Якщо ви будете судити про ідеї та оцінювати їх під час висловлювань, учасники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові та більш досконалі.

2. Необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час «мозкового штурму» не вдається отримати багато ідей, це можна пояснити тим, що учасники піддають свої ідеї самоцензурі — двічі подумають перед тим, як висловити.)

3. Кількість ідей слід заохочувати. Врешті-решт, кількість породжує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники мають змогу дати політ уяві.

4. Спонукайте всіх учасників розвивати або змінювати ідеї інших. Об'єднання або зміна раніше висунутих ідей часто спричинює висунення нових, що перевершують попередні.

5. У класі можна повісити такий плакат:

• Кажіть усе, що спаде вам на думку.

• Не обговорюйте і не критикуйте висловлювань інших.

• Можна повторювати ідеї, запропоновані кимось іншим.

• Розширення запропонованої ідеї заохочується.

РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ

Більшість дилем (тобто суперечливих питань) можна вирішувати, застосовуючи метод розв'язання проблем, що складається з кількох етапів:

Аналіз проблеми. Що трапилося ? Чому? Хто в ній задіяний ? Хто може бути зацікавлений у її розв'язанні? Якої інформації мені бракує й де її можна отримати?

Пошук розв 'язання проблеми. Які способи її розв'язання? У чому їх переваги й недоліки? Які шанси і загрози вони несуть?

Вибір розв'язання. Яке розв'язання найкраще з точки зору загальноприйнятих цінностей, наприклад справедливості, а також інших критеріїв, наприклад низьких коштів або простоти? Які труднощі можуть з'явитися в процесі його реалізації? Якими будуть наступні кроки під час запровадження його в життя? Хто може ускладнити або унеможливити його? На кого можна розраховувати як на союзників?

СИМУЛЯЦІЙНІ ІГРИ (СИМУЛЯЦІЇ)

Це створення вчителем ситуацій, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процеси, які відбуваються в справжньому суспільному, економічному та політичному житті. Отже, симуляції є «мініатюрною» версією реальності. Цей метод наближений до рольової гри, але він істотно відрізняється від неї, бо його мета — не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів (наприклад, дії закону попиту і пропозиції, процедури ухвалення рішень в органах місцевого самоврядування чи механізм господарського росту).

Отже, в симуляції не йдеться про демонстрування акторських здібностей, а про вміле і за можливості безособове відтворення даного процесу. Звичайно, треба пам'ятати, що кожна симуляція спрощує дійсність, бо інакше неможливо було б провести її на уроці.

ЗАЙМИ ОСОБИСТУ ПОЗИЦІЮ

Цей метод корисний під час проведення в класі дискусії на суперечливу тему. Як проблеми слід використовувати дві протилежні думки, які не мають правильної відповіді.

Мета: це корисна вступна вправа для демонстрації різних думок із досліджуваної теми; дає учням можливість висловити свою точку зору і наприкінці уроку оцінити засвоєння цієї теми.

Порядок проведення:

1. Розмістіть плакати в протилежних кінцях кабінету. На одному з них написано «згоден», на іншому — «не згоден». (Варіанти: на плакатах можуть бути викладені полярні позиції щодо проблеми: наприклад, «пробувати наркотики заборонено» і «пробувати наркотики дозволено всім»).

2. Вивісьте правила проведення вправи й обговоріть їх (викладені нижче).

3. Попросіть учасників стати біля відповідного плаката залежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми.

4. Довільно виберіть кілька учасників і попросіть їх обгрунтувати свою позицію.

5. Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката. Вони мають обґрунтувати причини свого переходу.

6. Запропонуйте учасникам назвати найбільш переконливу причину протилежної сторони.

Правила проведення вправи:

1. Говоріть по черзі. Не перебивайте один одного.

2. Не сперечайтесь одне з одним. Наводьте нові причини або ідеї.

3. Перейти від одного плаката до іншого можна в будь-який час. Будьте готові висловити причини зміни своєї позиції.

4. Вислухайте причини та ідеї інших. Якщо вас запитають, будьте готові відповісти, які інші причини або ідеї вам найбільше сподобалися.

ПРЕС-МЕТОД

ПРЕС-методслід використовувати тоді, коли виникають суперечливі питання та під час проведення вправ, у яких треба зайняти визначену позицію з обговорюваної проблеми.

Мета: цей метод дає учням змогу під час уроків вибирати аргументи або висловлювати свою думку з дискусійного питання. Метод допомагає учням пояснити свої думки та сформулювати їх у виразній і стислій формі.

Порядок проведення:

Роздайте матеріали, в яких зазначено чотири етапи ПРЕС-методу:

ПОЗИЦІЯ

Я вважаю, що_____________

(висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору)

ОБҐРУНТУВАННЯ

_________ тому, що________

(наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції)

ПРИКЛАД

наприклад ________________

(наведіть факти, які демонструють

ваші докази, вони зміцнять вашу позицію)

ВИСНОВКИ

__________тому____________

(узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це заклик прийняти вашу позицію).

Поясніть механізм етапів ПРЕС-методу і дайте відповідь на можливі запитання учнів. Наведіть приклад до кожного з етапів.

Запропонуйте бажаючим спробувати цей метод до будь-якої проблеми на вибір.

Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу.

Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити декілька варіантів своїх думок або прикладів.

Коли формулу зрозуміють усі учні, починайте вправу.

«МІКРОФОН»

Метод «Мікрофон» дає змогу кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Уявіть, що у вас в руках мікрофон і саме вам потрібно висловити думку. Тому інші учні не можуть говорити, кричати з місця, оскільки право говорити має тільки той, у кого «символічний» мікрофон.

РОЗІГРУВАННЯ СИТУАЦІЇ ЗА РОЛЯМИ (ПРОГРАВАННЯ СЦЕНКИ)

Мета: розігрування ситуації за ролями — визначити ставлення до конкретної ситуації або проблеми, набути досвіду шляхом гри.

Рольова гра імітує реальність призначення ролей, які вам дісталися, та дає змогу діяти «як насправді». Ви можете розігрувати свої ситуації, в яких ви вже побували. Вона допомагає навчитися через досвід та почуття.

В ході рольової гри учасники «розігрують у ролях» певну проблему або ситуацію.

Імітація: учні реагують на конкретну проблему в рамках заданої програми. Хоча ці два підходи мають різноманітні характеристики, вони доповнюють один одного і мають на меті: подальший розвиток уяви і навиків критичного мислення; сприяння висловленню суджень та думок; виховання в учнів спроможності знаходити і розглядати альтернативні можливості дій; виховання співчуття до інших людей.

Порядок проведення:

1. Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, то така драматична вправа потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням.

2. Не чекайте відшліфованої гри з самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру та імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

Висновки до розділу 2

Інтерактивні технології (ІТ)можна представити як різновид активних методів навчання. Але ми виділяємо їх в окремий розділ, щоб підкреслити важливу роль цих технологій у сучасній освіті. Суть інтерактивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. ІТ найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання.

В процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри.Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.

Висновки

Суть інтерактивного навчання: навчальний процес організований так, що всіх учасників залучено до процесу пізнання, формування висновків, створення певного результату, де кожен робить індивідуальний внесок, обмінюється знаннями, ідеями, способами діяльності. Відбувається цей процес в атмосфері доброзичливості та взаємопідтримки. Це дозволяє не тільки отримати нові знання, а й розвиває пізнавальну діяльність, переводить її в більш високі форми кооперації та співробітництва.

Інтерактивне навчання дозволяє розв'язати одразу кілька завдань: розвиває комунікативні вміння й навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, оскільки змушує працювати в команді, прислухатися до думки кожного. Використання інтерактиву знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати увагу на основні питання.

ІТ найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання. В процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри.Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.

Джерела

Андрєєва Н. Самостійна робота та елементи інтерактивної методики на уроках правознавства //Історія України. — 2005. — № 40. — C. 21-24
Бордовская Н.В. Педагогика: Учебник для вузов. СПб.: Питер, 2000. -299 с.
Вінглівськт Н. Елементи інтерактивної методики-кожному уроку ( система уроків за темою "Література середньовіччя" //"Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури". — 2005. — № 3-4. — C. 149-162
Варшавська М. Методика використання елементів дискусії на інтерактивному уроці з історії //Історія України. — 2005. — № 43. — C. 14-17
Васютинський В. Психологія влади в інтерактивному дискурсі //"Ї". — 2003. — № 30. — C. 62-71
Вінглівськт Н.М. Елементи інтерактивної методики — кожному уроку. 8 клас.: Система уроків за темою: "Література Середньовіччя //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2005. — № 2. — C. 44-49
Вінглівськт Н.М. Навчання у спілкуванні : З досвіду застосування інтерактивних методів на уроці літератури //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2005. — № 1. — C. 20-22
Варзацька Л. Інтерактивні методи навчання: лінгводидактичні засади //Дивослово. — 2005. — № 2. — C. 5-19
Вольфовська Т. Визначення рівня сформованості інтерактивних умінь особистості на етапах соціалізації //Педагогіка і психологія. — 2003. — № 3-4. — C. 141-148
Вольфовська Т. Становлення інтерактивних умінь як психологічна проблема інтеграції особистості в суспільне життя //Педагогіка і психологія. — 2002. — № 4
Гаврилюк М. Через інтерактивне навчання — до естетичного розвиненого учня //"Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури". — 2005. — № 3-4. — C. 41-43
Гаврилюк М.В. Розвивати творчу самостійність і пізнавальний інтерес учнів засобами інтерактивного навчання : Система уроків за романом Ф.М.Достоєвського "Злочин і кара" //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2004. — № 7. — C. 30-36
Гейко І. Використання інтерактивних форм і методів навчання як засіб формування творчої особистості //Історія України. — 2002. — № 37. — C. 7-9
Глущенко Л.Є. Щоб навчання було цікавим : З практики його організації за інтерактивними технологіями //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2005. — № 9. — C. 16-22
Гнатюк Л. Інтерактивні засоби у процесі вивчення драматичних творів : Використання прийомів "Моковий штурм", "Коло думок", "Акваріум", "Мікрофон" та деяких інших на уроках зв'язного мовлення за п'єсами Б Шоу "Пігмаліон", А. Чехов "Вишневий сад" і М. Метерлінка "Синій птах //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2003. — № 4. — C. 30-33
Гукова О.О. Хіба кожного дня випадає білити паркани? : Інтерактивний урок за розділом "Чудовий маляр" книги Марка Твена "Пригоди Тома Сойєра" //Зарубіжна література в школах України. — 2005. — № 4. — C. 49-50
Дзеціна Н. Стилістичні можливості діалогу //Українська мова та література. — 2005. — № 11 (березень). — C. 6-8
Єрмоленко С. Нові підходи у вивченні простого речення (вища школа //Українська мова і література школі . — 2005. — № 2. — C. 54-58.
Жилінкова І. Зобов'язання з надання послуг у сфері інтерактивної (дистанційної) освіти //Право України. — 2002. — № 4. — С.108-113 Карасик А. Структура і методика інтерактивного уроку у початковій школі //Початкова освіта. — 2005. — № 7
Іванішена С. Форми та методи інтерактивного навчання //Початкова школа. — 2006. — № 3. — C. 9-11
Ісаєва О. Пасивне сприйняття чи інтерактивна форма вивчення зарубіжної літератури у старших класах? : Про способи активізації сприйняття шкільної лекції //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2002. — № 11. — С.9-11
Карнаух Т. Впровадження інтерактивних методів навчання на уроках читання //Початкова школа. — 2005. — № 11. — C. 5-8
Кокарєва І. Інтерактивні технології у навчанні: Курс "Я і Україна", 4 клас //Початкова школа. — 2006. — № 2. — C. 19-21
Комар О. Інтерактивні технології — технології співпраці //Початкова школа. — 2004. — № 9. — С.5-8
Кратасюк Л. Інтерактивні методи навчання: Розвиток комунікативних і мовних умінь //Дивослово. — 2004. — № 10. — C. 2-11
Крутенко О.В. Інтерактивні форми роботи під час вивчення творів Е.Р.Рапсе "Пригоди барона Мюнхгаузена" та Р.Кіплінга "Мауглі". 5 клас. : Уроки-тренінги //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2004. — № 10. — C. 49-53
Куріцина М. "Відчуй себе інтелектуалом!" : Інтеактивні технології в розвитку творчих здібностей учнів //Освіта . — 2005. — № 9. — C. 4-5 Лаврентьєва О. Один із шляхів реалізації інтерактивних тенденції сучасної освіти в умовах профільного навчання //Фізика та астрономія в школі. — 2002. — № 5. — C. 28-31
Лучкань Н.О. Формування особистості школяра шляхом інтерактивного навчання : Про творчі здобутки вчителя Марії Дейни (Волинська область //Зарубіжна література в школах України. — 2005. — № 3. — C. 24-25
Малютина И. Интерактивные игры //Воспитание школьников. — 2005. — № 1. — C. 53-54
Матіяш Є. Розвиток творчого географічного мислення на основі базових моделей: дослідницької, комунікативно-діалогічної, ігрової та моделюючої з елементами інтерактивного навчання //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2003. — № 19. — C. 10-12
Митник О. Творчі завдання як засіб формування інтелектуальної культури молодшого школяра //Початкова школа. — 2005. — № 12. — C. 6-11
Мороз С. Як стати успішною людиною? : Комплект інтерактивного уроку з теми "Лінгвістика тексту. Актуальне членування речення: "дане" і "нове" 9 клас //Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2005. — № 2. — C. 25-29.
Мухомеджанова С.О. Інтерактивні види та форми робіт під час вивчення постмодерністських творів //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2005. — № 1. — C. 22-23.
Мухомеджанова С.О. Ставити учня в ситуацію спілкування з героями твору ( система уроків за романом А. Камю " Чума" з елементами інтерактивної методики //"Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури". — 2005. — № 3-4. — C. 223
Нижник О. Використання інтерактивних технологій на уроках літератури : Рекомендації, приклади, зразки застосування в 11 -му класі //Українська мова та література. — 2005. — № 11 (березень). — C. 9-12.
Оцабрик І.В. Теоретичні аспекти інтерактивних технологій у дидактиці //Зарубіжна література в школах України. — 2005. — № 4. — C. 28-31
Пашкуріна О.Б. Байка у світовій літературі : Система уроків із застосуванням інтерактивних прийомів "мікрофон", "робота в парах", "коло думок", "асоціативний кущ", та ін. //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2005. — № 9. — C. 22-30
Пашкурна О. Тільки ті знання, які добуваються самостійно, а не подаються в готовому вигляді: З практики застосування інтерактивних форм навчання //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2005. — № 12. — C. 9-12
Побірченко Н. Інтерактивне навчання в системі нових освітніх технологій //Початкова школа. — 2004. — № 10. — C. 8-10
Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учебник для вузов: В 2 кн. -М.: Владос, 1999 — Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. -1999. -573, с.
Подлевська Н. Формування культури спілкування в учнів 5-6 класів методами інтерактивного навчання //Українська мова і література в школі. — 2005. — № 4. — C. 10-13
Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник; За ред. О. І. Пометун. -К.: А.С.К., 2004. -192 с.
Пономаренко О. Внутрішні води України : Розробка уроків з використанням інтерактивних методик: 8 клас //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2004. — № 45. — C. 10-16
Приходько А. Інтерактивне навчання на уроці історії на прикладі теми "Культура Київської Русі" (IX-XIIIcт.), 7 кл. //Історія в школі. — 2005. — № 7-8. — C. 9-12
Саган О. Інтерактивні методи навчання як засіб формування навчальних умінь молодших школярів //Початкова школа. — 2002. — № 3. — C. 20-21
Салтовська В. Використання інтерактивних методів навчання на уроках розвитку мови //Рідна школа. — 2005. — № 3. — C. 16-18
Скомороха О. Інтерактивне навчання на уроках всесвітньої історії у 10 кл. : На прикладі теми "Країни Сходу " (1918-1939рр.) //Історія в школі. — 2005. — № 7-8. — C. 13-16
Сорокіна Е.А. Данська літературна перлина : Система уроків з вивчення казки Андерсена "Снігова королева //Зарубіжна література в школах України. — 2005. — № 9. — C. 60-82
Харламов И.Ф. Педагогика: Учебник для вузов. -М.: Гардарики, 2002. -516, с.
Фурсова Л. Інтерактивне навчання унеможливлює пасивність учня на уроці //"Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури". — 2005. — № 3-4. — C. 25-40
Фурсова Л.О. Інтерактивне навчання унеможливлює пасивіність учня на уроці : З практики його застосування під час вивчення теми "Фантастика" ( за оповіданнями А.Азімова, Г.Валлса //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2004. — № 7. — C. 23-28
Чернова Г. Проблеми розвитку творчого ситуативного мовлення засобами інтерактивного навчання в роботі з обдарованими учнями //Рідна школа. — 2005. — № 5. — C. 68-70
Чернышева Ю. Интерактивные методы:обучение и понимание //Биология в школе. — 1998. — № 3. — C. 30-35
Шатровська Г. Призначення — допомагати людям : Інтерактивний урок за оповіданням Т. Бордуляка "Перший раз", 6 клас //Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2004. — № 4. — C. 21-28
Шевчук І. Використання інтерактивних технологій на уроках математики в початкових класах //Початкова школа. — 2005. — № 8. — C. 33-35
Шевчук І. Використання інтерактивних технологій у проведенні виховних годин //Початкова школа. — 2004. — № 5. — С.13-15
Штанько Л. Ідейний зміст повісті допомагають з‘ясувати інтерактивні прийоми. Система уроків за повістю "Біле Ікло" та оповідання "Любов до життя" : до 130-річчя від дня народження Джека Лондона //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2006. — № 2. — C. 52-56
Шуляр В.І. Методика літератури : Інтерактивне навчання. Тлумачення понять //Зарубіжна література в школах України. — 2005. — № 8. — C. 56-58
Щербина Л. Упровадження інтерактивних технологій на уроках літератури //Дивослово. — 2005. — № 2. — C. 23-26
Щербина Л.а Використання інтерактивних технологій на уроках української літератури //Українська мова і література в школі. — 2005. — № 1. — C. 27-30
Яроцька Г.Ф. Інтерактивне навчання: його сутність та перші спроби //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2005. — № 9. — C. 14-15