Виробничі засоби та їх економічна суть

Категорія (предмет): Економіка підприємства

Arial

-A A A+

Вступ

1. Економічна суть існування виробничих основних засобів

2. Методика аналізу ефективності використання основних фондів

3. Аналіз складу, структури й технічного стану основних фондів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Одним із найважливіших факторів збільшення обсягу виробництва продукції на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними засобами в необхідній кількості та асортименті і повніше й ефективніше використання їх.

У даній курсовій роботі пропонується розглянути питання, пов'язані з методикою аналізу, стану та використання основних виробничих засобів. Основні кошти є невід'ємною частиною будь-якого підприємства, і від підвищення ефективності їх використання залежать важливі показники діяльності підприємства, такі як фінансове положення, конкурентноздатність на ринку.

Проблема підвищення ефективності використання основних засобів є центральною в період переходу України до цивілізованих ринкових відносин. Маючи ясне уявлення про роль основних засобів у виробничому процесі, чинниках, що впливають на використання основних засобів, можна виявити методи, напрями, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних засобів і виробничих потужностей підприємства, що забезпечує зниження витрат виробництва і зростання продуктивності труда. Цими причинами підтверджується актуальність вибраної теми курсової роботи.

Завдання:

Розкрити економічну суть існування виробничих основних засобів
Показати методику аналізу ефективності використання основних фондів

1.Економічна суть існування виробничих основних засобів

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби— це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.

Не належать до основних засобів:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України;

3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби — це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної іх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства .

Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на такі групи:

Група 1— будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні пристрої;

Група 2— автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;

Група 3— інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2, а саме: робочі машини й устаткування, вимірювальні й регулюючі прилади.

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства. Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди, інвентар, тобто пасивна частина основних засобів (мал. 1.1.)

Наприклад, у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних виробничих засобів найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд — у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв — в електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин — на підприємствах машинобудівного комплексу (45%).

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих засобів. Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.

Відтворення основних виробничих засобів — це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширеневідтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має низку харак — терних ознак, зокрема:

1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється громадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругообіг основних виробничих засобів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних виробничих засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок нарахованого зносу основних засобів.

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох формах:

1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;

2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання засобів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих засобів.

Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання засобів у нові виробництва.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

забезпечення підприємства основними засобами;
стан основних засобів;
ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать:

фондомісткість,
фондоозброєність,
коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами.

За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.

Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів до вартості майна підприємства.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення, вибуття ( приросту) основних засобів.

Наприклад, вартість основних виробничих засобів на кінець звітного року становила 1440 тис. гри., сума зносу основних засобів — 180 тис. грн., а вартість майна — 3 100 грн. Відтак коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів становитиме

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 — 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів (мал.1.3).

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

Формули розрахунку показників забезпечення стану й ефективності використання основних засобів та їхню характеристику наведено в табл. 1.1.

2. Методика аналізу ефективності використання основних фондів

Виробничо – господарська діяльність та фінансовий стан підприємства багато в чому залежать від забезпеченості основними фондами та їх використання.

Основні фонди (засоби) – це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у процесі виробництва, постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій. Строк корисного використання (експлуатації) основних фондів перевищує один рік ( операційний цикл, якщо останній є тривалішим за один рік).

Розвиток виробництва є невіддільним від проблеми ефективного використання основних виробничих фондів.

Задачі аналізу — визначити забезпеченість підприємства і його структурних підрозділів основними коштами і рівень їх використання по узагальнюючих і приватних показниках, а також встановити причини їх зміни; розрахувати вплив використання основних засобів на обсяг виробництва продукції і інші показники; вивчити міру використання виробничої потужності підприємства і обладнання; виявити резерви підвищення ефективності використання основних засобів.

Для проведення аналізу основних засобів, як і для проведення будь-якого економічного аналізу необхідні відповідні дані. Джерелами даних для аналізу основних засобів є: план економічного і соціального розвитку підприємства, план технічного розвитку, “Звіт про наявність і рух основних засобів", “Баланс виробничої потужності", “Звіт про запаси невстановленого обладнання“, ф№ 1 “переоцінка”, “Звіт про виконання плану введення в дію об'єктів основних засобів і використання капітальних вкладень", інвентарні картки обліку основних засобів і інше.

На основі цих даних проводиться аналіз основних засобів у наступних основних напрямах:

Аналіз наявності, структури і руху основних засобів на підприємстві
Аналіз основних показників використання основних засобів
Аналіз використання обладнання і виробничої потужності підприємства
Аналіз забезпеченості підприємства основними коштами
Аналіз використання виробничих площ

Для того щоб проаналізувати діяльність підприємства за якийсь період роботи проводять вищеперелічений аналіз за декілька років діяльності підприємства.

За звітний рік приймають один з років ( базовий) роботи підприємства, а інші роки його діяльності називають “що аналізуються”.

Вироблюваний при цьому аналіз дозволяє чітко визначити ті чинники, які вплинули на результати роботи і виявити резерви підвищення основних продуктивних показників.

Розглянемо більш детально методику проведення аналізу основних засобів.

Аналіз основних засобів починається з аналізу наявності, структури і руху основних засобів на підприємстві.

Як було відмічено вище, всі основні засобі діляться на виробничі і невиробничі основні засоби.

Крім того, виробничу частину прийнято ділити на активну і пасивну частини. Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності їх використання на основі оптимізації структури. Дані про наявність основних засобів, про їх рух заносяться в таблицю 1.1.

Більш чітке уявлення про структуру основних засобів дає таблиця 1.2. У даній таблиці можуть бути відображені дані про зміну структури основних засобів за певний період ( коли розглядаються декілька років, що аналізуються і один базисний).

У цьому випадку розраховуються абсолютна зміна вартості основних засобів, що аналізується в порівнянні з базисним, а також темпи зростання вартості основних засобів на підприємстві.

У процесі аналізу вивчаються динаміка перерахованих показників, виконання плану по їх рівню, порівняння показників в роках, що аналізуються в порівнянні з показниками в базисному році, проводяться міжгосподарські порівняння.

З метою більш глибокого аналізу ефективності використання основних засобів показник фондовідачі визначається по всіх основних засобах, засобах виробничого призначення, активної їх частини.

Після аналізу узагальнюючих показників більш детально вивчається міра використання виробничих потужностей підприємства, окремих видів машин і обладнання.

Міравикористання виробничих потужностей характеризується показниками: екстенсивного завантаження, що розраховується як відношення фактичного фонду робочого часу обладнання до планового фонду

Але, оскільки на невиробничих коштах продукція не проводиться, даний показник частіше використовується для визначення виробітку продукції на 1 м2 виробничих площ.

Крімтого, при вивченні використання площ підприємства розраховується питома вага виробничих і невиробничих площ в загальній площі, а також питомий площ, зайнятих під основне і допоміжні виробництва в загальній площі виробничих площ.

У процесі аналізу виявляються і вивчаються чинники, які тим або інакшим образом впливають на результати діяльності підприємства і зокрема на ефективність використання основних засобів.

Тим самим виявляються шляхи і резерви збільшення ефективності використання основних засобів. Ними можуть бути введення в дію не встановленого обладнання, заміна і модернізація його, скорочення цілодобових і ціловартових простоїв, підвищення коефіцієнта змінності, більш інтенсивне його використання, впровадження заходів по НТП.

Наприклад, резерви збільшення випуску продукції за рахунок введення в дію нового обладнання визначають як

При аналізі основних засобів на підприємстві аналізуються наявність, структура, рух основних засобів. Основним показником використання основних засобів є фондовіддача.

При цьому аналізі складається факторна модель і розраховується вплив кожного чинника ( методами ланцюгових підстановок і абсолютних різниць). Вивчається екстенсивна (за часом) і інтенсивне (по потужності) завантаження підприємства. Розраховуються такі показники, як фондомісткість, що відображає забезпеченість основними засобами підприємства. Також розглядається міра використання площ підприємства.

Післяпроведення аналізу визначаються шляхи і резерви підвищення ефективності використання основних засобів.

3. Аналіз складу, структури й технічного стану основних фондів

При аналізі основних фондів насамперед треба визначити їхню середньорічну вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому слід зіставляти темпи їх зміни з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні. Останній показник повинен мати більш високі темпи зростання порівняно з основними фондами. Однак економічні труднощі, які мають місце в нашій країні, можуть показати і зворотні тенденції.

Основні фонди підприємства поділяють на виробничі й невиробничі основні засоби. Перші включають основні засоби основного виду діяльності (промисловості) та інших галузей народного господарства. Основні засоби основної діяльності складаються з будівель і споруд, устаткування, інструменту та інших основних фондів.

Аналізуючи склад основних виробничих фондів, їх слід поділити на активні й пасивні, визначивши частку кожної групи. Треба ретельно вивчити, як змінюється співвідношення цих груп упродовж останніх років. При цьому невпинне збільшення частки активних фондів у вигляді робочих і силових машин – нагальна мета кожного підприємства.

У сучасних ринкових умовах дуже важливо звернути увагу на те, яка частка основних фондів здана або взята в оренду, яку земельну площу займає підприємство і наскільки доцільно її використовує.

Інвестиційну діяльність підприємства можна оцінити, вивчивши суми залишків незавершених капітальних вкладень і устаткування, які числяться на бухгалтерському балансі (форма № 1), можна також поцікавитись, за рахунок яких коштів вони здійснюються (форма № 3, розділ 4 річного звіту), нарешті, чи є у підприємства довгобуд, якої він давності тощо.

Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних розділу і активу бухгалтерського балансу, розраховують коефіцієнт спрацювання (зносу) основних фондів і вивчають його динаміку за ряд років. Як допоміжні можна застосовувати коефіцієнти вибуття, оновлення основних засобів, показники вікового складу устаткування. Повсюдне погіршення цих показників свідчить про серйозні проблеми з оновленням устаткування на підприємствах країни, відсутністю коштів для фінансування цих потреб. До того ж спрацьовані основні засоби зумовлюють застосування застарілих технологічних процесів, що спричиняє неконкурентоздатність продукції більшості підприємств.

Розглядаючи рівень спрацювання основних засобів, мають на увазі насамперед їх фізичний знос. Проте не слід забувати ще й про моральне старіння фондів, яке набагато погіршує становище.

Аналіз використання виробничих потужностей

Обсяг випуску продукції безпосередньо пов’язаний з величиною виробничої потужності, яка характеризується максимально можливим річним (добовим) випуском продукції певного асортименту в незмінних умовах. Зрозуміло, виробнича потужність змінюється, якщо вводять у дію нові основні фонди, поліпшують стан діючих або ліквідують старе і непотрібне устаткування. Все це неважко передбачити при плануванні виробництва продукції.

Однак виробнича потужність залежить і від таких факторів:

якості й складу сировини;
трудової дисципліни та кваліфікації працівників;
інструментів і пристосувань, які використовують на виробництві;
асортиментно-структурних зрушень у випуску продукції;
кількості та якості ремонтів устаткування;
рівня організації праці й управління;
інших причин.

При аналізі використання виробничих потужностей треба розрізняти проектну (планову) і фактично діючу потужність. Остання може бути вищою за проектну у зв’язку з обставинами, названими вище, однак фактичний обсяг виробництва ніколи не може перевищити фактичну потужність підприємства.

У процесі аналізу визначають ступінь використання виробничої потужності. Якщо коефіцієнт завантаження менший як 0,5 – 0,6, ретельно досліджують причини такого становища і розробляють заходи для його виправлення. Проте не слід вимагати і повного використання основних фондів, оскільки підприємство повинно мати резервні потужності, які забезпечують його стійку роботу і можливість швидко задовольнити короткострокові додаткові потреби ринку. Більш того, резервні потужності в деяких галузях народного господарства конче необхідні як засіб забезпечення надійності та безперервності роботи багатьох інших підприємств і навіть регіонів. Насамперед це стосується підприємств енергопостачання, зв’язку, транспорту.

Для нових підприємств аналіз завантаження потужностей – особливо важлива справа. При цьому вивчають не тільки ступінь освоєння відповідних виробничих потужностей, а й темпи і терміни згідно з планом або проектом. Основні причини негараздів такі:

неякісне і неповне виконання будівельно-монтажних робіт;
конструктивні недоліки в устаткуванні і його неякісний монтаж;
некомплексний пуск (за тимчасовими схемами);
недостача кваліфікованої робочої сили;
недостатня забезпеченість необхідними матеріалами та енергетичними ресурсами;
відсутність належного обсягу попиту на ринку;
інші неузгодження й помилки в організації та управлінні.

Недовикористання діючих виробничих потужностей значною мірою зумовлене незбалансованістю окремих ланок підприємства, які перебувають у єдиному технологічному ланцюгу. Тому реальна виробнича потужність підприємства визначається величиною найбільш “вузького” місця на виробництві . Виявлення та усунення таких місць – важливе завдання аналізу.

Резерви, пов’язані з недовантаженням виробничих потужностей, лише частково можна використати завдяки зусиллям колективу самого підприємства, щодо інших потрібні злагоджені дії та співробітництво багатьох підприємств і навіть галузей господарства країни. Розшивка “вузьких” місць на підприємстві, як правило, потребує значних капітальних вкладень і часу.

Аналіз використання основних фондів

Усі показники використання основних фондів звичайно поділяються на дві групи показників:

екстенсивного використання;
інтенсивного використання.

Показники екстенсивного використання характеризують роботу устаткування за часом або за кількістю (охопленням). Показники інтенсивного використання пов’язані з його виробітком, тобто визначають рівень використання потужності. Останні показники обов’язково мають одиниці виміру (гривні, штуки, метри та ін.).

У процесі аналізу досліджуються склад і структура календарного фонду верстатного часу, співвідношення наявного, встановленого і діючого устаткування. Коефіцієнт змінності роботи устаткування дає змогу порівняти цей показник з плановим, вивчати його в динаміці та в порівнянні з іншими спорідненими підприємствами. За наявністю інформації аналізують також склад і використання виробничих та допоміжних площ.

Особливу увагу завжди звертають на розрахунки та аналіз показника фондовіддачі (фондомісткості продукції). Потрібно розібратися у тенденціях її зміни і вивчити фактори, які на неї впливають.

Після цього слід перейти до аналізу використання окремих типів устаткування і машин. Недоліки в їх використанні можуть бути пов’язані з:

1) наявністю диспропорцій у діючому парку верстатів;

2) змінами асортименту структури випуску продукції, а отже, і потреби у тих або інших видах устаткування;

3) рівнем забезпеченості матеріально-технічними ресурсами і кваліфікованою робочою силою;

4) технічним станом, якістю ремонтів і догляду за устаткуванням;

5) іншими причинами.

Дані для аналізу використання основних фондів

Висновок

Отже, підведемо деякий підсумок:

Список використаної літератури

1. Аналіз вигід і витрат. Практичний посібник / Секретаріат Ради скарбниці. Канада. Пер. з англ. — К.: Основи, 1999. .

2. Баканов М.И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 416 с.

3. Бандурка А. М., Червяков И. М., Посылкина О. В. Финансово-экономический анализ: Учебник. — Харьков: МВД, 1999.

4. Бутинець Ф. Ф., Мних Є. В., Олійник О. В. Економіч аналіз. Практикум: Навч. посібник для студентів вузів. Житомир: ЖІТІ, 2000. — 416с.

5. Житна І. П. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств. — К.: Вища шк., 1992.

6. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу. — К.: Знання прес, 2000.

7. Івахненко В. М., Горбаток М. /., Льовочкін В. С. Економічний аналіз. — К.: КНЕУ, 1999. — 176 с.

8. Іващенко В. І., Болюх М. А. Економічний аналіз господарської діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — 204 с.

9. Каракоз И. И., Самборский В. И. Теория экономического анализа. К.: Вища шк., 1989. — 255 с.

10.Ю.Ковалев В. В. Финансовьій анализ: Управление капиталом. Вьібор инвестиций. Анализ отчетности. 2-е изд.: перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 512с. .

11. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. — К.: Знання, 2000.

12. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. — Київ: КНЕУ, 1999. — 132с.

13. Мних Є. В., Буряк П. Ю. Економічний аналіз на промисловому підприємстві. — Львів: Світ, 1998. — 208 с.

14. ПінчукН. С., Галузинський Г. П., Орленко Н.С. Інформаційні системи і технології в маркетингу: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 328 с.

15. Русак Н. А., Стражев В. И., Мигун О. Ф. и др. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности. 4-е изд. — Минск: Вишэйшая шк., 1999. — 398 с.

16. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. — Минск: Новое знание, 1999. —688с.

17. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обіку. 3-тєвид., перероб. — Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2000. — 368 с.

18. Чумаченко Н. Г. Внутризаводской экономический анализ. — К.: Техника, 1968. — 288 с.

19. Чумаченко Н. Г. Учет и анализ в промышленном производстве США. — М.: Финансы, 1974. — 238 с.

20. Чумаченко Н. Г., Заботина Р. И. Теория управленческих решений: Учеб. пособие для вузов. — К.: Вища шк., 1981.

21. Шкарабан С. И. Основы оперативного экономического анализа. — Львов: Из-во при Львов, госун-те изд. объединения “Вища школа”, 1988. — 136 с.

22. Рішап Ж. Аудіт і аналіз господарської діяльності підприємства. / Під ред. Л.П. Белих- М.: "Аудит ", 2001

23. Савицкая Г.В. Аналіз хозяйственнной діяльності підприємства Мн.: “Экоперспектива", 2001

24. Хеддервік К. Фінансовий і економічний аналіз діяльності підприємства / Під ред. Ю.Н. Воропаєва М.: “Фінанси і статистика ", 2000

25. Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Методіка фінансового аналізу. — М.: "ИНФРА", 1995

26. Шишкин А.К., Мікрюков В.А. Учет, аналіз, аудит на підприємстві. М.: "Аудиит, ЮНИТИ ", 2000