Витрати виробництва та їх роль у діяльності виробника

Категорія (предмет): Менеджмент організації

Arial

-A A A+

Вступ

1. Поняття витрат та їх класифікація

2. Сутність та функції обліку витрат та їх роль у діяльності виробника

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Сучасна трансформація економіки України передбачає пошук нових, більш ефективних підходів до управління діяльністю підприємств. Вагоме місце серед показників діяльності підприємств займають витрати, величина яких суттєво впливає на формування фінансових результатів. З одного боку, спостерігається їх вплив на ринкову вартість підприємства, а з іншого, – на загальну ефективність його діяльності. З цього приводу виникає необхідність удосконалення управління витратами, обґрунтування підходів до прийняття ефективних управлінських рішень, цільового використання капіталу, визначення нових інструментів управління тощо.

Функціонування будь-якого підприємства передбачає створення і доведення до споживачів певних благ. Але даний процес створення неможливий без одночасного споживання засобів і предметів праці та робочої сили. Таким чином продукція підприємства виступає як результат цілеспрямованих затрат минулої (уречевленої у засобах виробництва) і живої праці людей. Проте частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва (уречевлена праця), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у вигляді вартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт — понад вартість матеріальних витрат.

Високі витрати виробництва гальмують розширення випуску товарів, оскільки зумовлені ними високі ціни обмежують купівельну спроможність споживачів і стримують розвиток виробництва.

Формування ринкового середовища, зокрема умов для конкуренції виробників, сприятиме зниженню витрат, зростанню випуску товарів, зниженню цін на них. Однак досвід показує, що процес зниження витрат має свою природну швидкість і є тривалим.

Витрати виробництва — це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва благ — це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Метою дослідженняє розробка наукових та методичних рекомендацій щодо підвищення ефективності витрат виробництва.

Для реалізації мети дослідження поставлені і вирішені такі завдання:

  • проведення теоретичного дослідження економічної категорії витрат, підвищення її значущості у сучасному розвитку теорії і практики;
  • узагальнення класифікації витрат виробництва;
  • дослідження обліку витрат та їх роль у діяльності виробника.

Об’єктом дослідженняє процес управління витратами підприємства.

Предметом дослідженняє механізм обліку та формування витрат виробництва.

1. Поняття витрат та їх класифікація

Процес виробництва завжди пов'язаний з використанням робочої сили та засобів виробництва, які втілюються в продукті. Останній характеризується корисністю (споживною вартістю) і трудомісткістю, тобто певною кількістю затраченої праці. Чим продуктивніша праця, тим нижча трудомісткість одиниці створеного продукту.

Проте частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва (уречевлена праця), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у вигляді вартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт — понад вартість матеріальних витрат.

Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва і робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.

Потреба у відтворенні робочої сили вимагає формування у фазі виробництва як необхідного, так і додаткового продукту. При цьому витрати підприємця (підприємства) на створення продукту відрізняються від витрат суспільства. [2, c. 45]

Якби існувала технічна, господарська та соціально-економічна однотипність виробництва, то вже на фазі безпосереднього виробництва витрати на створення продукту виступали б як суспільне необхідні. В такому випадку заміщення цих витрат взяло б на себе суспільство, оскільки зникли б економічні засади розмежування витрат виробника і суспільства.

Технічна однотипність виробництва — це така оснащеність усіх підприємств, при якій за інших однакових умов може бути забезпечений високий рівень продуктивності праці. Господарська однотипність має забезпечуватись одержанням однакових доходів при однакових витратах, а соціально-економічна однотипність — однаковими умовами та оплатою праці, а також можливостями для розвитку людини.

У реальному житті існують об'єктивні причини, які зумовлюють формування витрат виробництва підприємства як самостійної категорії. Цей процес ґрунтується на економічній відокремленості. Підприємства (виробники) відокремлені як власники засобів виробництва і створюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відбиває різний рівень усуспільнення виробництва. Підприємства-товаровиробники мають різну технічну оснащеність (у тому числі в межах однієї форми власності, наприклад, у державному секторі). У зв'язку з цим вони мають різний рівень продуктивності праці та різні витрати матеріальних і трудових ресурсів при виробництві одного виду продукту. Суттєві відмінності виконуваної людьми праці зумовлюють існування вартісної оцінки суспільної праці. Ось чому обмін продуктами праці між виробниками має відбуватись у товарній формі на еквівалентній основі.

У процесі обміну виробнику треба відшкодувати витрати засобів виробництва та робочої сили. Витрати окремого виробника не тотожні витратам суспільства. Тільки сукупні витрати суспільної праці на виробництво продукту набувають форми суспільне необхідних витрат, тобто виступають у формі вартості.

Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці (живої та уречевленої) простого товаровиробника в суспільне необхідних розмірах збігаються з вартістю товару. Фонд індивідуального споживання виробника виступає як частина валового доходу. Його обсяг визначається величиною валового доходу та пропозицією, яку враховують при його розподілі на споживання та нагромадження.[12, c. 132-134]

Вибір певних ресурсів для виробництва певного товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару. З цього виходить, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного товару, використання альтернативних ресурсів.

Вмінені витрати з позицій окремої фірми (підприємства) поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих самих витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.

Витрати є головним об'єктом аналізу в процесі керування. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними керувати. Можна виділити три напрямки класифікації витрат (Рис. 1.), в основу якої покладений принцип: різні витрати для різних цілей.

Проте на практиці не усі витрати безпосередньо зв'язані з виробництвом чи придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції чи товарів розрізняють витрати на продукцію і витрати періоду.[8, c. 67-68]

Витрати на продукцію— це витрати, зв'язані з виробництвом чи із придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат відносяться усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів і т.д.), зв'язані з функцією виробництва продукції. У торговому підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду— це витрати, що не включаються в собівартість запасів і розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були здійснені.

Підприємства, що випускають продукцію, до таких витрат відносять витрати на управління, маркетинг, дослідження, розробки і т.п.

У торгових підприємствах витратами періоду є витрати обігу. У звіті про прибуток витрати періоду звичайно включають до складу операційних витрат (рис. 2).

Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, наприклад, оренду необхідно оплачувати незалежно від кількості придбаних чи реалізованих товарів.

У підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду — невиробничими витратами.

Важливою рисою витрат як у виробничій, так і в невиробничій сфері є характерїхньогозв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом і т.д. Під об’єктами витрат розуміють сегменти діяльності підприємства, які потребують вимірювання, пов’язаних з ними витрат. Об’єкти витрат наведено на рис. 3.

У залежності від характеру вищевказаного зв'язку витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямі витрати— це витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до визначеного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. До прямих витратналежать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, купівельні вироби і напівфабрикати тощо), що можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

Відповідно, непрямі витрати — це витрати, що не можуть бути віднесені до визначеного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. До непрямих витрат належатьвитрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів.

Віднесення витрат до прямих чи непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат. Наприклад, амортизація верстатів і опалення цеху є прямими витратами стосовно цього цеху, але є непрямими витратами щодо окремих видів продукції, що виготовляється в цьому цеху (Рис. 4).

Таким чином, ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими щодо різних об'єктів. [6, c. 79-80]

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються за календарними періодами на поточні й одноразові.

Поточні витрати — це звичайні витрати, або витрати з періодичністю менше місяця.

Одноразові витрати- це одноразові витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні і накладні витрати.

Основні витрати— це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У закордонній практиці управління витратами основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати (Рис. 5).

Прямі матеріальні витрати — це вартість витрачених матеріалів, що стають частиною готової продукції і можуть бути віднесені до визначеного виробу економічно доцільним шляхом.

Прикладом прямих матеріальних витрат є глина у виробництві цегли, тканина, що використовується для виготовлення одягу, і т.п.

У деяких випадках певні види матеріалів, що є частиною виготовленої продукції, не включають до складу прямих витрат.

Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у виробництві одягу і т.п.

Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних витрат. [11, c. 219-220]

Прямі витрати на оплату праці — зарплата робітників, що може бути включена в собівартість конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстра, допоміжного персоналу і ін.) і зарплату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата простою, додаткові виплати і т.п.), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати — всі інші прямі витрати, окрім прямих матеріальних витрат і прямих витрат на оплату праці.

Прикладом таких витрат є амортизація чи оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництво продукції і т.п.

На практиці ці витрати не завжди мають місце, тому в літературі звичайно основні витрати обмежують прямими матеріалами і прямими витратами на оплату праці (Додаток 1).

Виробничі накладні витрати— це витрати, пов'язані з процесом виробництва, що не можуть бути віднесені до конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

Прикладом таких витрат є додаткові матеріали, непряма зарплата, витрати на утримання і ремонт будинків, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг і ін. Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно обраній базі.

Прямі витрати на оплату праці і виробничі накладні витрати в сумі складають конверсійні витрати.

Конверсійні витрати—це витрати на обробку сировини для перетворення його в готовий продукт.

Необхідно відзначити, що у багатьох сучасних автоматизованих виробництвах прямі витрати на оплату праці часто не перевищують 5% виробничих витрат. Тому їх включають до складу виробничих накладних витрат.

У результаті на таких підприємствах виробничі витрати мають тільки дві складових: прямі матеріальні витрати і виробничі накладні витрати. [14, c. 327-329]

Невиробничі витративключають: витрати на управління, дослідження і розробку, збут продукції й інші функції бізнесу.

Найчастіше вони представлені витратами на збут і управління (загальні й адміністративні витрати)[7, c. 291].

2. Сутність та функції обліку витратта їх роль у діяльності виробника

Одним із найважливіших напрямків бухгалтерського обліку на підприємстві є облік витрат. Відправним моментом побудови бухгалтерського обліку витрат є їх класифікація та оцінка. Класифікація передбачає розробку номенклатури, а оцінка — визначення облікової ціни для поточного обліку та порядку визначення фактичної собівартості.

Облік витрат на підприємстві має дуже важливе значення, тому що відображає загальні витрати періоду за елементами витрат реалізованої продукції різних періодів в співставленні з доходами, розрахунки собівартості готової продукції за статтями витрат, витрати за центрами їхнього виникнення, за групами відповідальності, витрати допоміжних й обслуговуючих виробництв та ін.

Витрати підприємця на виробництво певного обсягу продукції залежать від строку, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються.

Протягом короткого строку певні ресурси (обладнання, верстати, будівлі тощо) залишаються незмінними. Кількість інших ресурсів (праця, сировина, допоміжні матеріали тощо) може змінюватись. У зв'язку з цим розрізняють поняття "постійні" та "змінні витрати". Останні змінюються зі зміною обсягу виробництва. В межах наявних виробничих потужностей величина постійних витрат не залежить від кількості створюваної продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли продукт не створюється (амортизація, опалення, освітлення, реклама, страхування, рентні платежі). Для розширення виробництва продукції слід передусім відповідно збільшити кількість змінних ресурсів та інтенсивніше використовувати наявні виробничі потужності. За тривалий період можна змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, у тому числі виробничі потужності. Відповідно всі ресурси у цей період розглядаються як змінні.

Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного (фіксованого) ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва зростатиме все повільніше, якщо все більше робітників залучатимуться до його обслуговування.

Будь-який додатковий приріст одного з ресурсів при фіксованих значеннях інших призводить до зменшення приросту продукту. В результаті на одиницю змінного ресурсу припадає все менше фіксованого ресурсу.

Під впливом науково-технічного прогресу, що змінює якість ресурсів, можливе встановлення іншої пропорції між зростанням обсягу виробництва та певного ресурсу при незмінних значеннях кількості інших ресурсів. Однак і в цьому випадку закон діє, хоч і на новому кількісному рівні. Він не діє при паралельному зростанні обсягів усіх ресурсів. У ряді випадків тут виникає ефект економії на масштабах виробництва.[5, c. 4-6]

Сума постійних і змінних витрат фірми при виробництві певної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. Їх можна обчислити як витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові витрати на виробництво третьої і т. д., включаючи n-y одиницю продукції. Збільшення кількості вироблюваної продукції супроводжується зростанням сукупних витрат.

Для того щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.

Середні витрати поділяються на середні постійні та середні змінні. Середні постійні витрати зі зростанням виробництва знижуються. Це пояснюється тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий період залишаються незмінними. Відповідно зі збільшенням випуску продукції постійні витрати на одиницю продукту знижуються. Середні змінні витрати знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництва цього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів (табл. 1).

Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відображається категорією "граничні витрати", тобто ті, які додатково необхідні для виробництва кожної нової одиниці продукції. Граничні витрати визначаються, по-перше, відніманням сукупних витрат (при незмінних постійних) на виробництво певної кількості продукції від таких витрат на збільшення виробництва і, по-друге, діленням цієї різниці на зрослу кількість одиниць продукту.

Зміна кількості виготовленої продукції залежить від зміни кількості змінних ресурсів. Цю залежність відбиває категорія "граничний продукт", тобто продукт, отриманий у результаті застосування додаткової одиниці змінного ресурсу. Наприклад, граничний продукт праці — це додаткова продукція, яку випускає підприємство при найманні ще одного робітника. Величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується відповідно до закону спадної віддачі. Останній виражається в тому, що поки додаткова величина, приєднувана до суми загальних або змінних витрат, залишається меншою, ніж середні величини цих витрат, показник середніх витрат зменшується. Навпаки, якщо гранична величина, приєднувана до суми загальних або змінних витрат, виявляється більшою за середні сукупні витрати, середні витрати мають зростати. Отже, середні витрати можуть знижуватись лише тоді, коли граничні витрати нижчі за них, а підвищуватись — лише тоді, коли граничні витрати вищі (Додаток 2).

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати, величину яких можна контролювати безпосередньо. Граничні витрати характеризують витрати підприємства при виробництві останньої одиниці продукції, а також витрати, яким можна запобігти при скороченні обсягу виробництва на цю останню одиницю. Показник середніх витрат не дає такої інформації.

Існує взаємозв'язок граничного продукту і граничних витрат. Якщо показник граничного продукту зростає, то показник граничного продукту знижується, якщо показник граничного продукту досягає максимального рівня, граничні витрати мінімальні. Якщо показник граничного продукту зменшується, то граничні витрати зростають. Зростання граничних витрат завжди призводить до зменшення випуску продукції і як наслідок (за даних умов попиту) — до підвищення цін.[11, c. 136-138]

Підприємство може розпочинати виробництво певного продукту, якщо ціна одиниці його дорівнює змінним витратам. Можливі на початковому етапі втрати за рахунок відсутності в ціні відповідних постійних витрат покриваються в наступний період нарощуванням обсягів виробництва. Обсяг виробництва слід розширювати доти, доки граничні витрати не перевищать граничний доход. Максимальний прибуток буде отримано, якщо граничний доход дорівнюватиме граничним витратам. В умовах чистої конкуренції прибуток є максимальним, якщо граничні витрати та ціна продукту однакові.

Висновки

Отже, витрати виробництва — це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва — це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці (живої та уречевленої) простого товаровиробника в суспільне необхідних розмірах збігаються з вартістю товару. Фонд індивідуального споживання виробника виступає як частина валового доходу. Його обсяг визначається величиною валового доходу та пропозицією, яку враховують при його розподілі на споживання та нагромадження.

У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочої сили. Цей фонд виступає не тільки як категорія розподілу (частина національного доходу), а і як категорія виробництва (частина авансованого капіталу). Перетворення фонду споживання на змінний капітал є передумовою поєднання елементів “вартість засобів виробництва” та змінного капіталу в одній категорії "витрати виробництва".

Соціально-економічна сутність витрат полягає в тому, що вони відображають виробничі відносини з приводу витрат власне капіталу, а не праці на виробництво продукції.

Список використаної літератури

1. Конституція України.- К.: Видання інституту законодавства Верховної Ради України, 1996. – 249 с.

2. Білуха М. Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. — К., 2000. — 690 с.

3. Білуха М. Т. Курс аудиту: Підручник. — К.: Вища школа: т-во “Знання”, 1999. — 574 с.

4. Бухгалтерський облік для менеджерів та економістів: Навч. посіб. / Т.А. Бутинець, Л.В. Чижевська, С.Л. Береза / Житомир. інж.-технол. ін-т. — Житомир: ПП "Рута", 2000. — 670 с.

5. Буфатіна І. Облік на виробництві. //Все про бухгалтерський облік. –2001. — № 57.- С.4-19.

6. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку. Навч. Посібник / ред. Кужельського М.В. — К: “А.С.К.”, 2000. – 272 с.

7. Завгородній В.П. Бухгалтерський облік в Україні. — К.: “А.С.К.”, 2000. – 848 с.

8. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. Київ: ”Знання”, 2000 . — 378 с.

9. Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / / Акад. муніцип. упр. — К.: ЦУЛ, 2003. — 524 с.

10. Організація бухгалтерського обліку./ Бутинець Ф.Ф., Лайчук С.М. Олійник О.В., Шигун М.М – Житомир: ПП “Рута”, 2002. – 592 с.

11. Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік в Україні: Нормативи. Коментарі. Ч. 4 /— К.: Лібра, 1998. — 448 с.

12. Сопко В. Бухгалтерський облік . — К. : КНЕУ , 1999- 458 с..

13. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. — К.: А.С.К., 2000. — 784 с.

14. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посіб.— Житомир: ЖІТІ, 2002. — 647 с.

15. Шандова Н.В. Створення ефективної системи управління витратами підприємства // Фінанси України. – 2003. — №7. – С.97-101.

Додатки

Додаток 2. Порівняння граничного доходу та граничних витрат для оптимізації обсягів виробництва

Кількість продукції (Q)

Ціна(Р)

Валовий дохід (Р ? Q)

Валові витрати (ТС)

Прибуток (гр. 3—4)

Граничний дохід (MR)

Граничні витрати (МС)

1

134

134

320

–186

134

64

2

124

248

340

–92

114

20

3

114

342

355

–13

94

15

4

104

416

368

48

74

13

5

94

470

381

89

54

13

6

84

504

400

104

34

19

7

74

518

431

87

14

31