Витрати виробництва у довгостроковому періоді

Вступ.

1. Розгляд витрат у довгостроковому періоді

2.Позитивний та негативний ефекти зростання масштабу виробництва

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Традиційні структури та форми господарювання змінюються. У цих умовах керівники підприємств, вивчаючи і формуючи те , що називається цивілізованою формою ринкових відносин, стають своєрідними “архітекторами“ розвитку нових господарських зв'язків і методів здійснення господарської діяльності.

В таких умовах розвитку економіки в країнах колишнього радянського союзу, все більше і більше зростає роль витрат підприємства, як невід’ємної складової виробничого процесу, що в свою чергу вимагає повного переосмислення теорії виробництва починаючи від вхідних ресурсів і закінчуючи кінцевим продуктом, готовим для продажу. Визначення витрат — це невід’ємна умова успіху, тому що від їх обсягу безпосередньо залежить розмір прибутку, який одержить підприємець.

У ринковій економіці виробництво має товарний характер, тому витрати факторів виробництва в натуральному вигляді отримують вартісну оцінку і перетворюються на витрати виробництва. Головною метою моєї курсової є вивчення суті виробничих витрат, їх видів, розгляд витрат довгостроковому періоді.

На протязі довгого періоду часу всі бажані зміни в структурі ресурсів можуть бути втілені у життя як галуззю, так і окремими її складовими. Підприємство може змінювати масштаби своїх виробничих потужностей; воно може встановити додаткове обладнання або залишити у своєму володінні меншу кількість цього обладнання. Галузь в цілому також може змінити свої масштаби; часу в довгостроковому періоді достатньо для того, щоб нові підприємства могли увійти в галузь, а існуючі – вийти з неї.

1. Розгляд витрат у довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді підприємство може міняти всі використовувані ним чинники виробництва. Передусім йдеться про таке поєднання чинників виробництва, яке мінімізує витрати виробництва певного обсягу продукції, і про взаємозв’язок між довгостроковими витратами й обсягом випуску продукції. Припустимо, що невелике підприємство в обробній промисловості спочатку розгорнуло мінімальні виробничі потужності, а потім, завдяки успішній економічній діяльності, почало постійно розширятися. У зв'язку з цим мінятимуться і середні загальні витрати. Спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх загальних витрат. Однак введення все більших і більших потужностей призведе врешті-решт до зростання середніх загальних витрат (СВВ).

На рис. 1 ця закономірність простежується на прикладі п'яти підприємств різних розмірів. Крива СВВ-1 показує динаміку середніх загальних витрат для найменшого із п'яти підприємств, а крива СВВ-5 — для найбільшого. Співвідношення між цими п'ятьма кривими точно відповідає згаданому вище правилу. Будівництво все більших підприємств супроводжуватиметься зниженням мінімальних витрат на одиницю виготовленої продукції аж до досягнення розмірів третього підприємства.

Однак, за цією межею розширення виробничих потужностей означатиме підвищення мінімального рівня середніх загальних витрат. [4, c. 197-198]

Особливе значення мають тонкі лінії, перпендикулярні горизонтальній осі. Вони показують ті обсяги виробництва, які змушують підприємство змінювати свій розмір, щоб забезпечити якнайменші витрати виробництва на одиницю продукції. На рис. 1 видно, що за будь-якого обсягу виробництва менше 20 одиниць мінімальні витрати виробництва на одиницю продукції досягаються на підприємстві 1. Однак, якщо обсяг продажу підприємства перевищує 20 одиниць, але менше 30 одиниць, то воно зможе зменшити витрати виробництва, збудувавши більше підприємство — підприємство 2.

Незважаючи на те, що сума загальних витрат із збільшенням масштабів виробництва буде більшою, витрати виробництва на одиницю продукції виявляться нижчими, ніж попередньо. За будь-якого обсягу виробництва у проміжку від ЗО до 50 одиниць найменші витрати виробництва на одиницю продукції забезпечить підприємство 3. Обсяг виробництва від 50 до 60 одиниць показує, що найменші витрати матиме підприємство 4. А за обсягу виробництва, що перевищує 60 одиниць, найвигіднішим виявиться будівництво підприємства 5.

Аналіз усіх цих змін дає підстави зробити висновок, що крива довгострокових СВВ для окремого підприємства складається із кількох кривих короткострокових СВВ для підприємств різних розмірів, які можуть бути збудовані. Крива довгострокових середніх валових витрат (СВВ) показує найменші витрати виробництва на одиницю продукції, які можуть забезпечити будь-який обсяг виробництва за умови, що підприємство мало у своєму розпорядженні достатньо часу для збільшення або зменшення свого розміру. На рис. 1 жирною лінією показано криву довгострокових СВВ підприємства або, як її часто називають, криву вибору (або планову криву) підприємства.[2, c. 244-246]

У довгостроковому періоді усі фактори виробництва є змінними — постійних витрат не існує. Тому використовується єдине поняття середніх витрат — довгострокові середні витрати LATC.

Справа у тому, що змінити обсяг випуску продукції у довгостроковому періоді фірма зможе лише за умови зміни усіх використаних нею ресурсів. Змінюючи масштаби виробництва, фірма переходить від однієї кривої середніх витрат короткострокового періоду до іншої кривої. Отже, крива LATC має вигляд кривої, дотичної до кривих середніх витрат фірми у короткострокових періодах (рис. 2).

Крива LATC має U-подібну форму, що пояснюється зміною ефекту масштабу виробництва.

У довгостроковому періоді для більшості виробництв ефект масштабу спочатку зростаючий, потім — постійний і, нарешті, убутний (рис. 2).

Граничні витрати у довгостроковому періоді (LMC) характеризують приріст витрат при збільшенні випуску продукції на одиницю, але за умови, що всі фактори виробництва є змінними, а не тільки один з них.

Взаємозв'язок кривих LATC і LMC такий же, як і в короткостроковому періоді: крива LMC перетинає криву довгострокових середніх витрат LATC в точці її мінімуму. Тому для ділянки LATC з убутним ефектом масштабу крива LMC лежить вище кривої LATC; для ділянки з постійним ефектом масштабу — обидві криві мають вигляд горизонтальної лінії і зливаються; для ділянки зі зростаючим ефектом масштабу — крива LMC лежить нижче кривої LAТС.

За умови зростаючого ефекту масштабу фірмі варто збільшувати обсяг випуску продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабі не вичерпані. У точці глобального мінімуму А фірма оптимізує свою діяльність у довгостроковому періоді.

Спроби подальшого одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження середніх загальних витрат будуть безуспішними. Можливості економії на масштабі вичерпають себе, і той підприємець, що піде на ризик подальшого розширення виробництва, зазнає невдачі. [9, c. 180-183]

2.Позитивний та негативний ефекти зростання масштабу виробництва

У реальному житті для більшості видів виробництва можливості вибору розмірів підприємства значно ширші, ніж це відображено на рис. 1 в попередньому розділі. Фактично в багатьох галузях кількість можливих розмірів підприємства зовсім не обмежена. А це означає, що найменші зміни обсягу випущеної продукції (обсягу продажу) з часом підштовхують до відповідних змін розмірів підприємства.

Незважаючи на те, що послідовне збільшення розмірів підприємства протягом певного часу зумовлює зниження витрат виробництва на одиницю продукції, але, починаючи з відповідного моменту, подальше збільшення розмірів підприємства супроводжуватиметься підвищенням середніх загальних витрат. Ця закономірність передусім пояснюється тим, що закон спадної віддачі у такому випадку не спрацьовує, оскільки він діє лише за незмінної кількості одного із використовуваних ресурсів, тоді як у довгостроковому періоді допускається зміна кількості всіх ресурсів. До того ж, в аналізі припускається, що ціни на всі ресурси постійні. Дугоподібність кривої довгострокових середніх витрат можна пояснити тим, що економісти називають позитивним і негативним ефектами зростання масштабів виробництва, або ефектами масштабу.

Позитивний ефект масштабу полягає в тому, що в міру зростання розмірів підприємства ціла низка чинників починає діяти в напрямку зниження середніх витрат виробництва. До цих чинників передусім належать: спеціалізація праці, спеціалізація управлінського персоналу, ефективне використання капіталу і виробництво побічних продуктів. [5, c. 167-168]

Зростання розмірів виробництва створює умови для підвищення рівня спеціалізації використовуваної праці. Додаткове наймання робітників означає поглиблення спеціалізації. Замість того, щоб виконувати шість чи вісім різних операцій у ході виробничого процесу, кожний робітник може тепер отримати єдине завдання.

Отримавши можливість зосередитися на виконанні одного завдання, той самий робітник зможе працювати значно продуктивніше. До того ж, за вищого рівня спеціалізації праці зникають втрати часу на перехід робітника від виконання однієї операції до іншої.

Більші масштаби виробництва дозволяють також краще використати працю спеціалістів у галузі управління завдяки глибшій спеціалізації. Керівник, здатний контролювати працю 40 робітників, недовикористовуватиметься на малому підприємстві, де працює лише 10 робітників.

Розширення масштабу операцій означатиме, що спеціаліст з питань маркетингу зможе повністю присвятити себе контролю за збутом і розподілом продукції, тоді як для виконання інших управлінських функцій будуть додатково залучені відповідні спеціалісти. Врешті-решт це призведе до підвищення ефективності та зниження витрат виробництва на одиницю продукції.

Найефективнішим з технологічної точки зору виробничим устаткуванням часто неспроможні скористатися малі підприємства. Машини для виробництва багатьох видів продукції можна купити лише в дуже великих і надмірно дорогих комплектах. Більше того, ефективне використання цього машинного устаткування вимагає великих обсягів виробництва. Таким чином, лише великі підприємства можуть дозволити собі придбати та ефективно використовувати передове устаткування.

Великомасштабне виробництво має ширші можливості для випуску побічної продукції, ніж мала фірма. Велика фабрика, що спеціалізується на розфасовці та упаковці м'яса, виготовляє клей, добрива, лікарські препарати і цілу низку інших продуктів із тих відходів, які малі виробники могли б викинути як непотріб.

Отже, такі технологічні чинники, як підвищення рівня спеціалізації праці робітників і управлінців, можливість використання найефективнішого устаткування і можливість виготовлення побічних продуктів вноситимуть свій вклад у зниження витрат виробництва на одиницю продукції того виробника, який виявиться здатним розширити масштаби своїх операцій.

Однак це не означає, що розширення масштабів виробництва дає тільки позитивні результати. Досягнувши певного рівня, розширення підприємства може призвести до негативних економічних наслідків, тобто зростання витрат виробництва на одиницю продукції. Важливою причиною виникнення негативного ефекту масштабу є труднощі управлінської діяльності, які виникають при намаганні ефективно контролювати і координувати діяльність підприємства, що переросло у великомасштабного виробника. [8, c. 94-96]

На невеликому підприємстві один старший адміністратор може особисто приймати всі важливі рішення щодо діяльності підприємства. Завдяки невеликим розмірам підприємства, цей адміністратор добре уявляє собі весь виробничий процес і тому може швидко опанувати будь-який напрямок діяльності підприємства, легко проаналізувати інформацію, отриману від своїх підлеглих, і виробити чітке та ефективне рішення.

Однак із зростанням розмірів підприємства починають проявлятися і певні негативні наслідки. Рівні управління, що розділяють адміністративний апарат і сам процес виробництва, стають все численнішими; вище керівництво виявляється значно віддаленим від самого виробничого процесу на підприємстві. Для однієї людини виявляється неможливим зібрати, осягти й опрацювати всю інформацію, необхідну для прийняття раціональних рішень у масштабах великого підприємства.

Відповідальність доводиться ділити з великою кількістю віце-президентів. Це розростання ієрархічного апарату управління вглиб і вшир створює проблеми обміну інформацією, координації рішень і бюрократичної тяганини, збільшує ймовірність того, що рішення, які прийматимуться різними ланками управління, виявляться суперечливими. Як наслідок, страждає ефективність і зростають середні витрати виробництва.

У деяких випадках різниця між обсягом виробництва, за якого вичерпується дія позитивного ефекту масштабу, та обсягом виробництва, за якого вступає в силу від'ємний ефект масштабу, може бути досить значною. Аналіз позитивного і негативного ефектів масштабу має величезне практичне значення. Підприємства, що досягають успіхів у справі розширення масштабів своєї діяльності і вміють скористатися позитивним ефектом масового виробництва, в результаті виживають і процвітають. А ті підприємства, яким не вдалося досягти необхідних масштабів, опиняються у скрутному становищі виробників з високими витратами, приречених на низькоефективне функціонування, і зрештою — банкрутство.

На практиці для подолання або зменшення труднощів при прийнятті управлінських рішень, що складають суть негативного ефекту масштабу, часто розробляються і застосовуються комп'ютерні інформаційні і комунікаційні системи. У випадку успіху цих зусиль середні довгострокові витрати спочатку знижуються, а потім, починаючи з моменту припинення дії позитивного ефекту масштабу, стають більш-менш стабільними. Важливо відзначити, що негативний ефект масштабу є фактом індустріального життя і може мати суттєве значення. Організаційна структура великих фірм, як правило, враховує негативний ефект масштабу і намагається його уникнути ще на стадії проектування. Великі фірми серед своїх численних підрозділів створюють адміністративні одиниці, кожна з яких наділяється значною автономією і конкурує з іншими. Це робиться в процесі пошуку такого ступеня децентралізації, який дозволив би повністю реалізувати позитивний ефект масштабу і в той же час уникнути негативного ефекту. Незважаючи на такі зусилля, діяльність багатьох великих корпорацій підтверджує реальність існування негативного ефекту масштабу.

Отже, позитивний або негативний ефекти масштабу є важливими чинниками, що визначають структуру кожної галузі. Для вияснення цього питання слід скористатися концепцією мінімального ефективного розміру. Він являє собою найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.

Важливо відзначити, що за такого обсягу споживчого попиту достатня ефективність виробництва буде досягнута лише невеликою кількістю промислових гігантів. Дрібні фірми не зможуть забезпечити мінімальний ефективний розмір виробництва і виявляться нежиттєздатними. У крайньому випадку отримання всього позитивного ефекту масштабу може вимагати виходу за межі існуючого ринку і призвести до того, що називають природною монополією. Природна монополія, за визначенням, — це така ринкова ситуація, за якої мінімізація витрат виробництва на одиницю продукції досягається за наявності одної-єдиної фірми, що виготовляє цей продукт або послугу.

У випадку, коли позитивний ефект масштабу невеликий, а негативний виникає дуже швидко, мінімальний ефективний розмір визначається невеликим обсягом виробництва. У такого роду галузях наявний обсяг споживчого попиту підтримуватиме існування значної кількості дрібних виробників. До цієї категорії галузей належать, зокрема, багато видів роздрібної торгівлі, а також деякі сільськогосподарські роботи. Те ж саме стосується і багатьох галузей легкої промисловості, наприклад, швейної, взуттєвої тощо. У таких галузях зовсім маленькі фірми виявляються такими ж ефективними, як і великомасштабні виробники. [7, c. 238-242]

Висновки

Отже, динаміка довгострокових середніх витрат, що залежить від позитивного і негативного ефектів масштабу, може мати певне значення для структури і рівня конкурентності галузі. Конкурентність галузі (яка складається з порівняно великої кількості дрібних фірм) або її концентрованість (зумовлена пануванням декількох великих виробників) у деяких випадках залежить від наявної в галузі технології і, відповідно, динаміки середніх довгострокових витрат.

Однак, стверджуючи це, слід враховувати і те, що структура галузі залежить не лише від характерних для неї умов формування рівня витрат. Намагаючись пояснити структуру тієї чи іншої галузі, необхідно також зважати на наслідки державної політики, географічні межі ринку, компетенцію управлінського персоналу та безліч інших чинників.

Аналізуючи витрати у довгостроковому періоді слід мати на увазі, що при цьому немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися залежно від обсягу виробництва. Можна відмовитися від оренди чи повернути кредит, продати основні фонди чи придбати нові. Якщо в короткостроковому періоді метою підприємства є максимізація поточного економічного прибутку, то в довгостроковому – основним стратегічним критерієм є вихід на стабільний потік прибутку за рахунок максимально можливого обсягу продукції. Вихід підприємства на максимально можливі обсяги передбачає розширення і використання виробничих потужностей.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. -К.: Кондор, 2004. -174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -349 с.

3. Вініченко І. І. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -265 с.

4. Горобчук Т. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -271 с.

5. Задоя А. Мікроекономіка : Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. -К.: Знання, 2001. -211 с.

6. Кілієвич О. Мікроекономіка для аналізу державної політики : Підручник/ Олександр Кілієвич, Олександр Мертенс,. -К.: Вид-во Соломії Павличко "Ос-нови", 2005. -655 с.

7. Косік А. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -415 с.

8. Лісовий А. Мікроекономіка : Курс лекцій: Навч. посібн./ Андрій Лісовий,. -К.: ЦУЛ, 2003. -191 с.

9. Мікроекономіка і макроекономіка : Підручник для студ. екон. спец.: У 2 ч., Ч. 1, Ч. 2/ Авт. Світлана Будаговська, Олександр Кілієвич, Інна Луніна та ін.; За заг. ред. С.Будаговської. -2-е вид.. -К.: Основи, 2001. -517 с.