Витрати виробництва. Вартість товару і його ціна
Категорія (предмет): Економіка підприємстваВступ
1. Характеристика витрат виробництва та їх класифікація
2. Вартість товару і його ціна
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.
Виробничі витрати — це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.
Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галузі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат (харчова, легка промисловість), трудомісткими — галузі добувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50%. Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика). Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні.
Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) — це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.
Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.
Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток — мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Вирізнення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідно для правильного визначення розміру прибутку, одержуваного підприємцем, отже, для оцінки реального стану справ у фірми.
1. Характеристика витрат виробництва та їх класифікація
Витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
В певному періоді витрати визнаються одночасно з доходом, для отримання якого вони були здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Якщо актив забезпечує одержання економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.
Не визнаються витратами:
— платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
— попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
— погашення одержаних позик.
Витрати підприємства є комплексним показником, в якому відображається велика кількість факторів, що впливають на його рівень. Усі фактори діляться на зовнішні та внутрішні.
До основних зовнішніх факторів належить зміна:
— ціни на ресурси, які підприємство одержує від постачальників;
— розмірів мінімальної заробітної плати та обов'язкових платежів.
Основними внутрішніми факторами є зміна:
— продуктивності праці;
— трудомісткості та матеріаломісткості продукції.
Витрати класифікуються за ознаками, наведеними в табл. 1[2, c. 251-253].
Таблиця 1. Класифікація витрат підприємства
Ознаки
Види (характеристика) витрат
1. Місце виникнення
Зведені по:
• підприємству
• структурних підрозділах
• цехах
• дільницях
• центрах витрат
• центрах відповідальності
2. Об'єкти господарської діяльності
За об'єктами господарської діяльності (продукція, роботи, послуги, господарські процеси, деталі, замовлення)
3. Характер виробництва
Основне виробництво
Допоміжне виробництво
Обслуговуюче виробництво
4. Зв'язок з обсягами господарської діяльності (ступінь впливу обсягу виробництва на рівень витрат)
Постійні
Змінні
Умовно постійні
Умовно змінні
5. Спосіб перенесення витрат на об'єкт
Прямі
Непрямі
6. Час виникнення
Витрати минулого періоду
Витрати звітного періоду
Витрати майбутніх періодів
7. По відношенню до джерел покриття
Вхідні витрати (залишок готової продукції на початок звітного періоду)
Поточні витрати (виробнича собівартість готової продукції звітного періоду)
Вихідні витрати (собівартість реалізованої продукції)
8. Види витрат (калькуляційні ознаки)
За економічними елементами
За статтями калькуляції
9. Місце здійснення контролю
За місцями формування
За центрами відповідальності
10. Можливість регулювання
Регульовані
Нерегульовані
11. Мета формування
Визначення собівартості
Визначення прибутку
Оцінка альтернативного варіанту
12. Вид діяльності
Звичайні
Основні
Операційні
Інвестиційні
Фінансові
Надзвичайні
Виробничі
Адміністративні
Збутові
Постачання
Невиробничі
13. Єдність складу (однорідність) витрат
Одноелементні
Комплексні
14. Календарні періоди
Поточні
Довгострокові
Одноразові
15.Доцільність витрачання
Продуктивні
Непродуктивні
Конкретизуємо класифікацію витрат за основними ознаками.
За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.
Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (підсобне).
До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.
Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.
Усі витрати на виробництво входять до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.
За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні — складаються з одного елементу витрат, комплексні — з кількох економічних елементів.
За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції[5, c. 126-128].
Під економічними елементами витрат слід розуміти сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дає змогу відповісти на питання, що витрачено на даний об'єкт).
Статті калькуляції "показують" як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції — одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші — за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.
За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.
Прямі — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.
До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості. Непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.
До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що входять до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на змінні та постійні.
До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. Змінні витрати включають витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.
Постійні — це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.
До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні, довгострокові та одноразові.
Поточні — це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.
Довгострокові витрати — це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).
Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один раз (із періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.
За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.
Продуктивні — витрати, передбачені технологією та організацією виробництва.
Непродуктивні — не обов'язкові витрати, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.
За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.
Витрати на продукцію — це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції[6, c. 137-139].
Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).
Витрати періоду — це витрати, що не входять до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.
Витрати на підприємстві формуються залежно від видів його діяльності (рис. 1).
Під звичайною діяльністю мають на увазі будь-яку діяльність, що передбачається підприємством, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.
До надзвичайної діяльності відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності, не відбуваються часто або регулярно та не передбачаються суб'єктом підприємництва. Це — стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії тощо.
Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну, фінансову й інвестиційну.
Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
До основної діяльності відносять операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є визначальною метою створення суб'єкта господарювання і забезпечують основну частку його доходу.
Інша операційна діяльність включає реалізацію виробничих запасів, оперативну оренду активів тощо.
Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію необоротних активів, фінансових інвестицій, а також інших активів, які не є еквівалентами грошових коштів.
Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного і позикового капіталу суб'єкта підприємницької діяльності[1, c. 207-209].
2. Вартість товару і його ціна
Товар володіє двома основними властивостями: споживчою вартістю й вартістю.
Споживча вартість — сукупність властивостей товару, зв'язаних безпосередньо як із самим товаром, так і супутніми послугами, що визначають його здатність задовольняти потреби людини. Вона становить речовинний зміст багатства.
Споживча вартість ставиться до всіх продуктів (сировина й т.д.)
Споживча вартість становить речовинний зміст багатства.
Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей речей. Корисність речі або послуги, обумовлена їхньою споживчою властивостями, визначає їхню споживчу вартість. При покупки товару (як речі або послуги) людина робить "оцінку" споживчих вартостей, "досліджує" їхню якість, співставляє об'єктивну й суб'єктивну сторони споживчої вартості різних товарів і послуг. Таким чином, споживча вартість товару є більше ємною категорією в порівнянні з його корисністю.
Роль споживчої вартості в умовах товарного виробництва полягає в тому, що вона є речовинною основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва і її варто вивчати як суспільну споживчу вартість, оскільки в умовах суспільного подолу праці продукт виготовляється не для споживання самим виробником, а для інших людей. Тому що суспільна споживча вартість представляє проміжну ланку між виробництвом і споживанням, її характер має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства. Це, у свою чергу, свідчить про обмежений зв'язок споживчої вартості з якістю продукції, а виходить, і з ефективністю виробництва. Історична тенденція еволюції споживчої вартості полягає в значному розширенні кількості споживчих вартостей; в ускладненні процесу їхнього створення, росту корисних властивостей традиційних товарів, підвищенні якості й довговічності більшості товарів; створення зростаючої кількості споживчої вартості у формі товарних послуг і ін.[3, c. 137-139].
Споживча вартість це здатність товару задовольняти ту або іншу людську потребу. Це властивість іноді визначається як корисність товару. При цьому під корисністю розуміється тільки здатність товару задовольняти людські потреби, незалежно від його впливу на здоров'я людини. Вищевказане визначення споживчої вартості ставиться як до засобів виробництва, так і до предметів споживання. Наприклад, споживча вартість стали це задоволення потреби виробництва в металі, у створенні з нього машин, конструкцій. Споживча вартість хліба це задоволення потреби людей у їжі, в одержанні певних, необхідних організму калорій і речовин. Споживча вартість це те, що розрізняє всі товари. При визначенні споживчої вартості товару розбіжностей серед економістів немає. Але при визначенні вартості товару вони існують.
Споживча вартість товару:
1. повинна бути створена працею;
2. повинна задовольняти потреби не її творця, а інших людей;
3. повинна обмінюватися на інший товар (механізм купівлі-продажу). Товар повинен мати здатність обмінюватися на інші товари.
Мінова вартість — кількісне співвідношення, пропорція, у якій обмінюється один товар на іншій.
Т1 = Т2; Т1 = 2Т3
Один товар має безліч мінових вартостей.
Основою обміну одного товару на іншій є вартість — те загальне, що властиво всім товарам, а саме витрати праці. Праця, втілена або упредметнений у товарі, і представляє його вартість. Це внутрішня властивість товару. Мінова вартість є формою вираження цієї вартості.
Праця товаровиробника виступає у вигляді конкретної праці, затрачуваного у вигляді певної, доцільної форми (праця слюсарі, пекарі, шевця), і абстрактної праці (загальнолюдського). Абстрактна праця створює вартість. Поділ праці товаровиробника на конкретну й абстрактну працю обумовлено протиріччям товарного господарства, що виступає у вигляді протиріччя між приватним і суспільним характером праці.
Величина вартості товару визначається не тільки витратами живої праці, але й упредметненої праці. Визначається суспільно необхідними витратами (існує різна кваліфікація виробників) — середні умови виробництва, організація виробництва, порівн. кваліфікація співробітників, технічна оснащеність. Суспільно необхідні витрати збігаються з індивідуальними витратами тих товаровиробників, які реалізують на ринку основну частку товарів того або іншого роду.
Висновки
Як бачимо з викладеного, обидві властивості товару — споживна вартість і вартість — тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого — індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб’єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також, споживної вартості.
Виготовлення тих чи інших товарів — особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників — власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.
Список використаної літератури
1. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.
2. Дратвер Б. Основи економічної теорії: (Матеріали для вивчення курсу): Навчальний посібник на допомогу студентам-заочникам/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. — 87 с.
3. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. — 343с.
4. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. – 614 с.
5. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.
6. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
7. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.
8. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. – 323 с.