Внутрішнє державне запозичення, його доцільність і напрями

Залучення фінансових ресурсів на внутрішньому ринку зумовили утворення значного внутрішнього державного боргу України. Тому нині особливо гостро постали питання визначення оптимальних розмірів державної заборгованості, вдосконалення структури, механізму управління та обслуговування внутрішнього державного боргу. Це вимагає створення відповідних засад ефективної і науково обґрунтованої фінансової політики оптимізації заборгованості Української держави. З огляду на вищесказане, дослідження питань розвитку ринку внутрішніх державних позик та проблеми внутрішнього державного боргу є важливим та актуальним як з теоретичних, так і особливо з практичних позицій.

Державні запозичення є одним із найпоширеніших засобів акумуляції грошових ресурсів, необхідних для розв’язання загальнодержавних проблем, зокрема для збалансування державного бюджету. При запозиченні коштів уряд, як і будь-який інший позичальник, повинен враховувати свої можливості щодо погашення боргу та його обслуговування, оскільки надмірні запозичення і (або) нераціональне використання запозичених коштів можуть призвести до важкого боргового тягаря, а отже, і до істотного ускладнення проведення соціально-економічної і фінансової політики уряду. Щоб уникнути таких проблем, уряд повинен постійно відстежувати позики, проводити аналіз боргової ситуації, розробляти стратегію запозичень.

Використання внутрішнього боргу для фінансування бюджетного дефіциту практично однозначно визначається політиками й економістами як неінфляційне джерело вирішення цієї проблеми, без якихось негативних наслідків. Однак це далеко не так.

Тією чи іншою мірою залучення заощаджень населення і підприємницьких структур на бюджетні потреби держави під гаслом "антиінфляційної мети" і боротьби з бюджетним дефіцитом неодноразово використовувалось багатьма країнами. Однак в умовах високої інфляції довіра до цінних паперів держави не може бути великою. В результаті вона змушена буде залучати кошти на поротний строк і під особливо високі проценти, що приводить до виникнення класичної фінансової піраміди, коли виплата процентів і погашення попередніх випусків покриваються за рахунок доходів по попередніх.

Кошти, залучені шляхом державного внутрішнього запозичення, призначаються на цілі, визначені Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

Державний внутрішній борг утворюється внаслідок державного внутрішнього запозичення та вступу в силу державних внутрішніх гарантій[2, c. 66-68].

Державне внутрішнє запозичення передбачає прийняття зобов‘язань щодо повернення грошових коштів у гривні, та може здійснюватися:

• шляхом випуску (емісії) державних цінних паперів;

• шляхом укладення угод про кредит (позику);

• іншими шляхами, передбаченими законодавством України.

Державний внутрішній борг на певну дату визначається як різниця між сумою державних внутрішніх запозичень (прийняття зобов‘язань) та сумою платежів з погашення державного внутрішнього боргу за станом на певну дату, включаючи операції на цю дату.

Державне внутрішнє запозичення та надання державних внутрішніх гарантій, здійснені іншими органами, ніж Кабінет Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, або з порушенням законодавства України, не покладають зобов'язань на державу, якщо інше не передбачено законами України.

Угоди щодо державного внутрішнього запозичення, випуску /емісії/ державних внутрішніх цінних паперів та надання державних внутрішніх гарантій укладаються Міністерством фінансів України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Для укладання таких угод Міністерство фінансів України може залучати на конкурсній основі установи та організації для виконання агентських функцій

Генеральним агентом Міністерства фінансів України, під час здійснення державного внутрішнього запозичення шляхом випуску (емісії) державних цінних паперів виступає Національний банк України. Для виконання окремих агентських функцій під час державного внутрішнього запозичення шляхом випуску (емісії) державних цінних паперів Кабінет Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, має право призначити іншого агента або агентів. У випадках, передбачених Законом України “Про Національний банк України”, Міністерство фінансів України має погоджувати із Національним банком рішення, щодо призначення таких агентів.

Відносини між Міністерством фінансів України та Національним банком України під час здійснення державного внутрішнього запозичення регулюються агентською угодою, що має бути укладена між Міністерством фінансів України та Національним банком України. Механізм здійснення операцій з облігаціями внутрішніх державних позик нерезидентами визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України з питань, що згідно з законом про Національний банк України належать до компетенції Національного банку України.

В нашій країні зараз склалась парадоксальна і досить дивна ситуація. Держава намагається забрати переважну частину грошових коштів з фінансового ринку і спрямувати їх на фінансування поточних витрат, тим самим закладаючи колосальний внутрішній державний борг із всіма його негативними наслідками. Відбувається емісія за емісією державних зобов'язань, що невигідно державі. Адже це скорочує можливості джерел для реальних інвестицій. Не дозволяє очікувати сприятливу перспективу й механізм обігу цінних паперів на фондовому ринку. Спочатку держава емітує гроші під викуп валюти, а в подальшому значну їх частину забирає через розміщення облігацій, потім прокручує через бюджет і знову викидає на ринок. Однак ця схема фінансування бюджетного дефіциту може дуже швидко зумовити різке зростання курсу твердих валют. Власне, грошова різниця, що одержана на грі з курсом конвертованих валют, і піде на фінансування вітчизняного бюджетного дефіциту. Така політика не може не мати руйнівного впливу на економіку[1, c. 60-61].

Зазначимо, що перешкодою успішній реалізації програми розміщення державних зобов'язань є сама структура грошової маси в обігу, її "доларизація". Величезну масу іноземної валюти, в основному готівкою, не можливо ефективно контролювати, вона дуже погано піддається обліку. Однак ефективна кредитно-грошова політика передбачає, передусім, контроль за обсягом грошової маси в обігу.

Виходячи з цього, дійова кредитно-грошова політика передбачає, насамперед, постійний і ефективний державний контроль за обсягом і структурою грошової маси в обігу.

Використання коштів, запозичених державою на внутрішньому ринку, для розвитку виробничої інфраструктури та капітальних інвестицій сприятиме збільшенню виробничого потенціалу економіки. А це, в свою чергу, дозволить збільшити в майбутньому витрати на соціальні програми, фінансовані з бюджету. Ефективно функціонуючий ринок внутрішніх запозичень повинен стати альтернативою підвищення ставок податків та полегшити тягар оподаткування.

Діяльність держави як позичальника грошових коштів впливає на різні сторони економічного життя, перед усім, на нагромадження капіталу. Тому управління внутрішнім державним боргом України повинно бути спрямоване на обмеження і нейтралізацію негативних наслідків діяльності держави на фінансовому ринку та зростання заборгованості.

У структурі внутрішньої заборгованості пріоритет повинен належати середньо- та довгостроковим зобов’язанням. Адже чим довший термін погашення боргу, тим ефективніше можна ним управляти, тим рівномірніше можна розподілити тягар боргу в часі та між різними групами інвесторів.

Розвиток ринку державних запозичень повинен забезпечуватися нарощенням вітчизняного фінансового капіталу. Необхідно створити належні умови для залучення коштів вітчизняних інвесторів, також доцільно відмінити оподаткування доходів по держоблігаціях, отриманих на первинному та вторинному ринках.

Залучені державою кошти за рахунок випуску облігацій повинні використовуватися для фінансування реальних інвестицій. Ми вважаємо, що на даному етапі 60-70% усіх залучених фінансових ресурсів необхідно спрямовувати на фінансування конкретних інвестиційних програм. За рахунок коштів, залучених на ринку державних цінних паперів, слід фінансувати галузі, розвиток яких сприятиме швидкому збільшенню виробничого потенціалу економіки України[3, c. 210-211].

Список використаної літератури

1. Вахненко Т. Обслуговування внутрішнього державного боргу та інструменти грошово-кредитного регулювання //Банківська справа. — 2004. — № 5. — C. 60-61

2. Галабурда М. Обгрунтування ролі внутрішнього боргу в Україні//Фінанси України. — 2005. — № 9. — C. 65-70

3. Губар В. Проблема використання внутрішніх державних запозичень в Україні та забезпечення громадського контролю за ними/ Влада Губар //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2003. — № 3. — C. 209-221.