Вплив безробіття на формування внутрішнього продукту

Категорія (предмет): Макроекономіка

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Безробіття як порушення макроекономічної рівноваги.

2. Залежність ВВП від рівня безробіття в країні.

3. Вплив безробіття на основні макроекономічні показники розвитку країни.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Головними чинниками зростання реального ВВП є зростання використовуваних ресурсів і технологічне зростання.

Зростання використовуваних ресурсів означає зростання робочої сили і капіталу. Кількість робочої сили збільшується із зростанням населення. Проте для ВВП важливе значення має не тільки і не стільки збільшення робочої сили, скільки її використання. В Україні офіційний рівень безробіття в 2005 р. становив 5,38, а в 2006 р. — 5,31 відсотка. Щоправда, офіційний рівень безробіття порівняно з обрахованим за методикою МОП у 4 раза менший. Безробіття прямо і безпосередньо впливає на реальний ВВП: чим вищий рівень безробіття, тим більшу частку ВВП не доотримує країна.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %. На відміну від розглянутих вище видів безробіття циклічне безробіття існує лише в період спаду ділової активності. Великі розміри безробіття негативно впливають як на відтворення ВВП, так і на відтворення робочої сили.

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економіці — це безперервний процес відтворення зайнятої його складової (головний елемент) і незайнятої (безробітних).

1. Безробіття як порушення макроекономічної рівноваги

Ринок робочої сили – це взаємодія попиту на робочу силу та пропозиції праці. Попит на робочу силу визначається: рівнем заробітної плати, попитом на товари і послуги, технічною оснащеністю праці, технологією виробництва. Пропозиція робочої сили визначається такими факторами: рівнем заробітної плати, рівнем добробуту суспільства, віковою структурою населення, його освітнім і культурним рівнем та традиціями, впливовістю профспілок. Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття –ситуація тимчасової незайнятості частини працездатного населення. У абсолютному вираженні вона характеризується чисельністю працездатного населення, що не має роботи і знаходиться в стані її пошуку; відносними показниками: рівнем безробіття, нормою безробіття, що визначається процентним співвідношенням загального числа безробітних до чисельності сукупної робочої сили, а також коефіцієнтом зайнятості, що розраховується як процентне співвідношення загальної кількості безробітних до загальної чисельності населення. Безробіття існує в таких основних видах: фрикційне, інституційне, структурне, технологічне та циклічне.

Фрикційне безробіття пов'язане з пошуками і чеканням роботи. Це безробіття серед осіб, для яких пошук місця роботи, що відповідає їхній кваліфікації й індивідуальним перевагам, потребує певного часу.

Інформація про вакансії і претендентів на робочі місця недосконала і її поширення потребує певного часу. Територіальне переміщення робочої сили також не може бути моментальним. Частина робітників звільняється за власним бажанням у зв'язку зі зміною фахових інтересів, місця проживання тощо. Тому фрикційне безробіття носить переважно добровільний і короткочасний характер: у цієї категорії безробітних є “готові” навички до роботи, що можна продати на ринку праці.

Структурне безробіття пов'язане з технологічними зсувами у виробництві, що змінюють структуру попиту на робочу силу. Це безробіття серед осіб, професії яких виявилися “застарілими” або менше необхідними економіці внаслідок науково-технічного прогресу. Структурне безробіття має переважно вимушений і більш довгостроковий характер, тому що в цієї категорії безробітних немає “готових” до продажу навичок до роботи, й одержання робочих місць для них пов'язано з фаховою перепідготовкою, що нерідко супроводжується зміною місця проживання.[3, c.34-37]

Поєднання фрикційного і структурного безробіття утворює природний рівень безробіття (або рівень безробіття при повній зайнятості), що відповідає потенційному ВВП. Ряд економістів вважають неприйнятним використання терміна “природний” стосовно безробіття, викликаного структурними зсувами. Тому в макроекономічній літературі широко використовується термін NАIRU (Non-Accelerating Inflation Rate of Unemployment), що фіксує увагу на тому, що цей стійкий рівень безробіття стабілізує інфляцію, тобто фактична інфляція дорівнює очікуваній.

Циклічне безробіття являє собою відхилення фактичного рівня безробіття від природного. У період циклічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне; у періоди циклічного підйому циклічне безробіття відсутнє.

Розрахунки фактичного і природного рівнів безробіття ускладнюються тим, що критерії віднесення окремих осіб до категорій зайнятих або безробітних достатньо рухомі. Звичайно безробітними вважаються ті, хто не має роботи на момент проведення статистичного обстеження, але активно шукають її і готові приступити до роботи негайно. Люди, що мають роботу, а також усі зайняті неповний робочий день або тиждень, відносяться до категорії зайнятих.

Сукупність зайнятих і безробітних утворює робочу силу. Особи, що не мають роботи й активно її не шукають, вважаються вибулими зі складу робочої сили. До їхнього числа відносяться особи працездатного віку, що потенційно мають можливість працювати, але за якихось причин не працюють: учні, пенсіонери, бездомні, домогосподарки, ті, хто припинили пошуки роботи і т.д. До складу робочої сили також не включаються особи, що знаходяться тривалий час в інституціональних установах (психіатричних лікарнях, в'язницях і т.д.).

Природний рівень безробіття визначається в результаті усереднення фактичного рівня безробіття в країні за попередні 10 років (або більш тривалий період) і наступні 10 років (використовуються прогнозні оцінки з урахуванням ймовірнісної динаміки очікуваного рівня інфляції).

У індустріальних країнах (наприклад, у США) для одержання відповідного моніторингу статистичне управління міністерства праці щомісячно проводить вибіркові опитування приблизно 60 тисяч сімей про відношення до зайнятості. Проте статистичні похибки неминучі, тому що, наприклад, особи, що активно не шукають роботу, можуть зазначити в анкеті, з метою одержати виплати по безробіттю, що вони займаються пошуками робочих місць. У результаті і фактичний, і природний рівні безробіття виявляться завищеними. З іншого боку, безробітними себе часто називають ті, хто зайнятий у “тіньовий” економіці – в результаті рівень безробіття тим вищий, чим більша частка “тіньового” сектора. Останнє особливо актуально для економік перехідного періоду, де значна частка зайнятих у “тіньовому” бізнесі поєднається з відсутністю адекватного статистичного моніторингу економіки, нерозвиненістю інфраструктури ринку праці, підтримкою “схованого” безробіття як чинника відносної стабілізації державних витрат і зниження соціального ризику. Тому розрахунки рівня безробіття в перехідних економіках, у тому числі й української, нерідко набувають характеру експертних оцінок.[8, c.152-155]

Основними причинами існування природного (стійкого) рівня безробіття є такі.

Збільшення часу пошуку роботи в умовах системи страхування по безробіттю.

Виплати по безробіттю знижують стимули до швидкого працевлаштування – збільшується час на пошуки прийнятної роботи, на перепідготовку і т.д. У довгостроковій перспективі це сприяє досягненню більшої збалансованості структури робочих місць і структури робочої сили. У той же час збільшення виплат по безробіттю і терміни їхньої виплати сприяють росту чисельності безробітних і підвищенню рівня безробіття. Інструментом вирішення цієї проблеми є державні інвестиції в інфраструктуру ринку праці (розгортання різноманітних систем перепідготовки кадрів, підвищення їх фахової і географічної мобільності, удосконалювання інформації про вакансії і т.д.). У короткостроковому періоді фінансування програм по регулюванню зайнятості може збільшити навантаження на державний бюджет, проте вже в середньостроковій перспективі це буде сприяти зниженню природного рівня безробіття.

Рівновага на ринку праці досягається при рівності кількості робочих місць та кількості робочої сили.

Неокласична модель рівноваги на ринку праці передбачає стабільну повну зайнятість. Повна зайнятість досягається при відповідності робочих місць кількості робочої сили, що бажає працювати при даній ставці заробітної плати. Повна зайнятість забезпечується зміною реальної заробітної плати.

Кейнсіанська модель рівноваги на ринку праці передбачає наявність безробіття. Попит на працю визначається відповідно до ефективного попиту. Розмір сталого попиту не буде змінюватися в залежності від ставки заробітної плати, отже, безробіття неминуче. Якби зайнятість була б доведена до рівня ефективної зайнятості, то це дало б додатковий прибуток. Ефективна зайнятість визначається рівноважним рівнем зайнятості. У неокласичній моделі рівень ефективної зайнятості збігається з рівнем повної зайнятості.

Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головною економічною ціною безробіття є невипущена продукція. В умовах, коли держава не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво втрачається безповоротно. Ця втрачена продукція визначається в макроекономіці як розрив ВВП – показником, що характеризує коливання фактичного обсягу ВВП навколо потенційного.[1, c.219-223]

Проте циклічне безробіття розглядається не лише як економічне лихо, це також і соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність – до втрати кваліфікації, самоповаги, занепаду моральних принципів а також до громадського і політичного безладдя.

Сучасні дослідження американських вчених показали, що безробіття призводить до погіршення і фізичного, і психологічного стану – підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Психологічні тести показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга.

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена (названого на честь свого першовідкривача американського економіста Артура Оукена), який визначає взаємозв‘язок між темпами зростання реального ВНП і змінами рівня безробіття, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. У західній літературі широкого визнання набула концепція А.Філіпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та часткою безробітних на нетривалому проміжку часу. На тривалому проміжку часу, за висновками сучасних економістів, такого зв'язку не існує.

Непрямий (обернений) зв’язок між відхиленням безробіття від природного рівня і відхиленням реального ВНП від природного був визначений Артуром Оукеном. Суть розкритого ним зв’язку можна сформулювати так: 1% пункт відхилення безробіття від природного рівня (6%) означає відхилення реального ВНП від потенційного на 2,5%-х пункти.

2. Залежність ВВП від рівня безробіття в країні

Радянський Союз дуже ефективно мобілізували робочу силу і капітал. Вони надавали перевагу розвитку виробництва засобів виробництва. ВВП у цих країнах зростав на основі залучення у виробництво додаткових ресурсів.

Технологічне зростання означає збільшення виробництва, а отже, і величини ВВП завдяки застосуванню нових наукових знань, впровадженню нових технологій і нових методів економічної діяльності. Технологічне зростання зумовлює розширення виробництва товарів і послуг навіть тоді, коли обсяг ресурсів залишається незмінною величиною або зменшується. Якщо технологічно процес суспільного виробництва не змінюється або відбуваються великі технологічні розриви, то країна знову ж таки не доотримає значну частину ВВП. Отже, технологічне зростання сприяє збільшенню ВВП.

Потенційний (природний) ВВП означає довготермінові виробничі можливості національної економіки за максимального використання наявних ресурсів в умовах стабільних цін. Потенційний ВВП вимірюється рівнем, на якому б був ВВП, якщо б усі ресурси повністю використовувались. При цьому, звичайно, не йдеться про 100-відсоткове використання робочої сили і капіталу. Це практично неможливо.

Адже природне безробіття (або безробіття, що не підвищує рівень інфляції) становить приблизно 2—6 відсотків, адже працюючі добровільно змінюють місце роботи, а також через тимчасову втрату роботи тощо. За «повне використання» основного капіталу зазвичай беруть коефіцієнт завантаження виробничих потужностей 85—90 відсотків.

Недоотриманий ВВП (або розрив ВВП) — це різниця між поточним виробництвом товарів і послуг та рівнем виробництва, який міг би бути за наявності повного використання існуючих у суспільстві ресурсів. Іншими словами, недоотриманий ВВП обчислюється як різниця між дійсним, або фактичним, і потенційним ВВП (рис. 1).

Розрив ВВП може бути додатнім, нульовим або від'ємним. Додатній розрив ВВП означає наднормовсть використання робочої сили (наднормові роботи) або дуже високий рівень використання виробничих потужностей. Нульовий розрив ВВП означає кількісну рівність дійсного і потенційного ВВП. Ця рівність забезпечується повним використанням наявних ресурсів. Від'ємний розрив ВВП означає, що використовуються неповно ресурси — робоча сила і капітал. На рис. 19 видно, що кожна точка відрізків АВ і KM графіка фактичного ВВП ілюструє додатній розрив ВВП, кожна точка відрізків ВК і МЄ графіка фактичного ВВП — від'ємний розрив ВВП (точка К), а кожна точка перетину цих двох графіків — нульовий розрив ВВП (точки В, К, М).

Оскільки О. Філіпс встановив стабільний нелінійний зв’язок між відсотковою зміною заробітної плати і рівнем безробіття, що є принциповим, крива одержала назву кривої Філіпса.[10, c.63-67]

Зв’язок між темпами зростання (або зниження) інфляції і, навпаки, зменшення (збільшення) безробіття пояснюються наступним. Підвищення надмірного попиту на робочу силу сприяє зростанню зайнятості та скороченню безробіття і водночас росту номінальної заробітної плати, а з нею й інфляції. При надвисокій зайнятості важко заповнювати вакансії, конкуруючи за кваліфіковану робочу силу, тому наймач вимушено підвищує заробітну плату. Наявність же певного рівня безробіття змушує працівників погоджуватися на нижчий рівень заробітної плати.

Перевищення фактичним рівнем безробіття природного рівня приносить суспільству значні втрати. Математично зв'язок між втратами ВВП та перевищенням фактичним безробіттям його природного рівня обгрунтував Артур Оукен. Він розрахував, що для США кожний процент перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшує обсяг ВВП порівняно з потенційним його рівнем на 2,5 процента. Цей закон прийнятний і для економік постсоціалістичних країн.

Наведемо такий приклад. Припустимо, що безробіття у звітному періоді складало 8 % від чисельності економічно-активного населення. Є необхідність знизити його на 2 %. Для цього потрібно підвищити ВВП на 6,7 %, з яких 2,7 % — для збереження рівня зайнятості і 4 % — для того, щоб знизити безробіття на 2 %.

Із закону Оукена випливають такі практичні висновки:

· по-перше, для того щоб не допустити зростання безробіття, необхідно не менше 2,7 — 3,0 % щорічного приросту ВВП спрямовувати на створення нових робочих місць;

· по-друге, вищий приріст ВВП скорочує безробіття, а зниженнятемпів росту ВВП призводить до зростання безробіття.

3. Вплив безробіття на основні макроекономічні показники розвитку країни

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.[4, c.92-99]

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. За 2005 р. чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася майже на 3% порівняно з 2004 р. Протягом 2005 р. з різних причин залишили постійні робочі місця 20,6% робітників і службовців. Дві третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих галузях.

За даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності чисельність зайнятого населення віком 15–70 років за 9 місяців 2005 року становила 20,7 млн. осіб (на 382,8 тис. більше, ніж у відповідному періоді минулого року).

Рівень зайнятості населення в цілому по країні зріс з 56,8% за 9 місяців 2004 року до 57,9% за 9 місяців 2005 року.

Чисельність безробітних порівняно з відповідним періодом минулого року скоротилася на 354,2 тис. осіб та становила 1 млн. 553 тис. осіб.

Рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), склав 7% економічно активного населення проти 8,6% за 9 місяців 2004 року.

Суттєво скоротився рівень безробіття серед мешканців сільської місцевості (на 2,7 відсот. пункти) та склав 5,5% економічно активного населення у віці 15–70 років, серед міського населення – скоротився з 8,7% до 7,6%.

Внесок державної служби зайнятості у створення нових робочих місць: з понад 1 млн. створених протягом 2005 року нових робочих місць державною службою зайнятості шляхом надання дотацій роботодавцям було працевлаштовано 43,1 тис. безробітних; організували власну справу за підтримки служби зайнятості 50,5 тис. безробітних, які отримали одноразово допомогу по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю; центрами зайнятості було зареєстровано 430,5 тис. договорів між найманими працівниками та фізичними особами — підприємцями.[9, c.310-315]

Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття –ситуація тимчасової незайнятості частини працездатного населення. У абсолютному вираженні вона характеризується чисельністю працездатного населення, що не має роботи і знаходиться в стані її пошуку; відносними показниками: рівнем безробіття, нормою безробіття, що визначається процентним співвідношенням загального числа безробітних до чисельності сукупної робочої сили, а також коефіцієнтом зайнятості, що розраховується як процентне співвідношення загальної кількості безробітних до загальної чисельності населення. Безробіття існує в таких основних видах: фрикційне, інституційне, структурне, технологічне та циклічне.

Зв'язок між рівнем циклічного безробіття і зменшенням фактичного обсягу продукту в порівнянні з обсягом продукту при повній зайнятості показує закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує його природний рівень на 1%, то економіка недотримує реального ВВП на 2,5 %.

Закон Оукена використовується при підрахунку потенційних втрат, пов'язаних з циклічним безробіттям.

Згідно з законом Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВНП у порівнянні з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти при своїх потенційних можливостях.

Відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних груп населення.

Під час безробіття через тривалі періоди бездіяльності втрачається кваліфікація робітників, що може згодом зумовити зниження заробітної плати чи звільнення з роботи.[7, c.237-238]

Висновки

Безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде показано далі, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи.

Перш за все наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції.

По-друге, безробіття — це, окрім усього, певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції.

Досвід засвідчує: певний відсоток безробіття існує завжди. Покладаючись на цей безперечний факт, можна висловити припущення, що певний рівень безробіття є нормою, певною мірою природним явищем.

Вирішення проблеми безробіття дозволить збільшити ріст ВВП, сприятиме економічному зростанню.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання , 2006. — 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. — Кіровоград, 2004. — 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. — К.: Основи, 2000. — 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп.. — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2002. — 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. — К.: Каравела, 2006. — 174 с.