Вплив демографічної ситуації в Україні на стан і розвиток трудових ресурсів

Категорія (предмет): Соціологія

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Характеристика демографічної і трудоресурсної ситуації в Україні.

2. Сучасний стан розвитку трудових ресурсів та вплив демографічної ситуації.

3. Перспективи розвитку трудових ресурсів в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження.У комплексі складних соціально-економічних проблем України, що пов’язані з трансформацією її економіки в ринкову, важлива роль належить збереженню і розвитку трудового потенціалу як основи формування продуктивної, вільно обраної зайнятості. Розв’язання цієї складної соціально-економічної проблеми ускладнюється через відсутність глибоких наукових розробок, пов’язаних з розумінням трудового потенціалу як багатоаспектного явища, рівень розвитку якого найбільше детермінується впливом соціально-економічних та демографічних чинників. У той же час, практика розробки регіональних програм зайнятості

Основа кожної держави – це населення, люди, які є її громадянами, носіями державного суверенітету. Розвиток держави неможливий без достатньої кількості населення, наявності його трудоресурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої та духовної культури.

У міжнародному праві населення визначається як сукупність людей, що перебувають у межах даної держави і належать до її юрисдикції.

Населення – основа суспільного виробництва, в якому воно відіграє подвійну роль: і споживача, і виробника матеріальних благ та послуг, тим самим формуючи споживчий ринок та ринок праці. Населення є природною основою формування трудових ресурсів – найголовнішого елемента продуктивних сил.

Чисельність населення впливає на формування контингенту трудових ресурсів, споживчий попит та обсяг виробництва товарів народного споживання, потребу у фінансових ресурсах для соціального забезпечення, структуру та потужність соціальної інфраструктури.

У найбільш загальному вигляді населення характеризується при аналізі демографічної ситуації. Демографія – це наука про відтворення населення. Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика – комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси у потрібному напрямі. Демографічна ситуація відображає основні якісні та кількісні характеристики сучасного стану населення: його чисельність, національний склад, статевовікову структуру (це склад і співвідношення людей різної статі і різних вікових груп), природний та механічний приріст населення, його щільність, міграції, тривалість життя і т.д.

Комплексні методологічні та методичні дослідження із загальних проблем формування і розвитку трудового потенціалу здійснені такими українськими вченими, як В.Врублевський, М. Долішній, С. Злупко, М. Кім, Г. Купалова, В. Куценко, Е. Лібанова, М. Пітюлич, С. Пирожков, Т. Тітова, О. Хомра, В. Онікієнко, К. Якуба та багатьма іншими науковцями.

Метою роботиє системне теоретико-методичне дослідження проблем реалізації трудового потенціалу в контексті демографічних чинників, що впливають на його формування, збереження та розвиток, і на цій основі — розробка методичних і практичних рекомендацій щодо забезпечення продуктивної зайнятості населення.

1. Характеристика демографічної і трудоресурсної ситуації в Україні

Нині в Україні спостерігається вже четверта за століття демографічна криза (різке зменшення чисельності населення, яке веде до його депопуляції і характеризує нинішній від’ємний тип відтворення). Щоб забезпечити хоча б просте відтворення (тобто нульовий приріст), необхідно, щоб сумарний коефіцієнт (показує кількість дітей, пересічно народжених однією жінкою протягом життя) становив 2,6. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей повинна (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб забезпечувалося просте відтворення населення в країні.

Коефіцієнт природного приросту в світі досягнув максимуму (20,6%) у другій половині шістдесятих років. Потім він почав зменшуватись і наприкінці вісімдесятих років становив 16,1%.

“Старіння” населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних.

У віковій структурі населення розрізняють 3 групи: діти і підлітки (до 16 років), працездатне населення (16-55 років), населення старшого віку. Дуже велика група пенсіонерів у сільській місцевості – 29%, по Україні в цілому – 23%. Середній вік мешканця України – 36,5 років, але водночас вік міського жителя становить 34,8 років, а селянина – 39,8 років. Наймолодше населення проживає у Закарпатській області – 32,3 роки, а найстаріше – у Вінницькій – 38,9 років. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку. Працездатне населення становить 55,8% населення України (на 1 січня 1996 р.). Найменша питома вага осіб працездатного віку в Чернігівській області (51,3%), найбільша – в Одеській (57,6%).

Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти потрібно враховувати у певних економічних ситуаціях. До них належать: ступінь етнічної однорідності у країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя, темперамент тощо.

В Україні проживає більше 100 національностей. Питома вага українців у структурі населення становить 73%. Решта населення – це росіяни – 22%, євреї – 0,9%, білоруси – 0,7%, молдавани – 0,6%, поляки – 0,4% та ін.

За винятком Криму, більшість у всіх областях складає корінне населення – українці. Найвища їх чисельність – у західних областях і Придніпров’ї, найнижча – в Донбасі та південних районах. Так, у Полтавській, Вінницькій, Волинській, Черкаській, Чернігівській, Тернопільській областях проживає від 91% до 96% українців; у Харківській, Дніпропетровській, Миколаївській – 70%; Луганській, Одеській, Донецькій – 55%; м. Києві – 72%[4, c. 7].

При розробці стратегії регіонального розвитку та розміщення продуктивних сил врахування національної структури населення в усій різноманітності її територіальної диференціації, національних особливостей та інтересів кожної нації та народності, особливо в районах їх компактного проживання, набуває першочергового значення. Це дуже важливо в контексті концепції стійкого розвитку країни.

Добре відомо, що територія проживання українців виходить за межі України. Загальна їх кількість у світі – 49 млн. чол., у тому числі: Україна – 37,4 млн. чол., Росія – 4,4 млн. чол., Казахстан – 0,9 млн. чол., Молдова – 0,6 млн. чол., Білорусь – 0,3 млн. чол. У цілому понад 7,5 млн. українців проживають у близькому зарубіжжі.

Цілі села і райони заселені українцями у прилеглих до України областях Росії: Білгородській, Воронезькій, Ростовській. Багато українців проживають на Кубані, у Поволжі, Сибіру, на Далекому Сході. Майже 4 млн. українців – у далекому зарубіжжі (найбільше в США – 1,4 млн. чол., Канаді – 1 млн. чол., Польщі – 300 тис. чол.), утворюючи українську діаспору.

Діаспора – це територіально зосереджене розселення значної частини нації за межами своєї Батьківщини.

Працездатне населення в працездатному віці академік С.Г. Струмилін назвав “трудовими ресурсами”.

Нині нижня межа працездатного віку становить 16 років, а верхня – 55 для жінок і 60 років для чоловіків. Крім працездатного населення, до трудових ресурсів належать працюючі підлітки і пенсіонери.

У країнах ринкової економіки термін “трудові ресурси” не вживається, а використовується поняття “економічно активне населення”.

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення. Вона залежить, насамперед, від його віково-статевої структури, меж працездатного віку; пільг для передчасного виходу на пенсію, чисельності Збройних Сил.

Виходячи з аналізу демографічної ситуації, у перспективі необхідно очікувати зменшення приросту трудових ресурсів і переорієнтовуватися на впровадження трудозберігаючих технологій, підвищення продуктивності праці.

Чисельність, якість та зайнятість трудових ресурсів – основні показники, які характеризують трудоресурсну ситуацію в країні.

У даних умовах велике значення має поліпшення якісного складу працюючих. Якісні характеристики трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.

Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб до 40 років з високим рівнем освіти. Останній показник – кількість людей з вищою і середньою освітою (у нашій країні досяг 90%) – увійшов до числа 3-х основних критеріїв, прийнятих ООН для визначення рівня “людського розвитку країни”. Необхідно зазначити, що за цим показником у 1992 р. Україна займала 42 місце в світі[8, c. 1].

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України в народному господарстві досить високий. Про це свідчить рівень освіти працівників: питома вага фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою становить 28,7%. Практично всі особи працездатного віку письменні, що властиво лише високорозвиненим країнам світу.

Загальна кількість трудових ресурсів України становить близько 30 млн. чол. (1996р.), з них зайнято в народному господарстві 23 млн. чол. (у 1991 – 25 млн.).

Зайнятість населення – це рівень забезпечення працездатного населення робочими місцями та участь його у суспільно корисній праці. Зайнятість трудових ресурсів відображає рівень використання трудового потенціалу працездатного населення[1, c. 5].

Офіційно зареєстровано безробітних (до яких відносять громадян працездатного віку, що не мають роботи відповідно до їх кваліфікації) 1 млн. 300 тис. чол., у стані прихованого безробіття (працюють неповний робочий день, тиждень, сезонно, у відпустках без утримання) – близько 6 млн. чол.

Однією з важливих характеристик зайнятості є розподіл працюючих між сферами господарства, тобто структура зайнятих. В Україні вона не дуже прогресивна: у невиробничій сфері зайнято лише 27-28% працездатного населення, решта – у виробничій, тобто більше 70%.

Структура зайнятих значно диференціюється за регіонами України. Так, у Донбасі і промисловому Придніпров’ї відповідно до структури їх господарства вища частка зайнятих у промисловості, в Західному регіоні – в сільському господарстві, в приморських областях – у невиробничій сфері (порівняно з їх показниками по Україні). Неоднаковий і регіональний рівень забезпеченості трудовими ресурсами. Максимальний він у західних областях.

В умовах переходу до ринкової економіки раціональне використання трудових ресурсів, обмеження швидкого зростання безробіття – одна з важливих соціальних проблем. Для цього потрібен механізм економічно-ефективного використання трудових ресурсів. Він дасть можливість розв’язати галузеві та регіональні проблеми раціонального їх використання (“старіння” трудових ресурсів, безробіття, нерівномірне розосередження по території).

Розв’язання проблеми прямо пов’язано з:

– структурно-технологічною перебудовою господарства України;

– скороченням трудоємних галузей і витрат живої праці;

– формуванням у регіонах ринків праці;

– розвитком приватного сектора, малого бізнесу, біржової інфраструктури для створення нових робочих місць;

– підвищенням якості (рівня) життя[5, c. 8].

2. Сучасний стан розвитку трудових ресурсів та вплив демографічної ситуації

Успішність динаміки соціально-демографічного розвитку України, реалізації зазначених державних програм залежить від збалансування загальнодержавної політики з регіональною. Ця обставина викликає необхідність аналізу демографічного стану окремих регіонів України за період, що минув від найпрезентативнішого зрізу ситуації в Україні — Всеукраїнського перепису 2001 року. Метою даної роботи є простеження динаміки соціально-демографічного розвитку в Україні. Продемонстровано основні напрямки діяльності місцевих органів влади щодо подолання демографічної кризи, зроблені висновки про сучасний стан та перспективи соціально-демографічного розвитку регіону. Використано новітні статистичні дані та матеріали преси.

До групи регіонів з відносно сприятливою демографічною ситуацією входять АР Крим, Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Тернопільська, Харківська, Чернівецька області, міста Київ та Севастополь. При цьому у таких регіонах, як АР Крим, Закарпатська, Миколаївська, Рівненська області та м. Київ існує тенденція до погіршення демографічних показників починаючи з 1989 року.

В умовах подальшого подорожчання життя, політичної нестабільності результативність цих заходів ризикує бути зведена нанівець. В таких умовах головним чинником збільшення населення може стати міграція. На наш погляд, до використання імміграції як чинника покращення демографічної ситуації слід ставитися обережно. В умовах великих соціально-економічних проблем для корінного населення це може викликати соціальну напругу. Зокрема, недоцільно проводити масове надання мігрантам з інших країн українського громадянства.

Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості. В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації дев'яностих років.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Відсутні об'єктивні підстави призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних і стратегічних завдань — економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисту сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового (передусім, пов'язаного з транспортом) травматизму, популяризації здорового способу життя (зниженні масштабів тютюнопаління, особливо серед молоді, формуванні культури вживання алкогольних напоїв), забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя[5, c. 8].

Природною основою трудового потенціалу є населення. Свідченням глибокої демографічної кризи, що переживає наше суспільство є: стійке зниження народжуваності та природного приросту, деформація статево-вікової структури і постаріння населення, міграційний відплив за межі держави.

Однак, починаючи з 2001 року, середня тривалість життя початку збільшуватися. У той же час ріст кількості осіб літнього віку й зменшення активної репродуктивної й працездатної складової є загальною демографічною тенденцією розвинених країн.

Ці фактори у своїй сукупності визначають особливу складність демографічної ситуації в Україні. З обліком цього, підкреслює Президент, перед парламентом і урядом України коштує завдання розробити й затвердити цього року Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 року. Реалізація цієї програми повинна стати визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої й законодавчої влади як у центрі, так і на місцях.

Особливо важливим повинне стати підвищення рівня наукових досліджень по актуальних проблемах демографічної політики, їхнє кваліфіковане забезпечення.

Поряд зі створенням необхідних економічних умов зусилля повинні бути сконцентровані на включенні демографічних пріоритетів у духовну сферу суспільства. Так, проблему популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних наставлянь необхідно поставити в ранг державної політики[9, c. 37-38].

Урбанізація позитивно позначається на якісних параметрах трудового потенціалу, зокрема на його освіті, професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення, проведеного у 1989 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 15 р. і старше 869 чоловік мали вищу і середню (повну і неповну) освіту, у сільського населення цей показник становив 643 чоловіки. Це досить високий освітній ценз трудового потенціалу, який потрібно зараховувати до його позитивних ознак. А втім, в Україні у 1992/93 навчальному році навчалося у загальноосвітніх школах 708,8 тис. чоловік, у професійних навчально-виховних закладах—653 тис., у вищих навчальних закладах системи підготовки молодших спеціалістів — 719 тис., у вищих навчальних закладах — 856 тис. чоловік. Наведені факти, виявлені залежності не розкривають усіх причин та тенденцій розвитку демографічного компонента трудового потенціалу. Через те вони не можуть відтворити повністю складної картини розвитку трудового потенціалу, тим більше у віддаленій перспективі, незважаючи на те, що окремими фахівцями такі спроби робилися. Навіть не вникаючи в точність демографічних прогнозів, не можна не звернути увагу на те, що вони не враховують усіх чинників негативного впливу на трудовий потенціал населення. Демодослідники вдало маніпулюють статевовіковими шкалами, не маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання і смертність, зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити, що визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період — це ще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що позбавляють людей працездатності. Від екологічних забруднень помирає багато людей у працездатному віці, народжуються інваліди і т.д. Отже, за допомогою демостатистичних розрахунків аж ніяк не вдається з належною точністю запрограмувати розвиток населення. Для цього потрібен досконалий інструментарій наукового аналізу, який необхідно розробляти в межах екогомології, тобто науки про взаємодію населення і навколишнього природного середовища[10, c. 149-150].

В Україні протягом останніх років екогомологічні дослідження почали проводитися із широким залученням медичних, статистичних і соціологічних обстежень. Узагальнені результати таких обстежень є у наукових публікаціях і дисертаціях. Вони свідчать про погіршення якісних параметрів природного середовища і його негативний вплив на відтворення трудового потенціалу населення. Відомо, що територія України перенасичена забруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи для здоров'я людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Економічна криза, що триває вже кілька років, обмежує можливості протистояти впливу екосистем на відтворення трудового потенціалу нації, змушує молоду українську державу вдаватися за допомогою до світового співтовариства, яке повинно активніше сприяти виживанню української нації. Отже, при з'ясуванні особливостей і закономірностей розвитку трудового потенціалу населення потрібно враховувати якомога більше факторів, бо тільки таким чином можна пізнати всю складність об'єктивної реальності. Сучасний стан в Україні, коли говорити про населення і його трудовий потенціал, невтішний. Аналіз цього стану треба проводити, керуючись багатьма науковими принципами, обґрунтовуючи дійові заходи, спрямовані на подолання негативних тенденцій у відтворенні трудового потенціалу України.

Важливий вплив на реалізацію трудового потенціалу має статевовікова структура населення, оскільки від співвідношення вікових груп залежить і якість трудового потенціалу, і структура виробництва. (Демографічне навантаження в сільській місцевості у Вінницькій області – 1189 осіб непрацездатних на 1000 осіб працездатних, Тернопільській області – 1084 осіб, Хмельницькій – 1218 осіб. З них навантаження особами старшого віку в 1,9 рази більше, ніж дітьми на Хмельниччині, в 1,8 рази — у Вінницькій області, в 1,5 — рази на Тернопільщині). Врахування впливу цього чинника на зайнятість населення є важливим на практиці, адже він є основною умовою збалансованого поєднання робочої сили і робочих місць.

Досліджено, що міграційні переміщення впливають як на формування, так і на реалізацію трудового потенціалу в регіоні. Особливостями міграційної ситуації на Поділлі є: падіння інтенсивності внутрішньої міграції, зростання потоків зовнішніх трудових мігрантів, зменшення кількості прибулих в регіон. Велика плинність населення, величезні обсяги нелегальної міграції з регіону, особливо молодих людей, (вікова структура мігрантів, що виїжджають з регіону – від 20 до 45 років (80%)), в тому числі висококваліфікованих працівників, погіршує і без того складну демографічну ситуацію і суттєво знижує кількісні та якісні показники трудового потенціалу[7, c. 2-4].

3. Перспективи розвитку трудових ресурсів в Україні

Демографічна криза, від’ємний природний приріст впливатиме і на сферу зайнятості. Одним з основних заходів, що сприятиме росту чисельності зайнятих в галузях економіки регіону та економічному зростанню взагалі, є вироблення на державному рівні програми дій, спрямованих на вирішення демографічних проблем. Тільки подолавши недооцінку значення демографічного аспекту розвитку суспільства і байдужість органів законодавчої та виконавчої влади щодо демографічних перспектив України, можна сформувати відповідну до ситуації демополітику, яка здатна покращити негативний демографічний вплив, якщо не в найближчій, то хоча б у віддаленій перспективі[9, c. 39-40].

Основні напрямки забезпечення продуктивної зайнятості, що сприятимуть реалізації трудового потенціалу в країні, а саме: 1) галузеві (розвиток пріоритетних галузей промисловості (особливо по переробці сільськогосподарської продукції)) та сільського господарства; 2) соціально-економічні напрямки (проведення активної демографічної політики, оптимізація параметрів заробітної плати, ширше використання оздоровчих програм дитячого фонду ООН, проекту “Українська ініціатива з охорони здоров’я”, що сприятиме покращенню здоров’я дітей, посиленню соціального та медичного захисту материнства і дитинства); 3) напрямки, пов’язані з реформуванням економіки та відносин власності (розвиток трудової мобільності, розвиток малого та середнього підприємництва, створення національних регіональних корпорацій, запровадження пільгового кредитування безробітних, що хочуть розпочати свою справу); 4) соціальні напрямки (підвищення рівня грошових доходів на базі докорінного реформування організації оплати праці та пенсійного забезпечення, створення умов для соціального захисту від безробіття через профорієнтацію, професійне навчання та перенавчання незайнятих громадян, допомогу у працевлаштуванні, організацію оплачуваних громадських робіт та допомогу в організації самозайнятості. Необхідним в теперішніх умовах є надання та підвищення розміру матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям, а також на період професійного навчання чи перенавчання, використання гнучких форм зайнятості і режимів робочого часу.

Регіональна політика розвитку трудового потенціалу і формування продуктивної зайнятості населення включає залучення відповідних важелів її проведення, розробку диференційованих заходів на основі економічних методів управління – інвестиційного, кредитного, податкового стимулювання. Перед органами місцевого самоврядування стоять завдання стимулювання широкого розвитку малого та середнього бізнесу, самозайнятості населення; забезпечення покращення умов праці та побуту, що сприятиме поліпшенню здоров`я та дітородної діяльності жінок.

Для того, щоб покращити реалізацію трудового потенціалу, успішно вирішувати проблеми забезпечення продуктивної зайнятості, необхідним є створення сприятливого макроекономічного середовища, що сприятиме відновленню роботи підприємств і економічному розвиткові регіону.

За результатами дослідження рекомендується, зокрема, розробити державну регіональну політику формування, збереження та використання трудового потенціалу. Для цього в кожному регіоні необхідно визначити рівень розвитку продуктивних сил, проводити комплексні інституційно-структурні, науково-інвестиційні, кредитні, бюджетно-податкові, соціальні заходи щодо захисту власного виробника і власного ринку. Важливим є створення сприятливих умов жінкам для поєднання їх професійної зайнятості з материнством, посилення соціального та медичного захисту материнства і дитинства, запровадження відповідної допомоги на рівні не нижче межі малозабезпеченості. Завдяки регіональній політиці розвитку трудового потенціалу і формування продуктивної зайнятості населення, формами реалізації якої повинні стати регіональні системи управління трудовим потенціалом і програми зайнятості, можна досягти оптимальних умов для реалізації трудового потенціалу і у подальшому — забезпечення гармонійного розвитку людини[10, c. 151-153].

Висновки

Трудовий потенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складною соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичні параметри відтворення населення — природної основи трудового потенціалу. Йдеться про демографічний вимір трудового потенціалу, яким останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових ресурсів — це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового потенціалу, який на кожному історичному етапі є втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів.

Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мають відігравати:

— подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

— глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

— забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців.

Список використаної літератури

1. Андрієнко В. Чи є демографічна криза в Україні?/ В. Андрієнко //Праця і зарплата. — 2005. — № 41. — C. 5

2. Богданович В. Шляхи подолання демографічної кризи в умовах соціально-економічних трансформацій //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 4. — C. 207-214.

3. Голубєва І.Є. Молодь у відтворенні населення: теоретико-методичні підходи дослідження //Економіка АПК. — 2005. — № 7. — С.140-145.

4. Демографічна криза: світоглядні та біоенергічні аспекти здоров‘я //Слово Просвіти. — 2007. — № 8. — C. 7

5. Крючков Г. Демографічна криза в Україні: причини і наслідки //Персонал. — 2003. — № 4-5. — C. 8

6. Лібанова Е. Як подолати демографічну кризу //Праця і зарплата. — 2007. — № 12. — C. 4-5

7. Лібанова Е. Демографічний колапс //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2004. — № 34. — C. 2-4

8. Пащенко І. Україна вимирає: (Демографічна криза в Україні)/ Іван Пащенко //Сільські вісті. — 2003. — 23 травня. — C. 1

9. Сергієнко О. Людські ресурси України. Демографічна криза та демографічна політика //Україна: аспекти праці. — 2002. — № 5. — C. 37-41

10. Слівінська Н.М. Вплив демографічної ситуації на формування трудового потенціалу в областях Поділля // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України. Випуск №7. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. — С. 149 — 154