Вступ.

1. Ціна як інструмент економіки. Необхідність державного впливу на ціни.

2. Методи непрямого впливу держави на ціноутворення.

3. Державне втручання в процес ціноутворення. Встановлення фіксованих цін на товари і послуги.

4. Регулювання формування цін в умовах перехідної економіки.

Висновки.

Вступ

М.М.Артус зазначає, що „ціна являє собою грошовий показник виміру суспільного визнання витрат уречевленої праці на одиницю товару та задоволення потреб споживача за посередництвом обміну” [1; 57], А.І.Цацулін [5; 28] та І.П.Трацевський [6; 5] відмічають, що ціна в умовах ринкової економіки формується під впливом різних ціноутворюючих чинників шляхом зміни попиту та пропозиції. Автор наукового посібника „Ціни та цінова політика” Ю.Г.Тормоса відмічає, що ціна – це результат вільних торгів між продавцем і покупцем. [7]

Усі вищезгадані визначення суті „ціна” надають пріоритетного значення при її формуванні таким ринковим факторам як попит товарів (послуг) на ринку, який визначають споживачі (покупці) та пропозиція, яку висувають продавці. Лише при узгодженні інтересів покупця та продавця досягається (встановлюється) ціна ринкової рівноваги. Тобто, при формуванні ціни в ринкових умовах господарювання вирішальний вплив здійснюють в однаковій мірі як попит, так і пропозиція товарів, послуг, що поєднує інтереси як покупця, так і продавця.

Саме ціна виступає економічним інструментом, завдяки якому вартість товару одержує грошовий вираз та стає об’єктом розподілу. Ціна виступає основою, на якій здійснюється весь наступний розподільчий процес, адже саме в ній знаходять своє вираження різні елементи вартості суспільного продукту.

1. Ціна як інструмент економіки. Необхідність державного впливу на ціни

Ціна — важливий інструмент регулювання економіки. З допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, стимулюється впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат на виробництво і збут продукції, підвищення якості, конкурентоспроможності товарів тощо.

Ціни впливають на макроекономічні показники — реальний ВВП, ВНП, продуктивність суспільної праці, інфляцію, рівень добробуту населення (рис. 1). Це зумовлює необхідність їх державного регулювання з метою забезпечення оптимізації. Світова практика господарювання засвідчує, що державне регулювання цін існує в усіх країнах. Однак форми і засоби державного впливу — різні і залежать від стану соціально-економічного розвитку країни.

В умовах економічної кризи, депресії, стагнації держава посилює свій вплив на цінову політику, і регулювання цін здійснюється переважно адміністративними методами, застосуванням фіксованих цін.

На стадіях виходу з кризи, економічної стагнації й розвитку економіки держава проводить політику цінової лібералізації, поступово послаблюючи свій вплив на ціни.

Перехід від централізованої планової економіки до ринкової зумовлює потребу перебудови методології і методики ціноутворення. В умовах планової економіки ціна затверджувалася на відповідному рівні управління і була негнучкою, що призводило до постійного дефіциту або надлишку тих чи інших груп товарів (робіт, послуг), втрати доходів при випуску конкурентоспроможних видів продукції.

В умовах ринку ціна є гнучкою, формується в основному шляхом взаємодії попиту та пропозиції і встановлюється споживачем. Перехід від централізованої планової економіки до ринкової не відбувається швидко, а займає певний період часу, впродовж якого поряд із ринковими (вільними) будуть існувати й інші види цін.

Нині у вітчизняній економіці діють три основні, з позиції регулювання, види цін: державні фіксовані, регульовані і вільні (ринкові).

Фіксовані ціни встановлюються на ресурси виробників, які займають монопольне становище на ринку: енергію, паливо, послуги зв'язку, житлово-комунальні послуги, послуги пасажирського транспорту. Ці ціни встановлюються на різних рівнях управління (державному, регіональному) і не можуть збільшуватися понад встановлені граничні значення. Перелік продукції (робіт, послуг), на яку встановлені фіксовані ціни, дуже незначний і при переході до ринку в умовах збалансування попиту і пропозиції зменшуватиметься.

Регульовані ціни встановлюються на товари і послуги, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають вирішальне соціальне значення. Регулювання цін здійснюється шляхом встановлення: індивідуальних цін на продукцію підприємства-виробника; граничних рівнів цін, торговельних, постачальницько-збутових надбавок і націнок; граничних нормативів рентабельності до собівартості продукції або до власних витрат обігу.

Вільні ціни регулюються договором між виробником і гуртовим покупцем. Вони займають дедалі більшу частку в загальній кількості цін. В Україні відбувається широка лібералізація цін, тобто виведення їх з-під державного контролю.

Державне регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється відповідно до Закону України "Про ціни і ціноутворення" (1990 р.) та внесених до нього змін.

У ціноутворенні діє принцип економічної рівноваги. Ринки існують там, де взаємодіють між собою вільні покупці і продавці товарів. Ринковою вважається ціна, яка формується шляхом взаємодії попиту й пропозиції і прийнята за базову, від якої відхиляються ціни товарів, виготовлених певними підприємствами. Якщо при даній ціні товару потрібно більше, ніж можуть поставити виробники, то ціна збільшується. Якщо існує надлишкова пропозиція, то ціни починають падати.

На формуванні ціни позначаються такі фактори: кількість продавців і покупців, залежність учасників ринку, ступінь індивідуалізації продукції, зовнішні обмеження.

2. Методи непрямого впливу держави на ціноутворення

За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання можна розділити на методи прямого впливу (засновані на системі обмежень, штрафів, дозволів, ліцензій, квот, державних контрактів) і методи опосередкованого впливу, суть яких зводиться до встановлення певних умов для суб'єктів ринку, які мотивують їх поведінку. До цих методів слід віднести податкове регулювання застосування політики прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

В ролі методів непрямого впливу держави на ціноутворення передбачається проведення активної антимонопольної політики регулювання грошової та кредитної емісії, проведення політики валютної стабілізації, стимулювання засобами фіскальної політики пропозиції на ринках товарів і послуг, стимулювання особистих нагромаджень та капіталізації доходів населення.

В структурі державного регулювання економіки вихідним організаційно-економічним інструментом виступає індикативний план. Цю роль він виконує завдяки таким своїм властивостям. По-перше, він є інструментом, в якому визначаються цілі, пріоритети та головні параметри передбачуваного розвитку економіки; по-друге, його показники виходять із необхідності досягнень узгодженого розвитку окремих галузей та регіонів; по-третє, він визначає доцільність і характер тих змін, які необхідно впровадити в систему державних регуляторів з метою створення передумов, необхідних для досягнення цілей, поставлених у плані.

Важливим інструментом державного регулювання економіки та засобом реалізації завдань, поставлених у плані, є державний бюджет. З одного боку, він — індикатор економічного здоров'я країни, з іншого — ефективний засіб державного впливу на економіку.

Роль регулятора економіки державний бюджет виконує по різному. По-перше, він акумулює та перерозподіляє значну частку створеного в країні національного продукту. По-друге, бюджетний вплив на економіку здійснюється через фіскальну політику, тобто на основі оптимального поєднання державних доходів і витрат. Фіскальна політика може бути спрямована як на зведення дохідної та витратної частин бюджету з надлишком (щоб перешкодити надвиробництву), так і на створення дефіциту (щоб стимулювати економічне зростання).

У тісному поєднанні з бюджетом велику регулюючу роль в економіці виконують податки. Але їх регулююча роль не зводиться до фіскальної функції. Вони використовуються державою для вирішення проблем, пов'язаних із стимулюванням чи обмеженням певних видів господарської діяльності.

Використання грошей як інструмента державного регулювання економіки здійснюється передусім через грошові реформи, які спрямовані на зміну масштабу цін та заміну старих грошових знаків новими. Великий вплив на економіку, насамперед на зовнішньоекономічну діяльність, справляє державне регулювання курсу національної валюти. Воно реалізується через девальвацію національної валюти (зниження її курсу стосовно до іноземних валют) або її ревальвацію (підвищення цього курсу) за допомогою встановлення відповідного режиму формування курсу національної валюти (вільний, плаваючий, фіксований, спеціальний). Але найсильніший вплив на економіку справляє держава через регулювання грошової маси. Її надлишок викликає інфляцію, зниження життєвого рівня населення, а нестача — може призвести до економічного спаду та зростання безробіття. Таке регулювання здійснюється через банківський кредит, політику "дорогих" чи "дешевих" грошей та інші заходи.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але незалежно від рівня розвитку ринкових відносин, індивідуальних умов розвитку економіки кожної окремої країни держава певною мірою може втручатися в процеси ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для вирішення деяких економічних і соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня інфляції, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики тощо.

Державне регулювання економіки за допомогою заробітної плати тією чи іншою мірою практикується в багатьох країнах. Його основу становлять відповідні законодавчі акти (закон про працю, закон про заробітну плату, соціальний захист населення тощо), які визначають рівень соціальних гарантій кожного члена суспільства: мінімальний прожитковий рівень, мінімальну заробітну плату, умови призначення витрат по безробіттю, розмір пенсій та трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки тощо.

Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Кожен з них може дати позитивний результат при вирішенні однієї проблеми й одночасно породити іншу проблему або ще більш ускладнити її вирішення. Так, підвищення національним банком облікової ставки чи норми обов'язкових резервів комерційних банків є важливим засобом подолання інфляції. Але водночас цей засіб може негативно вплинути на економічне зростання, викликати збільшення рівня безробіття.

Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.

Важливим показником визначення ефективності кожного економічного інструмента є мультиплікатори, які відображають результативність їхнього впливу на економіку. Окремі економічні інструменти неоднаково ефективні в досягненні поставлених цілей. Одні з них краще пристосовані для регулювання інфляції, другі — для стимулювання економічного зростання, треті — зниження рівня безробіття і т.д. Наприклад, грошовий мультиплікатор більший за бюджетний, якщо метою державного регулювання є зниження рівня інфляції. Тому, якщо уряд стоїть перед необхідністю вибору інструмента з метою реалізації антиінфляційної політики, то головним чином він повинен використовувати грошово-кредитний механізм, який дає більший ефект, ніж скорочення бюджетних витрат.

3. Державне втручання в процес ціноутворення. Встановлення фіксованих цін на товари і послуги

В умовах ринку ціна здебільшого визначається в процесі вільних торгів між продавцем і покупцем. Така узгоджена ціна за умов збігу між попитом і пропозицією називається рівноважною. Але в деяких випадках до цього процесу підключається держава, установлюючи остаточну величину ціни на іншому рівні.

Якщо регульована ціна близька до рівноважної, то таке обмеження буде тільки підтримувати стабільність цін і істотно не вплине на стан попиту та пропозиції. Але якщо державні органи будуть обмежувати свободу зміни цін з метою стримання їхнього зростання (наприклад, в умовах інфляції) або введуть надмірні податкові платежі, то в більшості випадків це негативно вплине на виробництво та продаж товарів, викличе їх дефіцит і, як наслідок, призведе до підвищення цін.

Розглянемо вплив на економіку таких основних напрямів втручання держави в процес вільного ціноутворення:

· установлення фіксованих або граничних цін;

· уведення товарних податків;

· підтримка цін і доходів шляхом застосування дотацій виробниками продукції або субсидій її споживачам.

Найбільш жорстким методом цінового регулювання є встановлення фіксованих або граничних цін. При цьому такі ціни можуть бути встановлені на рівні, що перевищує ціну рівноваги або нижче її. У першому випадку виникає надлишок продукції, а в другому — її дефіцит (рис. 2).

На рисунку перетин ліній попиту (D) і пропозиції (S) показує рівноважну ціну (ЦР) та рівноважний обсяг виробництва (КР). Припустимо, що держава, підтримуючи виробника, встановила на продукцію фіксовану ціну (Ц2) на рівні, що перевищує рівноважний. У цьому разі кількість запропонованої продукції збільшиться до К4, а попит на неї зменшиться до К1, що призведе до надлишку продукції в розмірі К1 — К4 одиниць.

На практиці може виникнути протилежна ситуація, коли держава з метою захисту споживача встановлює ціну (Ц1), яка нижча за рівноважну. У цьому випадку знижена ціна підвищить попит на продукцію до обсягу К3, а пропозиція, навпаки, зменшиться до К2, тобто на ринку з’явиться дефіцит в обсязі, який дорівнює площі прямокутника К2СЕК3. Як видно з графіка, в обох випадках обсяг виробництва буде нижчим рівноважного. Якщо в першому варіанті обсяг реалізації становитиме К1, то в другому — К2 одиниць. Таким чином, одностороннє підтримування ціни попиту або ціни пропозиції зрештою призводить до суспільних втрат.

Фіксовані ціни встановлюються на ресурси виробників, які займають монопольне становище на ринку: енергію, паливо, послуги зв'язку, житлово-комунальні послуги, послуги пасажирського транспорту. Ці ціни встановлюються на різних рівнях управління (державному, регіональному) і не можуть збільшуватися понад встановлені граничні значення. Перелік продукції (робіт, послуг), на яку встановлені фіксовані ціни, дуже незначний і при переході до ринку в умовах збалансування попиту і пропозиції зменшуватиметься.

Фіксовані ціни, які можуть перевищувати рівноважні, застосовуються окремими країнами у вигляді заставних цін на сільськогосподарську продукцію. Такі ціни, з одного боку, захищають інтереси фермерів, гарантуючи їм мінімальний дохід від реалізації своєї продукції на ринку. Але з іншого боку, держава має витрачати на закупівлю та зберігання надлишкової продукції кошти з бюджету. Крім того, цю продукцію держава не може реалізувати на внутрішньому ринку, бо це безумовно призведе до зниження цін. До такого ж наслідку може призвести й експорт цієї продукції, оскільки він зумовить зменшення приватного експорту сільськогосподарської продукції з даної країни.

З метою скорочення надлишкового виробництва продукції уряд може застосовувати такі адміністративні заходи, як обмеження фермерам посівних площ, встановлення премій за їхнє скорочення та ін. Але такі заходи викличуть необхідність створення спеціального управлінського апарату, зростання державних витрат на його утримання, виділення коштів на виплату вищезгаданих премій тощо. У зв’язку з цим значна частина зарубіжних фахівців бере під сумнів економічну доцільність установлення державою фіксованих цін, які перевищують ціни рівноваги.

Докладніше розглянемо ситуацію, яка пов’язана з товарним дефіцитом (рис. 3).

Припустимо, що уряд установив фіксовану ціну товару на рівні ЦФ, яка менша рівноважної (ЦР), а обсяг виробництва (продажу) за такою ціною дорівнює КФ. Дефіцит продукції в розмірі КФ — К3, зумовлений уведенням фіксованої ціни, змушує виробника продавати свій товар за завищеною ціною. Оскільки офіційно такий шлях діяльності заборонений, він прагне реалізувати свій товар за більш високою ціною на «чорному ринку».

Умовимося, що виробник згоден запропонувати «чорному ринку» продукцію в обсязі К1 за ціною Ц1. У результаті лінія пропозиції займе положення S1, тобто вище лінії S при відсутності державного регулювання цін. Відстань по вертикалі між лініями S і S1 позначає плату за ризик, який несуть продавці товару на нелегальному ринку, і визначається суворістю адміністративних або карних санкцій за порушення дисципліни цін.

Таким чином, на «чорному ринку» ціна на товар установилась на рівні Ц2, що перевищує як фіксовану, так і рівноважну ціну. Обсяг продажу продукції К2 буде вище її кількості, яка була б реалізована на легальному ринку за фіксованою ціною, але менше рівноважного (КР). Отже, обмеження цін товару з боку держави призвело до негативних наслідків. Товар спрямовується на нелегальний ринок, де ціна встановилась навіть вище тієї, яка б склалась без державного втручання.

Іншим негативним наслідком встановлення фіксованої, або верхньої межі ціни є зниження якості продукції.

4. Регулювання формування цін в умовах перехідної економіки

Перехід від централізованої планової економіки до ринкової зумовлює потребу перебудови методології і методики ціноутворення. В умовах планової економіки ціна затверджувалася на відповідному рівні управління і була негнучкою, що призводило до постійного дефіциту або надлишку тих чи інших груп товарів (робіт, послуг), втрати доходів при випуску конкурентоспроможних видів продукції.

В умовах ринку ціна є гнучкою, формується в основному шляхом взаємодії попиту та пропозиції і встановлюється споживачем. Перехід від централізованої планової економіки до ринкової не відбувається швидко, а займає певний період часу, впродовж якого поряд із ринковими (вільними) будуть існувати й інші види цін.

В Україні державне регулювання цін і тарифів здійснюється відповідно до Законів України "Про ціни і ціноутворення" (1990), "Про захист економічної конкуренції" (2001), постанов KM України та інших нормативно-правових актів.

Державне регулювання цін і тарифів розглядається як засіб досягнення певних соціально-економічних цілей (завдань) політики держави.

Органи державної влади й управління постійно проводять заходи щодо забезпечення економічної стабільності, запобігання економічних криз та інших дестабілізуючих явищ в економіці. Тому одним із найважливіших завдань економічної політики є запобігання руйнівному впливу цін на економіку. З цією метою встановлюються фіксовані ціни на найнеобхідніші види товарів і послуг, дотуються виробники цієї продукції.

З попереднього завдання витікає нове, пов'язане із стримуванням, інфляції шляхом блокування цін, встановлення граничних цін або коефіцієнтів їх зростання та відповідним регулюванням заробітної платні.

На нинішньому етапі господарювання особливо актуальними є заходи щодо підвищення життєвого рівня населення, тому державна підтримка, в першу чергу, низькооплачуваних і малозабезпечених громадян здійснюється шляхом введення компенсації втрат у зв'язку з підвищенням цін і тарифів, індексів доходів громадян, надання субсидій. Держава забезпечує доступ до товарів і послуг першої необхідності всім верствам населенням незалежно від рівня доходів. З цією метою проводиться політика високих і низьких цін. Високі ціни встановлюються під впливом підвищених непрямих податків, і, в першу чергу, акцизного збору на товари "розкоші" — ювелірні вироби, одяг з натурального хутра тощо; на товари "розпусти" — алкогольна, тютюнова продукція тощо. Низькі ціни формуються під впливом пільг або звільнення від оподаткування, обмеження прибутковості, торговельних націнок, граничних цін на товари першої необхідності — соціальні види хліба, молочна продукція, ліки тощо.

Державне регулювання цін і тарифів забезпечує захист внутрішнього ринку і виробника від впливу зовнішньої конкуренції. Різні витрати на виробництво продукції, особливості та відмінності в оподаткуванні призводять до того, що ціни в кожній країні на один і той же товар — різні, відрізняються від світових. Тому, якщо внутрішні ціни є вищими за світові, то вигідним є ввіз товарів іноземного виробництва. Якщо ж внутрішні ціни є нижчими, ніж світові, то вигідним є вивіз товарів вітчизняного виробництва.

Засилля внутрішнього ринку товарами іноземного виробництва призводить до спаду виробництва, росту безробіття, соціальної напруги в суспільстві. З метою запобігання такому явищу держава повинна здійснювати митне регулювання — підвищувати ввізне мито на іноземні товари, сприяти вітчизняному виробникові у зменшенні витрат на виробництво, а відповідно, й ціни на продукцію.

При потребі збільшення імпорту (за умови дефіциту певних видів товарів та неможливості їх оперативного виробництва) держава зменшує або відміняє ввізне мито.

Якщо виникає необхідність стримати експорт вітчизняної продукції, держава вдається до нетарифних методів і обмежує вивіз з допомогою квотування, ліцензування, а також вводить експортне мито.

При здійсненні експортно-імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоекономічного посередника в розрахунках з партнерами застосовуються контрактні ціни, які формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Ринкові відносини можуть бути ефективними за умови створення сприятливого середовища для конкуренції та стримування монополізму і захисту від недобросовісної конкуренції. Виробники-монополісти, як правило, займають панівне становище на ринку, диктують свої правила та умови, формують свою цінову політику і тим самим створюють неможливі умови для дрібних виробників і споживачів. Держава шляхом встановлення фіксованих або граничних рівнів цін, декларування зміни цін, контролю за обсягом випуску стримує монополізм і сприяє конкуренції.

Державне регулювання цін і тарифів передбачає заходи з контролю за дотриманням дисципліни цін. Органи державної влади разом з профспілками, громадськими організаціями із захисту прав споживачів здійснюють контроль за дотриманням порядку затвердження й застосування цін, проводять їх експертизу, викорінюють факти зловживань, притягають до відповідальності за порушення чинного законодавства в сфері ціноутворення.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється в різних формах: прямого впливу на ціни і тарифи, введенням, податкових платежів, підтримки цін через дотації, контролю за ціновою дисципліною (рис. 4).

Використання конкретних засобів цінового регулювання залежить від стану економіки країни, конкурентоспроможності продукції, розвитку міжнародного співробітництва.

Висновки

В умовах економічної кризи, депресії, стагнації держава посилює свій вплив на цінову політику, і регулювання цін здійснюється переважно адміністративними методами, застосуванням фіксованих цін.

Ціна — це категорія товарного виробництва, яка обслуговує обмінні процеси, що відбуваються в різних суспільно-економічних формаціях і виступає важелем впливу на суспільне відтворення. Зокрема, ціна обслуговує усі стадії суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання), бере участь у розв’язанні різнобічних соціально-економічних проблем суспільства, виступає важливим фактором впливу на розвиток економіки. Ціна як економічна категорія використовується для реалізації фінансових відносин, стимулювання розвитку науково-технічного прогресу, формування структури споживання і товарообігу.

На стадіях виходу з кризи, економічної стагнації й розвитку економіки держава проводить політику цінової лібералізації, поступово послаблюючи свій вплив на ціни.

Таким чином, ведення фіксованих або граничних цін знижує ефективність використання виробничих можливостей суспільства. При встановленні ціни на рівні, що перевищує рівноважний, держава має покривати витрати на виробництво надлишкової продукції, а введення ціни нижчої за її рівноважне значення веде до втрат, які пов’язані з виникненням «чорного» ринку та зниженням якості продукції.

Одним з опосередкованих напрямів впливу держави на процес ціноутворення є введення податків, які поділяються на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з доходів їхніх платників (податок на прибуток, податок з продажу та ін.), а непрямі входять до складу ціни і сплачуються споживачем при купівлі товарів (податок на додану вартість, акцизний збір, мито).

Список використаної літератури

1. Антошкіна Л. І. Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / Науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки України / М.М. Якубовський (ред.). — К., 2005. — 410с.

2. Архієреєв С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. екон. спец., що вивчають курси "Державне регулювання" та "Економічна політика" / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т" / Сергій Ігоревич Архієреєв (ред.), Н.Б. Решетняк (ред.). — Х. : НТУ "ХПІ", 2004. — 205с.

3. Богиня Д. Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. — 2003. — № 5. — С. 12-21

4. Гриньова В. Державне регулювання економіки: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "ІНЖЕК", 2007. — 736c.

5. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. — 2-ге вид., доопрац. і доп.. — К.: КНЕУ, 2005. — 316 с.

6. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. — Львів: Українські технології, 1999. — 639 с.

7. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. — 5-те вид., стереотип.. — К.: Знання , 2006. — 213 с.

8. Могильний О. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Інститут підготовки кадрів держ. служби зайнятості України. — К. : ІПК ДСЗУ, 2006. — 490с

9. Стеченко Д. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2007. — 262 с.

10. Черевко Г. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Георгій Черевко,. — К.: Знання , 2006. — 339 с.

11. Чернюк Л. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2007. — 322с

12. Швайка Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Швайка,. — К.: Знання , 2006. — 435 с.