ВВП та ВНП

1. Що таке ВВП, ВНП розподіл і перерозподіл вартості.

2. Фінанси підприємства та державні фінанси.

3. Фінансова політика України на сучасному етапі.

4. Фінансовий контроль, його види форми й методи.

Список використаної літератури.

1. Що таке ВВП, ВНП розподіл і перерозподіл вартості

Основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни. Під “економічною територією” країни розуміють територію, яка адміністративне керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

Термін “внутрішній” протистоїть термінові “національний”. Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

ВНП-це найобширніший показник національного виробництва товарів і послуг.

ВНП — це назва, яка дається сукупній вартості кінцевих товарів і послуг, що вироблені країною за один рік. Це цифра, до якої приходять, коли застосовують грошову одиницю до вимірювання різних товарів і послуг, від яблук до цитр, від лінкорів до металообробних верстатів, що їх країна виробляє за допомогою землі, праці і капіталу. ВНП дорівнює сумі вартостей усіх споживчих та інвестиційних товарів, урядових покупок, обсягу чистого експорту в інші країни.

Показник ВНП використовується в багатьох цілях, але найважливішим є те, що він визначає результативність роботи всієї економіки. Якби запитали фахівця з економічної історії, що сталося в роки Великої депресії, його коротка відповідь була б: ВНП з 104 млрд. дол. в 1929 р. впав до 56 млрд. дол. у 1933 р. Це різке зменшення вартості товарів і послуг, вироблених американською економікою, спричинило злидні, банкрутства, невдачі банків, хаос і політичне безладдя[9, c, 105-106].

Валовий національний продукт (або ВНП) — це найобширніша міра сукупного обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистого експорту.

Як насправді економісти вимірюють ВНП? Одна із головних несподіванок полягає в тому, що ВНП можна виміряти двома незалежними способами. ВНП можна виміряти або як потік товарів, або як суму доходів.

ВНП визначаємо як ринкову вартість товарів і послуг. Для вимірювання ринкової вартості товарів і послуг використовуємо таку міру, як ринкові ціни різних товарів і послуг. Проте ціни змінюються у часі, бо інфляція, звичайно, з року в рік підвищує ціни. Чи варто виконувати вимірювання лінійкою, з гуми, яка розтягується у руках, замість лінійки з незмінним масштабом? Проблема зміни цін є однією з проблем, яку економістам доводиться розв'язувати, коли гроші використовуються як одиниця вимірювання. Зрозуміло, що потрібна міра національного доходу та обсягу виробництва, яка застосовує нееластичну, незмінну лінійку. Економісти можуть виправити більшість неточностей, зумовлених еластичною лінійкою, використовуючи індекси цін, які є мірою середньої ціни певного набору товарів[1, c. 53].

2. Фінанси підприємства та державні фінанси

Фінанси є кровоносною системою підприємницької діяльності. Рух грошей, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху грошей починається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот всього капіталу.

Якщо б підприємницька діяльність складалася лише з операцій з готівковими коштами, то рух капіталу легко виявлявся. Проте готівкові кошти — це лише одна з форм капіталу. Іншими формами капіталу є товарна і виробнича. Операції з ними в кінцевому результаті зведуться до грошового обміну, але в кожний даний момент це не є очевидним. Тому процес руху капіталу затушовується, аналіз і оцінка фінансів підприємства ускладнюються.

В умовах ринку питання стану фінансів підприємств цікавить мільйони українських громадян-акціонерів, а також інших безпосередніх і опосередкованих учасників економічного процесу. Це питання найбільш важливе для працівників самого підприємства і його адміністрації, тому що механізм ринку може призвести і до банкрутства. [5, c. 16]

Згідно з Господарським кодексом України підприємство — суб'єкт господарювання, створений для здійснення підприємницької діяльності на свій страх та ризик, основною метою якого є одержання максимального прибутку та задоволення суспільних потреб членів суспільства. Під фінансами розуміється процес руху коштів у виробництві, при розподілі прибутків, перерахуванні податкових платежів у дохід бюджету, формуванні різноманітних грошових фондів. Спільним для перерахованих вище процесів є те, що всі вони мають грошову форму вираження.

Грошовий характер головною ознакою фінансової сфери, проте фінанси — це не самі гроші, а грошові відносини, за допомогою яких відбувається розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП). У результаті формуються грошові доходи і відбувається їх нагромадження на підприємствах і в державі. Ці доходи використовуються на розширене відтворення, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У структурі фінансових відносин фінанси підприємства займають визначне місце, оскільки обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага. До складу фінансів підприємства можна віднести такі групи грошових відносин:

· з іншими господарюючими суб'єктами — сплата й одержання штрафів при порушенні договірних зобов'язань, внесення пайових внесків і їх частка в розподілі прибутку, вкладення коштів у цінні папери, одержання дивідендів, розрахунки зі споживачами, постачальниками, суб'єктами ринкової інфраструктури України і зарубіжжя;

· всередині підприємства (між робітниками і підрозділами) — пов'язані з формуванням і використанням на підприємстві цільових фондів коштів (статутного фонду) та ін.;

· з вищими управлінськими структурами підприємств;

· з фінансово-кредитною системою держави — з бюджетами різних рівнів, банками, страховими організаціями, інвестиційними фондами та компаніями, з фондовим ринком.

Фінанси підприємств виконують дві функції:

· розподільчу — за допомогою фінансового механізму відбувається формування фондів суб'єкта;

· контрольну — дозволяє дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у фонди і як використовуються на підставі фінансової і бухгалтерської інформації.

За економічною сутністю фінанси підприємств — це грошові відносини з формування і використання грошових витрат, прибутків і фондів підприємств. Матеріальним носієм фінансових відносин є фінансові ресурси, які знаходяться в розпорядженні підприємств і призначені для задоволення його виробничих та соціальних потреб.

Державні фінанси — це складова фінансової системи держави, її центральна сфера, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток.

За своєю економічною сутністю державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання фінансових ресурсів держави, призначених для забезпечення виконання державою покладених на неї функцій[2, c, 23-26].

3. Фінансова політика України на сучасному етапі

Перший напрям фінансової політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал.

Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Можливості ринкової економіки обмежені, вони особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо.

Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги. Сьогодні надання соціальних гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з центрального і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового національного продукту через бюджет.

У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій займає одне з центральних місць. Цей принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій й інших видів загальних потреб громадян.

Третій напрям фінансової політики — вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. 3 одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції. Для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо[8, c. 173-175].

На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика ще перебуває в зародковому стані і є так само недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання. Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства.

Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Визначальним елементом сучасного ринкового господарства є фінансова й кредитна політика держави, яка має забезпечувати регулювання стану ринкового середовища, нормальний перебіг економічних і соціальних процесів, повне задоволення суспільних потреб у фінансових ресурсах.

Цільові настанови прогнозів, планів і програм реалізуються переважно через фінансові засоби регулювання і передовсім через бюджетне планування (державний бюджет і національні цільові фонди).

3 бюджетної політикою тісно пов'язана податкова реформа, основними завданнями якої є:

1) забезпечення стабільності системи оподаткування, зниження податкового навантаження, впорядкування пільг по податках, вдосконалення податкового законодавства (розробка Податкового кодексу). Зменшення нарахувань на фонд оплати праці при оподаткуванні доходів фізичних осіб;

2) створення дієвого механізму контролю за сплатою податків, зборів, посилення відповідальності за ухилення та несвоєчасну сплату;

3) додержання міжнародних угод з питань оподаткування, наближення податкового законодавства України до законодавства країн Європейського Союзу.

Створення ефективної фінансової системи в Україні неможливе без розвитку фінансового, в т.ч. фондового ринку. Однією з умов його функціонування є вдосконалення державного регулювання ринку цінних паперів, яке повинно охопити:

· регулювання випуску та обігу цінних паперів, діяльності учасників РЦП;

· захист прав інвесторів, контроль за їх дотриманням;

· контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на РЦП;

· удосконалення управління державними корпоративними правами;

· контроль достовірності інформації, яка подається учасниками РЦП[9, c. 85-87].

4. Фінансовий контроль, його види форми й методи

Контроль за суспільним виробництвом і розподілом продуктів, раціональним використанням трудових, матеріальних, грошових ресурсів є об’єктивною необхідністю. Однією із форм контролю є фінансовий контроль.

Необхідність фінансового контролю обумовлена дією економічних законів, товарно-грошових відносин.

Фінансовий контроль – це вид контролю, який базується на використанні контрольної функції фінансів і таких вартісних економічних категорій як госпрозрахунок, кредит, дохід, ціна, собівартість і т.д.

В процесі фінансового контролю здійснюється перевірка виконання господарських і фінансових планів-прогнозів, дотримання режиму економії, стану збереження власності, раціональності і ефективності використання засобів, які є в господарстві.

Основними задачами фінансового контролю є перевірка:

· виконання планів-прогнозів господарської діяльності;

· виконання завдань по доходах, витратах, приросту і використанню власних оборотних засобів;

· витрати грошових і матеріальних засобів в границях встановленими фінансовими планами-прогнозами і кошторисами з максимальною економією і ефективністю;

· стану розрахунків з фінансовими органами, банками, дебіторами і кредиторами, витрати фонду заробітної плати.

Фінансовий контроль зводиться до виконання таких задач:

виявлення результатів і якості роботи організацій (підприємств).

Сприяння на організації (підприємства) усунення недоліків в господарсько-фінансовій діяльності.

Головним у фінансовому контролі є не виявлення, фіксування порушень, незаконних витрат засобів і безгосподарності, а попередження запобігання.

Основною задачею фінансового контролю є:

· законність фінансово-господарських операцій;

· боротьба з безгосподарністю;

· постановка і якість ведення бухгалтерського обліку.

Внутрігосподарський контроль має велике значення, контроль організується в середині кожного підприємства, установи, організації.

Такий контроль здійснюється самими керівниками і різними функціональними відділами і службами – бухгалтерія, плановий відділ, фінансовий відділ. Фінансовий контроль за діяльністю організацій 9підприємств) здійснюється в трьох формах:

· попередній;

· текучій;

· послідовній.

Попередній фінансовий контроль передує витратам грошових засобів і матеріальних цінностей. Він здійснюється на стадії розглядання проектів фінансових планів-прогнозів кошторисів, договорів, угод, а також грошових, розрахункових і товарних документів з метою недопущення незалежного, неекономічного і нецілеспрямованого розходу засобів.

Текучий (оперативний) фінансовий контроль виражається в оперативному спостереженні кожного дня за ходом фінансово-господарської діяльності і виконанням фінансового плану-прогнозу. Базується цей контроль на аналізі даних бухгалтерського обліку і звітності, текучої оперативної звітності на оперативному спостереженні.

Послідовний фінансовий контроль здійснюється після здійснення операцій, шляхом перевірки різних даних звіту[11, c. 114-115].

Головна задача послідуючого контролю – викрити причини виявлення недоліків і прийняти міри, щоб не допустити їх надалі.

В ході здійснення фінансового контролю користуються різними методами. Під методами фінансового контролю розуміють конкретні прийоми і способи його здійснення.

Основними методами фінансового контролю є:

розгляд проектів планів-прогнозів господарсько-фінансової діяльності, кошторисів до їх застосування, це метод попереднього фінансового контролю;

перевірка виконання прийнятих рішень; це один із методів текучого контролю за дотриманням законів, постанов, указів по визначеному колу питань;

економічний аналіз – метод послідовного контролю, який дозволяє зрівняти звітні дані з плановими завданнями і нормативами, з показниками роботи інших підприємств;

документальна ревізія – метод послідовного контролю господарсько-фінансової діяльності організацій, збереженість грошових цінностей, стан обліку і звітності.

Об’єктом фінансового контролю є фінансова діяльність організацій, зв’язане з утворенням грошових ресурсів, їх розподілом і використанням[8, c. 64-65].

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.

11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.