Взаємодія екології та економіки в умовах ринку
Категорія (предмет): ЕкологіяВступ.
1. Економічні аспекти взаємодії суспільства і природи.
2. Еколого-економічні проблеми розвитку галузей економіки регіону (країни)
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Сучасний стан навколишнього середовища, яке все більше забруднюється в наслідок тяжких еколого-технічних катастроф, хвилює сьогодні світову прогресивну громадськість і вимагає комплексного підходу до вивчення проблем, що стосуються сфери буття людини. В зв’язку з цим розробляються різноманітні наукові перспективні прогнози і програми, розраховані на тривалий проміжок часу, які стосуються різних аспектів охорони навколишнього середовища, а також вивчення впливів господарської діяльності людини з тим, щоб захистити довкілля від непродуманого втручання у ті процеси, які мають безповоротний характер.
Аналіз наукових досліджень у цій галузі показує, що дана проблема вимагає невідкладної уваги, адже часто при дослідно-конструкторських розробках і їхній практичній реалізації не завжди враховується соціально-екологічний фактор, що може завдати людству більше шкоди, ніж користі. Це стосується і сучасної України, здійснювані економічні реформи у якій здебільшого зорієнтовані на вирішення короткотермінових фінансово-господарських проблем, викликаних гострою економічною кризою і зіткненням політичних сил, які мають різновекторну спрямованість.
Крім цього, проблеми охорони навколишнього середовища частіше вивчаються в економічних, технічних аспектах і менше — з позицій соціально-філософського підходу, який спільно з іншими галузями науки дає можливість всебічно поглянути на стан справ у цій сфері буття людини.
Соціальна значущість такого аспекту вивчення зазначеної проблематики і її недостатня дослідженість зумовлюють актуальність і необхідність вирішення наукової задачі, що виявляється в соціально-філософському дослідженні взаємозв'язків соціальної екології з економікою, політикою, правом, соціальною антропологією, аксіологією та іншими науками.
1. Економічні аспекти взаємодії суспільства і природи
Яскравим прикладом зловживання економічним принципом природокористування може служити наша країна. В умовах планування в колишньому СРСР централізованої командно — адміністративної системи економіка України десятиріччями формувалась без урахування об`єктивних потреб та інтересів її народу, оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Панував принцип мінімум витрат, максимум прибутку.Фінансування природоохоронних заходів здійснювалось по залишковому принципу. В результаті склалась одна з екологічно «найбрудніших» економік — перенасичення хімічними, металургійними, гірнорудними виробництвами із застарілими технологіями. В процесі суспільного виробництва щорічно залучається приблизно 1,5 млрд. тон природних речовин. В розрахунку на душу населення це складає 30 т. Такі великі обсяги первинного ресурсовикористання зумовлені екстенсивним характером експлуатації природноресурсного потенціалу. Обсяг накопичених відходів добувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисловості досягає 15 млрд. т. і продовжує щорічно збільшуватись більш як на мільярд тон. Виснажуються невідновлювані мінеральносировинні ресурси, інтенсивно забруднюються ґрунти і водойми, все більшою кількістю шкідливих хімічних речовин насичується повітряний басейн. Надмірне нарощування галузей з високою питомою вагою водоспоживання привело до того, що всі доступні водні ресурси опинилися на межі вичерпання.
Інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури призводить до прискореної деградації ґрунтів, їх родючості.
На території України практично не залишилось водоносних підземних горизонтів питного призначення, де б не були виявлені пестициди, нітрати.
Ведучим принципом природокористування стає еколого-економічний принцип, який передбачає отримання максимального прибутку при мінімальних витратах і мінімальних порушеннях природного середовища.
При еколого-економічному підході головною умовою розрахунків є включення показника збитку, заподіяного забруднення навколишнього середовища DW. Тепер нерівність прийме вигляд (ВІ +DW- ВД)) > 0. В цьому випадку дуже дорога маловідкідна технологія може стати вигіднішою технології, що забруднює природу[3, c. 132-134].
Однак у другій половині ХХ століття ці питання набули такої гостроти, що залишати їх поза увагою вчених, політиків, державних діячів, економістів уже неможливо. У зв’язку із зростанням населення у світовому масштабі, особливо у великих містах, перед людством постали нові серйозні проблеми – перенаселення планети, небувале раніше забруднення навколишнього середовища, в тому числі і радіоактивне, зростання відмінностей у життєвому рівні між промислово розвиненими країнами і тими, що стали на такий шлях нещодавно тощо. Міське населення активно зростає за рахунок відтоку людей із сільської місцевості, що створює проблеми занедбаності землі, зниження її родючості, перенасичення хімічними добривами тощо. Вченими доведено, що забруднення довкілля перебуває у прямій залежності від величини міста і кількості його населення – чим більше місто і населення в ньому, тим гострішими постають такі екологічні проблеми, як забруднення повітряного басейну і ґрунтових вод, нестача і низька якість питної води, забруднення довкілля різними хімічними і технічними відходами тощо. Викликає тривогу той факт, що “метастази” міської цивілізації все інтенсивніше проникають у сільську місцевість, скорочуючи її розміри, населення та викликаючи безліч нових проблем щодо якості харчових продуктів, працевлаштування, надмірної хімізації сільськогосподарських виробництв тощо. Спостерігається масове знищення лісів, (що особливо властиве для України), яке вчені назвали “вимиранням”, що безпосередньо негативно позначається на здоров’ї людини. Виникли й інші соціально-екологічні проблеми, від яких залежить життя на планеті. Вченими досліджено, що подальше порушення екосистеми в наслідок непродуманого господарювання людини може призвести до зникнення сотень видів тварин і рослин. Однією з причин такого становища є неузгодженість дій екологів, економістів і політиків. Часто прагнення досягти високих раптових прибутків будь-якою ціною або відстояти свої політичні амбіції здійснюються всупереч здоровому глузду, без урахування негативних впливів на оточуюче соціальне і природне середовище.
Висока якість навколишнього середовища визначає стан добробуту суспільства, як і матеріальні блага, отримані шляхом виробництва. По шкалі цінностей природні блага по відношенню до матеріальних виходять на перший план. Тому суспільство повинне миритися із закономірним підвищенням вартості промислової продукції, зумовленої високими платежами за природні ресурси. Компенсацією за це має стати підвищення якості повітря, води, грунту та інших компонентів соціоекосистеми.
В геоекосистемах із антропогенним навантаженням, близьким до граничного, вводять коефіцієнти геоекологічної небезпеки, якими регулюються в залежності від показника антропогенні впливи на довкілля. Збільшення коефіцієнта захищає геоекосистему від остаточного руйнування. Вводять коефіцієнти і для захисту геоекосистем, які мають рекреаційне значення чи цінні в науковому відношенні[7, c. 97-99].
Ще одним засобом активізації природоохоронних дій, на думку вчених, є підвищення ефективності прогнозування “технологічних ризиків”, пов′язаних з удосконаленням технічного оснащення виробництва новими виробничими технологіями, що, у свою чергу, вимагає постійного удосконалення взаємодії між компонентами системи “економіка – екологія – політика”.
На прикладі таких країн як Англія, Сполучені Штати Америки, Швеція, Австрія та інших у підрозділі характеризуються різні підходи державних урядів, політиків, економістів, науковців і громадськості до реалізації заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища спільно з вирішенням економічних проблем, розкривається вплив на ці процеси різних політичних угрупувань і партій. Стверджується, що ідеологія державно-монополістичного капіталу сьогодні переживає важку кризу, яка ускладнюється глобальними і регіональними соціально-екологічними проблемами, які вимагають серйозної корекції економічних моделей, запропонованих сучасній світовій спільноті. Аналізуються такі ринкові методи соціально-екологічного регулювання як метод компенсаційної політики, метод регіонального нормування, використання податкової політики, так звані “зелені податки” тощо.
Однак, не в усіх державах СНД, в тому числі й в Україні, політичні сили включають у свої програми питання вирішення соціально-екологічних проблем, що і є однією з причин появи негативних явищ у сфері буття людини.
Аналіз екологічних проблем в аспекті соціальної екології дав можливість виявити зростаючу значущість екологічного мислення, свідомості і самосвідомості кожної особистості, що, у свою чергу, зумовлює необхідність розширення змісту екологічної освіти на рівні середніх і вищих освітніх закладів та удосконалення форм і методів освітньої і пропагандистської роботи;
Серед перспективних напрямків подальшої розробки проблеми соціально-екологічної діяльності, спрямованої на охорону і захист навколишнього середовища як єдиної сфери буття людини, провідне місце, на нашу думку, повинно зайняти дослідження взаємодії держав з різним рівнем розвитку і різними політичними системами у процесі вирішення соціально-екологічних проблем, виявлення ролі людського чинника у збереженні навколишнього середовища тощо[4, c. 137-139].
2. Еколого-економічні проблеми розвитку галузей економіки регіону (країни)
За багатством мінерально-сировинних ресурсів Україна є однієї з провідних країн світу. Займаючи 0,4% світової суші, вона володіє 5% світових запасів корисних копалин загальною вартістю більше 11 трлн. доларів США, що зосереджені в 9000 родовищах. Це обумовило формування на її території могутнього промислового комплексу і супутніх йому техногенно-екологічних проблем, зокрема: високого ступеня техногенних навантажень і забруднення навколишнього природного середовища, формування значних обсягів відходів, активізації і розвитку небезпечних геологічних процесів, порушень гідрологічних умов, втрат корисних копалин, некомплексного використання родовищ.
Аналіз сучасного стану розвитку базових галузей української економіки, дозволив зробити висновки про те, що сучасний економічний потенціал галузей України низькою ефективністю виробництва унаслідок непродуманої структури народного господарства, оскільки значне місце в ній займають добувні галузі, поглинаючі величезні суми капітальних вкладень з низькою їх віддачею. Базові галузі національної економіки характеризуються технологічною відсталістю, майже повною моральною і фізичною зношеністю основних засобів виробництва, що привело до високої сировинної, матеріальної, енергетичної і електричної місткості;
Сталий економічний розвиток держави вимагає рішення таких важливих проблем, як комплексне використання природно-ресурсного потенціалу України і його економічна оцінка.
Доведено, що для підвищення екологічної безпеки необхідно проводити визначення джерел всіх видів утворення, переробки та знешкодження особливо небезпечних промислових відходів. Зменшення негативного впливу галузей промисловості на навколишнє середовище — це складна соціально-економічна і технічна задача, що вимагає комплексних природоохоронних заходів.
Пріоритетні напрямки дій:
У вугільній промисловості: впровадження процесів видобутку вугілля без вилучення відпрацьованої породи на поверхню; максимальне використання метану, що виділяється з вугільних пластів; забезпечення збагачення всього об’єму видобутого вугілля для потреб енергетики з метою зменшення викидів двооксиду сірки; відтворення системи профілактики самозайняття та гасіння породних відвалів, що горять, шахт та вуглезбагачувальних фабрик.
В енергетиці: впровадження методів спалювання палива у псевдозрідженому (киплячому) шарі; розробка та впровадження комбінованих методів пригнічення оксидів азоту та діоксид сірки від котлоагрегатів, розвиток альтернативної енергетики.
У металургії та коксохімічному виробництві: впровадження безкоксової металургії; перехід на електродуговий та конвертерний спосіб виробництва сталі; розширення застосування сухого способу гасіння коксу, а також гасіння коксу чистою (знефеноленою) водою; повне очищення коксового газу від сірководню.
Від пересувних джерел: комплекс заходів, у тому числі регулювання двигунів, перехід на газоподібне паливо, виключення етилованого бензину, використання нейтралізаторів токсичних вихлопів, вдосконалення системи контролю за викидами автотранспорту та інші[5, c. 215-217].
Перехід на екологічно чисті технології на всіх виробництвах. Оснащення джерел викидів ефективним пилогазоочисним обладнанням. Підвищення рівню технічного стану та експлуатації діючого обладнання.
Розробка та впровадження регіональної інформаційної системи, накопичення бази даних та впровадження реєстру викидів забруднюючих речовин з використанням засобів електронно-обчислювальної техніки за відповідними програмними комплексами.
З метою створення умов щодо виходу з кризи та досягнення на цій основі стабілізації роботи галузей матеріального виробництва, покращення екологічного стану є необхідним:
проведення структурної перебудови вугільно-енергетичного, хіміко-металургійного, машинобудівельного та будівничого комплексів;
розробка та впровадження прогресивних ресурсо- енергозберігаючих технологій та обладнання у промисловості, на транспорті та у побуті;
розробка та впровадження ефективних безвідходних технологій, технічних рішень та обладнання для очищення промислових викидів та стоків;
підвищення стійкості та надійності роботи комунальних підприємств області внаслідок розробки та удосконалення прогресивних технологій у каналізуванні, тепло та водопостачанні;
зниження вартості будівництва внаслідок широкого застосування прогресивних нематеріаломістких енергозберігаючих конструктивних та технологічних рішень, використання промислових відходів та вторинних ресурсів;
Оновлення виробництва з переходом на випуск високоліквідної конкурентоздатної продукції за рахунок створення та впровадження високоякісного обладнання, розробки нових матеріалів з високими експлуатаційними властивостями та засобів їх одержання.
Дослідження негативних тенденцій в соціально-економічній сфері промислових міст України, спливаючих на збільшення надзвичайних ситуацій, дозволило визначити наступні: незбалансований економічний розвиток; криза управлінських структур; загострення проблем продовольства і ресурсів; загрожуючи забруднення навколишнього середовища; загострення демографічних проблем; посилення міграційних потоків; збільшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій в природно-техногенній сфері та ін.
В умовах зростання захворюваності в екологічно неблагополучних містах (та регіонах) постає необхідність побудови комплексної, системної оцінки діяльності підприємств з погляду їх дії не тільки на навколишнє природне середовище, але і, перш за все, на здоров'я людини, для чого необхідна державна програма розвитку, екологічної, економічної і соціальної безпеки, що матиме комплексний характер.
Пріоритетні напрямки дій:
Розвиток регіонального підходу на зміну традиційної вертикальної схеми регулювання дозволить забезпечити оптимальну господарчу взаємодію регіонів у межах єдиної загальнодержавної політики. В умовах формування багатоукладної економіки України застосування функціонально-територіальної системи державного регулювання є більш доцільним, бо вона значно розширює економічні повноваження регіонів країни за рахунок поглиблення територіального поділу праці, створення структури, що відповідає потенційним можливостям регіону.
розробка „науково – технічних програм з охорони навколишнього природного середовища, з метою досягнення екологічно безпечних умов функціонування виробництв підприємств міста – основних забруднювачів навколишнього природного середовища шляхом розробки і впровадження заходів, спрямованих на збереження і зниження гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в зонах впливу підприємства на повітряний простір, природні водні об’єкти і земельні ресурси, дотримання норм розміщення, знешкодження відходів, досягнення нормативного рівня шумового, електромагнітного і радіаційного забруднення[1, c. 287-289].
Висновки
Найважливішою умовою ефективного розвитку суспільного виробництва , є раціональна взаємодія людини і навколишнього природного середовища, урахування екологічних наслідків науково-технічного прогресу.
Серед загальних актуальних завдань вітчизняної екологічної політики, на наш погляд, слід указати такі:
1) формування інституціональної основи еколого-економічного розвитку;
2) упровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах базових галузей економіки, а також періодичне проведення їх еко-аудиту;
3) еко-технологічна модернізація вітчизняного виробництва, в першу чергу енергомістких секторів економіки;
4) розвиток науково-інформаційної інфраструктури (проведення тематичних науково-дослідних робіт; сприяння трансферу еко-зберігаючих технологій та еко-інновацій; здійснення інформаційного моніторингу процесів розвитку);
5) формування механізмів економічного стимулювання при впровадженні еколого- та енергозберігаючих технологій і проектів вітчизняними підприємствами.
Взаємодія екологічної і економічної підсистем територій у спрощеному вигляді опосередковується в основному взаємовідносинами щодо залучення природних ресурсів до виробничої діяльності та зворотним потоком речовини у вигляді відходів до екологічної системи. При цьому введення природних ресурсів в господарську діяльність здійснюється через дію механізму природокористування як використання природно-ресурсного потенціалу території.
Список використаної літератури
1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. — К.: Либідь, 2004. – 406 с.
2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.
3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. — К.: Вища школа, 2003. — 357 с.
4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — К.: МАУП, 2002. — 294 с.
5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — 2-е вид.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 314 с.
6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. — Суми: Університетська книга, 2004. — 351 с.
7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 391 с.
8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. — 2-е вид., стереотипне. — Суми: Університетська книга, 2004. — 399 с.