Взаємовідносини Туреччини з ЄС

Категорія (предмет): Міжнародна економіка

Arial

-A A A+

ВСТУП

Одним із активних учасників міжнародних відносин є Туреччина — держава, яка бере участь у ряді глобальних та регіональних організацій, таких як ООН, НАТО, ОБСЄ, Рада Європи, Організація Ісламської конференції, ОЧЕС. Перша заявка на асоційоване членство в Європейське економічне співтовариство подана 31 липня 1959 р., і тоді уряд Мендереса заявив про зовнішньополітичний курс країни, спрямований на інтеграцію в Європу[1]. Статус кандидата в члени ЄС Туреччина отримала лише у 2000 р. на саміті в Гельсінкі. Для вступу в організацію потрібно було трансформувати внутрішню і зовнішню політику, що неоднозначно сприймається в середині країни[2].

Актуальність теми. Європейський Союз сьогодні є важливим чинником формування і зовнішньої політики європейських держав, і світу в цілому. Про прагнення вступити до ЄС висловлюються такі держави, як Хорватія, Македонія, Албанія, Сербія та Туреччина. На сучасному етапі є досить важливим питання вступу Туреччини до ЄС, яке надзвичайно важко вирішити, оскільки складно визначити, чи в змозі ЄС прийняти величезну мусульманську країну, яка не вирізняється високим рівнем розвитку, і наскільки сильне бажання у європейських держав бачити з-поміж членів ЄС Туреччину. Ще із приходом до влади першого президента Мустафи Кемаля Ататюрка головним зовнішньополітичним курсом Туреччини було обрано європейську інтеграцію. Географічно Туреччина не є європейською державою, за винятком невеликої території (3 % національної території) на північному заході країни. Питання прийняття Туреччини до ЄС є досить спірним, оскільки це буде мати далекосяжні наслідки для ЄС. Позиції держав-членів Союзу протилежні щодо цього питання і до консенсусу далеко.

На сучасному етапі розвитку світового співтовариства інтеграційні пронеси набувають усе більшого значення. Виняткове місце ці процеси займають на Європейському континенті, зокрема у формі такого інтеграційного утворення як Європейський Союз, який нині нараховує 27 країн.

У сучасних умовах, коли активізуються процеси глобалізації і водночас регіоналізації політичного, економічного та соціального розвитку. Туреччина цілеспрямовано стає на шлях активної економічної інтеграції в загальноєвропейському стратегічному векторі. Це зумовлено, насамперед, геополітнчною і геоекономічною унікальністю Туреччини, яка лежить на рубежі двох геополітичних структур — Азії та Європи, що різняться з політичного та ідеологічного поглядів, а подекуди й конфронтують.

Усе ж таки існує велика кількість позитивних моментів в інтеграційному процесі країни. Інтеграція Туреччини до Співтовариства сприяє, зокрема, зміцненню демократії і суспільно-економічній модернізації країни. Пристосування до стандартів ЄС вплине також на зміни в системі реалізації політичної влади всередині країни, в якій значна роль належить армії, особливо у внутрішній та зовнішній політиці. Існує великий шанс, що завдяки позитивним змінам у країні буде запроваджено демократичну політичну систему, що передбачатиме поважання прав людини й основних прав громадянина. Важливими у політиці Співтовариства щодо Туреччини є два основних елементи — геостратегічне положення країни та стан її сучасного економічного розвитку.

Для Туреччини, яка спрямувала свою зовнішню політику на євроінтеграцію, актуалізується проблема поглиблення і розширення міжрегіонального співробітництва в усіх сферах політичного, економічного та культурного життя. Головне місце в цьому співробітництві належить саме Європейському Союзові.

Усе це зумовлює розгляд особливостей сучасного євроінтеграційного вектора зовнішньої політики Туреччини. До того ж, ця країна займає важливе місце серед країн — кандидатів на вступ до ЄС.

Одним з першочергових завдань є об’єктивна оцінка сучасного соціально-економічного стану розвитку аргументів та контраргументів вступу Туреччини до складу Європейського Союзу та можливостей і напрямів розвитку взаємовідносин між країною та європейським інтеграційним утворенням.

Ця тема знайшла відображення в дослідженнях українських і зарубіжних учених. Зокрема, варто відзначити праці Б. Волчка[3], А. Гур’єва[4], В. Ковтихи[5], Т. Кондратьєва[6], Ю. Ожиївської[7], Г. Папандреу[8], А. Савельєвої[9], В. Філоретова[10] та ін. Так, Б. Волчок відмічає основні позиції дежав-засновниць ЄС щодо Туреччини, висвітлює основні аргументи Франції проти цієї мусульманської країни та позицію Німеччини за прийняття Турецької Республіки[11]. А. Гур’єв основну увагу приділяє періоду початку переговорів із Туреччиною у 2005 р. та основним протиріччям між учасниками Європейського Союзу[12]. В. Ковтиха оглянула основні перспективи розвитку відносин Туреччини з державами-членами[13]. Ю. Ожиївська висвітлює погляди країн ЄС, зокрема Австрії, яка виступає проти прийняття в члени Турецької Республіки і зазначає, що такій державі, як Туреччина, не місце в ЄС[14].

Проте слід зауважити, що є лише невеликий обсяг наукових праць, які містять комплексний аналіз ставлень прихильників і противників щодо вступу Туреччини в ЄС.

Метою дослідження є визначення основних позицій держав-членів Євросоюзу щодо прагнення Туреччини вступити в ЄС, проаналізувати головні аргументи, якими оперують противники і прихильники турецької інтеграції в Європу.

Для досягнення мети роботи передбачається вирішення таких завдань:

— дослідити стан наукової розробки проблеми та джерельну базу дослідження;

— проаналізувати пошук моделей співробітництва із Західними країнами;

— розглянути особливості адаптація Турецького законодавства до стандартів Європейського  Союзу;

— розкрити основні позиції держав-членів ЄС щодо прагнення Туреччини вступити в Європейський Союз;

— охарактеризувати основні аргументи, якими оперують противники і прихильники турецької інтеграції;

— спрогнозувати перспективи подальшого розвитку взаємозв’язків Туреччини з країнами-членами ЄС;

— визначити, які перспективи має Туреччина поза ЄС.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній представлено цілісне проблемно-хронологічне дослідження взаємовідносин Туреччини та ЄС. В роботі зроблено акцент на внутрішньополітичному та економічному перетворенню Туреччини на шляху до вступу в ЄС. Проаналізовано історію зближення і кардинальні зміни у відносинах Туреччини та ЄС на сучасному етапі. В ході дослідження визначається з’ясування низки чинників, які є базовими при аналізі проблем інтеграції середньоазіатських країн до світового співтовариства.

Об’єктом дослідження є розвиток відносин Туреччини з ЄС, формування інтеграційної взаємозалежності. Оскільки відносини сторін полягають у політико-економічній трансформації Туреччини. В роботі розглянуто внутріполітичну та соціально-економічну ситуацію в країні у зв’язку і з вступом до ЄС.

Предметом дослідження є аналіз шляху, який Туреччина пройшла в напрямку до членства в ЄС. А також взаємовплив ЄС і Туреччини як в загальнополітичних аспектах, так і в окремих напрямках.

Хронологічні рамки охоплюють період з 1945р. до теперішнього часу. Тобто в результаті післявоєнних геополітичних обставин керівництво Туреччини почало реформування всіх сфер життя, обравши прозахідну орієнтацію. До 2010 р. включно, коли перед Туреччиною стоїть питання чи продовжувати прозахідну орієнтацію, чи все ж обрати анти західну.

Методологічна й теоретична основа досліджень. Автор прагнув до повного і коректного використання методу єдності історичного і логічного,  покладеного  в основу дослідження. При її підготовці активно використовувались  традиційні і надійні методи історичних досліджень (описово-хронологічний,  порівняльно-історичний та ін.),  а також  догматично-правовий, формально-логічний, статистичний метод, метод семантичного аналізу тощо. В роботі було дотримано вимог діалектичного методу, вивчаючи суспільні явища  у їх історичному розвитку, протиріччях та системних взаємовідносинах.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох глав, які, в свою чергу поділяються на декілька підрозділів, висновків. Загальний обсяг роботи становить сторінок 105 сторінок, в тому числі основна частина – 98 сторінок, список використаної літератури — __ найменування на __ сторінках.

РОЗДІЛ І: Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження

1.1 Стан наукової розробки проблеми

В своїх міркуваннях з регіональних проблем автор спирається на потужну джерельну базу. Це робочі документи посольств та документи міжнародних організацій, зокрема, Виконавчого секретаріату Співдружності Незалежних Держав, Генеральної асамблеї ООН, а також спеціалізованих установ ООН, зокрема, УВКБ ООН, ЮНЕСКО, ЮНІДО, Світового банку, присвячені середньоазіатському регіону. Деякі з них вперше вводяться в науковий обіг.

Проблемами розвитку і стану співробітництва Туреччини та Європейського Союзу займалися такі вчені, як М. Воротнюк [15],  Г. Панієв[16], А. Куртов[17], В. Іванова[18], В. Шишкіна[19] та ін.

М. Воротнюк. зокрема, вивчав особливості та проблеми європейської інтеграції Турецької Республіки в порівнянні з аналогічними прагненнями України. Автор, зокрема, відзначає, що відносини ЄС із країнами-претендентами. тобто з Туреччиною та Україною, можна порівняти із динамічною системою, яка врівноважується, враховуючи вихідні імпульси з обох сторін. Тобто європейська інтеграція цих країн є продуктом взаємодії як вищезгаданих процесів усередині ЄС, так і всередині цих країн[20].

В. Шишкіна займалася вивченням проблем турецько-українського співробітництва. Вона відзначає, що Туреччина як кандидат на вступ до ЄС зобов’язалася сприяти євроінтеграційній стратегії України, висловила готовність обмінюватись досвідом стосовно ЄС за допомогою новоствореного механізму двосторонніх консультацій між міністерствами закордонних справ. Автор підкреслює, що Україна і Туреччина висловили готовність до посилення двостороннього діалогу також у рамках діяльності НАТО, включаючи Партнерство заради миру[21].

Ближче всього до досліджуваної теми відноситься монографія В.В.Кунакова «Туреччина і ЄС: Проблеми економічної інтеграції». У цій роботі розглянуті основні етапи взаємин сторін з моменту висновку угоди про асоціацію в 1963 р. до створення між Туреччиною і ЄС митного союзу в 1995 р. Однак розглянутий етап на сьогоднішній момент уже не є кінцевим рубежем зближення сторін. Крім того, у дослідженні робиться акцент саме на економічне співробітництво сторін, у ньому відсутній детальний аналіз перетворень у внутрішній і зовнішній політиці Туреччини з метою відповідності демократичним стандартам ЄС.

Крім цього, детально вивчити еволюцію економічного зближення сторін дозволяють публікації П.П.Моїсєєва. О.Касьяненко аналізує торговельні взаємини Туреччини і ЄС. Функціонуванню митного союзу між Туреччиною і Євросоюзом на сучасному етапі присвячені деякі дослідження таких російських авторів як А.Жердєв, І.Івахнюк, М.Седнів, М.Ю.Ульченко. Питання фінансових взаємин сторін розглядає Є.І.Уразова.

Г. Панієв досліджував особливості сучасного зовнішньополітичного курсу Туреччини. Він відзначає, що завдяки географічному та геополітичному положенню Туреччина завжди мала багатовекторну зовнішню політику, більшості випадків — європейське спрямування. Учений зазначає також, що на сучасному етапі курс країни почав поступово посуватися в бік мусульманського світу. Туреччина, беручи до уваги внутрішньо політичну ситуацію в країні, може перетворитися на радикально настроєну мусульманську країну[22].

Значну допомогу при осмисленні історичної частини зробила робота С.Б.Дружиловського «Турецька Республіка в 80 — 90-ті рр.». У монографії С.Б.Дружиловського особливо яскраво проілюстрована політична активність турецької влади з метою досягнення митного союзу з ЄС.

Дослідження Б.М.Поцхверія й І.І.Іванової дають можливість прояснити проблему врегулювання кіпрського конфлікту. Варто виділити роботи М.Г.Кірєєва й С.Утургаурі, присвячені інтеграції турецької діаспори в західноєвропейське суспільство. Етапи, пройдені Туреччиною з метою інтеграції в європейські структури, у цілому вдало проаналізовані в монографії «Туреччина між Європою й Азією: Підсумки європеїзації на результаті ХХ ст.», підготовленою групою авторів Інституту сходознавства РАН.

А. Куртов досліджував сучасний євроінтеграційний курс Туреччини крізь призму її відносин із Російською Федерацією, зокрема як цей курс може вплинути на подальше співробітництво з Росією. Автор зазначає, що при збереженні такого курсу в зовнішній політиці Туреччини буде зберігатися конкурентна боротьба країни з Росією, зокрема, за регіональне лідерство[23].

Крім цього, зачіпається питання пошуку Туреччиною зовнішньополітичних альтернатив зближенню з ЄС. Серед авторів цій темі присвячені роботи А.Ісаєва. Крім того, при аналізі основ зовнішньої політики Туреччини великий внесок внесла колективна монографія російських тюркологів «Росія й Туреччина на порозі XXІ століття: на шляху в Європу або в Євразію?». Участь Туреччини в регіональній інтеграції, у тому числі в Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) і Організації економічного співробітництва (ОЕС), висвітлюється в роботах А.Касьяненко. Відносини Туреччини із країнами СНД досліджується А.Шевяковим. Для вивчення економічних взаємин автор опирався на монографію Є.І.Уразової[24]. Спроби реалізації Туреччиною ідеї об’єднання тюркських держав аналізуються С.Б.Дружиловським[25]. Зокрема , взаємодія цих держав з Туреччиною в галузі освіти й культури представлено в роботах Ю.Лі.

Крім зазначених авторів, взаємини Туреччини з державами Центральної Азії досліджуються О.Куртовим[26], з державами Закавказзя — В.Шороховым. У цілому для осмислення місця Туреччини в євразійському регіоні були корисні аналітичні публікації А.Дугіна. При розгляді близькосхідного регіону в якості можливого альтернативного вектора європейській політиці Туреччини значну допомогу зробили роботи таких авторів як А.Арутюнян, А.А.Волович, І.Іванова, С.Трубнікова.

Взаємини Туреччини з Ізраїлем висвітлює В.Раєвський. Немаловажну роль у зовнішній політиці Туреччини грають США, для ознайомлення із цим напрямком корисні дослідження таких вітчизняних авторів як В.К.Єгоров і Б.М.Поцхверія. Особливості участі Туреччини в НАТО викладаються в роботах П.Литавріна. Також у приділяється увага взаєминам України й Туреччини в контексті зближення з ЄС.

Крім того Аватков В.А. у своїй праці «Привел ли «сезон Турции во Франции» к потеплению между Анкарой и Парижем?»[27] вивчає економічні аспекти взаємовідносин ЄС з Туреччиною.

Факти, які дозволяють нам зробити висновок про глибоку зацікавленість обох сторін у продовженні переговорів, більше того, про те, що ці переговори завершаться вступом Туреччини в ЄС як  повноправний член наводить Берг І.С[28].

Гаджієв А.Г[29].  розглядає відношення Німеччини до вступу Туреччини в ЄС, й зокрема вказує, що не занадто прихильна до Туреччини Німеччина під керівництвом А. Меркель. Німецький канцлер — творець «привілейованого  партнерства» – альтернативи повноправному членству Туреччини в ЄС, відповідно до думки журналу «Шпігель», могла б очолити в цій країні список самих непопулярних закордонних керівників. Підсумки візиту бундесканцлера в Туреччину в березні 2010 р. ще раз продемонстрували важливість цієї країни для Німеччини й з економічної точки зору, і з геополітичної – Туреччина є важливим посередником у Близькосхідному  врегулюванні, стримуванні Ірану, а також забезпечує альтернативний доступ (на противагу «російській зброї», тобто нафтопроводу) до середньоазіатського й арабської нафти. У питанні ж вступу Туреччини в ЄС Германія наполягає на неухильному дотримання Туреччиною вступних критеріїв, однак на даний момент — згідно заяви, зробленої віце-канцлером і міністром закордонних справ Німеччини Г. Вестервелле в ході візиту в Анкару в липні 2010 р., — уважає, що Туреччина не готова до повноправного членства.

Зиганшіна Г.М. розглядає соціально-правові та політичні аспекти інтеграції Туреччини до ЄС[30]. Кудряшова Ю.С. характеризує Копенгагенські критерії ЄС і Туреччини[31]. Ульченко Н.І., яку ми вже згадували, детально розкриває у своїх працях економічні аспекти партнерства Туреччини та ЄС[32].

Крім того, для дослідження зовнішньої політики в історичному контексті великий внесок внесла колективна монографія турецьких дослідників «Аналіз турецької зовнішньої політики».

Серед робіт західних дослідників, присвячених зовнішній політиці Туреччини, хотілося б звернути увагу на комплексну монографію I.Bal, де дається панорамна картина зовнішніх зв’язків Туреччини й визначається важливість кожного з напрямків. Необхідно виділити також роботу F.Ahmud, у якій розглядаються передумови й характеристики якісно нового етапу зовнішньої політики Туреччини, пов’язаного з розпадом СРСР, і аналізується стратегія Туреччини відносно  тюркських республік СНД.

Аналіз праць показує, що в основному розглядаються окремі проблеми співробітництва Туреччини з Європейським Союзом — економічні, політичні, культурні, а також особливості зовнішньополітичного курсу Туреччини. Меншою мірою висвітлено перспективи вступу країни до ЄС та основні аргументи і контраргумента євроінтеграційних прагнень Турецької Республіки.

1.2 Джерельна база дослідження

Джерельна база дослідження систематизована автором з урахуванням походження, рівня достовірності, методик використання документів і матеріалів. Виходячи з цього, джерела з проблеми можна згрупувати таким чином:

— офіційні державні і дипломатичні документи;

— статистичні дані;

—  довідкові видання;

— мемуарна література й епістолярна спадщина сучасників;

— матеріали періодики.

Проблеми регіону постійно перебувають в полі зору фахівців – економістів, істориків, політологів.

Документальна база дослідження складається з наступних груп документів:

  1. Документи ЄС. Першу групу джерел складають архівні документи й опубліковані матеріали, які містяться в різних збірниках документів. Це насамперед документи з Архіву зовнішньої політики Російської імперії (АЗПРІ), що входить до складу історико-дипломатичного управління МЗС Російської Федерації, які дозволили вивчити листування російських і закордонних послів, міністра закордонних справ Росії з головами інших держав, повідомлення консулів, рапорти військових агентів, листування з Ватиканом, робочі матеріали і проекти мирних ініціатив, секретні телеграми дипломатичних кабінетів провідних європейських держав.

Виходячи з поставлених завдань, автор опирався найбільшою мірою на документацію Євросоюзу. Більша частина документації Європейського Союзу, присвяченої питанням взаємин з Туреччиною, була взята зі збірників документів, опублікованих в офіційному виданні Offіcіal Journal of the European Communіtіes. Деякі документи EC були взяті з офіційного сайту Євросоюзу, що надає прес-релізи про поточні події, пов’язаних з діяльністю Європейського Союзу, актуальну інформацію про політика ЄС, європейської інтеграції, діяльності його органів (Європарламенту, Європейської Ради, Єврокомісії, Європейського Центробанку й т.д.), а також доступ до чинного законодавства й обговорюваних проектів. Веб-сайт «Євро-право» забезпечує прямий доступ до юридичних текстів ЄС, містить договори разом з їхніми додатками й протоколами, що є первинним джерелом права Євросоюзу, висновки, рекомендації й резолюції Європейської Ради і Європарламенту, Звіти Єврокомісії. Документацію, що стосується різноманітної фінансової допомоги Євросоюзу Туреччини можна знайти на сайті Представництва Єврокомісії в Туреччині.

  1. Документи Міністерства закордонних справ Туреччини. МЗС Туреччини надає наступну документацію: Анкарську угоду про асоціацію 1963 р. і Додатковий протокол до неї 1970 р., Думка за заявкою Туреччини на вступ у Співтовариство 1989 р., Декларація про фінансове співробітництво 1995 р., Європейська стратегія для Туреччини 1998 р., Національна програма адаптації законодавчої бази ЄС 2001 р., Програма вступного партнерства 2003 р., а також висновки Європейської Ради, щорічні звіти Єврокомісії, рішення Ради по асоціації, прес-релізи й заяви офіційних осіб.

Крім того, документи, що висвітлюють торговельні взаємини Брюсселя й Анкари, у тому числі функціонування митного союзу, публікує сайт заступник міністра зовнішньої торгівлі Туреччини. Прес-релізи про парламентську діяльність сторін надає для ознайомлення Спільний парламентський комітет ЄС-Туреччина. Документи по досліджуваній проблемі також розміщені на сайті Генерального секретаріату по взаєминам Туреччини з ЄС.

Основу історіографії проблем розвитку незалежних держав Середньої Азії та питань їхньої інтеграції до світового співтовариства становлять матеріали експертного характеру, підготовлені у відомих  наукових дослідницьких центрах. Серед них: Російський інститут стратегічних досліджень (РИСИ), Український інститут стратегічних досліджень, Російський гуманітарний науковий фонд, Московський центр Карнегі, Інститут сходознавства Російської Академії Наук, Центр з вивчення міжнаціональних відносин (ЦИМО), Інститут етнології та антропології РАН, Інститут сходознавства ім.А.Ю.Кримського НАН України, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України тощо.

Велике місце в історіографії проблем політико-економічного розвитку Туреччини відведено матеріалам провідних  західних дослідницьких центрів: Стенфордського інституту Гувера (США), Інституту національних стратегічних досліджень (США), Міжнародного інституту стратегічних досліджень (Великобританія), Інституту міжнародних досліджень Д. Девіса (США), матеріали, надруковані в альманасі “Central Asian Survey” (Великобританія).

Значну наукову цінність становлять експертні матеріали, підготовлені в сусідніх із середньоазіатськими країнами, а саме Турецьким міжнародним агентством із співробітництва (ТІСА), яке видає з 1994 року альманах “Eurasian Studies Quarterly Journal” (Ankara). До цієї групи джерел слід віднести і експертні матеріали, підготовлені пакистанським неурядовим фондом досліджень в сфері національного розвитку і безпеки — “FRIENDS”, який був створений 1991 року визначним пакистанським генералом (колишнім начальником Генерального штабу) геостратегом  Мірзою Аслам Бегом.

Важливе наукове значення для дослідження мають опубліковані збірники документів і хрестоматії, у яких містяться різноманітні відомості про реакцію на цікавлячі нас події ведучих країн Європи того часу, про відносини останніх з Туреччиною. Особливе значення в цьому зв’язку мають публікації документів, у яких мова йде про проблему включення Туреччини до ЄС й актуальної для усіх інших держав. Тим самим на основі аналізу даних добірок документального матеріалу у дослідника з’являється можливість пояснення справжньої мотивації позиції і вчинків тієї чи іншої сторони, а також утягнутих тією чи іншою мірою у нього інших зацікавлених країн.

У числі загальних робіт з європейської інтеграції автор опирався на фундаментальні дослідження проблем ЄС, яким присвячені праці провідних українських, російських, європейських і американських учених, як політологів і міжнародників, так і соціологів, правознавців і економістів. Серед наукової літератури із проблем європейської інтеграції слід зазначити роботи таких авторів як В.В.Агєєв, К.С.Бенедіктов, І.І.Бороздін, І.М.Бусигіна, О.В.Буторіна, В.В.Войников, М.Л.Грачова, Д.А.Данілова, Є.Г.Єфімова, В.В.Журкіна, В.О.Захарова, М.В.Каргалова, М.А.Ковальского, М.Б.Кондратьєва, Р.А.Петрова, О.Ю.Потьомкіна, В.В.Тяжелова, В.С.Циренщикова, Т.В.Юр’єва. У їхніх дослідженнях представлений глибокий аналіз передісторії й сучасної діяльності ЄС у різних областях, включаючи її міжнародні аспекти, наведені корисні довідково-статистичні дані, а також проаналізована історія європейської інтеграції.

Якщо до цього додати численні довідкові видання і матеріали періодики (італійської, турецької, російської, англійської, французької, німецької), то можна констатувати, що подана у джерельна база дозволяє в достатній мері досліджувати перипетії включення Туреччини до ЄС у контексті міжнародних відносин сер. ХХ — початку ХХІ ст. Однак, працюючи з архівними матеріалами, публікаціями документів і мемуарною літературою, варто дотримуватися критичного підходу, серйозного аналізу і зіставлення даних, що приводяться, з іншими джерелами.

Найважливішим каналом виходу на проблему взаємодії Туреччини і ЄС стали дослідження процесу розширення Євросоюзу. Загальні проблеми розширення Європейського Союзу знайшли відбиття в роботах таких авторів як Ю.А.Борко, С.В.Биховський, К.Воронов, Н.Злоказова, І.Д.Іванов, Т.М.Ігаченко, М.Ю.Кавешнікова, О.В.Щедрін. Дослідження цих фахівців дозволяють більш широко глянути на процес підготовки до інтеграції в ЄС нових членів і осмислити місце, що займає в ньому Туреччина. Основною й концептуальною роботою, у якій розглядається специфіка проблеми розширення ЄС, є монографія Борко «Від європейської ідеї — до єдиної Європи».

У колективній монографії провідних російських і закордонних фахівців аналізуються підсумки останнього розширення ЄС на схід і нові тенденції в його розвитку. Більше рання робота російських дослідників «Європейський Союз на порозі XXІ століття: вибір стратегії розвитку» також деякою мірою  присвячена причинам розширення ЄС і впливу цього процесу на його подальший розвиток.

Необхідно відмітити монографію Кірєєва Н. Г. «История Турции ХХ век». В монографії коротко викладена історія виникнення і розвитку турецької держави до початку ХХ ст.., докладно проаналізовані основні етапи розвитку Туреччини в ХХ ст. – від младотурецького руху до приходу до влади «помірного» ісламу на початку ХХІ ст..

Також при написанні даної магістерської роботи була використана книга Кунакова В. В. «Турция и ЕС: проблемы економической интеграции[34]». В цій роботі прослідковується розвиток відносин між Туреччиною і західноєвропейськими країнами як в рамках їх інтеграційного угрупування так і на двосторонніх підставах, і дана оцінка стану співробітництва на даному етапі. В ході дослідження автор приходить до висновку, про те що Туреччина поки ще не готова стати повноправним членом Європейського Союзу, і основними причинами цього вважає ряд економічних факторів.

Книга З. Оніш і Ф. Шенсес «Туреччина і глобальна економіка: неоліберальна реструктуризація та інтеграція в посткризовий період (Ziya Öniş Fikret Şenses “Turkey and the global economy: neo-liberal restructuring and integration  in the post-crisis era”)» дає докладний розгляд неліберальної реструктуризації, а також всіх основних аспектів посткризових економічних показників економіки Туреччини. Також докладно проаналізовано основні сектори економіки, такі як сільське господарство та виробництво, приватизація, зростання експорту, розвиток ринку праці, бідність та соціальна ізоляція.

Серед західних дослідників проблеми взаємодії Туреччини і ЄС і його перспективи вивчають такі автори як Х.Ю.Акст, Б.Бетчер, заступник директора Центра європейських реформ (CER) H.Grabbe, K.Hughes, Ph.L.Martіn, J.Redmond, Sh.Rіggle, M.S.Teіtelbaum, дослідник Європейського університету у Флоренції N.Toccі, J.A.N.Vіllaverde. У тому числі перетворенням у Туреччині з метою відповідності критеріям ЄС присвячені дослідження H.Dіnella. Історія розвитку відносин асоціації між Туреччиною і Євросоюзом викладена в дослідженні E.Lenskі, співробітника Інституту Вальтера Халинтейна.

Аналізу розходжень у культурі й традиціях населення Туреччини і Європи присвятив свої дослідження А.О.Евін. Питання імміграції турецького населення в країни Західної Європи й інтеграції  діаспори, що утворилася, висвітлюють Х.Гюнюгюр, професор Стамбульського університету Більги А.Кая, дослідники Босфорського університету У.Кузубаш і Р.Ерзан. Проблеми пошуку компромісів між Туреччиною і Євросоюзом у рамках Загальної зовнішньої політики й політики безпеки ЄС аналізуються в колективній монографії «Європеїзація політики безпеки Туреччини: перспективи й провали».

Для більше комплексного осмислення трансформації Туреччини з метою вступу в ЄС були проаналізовані кроки по демократичній і економічній лібералізації, а також реакція турецького населення на  зміни, що відбуваються. Із цією метою були вивчені роботи дослідника Р.Корнієнка, присвячені розвитку демократичного суспільства в Туреччині. Для більше детального ознайомлення з курдською проблемою як перешкодою на шляху Туреччини в ЄС минулому корисні роботи М.Гасратяна й О.Жигаліної. Дискусії усередині турецького суспільства про культурну приналежність країни до Європи аналізуються М.Г.Кіреєєвим. При вивченні економічної ситуації в країні можна спиратися на дослідження О.Плаксіна, а також Н.Ю.Ульченко, що висвітлюють міри економічної лібералізації в торгівлі в рамках функціонування митного союзу з ЄС.

Також в ході дослідження важливе місце займають доповіді Європейської комісії (ЄК). Доповіді ґрунтуються, насамперед, на інформації, отриманої й обробленої Єврокомисією. Крім того, у цих документах широко використовуються звіти Європейського парламенту, турецького уряду й країн-членів ЄС, а також дані, представлені різними міжнародними й неурядовими організаціями.

У документі ЕК про розвиток Туреччини в 2009 р. оцінюється, наскільки країні вдалося просунутися в рішенні внутрішніх проблем, що стосуються розвитку демократії, ринкової економіки й верховенства права, а також міжнародних проблем, пов’язаних з подоланням розбіжностей із прикордонними країнами. Слід зазначити, що в цілому експерти  дають позитивні оцінки, хоча й з необхідність у прискореному продовженні початих у країні реформ. ЄС високо оцінює початі турецьким керівництвом  кроки, спрямовані на врегулювання певних внутрішьно- і зовнішньополітичних проблем, але при цьому відзначає відсутність прогресу в рішенні деяких питань.

11-та доповідь ЄК складається з 4- х глав і додатків. Перший розділ являє собою введення, де роз’ясняється мета доповіді, визначаються хронологічні рамки розглянутих у доповіді проблем, дається короткий опис історії взаємин між Туреччиною і ЄС. Другий розділ присвячений внутрішьно- і зовнішньополітичним проблемам Туреччини й складається з наступних трьох розділів: 1) «Демократія й верховенство права»; 2) «Права людини й захист національних меншостей»; 3) «Регіональні проблеми й міжнародні зобов’язання». У третьому розділі розглядається стан турецької економіки.4-а глава оцінює здатність Туреччини взяти на себе зобов’язання, що випливають зі  членства в ЄС. Із цією метою авторами доповіді проведений ретельний аналіз адміністративної діяльності основних державних установ країни. У додатку даються статистичні дані про прогрес Туреччини за деякими показниками з 1999 по 2008 р., що дозволяє виявити довгострокову тенденцію розвитку турецької держави.

У доповіді підкреслюється, що процес вступу в ЄС послужив зміцненню демократії й прав людини в Туреччині, модернізації країни і її зближенню з ЄС. Крім того, у документі відзначається, що Туреччина все більшою мірою  демонструє  здатність виконувати зобов’язання членства ЄС, і повідомляється, що вона забезпечила адаптацію до законодавства ЄС по таких напрямках,  як «науково-дослідна діяльність», «вільне пересування товарів», «авторське право», «конкуренція», «енергетика», «промислова політика», «захист прав споживачів», «статистика» і «трансєвропейська мережа».

У документі враховується важливість комплексного аналізу всіх існуючих на сучасному етапі труднощів, що перешкоджають вступу Туреччини в Євросоюз як  повноправний член, але докладно розглядаються лише внутрішьно- і зовнішньополітичні проблеми як найбільш складним і актуальні,  рішення яких здатне помітним образом змінити міждержавні відносини на регіональному рівні.

Більшість турецьких експертів вважає, що замість того, щоб розглядати процес вступу Туреччини в Євросоюз тільки з погляду  економічних розрахунків, варто було б приділити увага використанню інтеграції з метою поширення й зміцнення в суспільстві демократичних принципів. У цьому й полягає головна мета, заради якої повинні проводитися внутрішньополітичні реформи. Роль Євросоюзу в переговірному процесі варто було б  звести не до нав’язування  умов «зверху й ззовні», а до допомоги для поширення демократичних цінностей у турецькому суспільстві. Автори доповіді також виражають упевненість у тім, що турецькому керівництву варто додавати більше зусиль до того, щоб демократичні вимоги виходили «знизу й зсередини» і відповідали інтересам народу.

У рамках процесу демократизації Туреччини великий інтерес представляє робота аналітиків Союзу палат і бірж Туреччини (СПБТ). За підсумками опитування населення, вони у своєму дослідженні прийшли до висновку, що найважливішими завданнями в даному процесі є: 1) визнання державою організацій по правах людини як  легітимний інститут і партнера в процесі демократизації; 2) створення відносин на основі взаємної довіри; 3) можливість звертання до широких мас; 4) підтримка з боку населення; 5) поширення поняття «права людини».

У всіх доповідях ЄК про розвиток Туреччини велика увага приділяється «курдському питанню». Відомо, що в 1995 р. Євросоюз зв’язав питання про вступ Туреччини в ЄС із прийняттям турецьким урядом мер по політичному рішенню курдської проблеми. Турецькі влади, у свою чергу, офіційно визнавши в 2005 р. факт існування в країні «курдського питання», зробили важливі кроки убік  розширення етнічних прав курдського населення.

В 11-ій доповіді відзначається, що президент Туреччини А. Гюль, продовжуючи грати активну політичну роль, здійснив ряд закордонних візитів, один із яких, здійснений в Ірак через 33 року на рівні президента, вніс великий вклад у дозвіл «курдського питання».

Для дослідження теми дослідження й збору необхідного матеріалу автором були притягнуті статті фахівців з періодичних видань. З журналів були, в основному, використані такі наукові видання, як Азія й Африка сьогодні, Дипломат, Європейський Союз: факти й коментарі, Журнал Європейського Союзу, Міжнародне життя, Нова Політика.

Теоретико-методологічну базу дослідження складають принцип історизму, що передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті; принцип об’єктивності, що вимагає виявлення усіх факторів і умов, що детермінували розвиток Туреччини на міжнародному рівні і всієї сукупності міжнародних відносин; принцип всебічності, орієнтований на виявлення внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків предмета дослідження, і принцип синкретизму, що пропонує розгляд проблеми крізь призму взаємозв’язків усіх факторів і характерних рис, притаманних системі міжнародних відносин після другої світової війни.

Зазначені принципи реалізуються за допомогою застосування комплексу загальнонаукових і загальноісторичних методів. Конкретними методами, на які спирався автор, є історичний, логічний (системно-структурний), періодизаційний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, синхроністичний, історико-типологічний, статистичний, ретроспективний і футуроспективний.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Аватков В.А. Привел ли «сезон Турции во Франции» к потеплению между Анкарой и Парижем? / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/rus/frame_stat.html
  2. Берг И.С. О визите канцлера ФРГ Ангелы Меркель в Турцию / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/rus/html.
  3. Волчок Б. А. Євроінтеграція — основний вектор сучасної зовнішньої політики Туреччини / Б. А. Волчок // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. — 2007. — № 7. — С. 67-72.
  4. Гаджиев А.Г. Итоги президентских выборов в ТРСК и роль Кипрской проблемы во взаимоотношениях между Турцией и ЕС / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/rus/frame_stat.html
  5. Гаджиев А.Г. К вопросу о значении Турции на международной арене / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/ rus/frame_stat.html
  6. Гаджиев А.Г. Процесс вступления Турции в ЕС и Копенгагенские критерии / Институт Ближнего Востока, Институт востоковедения РАН. Современная Турция: проблемы и решения. М., 2006. С. 123–132.
  7. Греція підтримує вступ Туреччини до Європейського союзу (ЄС) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.Utro.ua/ukr/news/2008/03/09/77788.shtml.
  8. Губанов Н. Турция: путь в Европу через Германию [Текст] / Н. Губанов // Азия и Африка сегодня. — 2006. — № 9. — С. 23-28
  9. Гурьев А. ЕС — Турция : переговоры начались. Что дальше? / А. Гурьев [Электронный ресурс]. -Режим доступа : http://www.iimes.ru/rus/stat/2005/12-10-05.htm.
  10. Гурьев А.А. К некоторым оценкам конституционного референдума в Турции / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/rus/frame_stat.html
  11. Гурьев А.А. Ситуация в Турции – октябрь 2009 / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока.URL: http://www.iimes.ru/rus/frame_stat.html
  12. Гурьев А.А. Ситуация в Турции: апрель 2010 / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. URL: http://www.iimes.ru/rus/frame_stat.html
  13. Гурьев А.А. Ситуация в Турции: июль 2010 / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока.URL: http://www.iimes.ru/rus/frame_stat.html
  14. Гурьев А.А. Ситуация в Турции: март 2010 / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока.URL: http://www.iimes.ru/rus/frame_stat.html
  15. Еstablishing an Association between the European Economic Community and Turkey [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.deltur.cec.eu.int/kitap/e-ankara.rtf.
  16. Європейська інтеграція Туреччини і України: порівняльний аналіз: Зб. матеріалів засідання міжнародного круглого столу За ред. В. Шевченка.- О.: Регіональний філіал НІСД в Одесі. 2006.- С. 14—17.
  17. Загоруйко Ю. Турецький бізнес об’єднує Євразію: Нотатки про Стамбульський бізнес-саміт «Туреччина — Євразія» Дзеркало тижня.- 2005.- 10 жовт.- С. 11.
  18. Замість Туреччини ЄС варто зробити ставку на Україну [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ea-ua.info/news.php?news_id=9714&news_show_type=
  19. Зиганшина Г. Турция: марафон на пути в Европу // Азия и Африка сегодня. — 2005. — № 5. — С. 33-40
  20. Зиганшина Г.М. Турция и ЕС: социально-правовые и политические аспекты интеграции // Ближний Восток и современность / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. М., 2004. № 24. С. 155–160.
  21. Иванова В. Турция и Европейский Союз — вместе или порознь? http: / www,msiran.com/mssian
  22. Информация о Турецкой Республике. Посольство Российской Федерации в Турции // http://www. turkey.mid.ru/iiif tur.html
  23. Івашків У. Бути чи не бути Туреччині в ЄС // Поступ — 2005.- № 217 — С. 9.
  24. Італія лобіюватиме   вступ  Туреччини  до   ЄС   [Електронний  ресурс].   —  Режим  доступу   : http://www.exo.at.ua/news/2008-11-13-3936.
  25. Італія проштовхне Туреччину в ЄС? [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.Intv-net/news/article//index.php?id=57750759
  26. Ковтиха В. Не минуло й сорока років. Чи стане Туреччина членом ЄС? / В. Ковтиха // День. — 2004. -№ 188. — 19 жовт. — С. 8-11.
  27. Кондратьева Т. С. Евросоюз — Турция : Геополитическая игра с непредсказуемым результатом / Т. С. Кондратьева // Актуальные проблемы Европы. — 2006. — № 4. — С. 109-144.
  28. Кравченко В. Війна непримиренних // Дзеркало тижня — № 33 (612). Субота- 2006 — 2-8 верес.-С. 6-7.
  29. Кудряшова Ю.С. Копенгагенские критерии ЕС и Турция / Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. Современный исламский Восток и страны Запада. М., 2004. С. 118–120.
  30. Курдські терористи просять туристів не їздити до Туреччини // http://www.unian.net/
  31. Куртов А. Европейское фиаско Турции // www.iirw.nl.
  32. Мартынова М. Потемкинские деревни Турции / М. Мартынова // Евразия сегодня. — 2005. — № 42. —
  33. Німецька Хвиля. Вступ Туреччини — кінець «старого» ЄС? [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ji-magazine.lviv.ua/kordon/eu/2005/archiv2005.htm.
  34. Ожиївська Ю. Туреччині не місце в ЄС? / Ю. Ожиївська [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.gazeta.lviv.ua.
  35. Паниев Г. Э. Современный курс внешней политики Турции
  36. Папандреу Г. Зелене світло для Туреччини : З Анкарою почнуть переговори про вступ до Євросоюзу / Г. Папандреу // День. — 2004. — № 181. — 8 жовт. — С. 10-13.
  37. С. 60-67.
  38. Савельева А. Между Европой и Азией : почему Турцию не принимают в Европу / А. Савельева // Азия и Африка сегодня. — 2003. — № 7. — С. 37-41.
  39. Саркозі висловився проти вступу Туреччини в ЄС [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.Ua.glavred.info/archive/2008/04/25/091228-12.html.
  40. Сібуров М. Євроінтеграція Туреччини / М. Сібуров, В Палійчук // Актуальні проблеми міжнародних відносин : зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2006. — Вип. 59. — Ч. 2. — С. 244-250.
  41. Солодкий С. Уроки турецького терпіння // День — № 181.- 2005.- С. 19.
  42. Ульченко Н.И. Турция – ЕС: экономические аспекты партнерства // Современный исламский Восток и страны Запада. Институт изучения Израиля и Ближнего Востока. М., 2004. C. 86–101.
  43. Філоретов В. Асоціація Туреччини з ЄЕС і позиція ФРН : політико-правові аспекти / В. Філоретов // Наук. зап. — К., 1998. — Вип. 5. — С. 181-190.
  44. Фіфка М. Довга і звивиста дорога — порівняльний аналіз вступу Туреччини до Європейського Союзу / Маттіас Фіфка // Журнал європейської економіки. — 2008. — № 3. — С. 326-344
  45. Шишкіна В. Сучасні українсько-турецькі відносини: здобутки і перспективи // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук, пр.- К.: Київ. нац. ун-т їм. Т. Шевченка. 2003 — Вил. 42. ч. I-С. 47-54.