Європейська валютна система, її становлення та розвиток

Категорія (предмет): Гроші та кредит

Arial

-A A A+

Вступ.

Розділ 1. Загальні положення Європейської валютної системи (ЄВС)

1.1. Поняття та структура європейської валютної системи.

1.2. Основні етапи становлення європейської валютної системи

1.3. Процес створення Європейської валютної системи (ЄВС)

Розділ 2. Сучасний розвиток ЄВС.

2.1. Вплив ЄВС на європейську банківську систему.

2.2. Переваги використання євро в країнах з перехідною економікою.

Розділ 3. Проблеми та перспективи ЄВС.

3.1. Проблеми та їх вирішення в ЄВС.

3.2. Перспективи розвитку європейської валютної системи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Європейська валютна система (ЄВС) є регіональною міждержавною валютною системою і представляє собою зону стабільних валютних курсів. Існує вона з 1979 року і включає три основних елементи: спільну рахункову грошову одиницю ЕКЮ, механізм валютних курсів і механізм кредитування. ЄВС – це угода про взаємні курси валют. Коливання курсу двостороннього валютного обміну допускалося з 2,25 до 15% в той чи інший бік. З виникненням загрози досягнення межі курсів певної валюти обов’язковою була інтервенція за рахунок взаємного надання центральними банками необмежених кредитів. Така форма короткострокового кредитування (на три місяці) дозволяла державам справитись з тимчасовим дефіцитом платіжного балансу. Інтервенція впливала не тільки на валютні курси, але й змінювала кількість грошей в обігу, тобто центральний банк, купуючи валюту іншої країни, скорочував її обсяг в країні-емітенті.

Сьогодні існує багато ринків євровалют, які хоча і тісно взаємодіють один з одним, але залишаються роздробленими.

Створення єдиної валютної системи в межах Європейського Союзу (ЄС) є прикладом переважання інтернаціонального мислення над національним. Подолання фінансової роздробленості Європи прискорює процес концентрації виробництва і капіталу, ослаблює її залежність від монополії долара та посилює конкурентоспроможність національних економік.

В останні роки головним і найбільш динамічним напрямком розвитку економічної інтеграції в ЄС є формування економічного та валютного союзу. Створення такого союзу означає не тільки забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили та проведення єдиної грошово-кредитної і валютної політики, але і поліпшення позицій країн — учасниць Європейського економічного та валютного союзу (ЄЕВС) на світовому ринку.

Актуальність теми полягає в тому, що створення Європейського економічного та валютного союзу та введення в ньому єдиної валюти суттєво впливає на систему загальноєвропейського економічного співробітництва і на світову валютну систему в цілому.

Питання введення єдиної наднаціональної валюти і валютного регулювання в Європейському Союзі розглядалися в роботах Р. Манделла, Б. Іченгріна, Т. Байомі, Т. Скитовського. У 1961 році Роберт Манделл висунув теорію оптимальних валютних зон, що в подальшому стала базовою при економічному аналізі валютних союзів в більшості західних досліджень, присвячених європейській валютній інтеграції. Істотний внесок у розвиток даної теорії внесли роботи Р. Маккінона та П. Кенона. Безумовно, основою для появи ідеї створення наднаціональної валюти стали класичні праці з теорії колективних валют Дж. М. Кейнса і Р. Триффіна, а також теорія конкурентної валюти Ф. Тло Хаєка. Серед російських вчених, які займались вивченням проблем розвитку європейської валютної інтеграції, слід зазначити наукові праці Шемятенкова В. Г., Буторіной О. В., Борко Ю. Ф., Глухарьова Л. І., Юмашева Ю.М.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз сучасного стану валютної інтеграції в Європейському валютному союзі.

Для здійснення цієї мети були поставлені наступні основні завдання:

дослідити передумови створення Європейського валютного союзу;
вивчити особливості та причини виникнення валютних криз у Європейській валютній системі;
використати теорію оптимальних валютних зон для оцінки існування в ЄЕВС умов для введення єдиної валюти євро;
проаналізувати історичний досвід створення валютних союзів у Європі і причини невдалих спроб їхнього створення;
провести комплексний аналіз проблем, пов'язаних із проведенням єдиної грошово-кредитної і валютної політики в ЄВС, та причин їх виникнення;
охарактеризувати зміни в структурі і тенденціях розвитку ринку капіталів в ЄВС у зв'язку з введенням євро;
оцінити значення створення ЄВС для країн Центральної і Східної Європи і, зокрема, для України;
провести аналіз характеру перспективного впливу країн-кандидатів на вступ до ЄС на стан валютного ринку об'єднаної Європи.

Об'єктом дослідженняє інтеграційні процеси, що відбуваються в Європейському Союзі у зв'язку із створенням Європейського валютного союзу.

Предметом дослідженняє проблеми розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі створення Європейського економічного та валютного союзу.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувалися історичний, аналітико-емпіричний, індуктивно-дедуктивний і порівняльний методи дослідження. Діалектичні методи пізнання економічних процесів, їхніх причинно-наслідкових зв'язків використовувалися в роботі для реалізації принципу об'єктивності наукового викладу.

Розділ 1. Загальні положення Європейської валютної системи (ЄВС)

1.1. Поняття та структура європейської валютної системи

Створенню Європейського валютного союзу (ЄВС) передував багатоетапний процес європейської валютно-фінансової інтеграції, який було започатковано ще в перші повоєнні роки. Спершу валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися головним чином на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися взаємне регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог та зобов'язань, пільгове кредитування. В 1947—1950 pp. було укладено понад 400 валютних клірингових угод, на які припадало майже дві третини внутрішньоєвропейського товарообміну.

Створення Європейського валютного та економічного союзу є завершальним етапом у розвитку західноєвропейського інтеграційного процесу. Початок цьому процесу поклав підписаний 25 березня 1957 р. Римський договір про створення Європейського економічного союзу (його друга назва — "Спільний ринок") та продовжили Маастрихтські угоди, які проголосили створення Європейського союзу. Тоді до його складу входили шість країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. За більш ніж 40 років, що минули після 1957 p., процес інтегрування в Європі, незважаючи на чималі труднощі та суперечності, в цілому з успіхом розвивався як вшир (кількість повноправних країн-членів збільшилась до 15), так і вглиб (за спрямованістю до головної цілі — формування єдиного економічного простору, в якому незалежно від національних кордонів відбувається вільний рух товарів, капіталів та людей, а також діють рівні для всіх суб'єктів господарювання умови конкуренції на спільному ринку).

Головними досягненнями на цьому довгому шляху стали створення митного союзу (скасування мита та інших обмежень у торгівлі між країнами — членами ЄС та єдиний "зовнішний тариф" у торгівлі з іншими країнами), а також уніфікація господарського законодавства країн-учасниць. Разом з тим, відмовившись від використання у взаємних відносинах деяких засобів зовнішньоекономічної політики, національні держави залишили у своїх руках засоби валютної політики (курси національних валют, процентні ставки, валютні інтервенції тощо), які могли використовуватись.

Виникла суперечність між внутрішньоторговельною та валютною складовими інтеграційного процесу. З метою пом'якшення Цього протиріччя та обмеження можливостей країн — членів ЄЕС маніпулювати курсами своїх валют ці країни ще в 1979 р. прийняли рішення про створення Європейської валютної системи, згідно з якою встановлювались певні межі коливань валютних курсів.

Створення ЄВС було стабілізувальним моментом по відношенню до цін і курсів в рамках ЄС, що сприяло формуванню єдиного ринку. Однак вона не вирішувала проблему проведення єдиної валютної політики. Практично німецька марка стала провідною валютою системи. Інші країни в своїй грошовій політиці вимушені були пристосовуватися до дій Німеччини. Виходом з цього положення було створення валютного союзу, який повинен був покласти край нерівності національних валют і проводити єдину валютну політику ЄС. В якості організаційної структури була використана модель Федеральної резервної системи США і здійснений перехід до єдиної валюти – ЄВРО. Це був якісно новий етап в розвитку світової грошової системи. Перехід до єдиної валюти був зумовлений такими причинами:

— ринок ЄС може стати єдиним тільки за умови зникнення різних грошових систем, тобто “євро” стає базою для ринків товарів, послуг, капіталу і робочої сили, які склалися. Буде завершено формування єдиного спільного ринку з власним механізмом регулювання;

— необхідність прискорення концентрації та централізації капіталу і посилення позицій європейських компаній. Знизяться накладні витрати як фірм, так і населення, пов’язані з обслуговуванням грошового обігу.

Процес руху до валютного союзу ЄС складається з трьох етапів:

— до кінця 1993 року – лібералізація руху капіталів всередині ЄС та уніфікація економічних стандартів;

— до кінця 1998 року – розробка юридичної бази і процедур системи центральних банків, установ Європейського валютного інституту;

— до 30 червня 2002 року – перетворення Європейського валютного інституту в Європейський централізований банк і введення єдиної валюти[14, c. 8-10].

1.2. Основні етапи становлення європейської валютної системи

Історія створення валютних союзів у Європі бере початок набагато раніше за виникнення ідеї створення Європейського валютного союзу (ЄВС). Спроби європейських країн об’єднати свої валютні системи з’явилися ще у XVIII ст., коли в Європі почали укладатися численні конвенції між німецькими князівствами (1753–1838 рр.). Бурхливий розвиток капіталізму та інтернаціоналізація господарської діяльності наприкінці XIX ст. викликали появу цілої низки європейських монетних і валютних союзів.

Прагнення до валютної стабільності на Європейському континенті бере свій початок від часів Латинського валютного союзу, Німецького валютного союзу та епохи золотого стандарту, продовжуючись у періоди валютної кризи 1920-х та 1930-х років. Становлення європейської валютної системи (ЄВС) відбулося в кілька етапів, що дало змогу окремим країнам проводити самостійну національну грошову політику. Спочатку було створено європейську розрахункову міжнародну одиницю екю, яка згодом трансформувалася в євро. На першому етапі валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися в основному на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися взаємне кредитування, регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог і зобов'язань. Так у 1947—1950 pp. було укладено понад 400 валютно-клірингових угод, на які припадало майже 2/3 внутрішньоєвропейського товарообміну.

Наступним, вищим етапом валютних відносин стало функціонування в 1950—1958 рр. Європейського платіжного союзу (ЄПС), який розвивався на багатосторонній кліринговій основі. Європейський платіжний союз об'єднував 17 країн Західної Європи. Розрахунки в межах ЄПС здійснювалися за допомогою умовної розрахункової грошової одиниці — епуніта, який прирівнювався за своїм золотим вмістом до 1 долара США. Епуніт був прототипом, за яким у наступні роки сформувалася Європейська валютна одиниця — ЕКЮ.

Західна Європа та ЄВС, із погляду фінансово-економічного розвитку та розвитку банківсько-торговельних відносин, являє собою кільцевидну структуру, в центрі якої сильний економічний блок ЄВС — Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським Центральним банком (ЄЦБ) (рис 1.1).

Західноєвропейські країни в різний час домагалися стрімкого економічного розвитку, що в кінцевому підсумку призводило до кризових явищ. У результаті активного розвитку інтеграційних процесів між країнами Західної Європи та активного розвитку торгово-економічних відносин економічне зростання значно підсилилося, що посприяло об'єднанню країн. Першими об'єдналися відносно невеликі країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Вони створили валютно-економічний блок — Бенілюкс.

Договір про створення Бенілюксу було підписано в Гаазі в 1958 р., а в 1960 р. він вступив у силу, узагальнивши нормативні документи, які було введено з 1948 p., коли почав функціонувати митний союз трьох держав. Пізніше було укладено угоди: про вільний в'їзд/виїзд на території об'єднаних держав і перенесення митного контролю на зовнішні кордони (1960 р.); про повну відміну митного контролю між цими країнами; конвенцію про уніфікацію митної території Бенілюксу (1969 p.); угоду про пільгові умови експортно-імпортних операцій всередині Бенілюксу (1984 р.) тощо[3, c. 36-38].

З часом до Європейського економічного союзу (ЄЕС) почали приєднуватись інші європейські країни. У 1958 році ЄЕС об'єднав 12 європейських країн, а в 90-х роках приєдналися ще З країни, утворивши сильний Європейський валютно-економічний блок ЄВС, який нині має провідні позиції в міжнародній торгівлі та світовій економіці в цілому. Однак процес об'єднання проходив поетапно:

1. Підписання 1957 р. Римської угоди про утворення Європейської економічної співдружності започаткувало наступний етап у розвитку валютно-економічних відносин;

2. Спочатку створення ЄЕС не передбачало утворення єдиної валютної Європи. Але з середини 70-х років пошуки шляхів створення єдиного валютного союзу активізувалися. Лідери ЄЕС намагалися не тільки створити валютну одиницю, яка б стала альтернативою долару США, а й провести валютну інтеграцію, здійснити державний контроль за коливанням валют.

У 1972 р. Рада Міністрів ЄЕС прийняла рішення про обмеження амплітуди коливань валют, що входять у ЄЕС, у співвідношенні один до одного. Щоб досягти цієї мети, центральним банкам необхідно було узгоджувати свої інтервенції на валютному ринку. Так утворилася "Європейська валютна змія" — межа коливань курсів країн-учасниць ЄЕС (Франції, ФРН, Нідерландів, Італії, Бельгії, Люксембургу). Якщо курс валюти опускався нижче допустимої межі, Центральний банк скупляв національну валюту за іноземну з метою регулювання курсу.

"Валютна змія" проіснувала до створення Європейської валютної системи в березні 1979 р. за ініціативою Жискар д'Естена та Г. Шмідта.

Водночас, існували й інші обставини, які покликали до життя ЄВС і введення єдиної валюти:

1. Високі витрати обміну національних валют, які становили 0,1% при великих міжбанківських операціях, 2–3% при переказах між підприємствами і 5–25% при обміні банкнот, або 0,3% ВВП Європейського Союзу.

2. Єдність географічних умов, спільність історичних, релігійних, культурних і торговельних традицій.

3. Зростаюча взаємозалежність держав – членів ЄС.

4. Поступова втрата Європейським Союзом конкурентних позицій на світовому ринку внаслідок високої вартості робочої сили та нижчого (порівняно із США і Японією) рівня розвитку технологічних та наукових досліджень.

5. Розвиток інформаційних технологій, комунікацій і транспорту.

6. Необхідність проведення єдиної макроекономічної політики та економічних реформ у країнах ЄС.

7. Зростання дефіциту державного боргу, погіршення стану державних фінансів, збільшення структурного безробіття в ЄС.

8. Посилення залежності Західної Європи від позицій американського долара і японської ієни, а також від стрімких коливань світової валютно-фінансової системи.

Економікам та населенню європейських держав стали затісними національні межі. Тому саме на Європейському континенті розпочалися процеси економічної інтеграції, що передбачають вільне переміщення крізь державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів. На жаль, Європа не є спокійним, з військової точки зору, територіальним простором. Локальні збройні конфлікти її не полишають. Час від часу, наприклад, загострюються взаємини між Туреччиною та Грецією, а також на Балканах[13, c. 157-159].

Європейська валютна система включала три важливих елементи:

1. В основі ЄВС лежала європейська резервна розрахункова одиниця ЕКЮ, яка спочатку базувалася на основі 12 валют провідних країн Європи, що входили до складу ЄС. Вага кожної валюти в кошику визначалася залежно від частки, якою володіла держава — член ЄС у валовому національному продукті ЄС та в експорті всередині валютного союзу. Метою створення екю було: звільнення ЄВС від тотального економічного диктату США, від залежності коливання курсу долара США; досягнення економічної та валютної стабільності країн — учасниць ЄЕС.

2. Європейська валютна система здійснювала міждержавне валютне регулювання шляхом надання центральним банком кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів та розрахунків, пов'язаних із валютною інтервенцією.

г) стабілізуюче вплинути на міжнародні економічні та валютні відносини.

Процес розвитку і функціонування ЄВС тісно пов'язаний із планом Делора. Видатний діяч ЄЄ Жак Делор у 1989 році подав звіт, у якому пропонував поступовий план валютного об'єднання Європи. Цей план передбачав: проведення єдиної скоординованої грошово-економічної політики країн-членів ЄВС; відкриття Центрального банку ЄВС; заміну національних валют і впровадження єдиної резервної валюти ЄВС; урегулювання дефіцитів платіжних балансів країн-членів ЄВС; зниження рівня інфляції; зниження рівня безробіття тощо.

Регулювання валютних курсів та інтервенцій здійснювалося шляхом регулювання курсів країн — членів ЄЕС, коливання допускалося в обидві сторони + 2,5 % .

3. Механізм кредитування для стабілізації курсів валют ЄВС поставив перед собою такі проблеми та методи розв'язання їх:

а) посилити взаємозв'язок процесів економічного розвитку і надати новий імпульс розвитку ЄЕС;

б) стати основним елементом стратегічного зростання в умовах стабільності;

в) підвищити валютну стабільність ЄЕС;

г) стабілізуюче вплинути на міжнародні економічні та валютні відносини.

Механізм дії ЄВС передбачав встановлення бази співвиміру через формування ЕКЮ та систему стабільних, але регульованих валютних курсів між країнами — членами ЄВС. Створена система приводить у дію цілий арсенал кредитних механізмів у середині ЄЕС і надає валютні резерви в загальне розпорядження. Процес розвитку і функціонування ЄВС тісно пов'язаний із планом Делора. Видатний діяч ЄЄ Жак Делор у 1989 році подав звіт, у якому пропонував поступовий план валютного об'єднання Європи. Цей план передбачав: проведення єдиної скоординованої грошово-економічної політики країн-членів ЄВС; відкриття Центрального банку ЄВС; заміну національних валют і впровадження єдиної резервної валюти ЄВС; урегулювання дефіцитів платіжних балансів країн-членів ЄВС; зниження рівня інфляції; зниження рівня безробіття тощо[18, c. 25-27].

У 1990 році ЄВС розширюється: до її складу входять Англія, Іспанія та Португалія. 10 грудня 1991 року в Нідерландах підписується Маастрихтська угода про створення єдиного європейського простору, внесено ряд поправок до Римської угоди 1957 року, якою, як відомо, було засновано ЄЕС.

Маастрихтською угодою було засновано в Європі нову валютну зону, запроваджено з 1 січня 1999 року єдину валюту об'єднаної Європи — ЄВРО та ін. Це було затверджено 15—16 грудня 1995 року членами ЄВС у Мадриді. ЄВС протягом 15 років справлявся з покладеними на нього функціями, але з осені 1992 року з ЄВС вийшов англійський фунт стерлінгів; іспанська песета і португальський ескудо були девальвовані. Одними з головних причин цих процесів вважалися нездатність центральних банків цих країн справлятися з усезростаючими атаками біржових спекулянтів, які грали на зниження курсів валют, розраховуючи на девальвацію їх.

Внаслідок цього влітку 1993 року 5 із 8-ми валют, що входили в ЄВС — французький франк, датська крона, бельгійський франк, іспанська песета та португальський ескудо, — впали до встановленої для них нижньої межі. Центральними банками було прийнято ряд кардинальних рішень про зняття штучного підтримання національних курсів валют, зниження облікових ставок з метою стабілізації обмінних курсів.

Відповідно до Маастрихтської угоди створення валютного союзу мало проходити в три етапи. На першому етапі визначаються країни — члени ЄВС, які відповідають визначеним критеріям: 1) стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух капіталів і платежів між країнами — членами ЄЕС; 2) сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП; 3) середня номінальна величина довгострокових відсоткових ставок не повинна перевищувати 2 % середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найбільш стабільними цінами (приблизно 8,5— 9 %); 4) за діючим механізмом європейського монетарного союзу країни-члени мусять дотримуватись фіксованого курсу відносно євро; 5) дефіцит державного бюджету країн-учасниць нової валютної зони не повинен перевищувати 3 % ВВП; 6) зростання інфляції не може перевищувати середнього рівня інфляції в трьох країнах ЄЕС із найнижчим рівнем інфляції більш як 1,5 % [21, c. 42-45].

До першого етапу належало також створення Європейського Центрального банку (ЄЦБ), Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та впровадження в безготівковий обіг єдиної валюти євро. Із січня 1999 року одинадцять країн ЄС створили новий економічний і валютний блок (ЄВС): Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія створили нову валютну зону в Європі й запропонували нову єдину європейську грошову одиницю — євро. Відповідно до підпункту 1 ст. 2 Правил ЄС від 17 червня 1997 p., попередня грошова одиниця ЄС — ЕКЮ трансформувалась у євро у співвідношенні: 1 ЕКЮ= 1 евро. Ця значна історична подія спричинила суттєві зміни не тільки в європейській, а й у світовій економіці.

На другому етапі ЄЦБ як перший крок буде використовувати євро в конверсійних операціях та експортно-імпортних розрахунках на валютно-кредитних ринках і біржах. Наступним кроком буде заміна національних купюр і монет новою європейською грошовою одиницею — євро. Нова єдина валюта вступить у готівковий обіг із січня 2002 року. В системи міжнародних розрахунків будуть вноситися відповідні зміни і доповнення. Спочатку (протягом 6 місяців) нова валюта буде в готівковому обігу одночасно з національними валютами, які згодом "втратять статус платіжного засобу".

На третьому етапі всі банківські розрахунки ЄВС буде конвертовано в евро і міжнародні розрахунки будуть проводитися тільки єдиною резервною валютою об'єднаної Європи — євро.

Фінансові та економічні підрахунки свідчать, що об'єднана Європа може вступити в конкурентну боротьбу зі Сполученими Штатами Америки на світових фінансових ринках. Європа прагне мати сильну і стабільну валюту, яка має всі підстави набути особливого статусу у сфері міжнародних фінансів. Це дасть їй можливість отримати геополітичну владу, яка тісно пов'язана з фінансовою владою. Зростаючий статус нової європейської валюти матиме значний вплив на реформування й управління портфелями державних облігацій та акцій. Фондові ринки Європи розширюватимуться, що стане привабливим для інвесторів. Європейська валюта, набувши особливого статусу у сфері міжнародних фінансів, дасть Європі можливість здійснювати реальний контроль за міжнародною валютною системою, що дасть їй значні економічні переваги на міжнародних фінансових ринках, які пов'язані з вигідним становищем ринків та фінансових інститутів країни-емітента. Сполучені Штати Америки, втративши певною мірою вплив на міжнародну валютну систему, втратять економічні переваги, які дає головна резервна валюта світу (на цей час долар США). У першу чергу вони втратять можливість фінансувати дефіцит платіжного балансу за допомогою інших держав. Це потужний механізм грошово-кредитної політики, адже майже половина емітованих США паперових банкнот перебуває на руках нерезидентів, тобто вони втратять можливість одержати реальні ресурси в обмін на паперові банкноти, спрямовані на фінансування державних потреб.

На сьогодні дефіцит поточного рахунку платіжного балансу США зростає, що загрожує нагромадженням зовнішнього боргу. Проте слід зауважити, що це поки що не є значною загрозою для економіки США. Долар у найближчому майбутньому залишиться резервною валютою[9, c. 38-40].

1.3. Процес створення Європейської валютної системи (ЄВС)

Європейська Валютна Система почала свою роботу у 1979 р. і замінила тогочасну "валютну змію". Її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства.

Європейська Валютна Система спиралася на три елементи:

Європейська валютна одиниця — ЕКЮ
Курсово-інтервенційний механізм
Кредитний механізм

Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від:

частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства,
частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства,
значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках).

Вага валюти в кошику — це відношення між кількістю даної валюти, що входила до кошика ЕКЮ і вартістю ЕКЮ, вираженій у цій валюті. Натомість, вартість ЕКЮ виражена в одній з валют кошика дорівнювала сумі кількості цієї валюти в кошику ЕКЮ і кількості решти складових валют ЕКЮ, перерахованій на цю валюту за чинним тоді центральним курсом.

Наприклад, 06.03.1995 року 1 ECU = 1.91007 DM, а до складу ЕКЮ входило 0.6242 DM. Тоді вага марки в кошику ЕКЮ була 0.6242 : 1.91007 х 100%=32.68% .

01.01.1994 року склад кошика було заморожено і остаточно до нього входило 12 валют, тобто валюти всіх тодішніх членів ЄС (Австрія, Швеція та Фінляндія стали членами ЄС у 1995 р.) Склад ЕКЮ та вага окремих валют наведені у Таблиці 1.

Таблиця 1.1. Склад ЕКЮ та вага окремих валют

Функції ЕКЮ:

міра вартості у механізмі валютних курсів,
основа для визначення показника відхилення курсів валют від центрального курсу,
платіжний засіб для розрахунків в рамках інтервенцій на валютному ринку,
платіжний засіб для розрахунків між органами та фінансовими інституціями Співтовариства,
одиниця, у якій складався бюджет Співтовариства та проводилися усі розрахунки в рамках Співтовариства.

Коридор коливань ринкових курсів між валютами країн Співтовариства був чітко визначений. Ці курси могли відхилятись до ±2,25% (або ±6% для слабих країн, наприклад, Іспанії та Португалії) від двосторонніх центральних курсів. Цей коридор в результаті численних криз та проблем, пов'язаних з утриманням коливань курсів валют у настільки вузьких межах був у 1993 році розширений до ±15%. Це мало запобігти відмові держав Співтовариства від участі у ЄВС[5, c. 17-19].

Примусові інтервенції центральних банків на валютних ринках полягали в тому, що якщо курс однієї валюти по відношенню до другої занадто зростав або падав, то центральні банки зацікавлених держав були зобов'язані вжити відповідні заходи. До 1993 року примусових інтервенцій було небагато, оскільки банки втручались заздалегідь, ще перед тим, як курс досягав межі коридору допустимих коливань. Лише у разі, коли інтервенції не приносили бажаних результатів, можливою була зміна центральних курсів між ЕКЮ і валютами держав-членів, проте, лише шляхом вирівнювання паритетів за згоди усіх зацікавлених урядів.

Якщо досягалась нижня чи верхня межа коридору коливань курсів валют, центральні банки проводили інтервенції на валютних ринках. Якщо бракувало коштів на таку інтервенцію, то ці банки використовували взаємну кредитну допомогу. Європейський Фонд Валютної Співпраці виконував таку саму функцію, як і під час функціонування "валютної змії", тобто, надавав кредити центральним банкам країн, що належали до ЄВС.

Підводячи підсумки функціонування механізму ЄВС, необхідно підкреслити, що вона ґрунтувалася на трьох основних опорах:

механізмі валютних курсів, який був серцевиною системи;

механізмі приведення в дію цілого арсеналу кредитних інструментів при керівництві ЄФВС;

екю, яке було ядром системи і на базі якого встановлювалися курси валют країн ЄВС.

Функціонування ЄВС довело ефективність закладеного у неї механізму міждержавного регулювання валютних відносин. ЄВС, що являє собою перш за все угоду про регулювання курсів валют країн-членів, сприяла досягненню відносної валютної стабільності в Західній Європі, а також виявилася досить ефективним інструментом посилення координації грошово-кредитної політики.

Нарешті, відносний успіх єдиного ринку відкрив співтовариству шлях до введення єдиної валюти, яка є необхідним і єдиним доповненням добре функціонуючого єдиного ринку. Спеціальною міжурядовою конференцією було доручено в грудні 1990 р. підготувати новий договір. В результаті роботи конференції зародилася Маастріхтська Угода, яка передбачає створення економічного, валютного і політичного союзу.

Проте слід зауважити, що економічний розвиток регіонів ЄВС не є рівномірним. Загалом у ЄС виділяються 42 несприятливих регіони – деякі департаменти Франції, південь Італії, острови Сардинія та Сицилія, центральна Іспанії, а також Греція, Ірландія і Португалія. Рівень життя в найбідніших районах ЄВС у 2,5 раза нижчий, ніж у найрозвинутіших. Для найменш розвинутих економічних регіонів ЄВС створення відкритого ринку і посилення конкуренції загрожує негативними соціально-економічними наслідками. Але загальноєвропейські темпи економічного розвитку дедалі швидше нівелюють названі розбіжності[7, c. 34-37].

Розділ 2. Сучасний розвиток ЄВС

2.1. Вплив ЄВС на європейську банківську систему

Введення євро має привести до подальшої сек’юритизації європейських банків, більшої уніфікації ринкової практики й інтеграції ринку. Встановлено, що, по-перше, введення євро зменшує прямі витрати по здійсненню операцій “спот”, а також дає можливість запобігти порівняно непостійному елементу ринкового ризику — зміні валютного курсу. По-друге, запобігання валютного ризику збільшує відносну вагу інших елементів ризику, включаючи кредитний і правовий ризик, ризик ліквідації і ризик здійснення перерахунку. Запобігання валютного ризику, зближення кредитного спреда і велика уніфікованість ринкових практик разом можуть призвести до збільшення глибини і ліквідності європейських ринків цінних паперів. По-третє, введення євро зменшить певну кількість існуючих бар’єрів на шляху внутрішньоєвропейського інвестування і зніме деякі обмеження щодо використання інструментів, деномінованих не в національних валютах “пулами” і їх різновидами (пенсійними фондами, страховими компаніями, іншими компаніями по управлінню коштами). По-четверте, можливості для диверсифікації портфелів цінних паперів значно зростають. Переважання валютної диверсифікації втратить своє значення, оскільки воно базувалось на асинхронності ділових циклів і асиметричності шоків.

З розвитком в ЄВСУ ринку РЕПО забезпечене кредитування дасть можливість фінансовим інститутам рефінансувати свої операції по процентних ставках, нижчих, ніж на міжбанківському ринку. Формування такого всеєвропейського ринку буде сприяти розвитку інших ринків капіталів у Європі. Він також відкриє великим транснаціональним фінансовим інститутам перспективи більш повної і активної участі на короткострокових ринках ЄВСУ з метою управління ліквідністю. Це, в свою чергу, надасть глибини, ліквідності та ефективності європейським ринкам капіталів. Можливими бар’єрами на шляху становлення ринків РЕПО, які охоплюватимуть всі країни ЄВСУ, залишаються резервні вимоги по РЕПО-операціях.

Сприяючи запобіганню валютного ризику по внутрішньоєвропейських операціях і скороченню трансакційних витрат, введення євро зменшує витрати на випуск і інвестування в державні цінні папери. План впровадження євро надав нового імпульсу конкуренції серед європейських суверенних емітентів, які прагнуть, щоб саме за їхніми цінними паперами визначався базисний рівень прибутковості, що є основою для визначення ціни інших емісій державних і корпоративних паперів. Ця відновлена конкуренція, напевно, збільшить потенціал для подальшої десигментації ринків національного боргу[25, c. 59-61].

Введення євро прискорить розвиток ринків корпоративних облігацій. По-перше, спільна валюта забезпечує стимули для формування більш ефективного кола інституційних інвесторів у Європі. По-друге, фірми країн-членів ЄС почали демонструвати все більше бажання виходити на ринки боргових цінних паперів. Введення євро вочевидь підсилить і прискорить процес конкуренції і консолідації в здійсненні технологічних інновацій.

Введення євро створить стимули для концентрації серед європейських бірж. Поява євро усуне відмінності в континентальних системах торгів і зробить їх фактично ідентичними.

Введення євро матиме подвійний вплив на ринки деривативів: деякі види контрагентів перестануть існувати або об’єднають контракти, а невелика частина контрактів посилить конкуренцію серед європейських бірж, на яких відбувається торгівля деривативами.

Введення євро і створення ЄВС призведе до змін в розмірах і схемах грошових потоків до та із зони євро, а також в розміщенні міжнародних портфельних інвестицій. Три головних фактори будуть визначати ці майбутні потоки: (1) сила і стабільність євро; (2) роль євро в міжнародній валютній системі як резервної валюти і як валюти проведення платежів по міжнародних торгових контрактах; (3) майбутня глибина і ліквідність фінансових ринків ЄС.

Роль євро як резервної валюти буде зростати в міру того, як певні країни, особливо в Східній та Центральній Європі і, можливо, в Західній Африці, будуть прив’язувати свої валюти до євро в своєму прагненні стати в майбутньому членами валютного союзу.

В цілому, оцінюючи перспективи світової валютної системи в умовах виваженої і стратегічної поведінки європейських політиків і фінансистів, для євро можна прогнозувати поступове зростання його ролі і заміну позицій долара на євро до певної пропорції на користь євро. Далі ж процеси глобалізації, інтеграції і небезпечність світових валютних процесів призведе до появи принципово нового валютно-кредитного інструмента, який може включати в себе риси попередніх валютних систем з урахуванням нових економічних реалій ХХІ століття.

Будь-які прогнози стосовно майбутнього положення євро на світовому валютному ринку є відносними. На перехідному етапі може спостерігатися значна нестабільність обмінного курсу євро до долара, коливання якого будуть набагато більшими, ніж коливання курсу долара і окремої національної валюти європейських країн. Долар на певний період може і надалі залишитися провідною валютою світу, але поява євро звузить, а, можливо, й знищить існуючий сьогодні розрив між США та Європою[12, c. 22-23].

Існує цілий ряд факторів, які сприяють зміцненню євро:

За два минулі роки із усіх країн ЄС тільки національні валюти Великої Британії та Ірландії не змінили своєї вартості по відношенню до долара. Зараз в більшості країн ЄС, які розташовані на європейському континенті, відбувається економічний підйом, що базується на рості експорту. Це пов’язано з відносно низьким курсом їх національних валют і низькою процентною ставкою. Якщо такий розвиток подій сприятиме стійкому зростанню інвестицій і споживчих витрат, то відлив може замінити приплив капіталу. Таким чином, курс євро може підвищитися.

Жорстка антиінфляційна політика ЄЦБ збільшить кількість міжнародних інвесторів, які бажають придбати цінні папери, номіновані в євро, що також сприяє підвищенню їх курсу.

Міжнародний статус євро може піднятися у тому разі, якщо євро і надалі буде використовуватися як фінансовий інструмент на ринку цінних паперів так само, як і долар США, або у більших масштабах.

Спеціалісти прогнозують, що розширення меж спільного ринку може привести до збільшення обсягів операцій, які будуть здійснюватися в євро.

Заключним логічним висновком є те, що внаслідок введення євро створюється новий фінансовий простір, який являтиме собою четверту частину світової капіталізації ринку облігацій і значну частину капіталізації ринку акцій. Єдиний фінансовий простір, широкий вибір можливостей для міжнародних інвесторів і конкуренція фінансових центрів стане більш жорсткою. Конкурентна боротьба розгортатиметься між трьома наймогутнішими європейськими фінансовими центрами: Лондоном, Франкфуртом-на-Майні і Парижем[15, c. 94].

2.2. Переваги використання євро в країнах з перехідною економікою

Євро знаходиться в обігу в єврозоні, до якої сьогодні входить 13 країн Європейського Союзу (Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія та Словенія).

Певні частини єврозони знаходяться за межами Європейського континенту: це, зокрема, чотири французькі заморські департаменти (Гваделупа, Французька Гайана, Мартиніка та Реюньон), а також Мадейра, Канарські острови та деякі інші.

Євро також циркулює поза межами Європейського Союзу:

Треті країни, де євро використовується як національна валюта: Монако, Ватикан і Сан-Марино

Заморські території, де євро використовується як офіційна валюта: Сен-П’єр і Мікелон та Майотт

Країни та території, де євро використовується де факто: Андорра, Косово та Чорногорія

Використання єдиної валюта та економічно-валютний союз посилюють роль Європи на міжнародній арені та у рамках таких організацій, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і Організація з питань економічної співпраці та розвитку.

Євро відіграє важливу роль у здійсненні міжнародних інвестицій як світова та резервна валюта.

Євро вже стала однією з основних валют, у якій здійснюється позика коштів: емісія міжнародних цінних паперів, виражених у євро, нині суперничає з випуском паперів у доларах.

Використання євро у міжнародній торгівлі також розширюється, що відображає вагу Європи у світовій економіці.

Єдина валюта робить Європу потужним партнером у торгових відносинах зі спільним ринком і спрощує доступ іноземних компаній до спільного ринку, де вони можуть отримати переваги від нижчої вартості ведення бізнесу в Європі.

Можливість встановлення цін на товари в євро (наприклад на нафту та метали) стане ще більш привабливою з часом.

Переваги для інвесторів, які мають доступ до більших і ліквідніших фінансових ринків.

Євро посилюватиме свої функції як світова валюта, міжнародна ключова резервна грошова одиниця. За середньостроковою перспективою євро буде другою після долара світовою валютою, а в подальшому євро може стати провідною валютою у світі. В цілому, з консолідацією і зменшенням сегментації ринків ЄВСУ посилиться рух капіталів як всередині єврозони, так і за її межами. Разом з тим, коли перспективи перетворення євро принаймі в другу міжнародну ключову валюту після долара США зрозумілі й незаперечні, його перспективи в області фінансових операцій і торгівельних платежів в світовій економіці не настільки визначені і доказові. Однак євро значно впливатиме на європейський ринок капіталів і посилить в його структурі пряме внутрішньоєвропейське інвестування.

Введення євро посилює і загострює боротьбу між трьома наймогутнішими європейськими фінансовими центрами: Лондоном, Франкфуртом-на-Майні і Парижем. Це може привести до збільшення і укрупнення європейських фінансових центрів і можливого створення мега-центру з великим обсягом фінансових операцій з євро[15, c. 96-98].

Розділ 3. Проблеми та перспективи ЄВС

3.1. Проблеми та їх вирішення в ЄВС

Попередні етапи економічної інтеграції країн ЄС обумовили необхідність створення цими країнами економічного та валютного союзу. Невизначеність, пов'язана з коливаннями курсів валют країн ЄС, подібно офіційним торговим бар'єрам, перешкоджала збільшенню взаємної торгівлі й інвестицій між країнами ЄС, створенню дійсно об'єднаного ринку.

Підтвердженням неможливості проведення незалежної грошово-кредитної політики й одночасного досягнення вільного переміщення капіталу і стабільних валютних курсів у ЄС виявилися кризи 1992 і 1993 років, що змусили італійську ліру й англійський фунт стерлінгів залишити механізм валютних курсів Європейської валютної системи і призвели до збільшення припустимих меж коливань валют до 15%. Ці валютні кризи також показали, що Європейська валютна система є неспроможною у вирішенні зазначених протиріч. Недосконалість даної системи полягала в тому, що механізм стабілізації валют у ній спирався на марку ФРН — найбільш вагомий компонент ЕКЮ, що створювало залежність країн-учасниць Європейської валютної системи від грошово-кредитної політики Німеччини, яка часто не узгоджувалася з економічними інтересами деяких з цих країн. Кризи 1992 і 1993 років є доказом того, що національна валютна автономія не сумісна з метою забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили й одночасної підтримки фіксованих валютних курсів. Національні інтереси у валютній сфері завжди будуть брати верх над спільними інтересами країн ЄС, поки існує суверенітет на національну валюту.

Необхідність створення Європейського економічного та валютного союзу передбачає необхідність створення умов для його успішного функціонування. Аналіз результатів першого і другого етапів створення ЄЕВС, проведений у цьому розділі дисертації, показав, що одна з основних умов його успішного функціонування — досягнення критеріїв економічної конвергенції — не була виконана повною мірою.

Кризи Європейської валютної системи 1992 і 1993 років свідчать про неможливість проведення країнами незалежної грошово-кредитної політики й одночасного досягнення вільного переміщення капіталу і стабільних валютних курсів у ЄС. Національна валютна автономія є несумісною з метою забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили й одночасної підтримки фіксованих валютних курсів.

Створення ЄВС і введення єдиної валюти надає його країнам-учасницям істотні економічні вигоди у відношенні збільшення прозорості цін, підвищення конкуренції, зменшення трансзакційних витрат, зменшення інвестиційних ризиків, ліквідації невизначеностей і втрат, пов'язаних з коливаннями валютних курсів країн-учасниць валютного союзу. Однак, участь у валютному союзі позбавляє країн-учасниць можливості проводити незалежну грошово-кредитну і валютну політику для стабілізації рівня виробництва і зайнятості. Ця втрата є особливо відчутною, якщо економічні цикли в країнах-учасницях валютного союзу є асиметричними. Країни з ідіосинкразичними економічними циклами втрачають потенційно важливий стабілізуючий інструмент у випадку вступу до валютного союзу.

Запровадження ЄВС приводить до значного зниження трансакційних витрат компаній, перш за все, при здійсненні обмінних операцій з національними та іноземними валютами. Слід чекати певного вирівнювання ставок заробітної платні і структури витрат компаній в різних країнах ЄВС. В країнах ЄВС посилиться конкуренція, і регіони з фундаментально відмінними конкурентними умовами не зможуть довго зберігатися в умовах єдиного ринкового простору з єдиною євровалютою[4, c. 36-38].

3.2. Перспективи розвитку європейської валютної системи

Серед позитивних наслідків утворення ЕВС можна виокремити:

ліквідацію витрат на обмін валют, великі заощадження,
усунення курсового ризику в діяльності підприємств та банків,
покращення планування виробництва, розвиток виробництва в масштабах цілого європейського ринку,
прозорість цін, зростання конкуренції,
поглиблення спеціалізації економік окремих держав-членів,
злиття національних ринків капіталів у єдиний європейський ринок,
євро стане валютою, здатною конкурувати з доларом,
прискорення темпів економічного зростання у державах-членах.

Створення ЕВС дає його членам шанси швидкого розвитку, але несе із собою і загрози, пов'язані із:

втратою можливості державами-членами ЕВС користуватись політикою валютного курсу, відсотковими ставками, а також значною мірою, фіскальною політикою з метою протидії сповільненню економічного зростання,
труднощами у виробленні економічної та монетарної політики, що відповідала б потребам усіх держав-членів (через відмінності у рівнях економічного розвитку),
браком можливостей підтримки ресурсами з бюджету ЄС проблемних регіонів, що могло б компенсувати втрату традиційних інструментів.

Перспективи перетворення євро в одну з ключових валют фінансових і інвестиційних операцій у значній мірі залежать також від сприйняття євро в країнах, що є найбільш пов'язаними з ЄС: країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). Інтерес до євро з боку держав ЦСЄ буде залежати від того, наскільки важливими виявляться вигоди єдиної валюти для конкретної країни і чи перебільшать вони переваги долара.

у залежності від орієнтації на євро країни ЦСЄ можна умовно поділити на три основні групи. Угорщина, Словаччина, Словенія і Чехія складають першу, найбільш зацікавлену, групу країн. Ці країни — першочергові кандидати на вступ до ЄС, у яких життєвий рівень є відносно високим, зовнішня торгівля помітно орієнтована на ЄС і особливо на країни ЄЕВС, значним є обсяг торгівлі з ЄС на душу населення. Друга група включає Прибалтійські країни, Болгарію, Румунію і Польщу. Їхня орієнтація на зону євро є менш вираженою: прибалтійські країни в більшій мірі залучені до торгових відносин з Великобританією, Швецією і Данією і залежать від експорту в країни СНД. Країни СНД утворюють третю групу. У Росії і Білорусії розмір ВВП на душу населення є близьким до відповідного показника у країнах Балтії, Болгарії і Румунії, на Україні цей показник є у два рази нижчим, а в Молдавії — навіть у чотири. Європейські країни СНД, за традицією, ведуть інтенсивну торгівлю одна з одною. В усіх цих країнах, крім Молдавії, частка сировинних матеріалів в експорті є великою, внаслідок чого валютна структура пасивів компаній цих країн визначається доларом. Залежність СНД від євро є низькою, і за винятком деяких специфічних сфер, мотивація до негайного переведення зовнішньоекономічних розрахунків на євро практично відсутня[1, c. 41-43].

Незважаючи на те, що інтеграція України в ЄС, принаймні, у найближчі 10 років не уявляється можливою, інтеграційні процеси, що відбуваються в ЄС, безпосередньо вплинуть і на Україну. Цей вплив може бути двоїстим. З одного боку, валютна інтеграція країн ЄС спростить торгівлю і фінансові операції з зоною євро, а надлишок доларів може бути спрямований на підтримку України. З іншого боку, вступ у ЄС країн, що є торговими партнерами України, вплине на торгівлю України з цими країнами. Єдиний зовнішній тариф ЄС, що буде використовуватися в країнах, які вступили до ЄС, зробить українські товари, що імпортуються в ЄС, дорожчими, а отже, і менш конкурентоздатними. Вступ східноєвропейських країн до ЄС вимагатиме введення ними більш суворих міграційних правил. Крім того, перспектива вступу деяких східноєвропейських країн до ЄС вплине на зміну потоків інвестицій на користь країн, що забезпечать потенційний доступ на європейський ринок.

Таким чином, інтеграція України в ЄС є необхідною умовою збереження і розширення ринків збуту, подолання технологічної й економічної відсталості, підвищення інвестиційної привабливості економіки. Якнайшвидше одержання Україною статусу асоційованого члена ЄС надасть їй можливість одержання додаткового фінансування з боку ЄС. Однак, для цього Україна повинна продемонструвати своє прагнення до ЄС і здатність швидкого збільшення свого економічного потенціалу.

Введення євро в одинадцяти країнах Європейського валютного союзу свідчить про позитивні результати економічних та техніко-організаційних процедур та механізмів, розроблених та запроваджених інституціями ЄВСУ. Одночасно це визнання також і високого політичного, економічного та адміністративного рівня тих інститутів ЄВСУ, що зароджуються, зокрема, ЄЦБ та ЄСЦБ, реалізація актуальності та обґрунтованості економічної теорії, яка лежить в основі впровадження євро. В цілому задовільне функціонування системи євро в безготівковій сфері та національних валютних одиниць в готівковій є результатом високого рівня проекту впровадження євро. Це є також доказом того, що ЄВС створила необхідні і достатні передумови для становлення ЄВСУ.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що введення євро не є нейтральною подією в економічному та фінансово-валютному відношенні, що являє собою тільки номінальну заміну валют. Виникнення ЄВСУ призводить до появи євро як світової валюти, до об’єднання національних валютно-фінансових ринків на єдиній основі. Валютно-фінансова інтеграція приведе до координації макро- і мікрополітики в різних країнах, створення зони валютної та економічної стабільності[11, c. 40-43].

Висновки

Валютний союз є досить важливим елементом інтеграційних процесів. Необхідність валютної стабілізації зумовлюється поглибленням взаємозв’язків між національними економіками. В останні роки у світовому господарстві поширюються процеси економічної інтеграції. Найбільшого розвитку ці процеси досягли в Західній Європі в межах Європейського валютного союзу. Дослідивши процес формування ЄВС можна зробити наступні висновки. По-перше, причини розвитку інтеграційних процесів в Європі невід’ємні від змін в світовому господарстві: в кінці 70-х років змінилось співвідношення сил в світі на користь країна Західної Європи і Японії, зростання їх економічної потужності призвело до їх виступів проти валютної гегемонії США. Країни Західної Європи були незадоволені переважним домінуванням американського долара в світовому господарстві. Також їх не влаштовувала система плаваючих курсів, що негативно позначалась на їх зовнішній торгівлі. Так, після розпаду Бреттон-Вудської валютної системи, країни світу постали перед вибором одного з 3-х режимів валютних курсів: фіксованих, плаваючих або введення спільної грошової одиниці. Європа пішла шляхом фіксування валютних курсів. По-друге, фіксування свого валютного курсу може призвести як до виграшу так і до програшу. Це залежить від ступеня інтеграції: чим тісніші зв’язки між країнами, тим більше підходить для них система фіксованих валютних курсів. Саме це і є вихідною ідеєю теорії оптимальних валютних зон, проблематикою якої займалися такі вчені як Манделл, МакКіннон, Кенен, Ваубель та інші. По-третє, згідно з Маастрихтським договором, валютний союз мав бути реалізованим у три етапи. На першому етапі (1 липня 1990 р. — 31 грудня 1993р.) робилися перші кроки у напрямку великої координації економічної політики країн-членів. Кожен із них контролював економіку інших, що гарантувати більш однорідний розвиток.

Перший етап охоплював повну лібералізацію руху капіталів та більш вузьку кооперацію країн Європейського співтовариства у сферах економічної, фінансової та грошової політики. Під час другого етапу, з 1 січня 1994 p. по 31 грудня 1998р., було створено Європейський валютний інститут — попередник Європейського центрального банку. Ціллю другого етапу було досягнути більш стійкого і однорідного розвитку в межах ЄС. Країни члени повинні були працювати в напрямку досягнення критеріїв конвергенції. З початком третього етапу (1 січня 1999 р.) створюється ЄВС, валютні курси членів ЄВС фіксуються один до одного та встановлюються курси перерахунку національних валют у єдину європейську. По-четверте, важливою складовою ЄВС є Європейська валютна система – це визначені правила розрахунків між групою країн-членів ЄС. На сучасному етапі в рамках Європейської валютної системи слід розрізняти два типи валютного регулювання: — щодо валют країн—нечленів ЄС; — щодо валют країн ЄС, які не стали членами ЄВС.

Згідно з Маастрихтським договором, щодо валюти країн-нечленів ЄС було прийнято рішення стосовно валютного курсу на користь режиму вільного плавання, тобто формування валютного курсу євро відповідно до співвідношення попиту і пропозиції на світових валютних ринках. Пізніше було доповнено це положеня тим, що проведення валютних інтервенцій на підтримку курсу євро на світових ринках можливе лише "за надзвичайних обставин", за наявності загрози "значних курсових коливань".

Для інших країн ЄС, які не входять до валютного союзу, діє модифікований варіант механізму валютних курсів Європейської валютної системи, так званий МВК II. У межах МВК II ці країни здійснюють прив'язку курсів своїх валют до євро з урахуванням діапазону коливань ±15 %. Якщо валюти цих країн виходять за межі діапазону, їхні центральні банки та ЄЦБ зобов'язані вжити захисних заходів, але за умови, що при цьому не порушується мета цінової стабільності. Із започаткуванням ЄВС євро став важливою складовою міжнародної валютної системи. По-п’яте, засади монетарної політики країн ЄС розробляються Європейською системою центральних банків (ЄСЦБ), а головні повноваження отримав Європейський центральний банк (ЄЦБ). Основні завдання ЄСЦБ:

— розробка та реалізація грошової політики; — проведення валютних операцій;

— зберігання та управління офіційними валютними резервами членів ЄВС;

— сприяння безперешкодному функціонуванню платіжної системи;

— підтримання дій компетентних органів банківського нагляду з розробки директив та здійснення наглядових функцій за діяльністю кредитних інституцій та із забезпечення цінової стабільності.

ЄЦБ підпорядковується меті дотримання грошової стабільності в Європі. По-шостє, міжнародна роль євро визначається виконанням таких функцій:

— валюти розрахунків (міжнародний платіжний засіб);

— валюти міжнародних депозитів та інвестицій (міжнародний засіб нагромадження вартості); — резервної валюти центральних банків;

— валюти прив'язки, або "якоря" (використовується іншими країнами для прив'язки своїх валют, міжнародна роль яких є незначною). По-сьоме, розширений Євросоюз може стати найбільш значним ринком збуту українських товарів та джерелом українського імпорту і стати для України головним торговельним партнером.

Список використаної літератури

Бегг Д. Вопросы формирования валютной политики ЕВС // Вопросы экономики. — 1999. — № 1. — С. 33-50
Валовая Т. Европейская валютная система: учбовий посібник/ Т. Д. Валовая,. — М.: Финансы и ста-тистика, 1996. — 135 с.
Вірван Л. Нова валюта старої Європи: перспективи розвитку // Банківська справа. — 2000. — № 3. — С. 36-38
Вірван Л. Нова валюта старої Європи: перспективи розвитку //Банківська справа. — 2000. — № 3. — C. 36-38
Вовчак В. Перспективи світової економіки у контексті запровадження євро //Вісник Національного банку України. — 1999. — № 1. — C. 17-19
Денисенко М. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко, Володимир Кабанов, Любов Худолій,; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. — 338 с.
Долгов С. Единая валюта стран Европейского союза-евро:проблемы и перспективы //Деньги и кредит. — 1998. — № 7. — C. 29-44
Домрачев В. Міжнародні банківські розрахунки: Навчальний посібник/ Володимир Домрачев,; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. — 88 с.
Журавка Ф. Євро- нова валюта Європейського економічного і валютного союзу //Банківська справа. — 1999. — № 4. — C. 38-40
Константинов Ю. Две интеграции — два валютнофинансовых механизма: громадсько-політична література/ Ю. А. Константинов,. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 301 с.
Кузнєцов О. В. Аналіз порівняльних переваг євро відносно до долара та координація міжнародної валютної політики // Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. — 1999. — Вип. 13: Міжнародні відносини. — С. 40-43
Лисенко О. У долара незабаром з"явиться конкурент //Галицькі контракти. — 1998. — № 50. — C. 22-23
Міжнародні організації: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Мін-во освіти і науки України; Ред. Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, Зіяд Кутайні,. — 2-ге вид., переробл. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 439 с.
Мітрі Ж. Ю. Становлення Європейського валютного союзу та його вплив на міжнародні ринки капіталів. — К., 2000. — 19с.
Мітрі Жорж Юсеф. Європейська валютна спільнота: здобутки та втрати // Вісник Київського університету. – Міжнародні відносини. Вип. 7. Ч. ІІІ. К.: Київський університет, 1997 – С. 94-98.
Мітрі Юсеф. Валютний союз — основні напрямки перспективного розвитку // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць – Вип. 3. Ч. І. – К.: Київський університет, 1997 – С. 50-56.
Рокоча В. Західна Європа на шляху до валютного союзу //Банківська справа. — 1997. — № 6. — C. 31-36
Селінков С. Валютна інтеграція західноєвропейських країн та ії наслідки для України // Банківська справа. — 1999. — № 5. — С. 25-28
Уайт У. Европейский валютный союз и евро:влияние на европейскую банковскую систему //Проблемы теории и практики управления. — 1998. — № 5. — C. 67-70
Фомін С. Платіжний союз чи історичний програш //Віче. — 2000. — № 5. — C. 101-115
Шнирков О. І., Кузнецов О. В., Кульпінський С. В. Міжнародні валютні угруповання. — К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000. — Ч. 1 : Європейський валютний союз. Конспект лекцій. – 152 с.