Загальна психологія

Категорія (предмет): Психологія

Arial

-A A A+

1. Загальна характеристика почуттів.

2. Вплив почуттів на запам’ятовування.

Список використаної літератури.

1. Загальна характеристика почуттів

О.Г. Маклаков, розглядаючи почуття як один із видів емоційних станів, диференціює їх так:

Емоції, як правило, мають характер орієнтовної реакції, тобто несуть первинну інформацію про брак або надлишок чогось, тому вони часто бувають невизначеними й недостатньо усвідомлюваними (наприклад, неясне відчуття чогось). Почуття, навпаки, здебільшого предметні й конкретні. Таке явище, як «незрозуміле почуття» говорить про невизначеність почуттів, і автор розглядає його як процес переходу від емоційних відчуттів до почуттів.

Емоції більшою мірою пов´язані з біологічними процесами, а почуття — із соціальною сферою.

Емоції більшою мірою пов´язані зі сферою несвідомого, а почуття максимально представлені в нашій свідомості.

Емоції найчастіше не мають певного зовнішнього вияву, а почуття мають.

Емоції короткотривалі, а почуття тривалі, відображають стійке ставлення до яких-небудь конкретних об´єктів.

Часто почуття розуміють як специфічне узагальнення емоцій, пережитих людиною. Це дійсно може траплятися, але тільки як поодинокий випадок [5, c. 348].

Почуття виражаються через певні емоції залежно від того, у якій ситуації виявляється об´єкт, до якого певна людина переживає почуття. Наприклад, мати, люблячи свою дитину, переживатиме під час її екзаменаційної сесії різні емоції, залежно від того, який буде результат іспитів. Коли дитина піде на іспит, мати відчуватиме тривогу, коли ж та повідомить про успішно зданий іспит, — радість, а при її провалі — розчарування, досаду, злість. Цей і аналогічні приклади показують, що емоції й почуття — це не те саме [5, c. 348].

Отже, прямої відповідності між почуттями й емоціями немає: та сама емоція може виражати різні почуття, і те саме почуття може виражатися в різних емоціях [5, c. 349].

Почуття як стійке емоційне ставлення до значущого об´єкта (емоційна установка). На думку низки вчених, наукове використання терміна «почуття» слід обмежувати лише випадками вираження людиною свого позитивного або негативного, тобто оцінного ставлення до яких-небудь об´єктів. О.В. Петровський пише, що «почуття — це пережите в різній формі внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить» [7, c. 95].

Суб´єктивне ставлення має три аспекти, що становлять його зміст, або структуру: оцінний, експресивний (емоційний) і спонукальний.

Оцінний аспект ставлення пов´язаний із порівнянням себе й інших з певними зразками, еталонами поведінки, з визначенням рівня досягнень. Залежно від оцінки (гарний-поганий, приємний-неприємний, гарний-негарний, чесний-нечесний тощо) у людини виникає певне ставлення до предмета взаємодії (шанобливе чи презирливе — до людини, відповідальне або безвідповідальне — до своєї справи, навчання тощо) [7, c. 95].

Експресивний аспект ставлення пов´язаний з переживанням людиною свого ставлення до об´єкта ставлення, з приводу оцінки емоціями. Наприклад, оцінка людиною своєї неспроможності зумовлює не тільки негативне ставлення до себе, а й важке переживання цього ставлення [7, c. 95].

Спонукальний аспект ставлення виражається, наприклад, у потягах й інтересах, виявляється в прагненні опанувати об´єктом, який подобається, увійти в контакт із людиною, яку обожнюють, займатися діяльністю, яка подобається [7, c. 96].

Зазначені три аспекти ставлення не відірвані один від одного, хоча в різних видах взаємин можуть бути виражені різною мірою. Виникає питання: чи є всі види суб´єктивного ставлення почуттями (тобто емоційними відносинами) або ж почуття становлять особливий їх клас? Відповідь, здавалося б, очевидна: за визначенням, суб´єктивні відносини упереджені, містять емоційний компонент, отже, всі вони є почуттями. Однак начальник може добре ставитися до підлеглого як до фахівця, цінуючи його, з огляду на його значення для ефективності керованого ним виробництва, але при цьому він може не відчувати до нього жодних емоційних переживань, будучи цілком байдужим. Отже, можливі суб´єктивні відносини, в яких емоційний компонент відсутній. Звідси почуттями можна вважати лише таке ставлення до когось або чогось, де виявляється небайдужість людини [7, c. 96].

На відміну від емоцій, пов´язаних із конкретними ситуаціями, що виявляються «тут і зараз», почуття виділяють у реальній та уявній дійсності об´єкти, які мають для людини стабільну мотиваційну значущість. Це означає, що на відміну від емоцій, які відображають короткочасні переживання, почуття довготривалі й можуть залишатися на все життя [6, c. 236].

Важливо й те, що почуття як стійкі утворення можуть бути як у відкритому, так і у потенційному, прихованому вигляді). Тривалість же й прихованість — це стан характеристики психологічних установок. Звідси тривале й приховане позитивне або негативне ставлення до когось або чогось є емоційною установкою, програмою емоційного реагування на певний об´єкт при його сприйнятті й поданні в певних життєвих ситуаціях[6, c. 236].

Почуття відображаються в емоціях не безперервно і в цей момент можуть не виявлятися у певному конкретному переживанні. Тому зіставлення між емоцією й почуттям таке саме, як зіставлення між мотивами («тут і зараз») і мотиваційними установками, що тривалий час зберігаються й багаторазово актуалізуються під час виникнення адекватних для них ситуацій[6, c. 236].

Отже, на відміну від емоцій, які мають короткочасний характер реагування на ситуацію, почуття виражає довготривале ставлення людини до того чи іншого об´єкта[6, c. 236].

Те саме почуття може виражатися через різні емоції залежно від ситуації, у яку потрапляє об´єкт, стосовно якого переживаються почуття. Крім того, та сама емоція може «служити» різним почуттям. Наприклад, можна радіти успіху коханої людини й неуспіху людини, яку ненавидиш. До почуттів прийнято зараховувати пристрасть, але це не вид почуття, а ступінь його виразності. Можна палко любити, але можна палко й ненавидіти[6, c. 236].

Усе це свідчить про те, що не завжди емоційним взаєминам притаманна стійкість. Особливо вирізняються нестійкістю стосунки дітей. Упродовж однієї години спільної гри діти можуть кілька разів посваритися й помиритися. У дорослих деякі емоційні ставлення можуть бути досить стійкими, набуваючи форми ригідності установок, консервативності поглядів або виражаючи принципову позицію особистості [6, c. 237].

Виходячи з того, яка сфера соціальних явищ стає об´єктом вищих почуттів, їх поділяють (наприклад, П. Рудик) на три групи: моральні, інтелектуальні й естетичні [6, c. 237].

Моральними називають почуття, які переживає людина у зв´язку з усвідомленням відповідності чи невідповідності своєї поведінки вимогам суспільної моралі. Вони відображають різний ступінь прихильності до певних людей, потреб у спілкуванні з ними, ставленні до них [6, c. 237].

До позитивних моральних почуттів зараховують почуття доброзичливості, жалощів, ніжності, симпатії, дружби, товариськості, колективізму, патріотизму, обов´язку тощо. До негативних моральних почуттів зараховують почуття індивідуалізму, егоїзму, ворожнечі, заздрості, злості, ненависті, недоброзичливості тощо[6, c. 237].

Інтелектуальними називають почуття, пов´язані з пізнавальною діяльністю людини: допитливість, цікавість, подив, радість розв´язання завдання, почуття зрозумілості або здивування, почуття впевненості, сумнів.

Із цього переліку зрозуміло, що йдеться радше про пізнавальні чи інтелектуальні емоції, ніж про почуття [6, c. 237].

Естетичними називають почуття, пов´язані з переживанням задоволенням або невдоволенням, зумовлені красою або потворністю сприйманих об´єктів, чи то явища природи, чи твори мистецтва, чи люди, а також їхніми вчинками й діями [5, c. 181].

Це розуміння краси, гармонії, піднесеного, трагічного й комічного. Такі почуття реалізуються через емоції, які за інтенсивністю простягаються від легкого хвилювання до глибокої схвильованості, від емоції задоволення до естетичного захвату [5, c. 181].

К.К. Платонов виокремлює ще й праксичні почуття, до яких зараховує інтерес, нудьгу, радість, муки творчості, задоволення досягненням мети; почуття приємної втоми, захопленості справою, азарту[5, c. 181].

Почуття розвиваються поступово. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від емоцій, перебуває у психіці відносно тривалий час і навіть усе життя (патріотизм, дружба, кохання, гордість, гідність, ревнощі тощо). Почуття — це таке внутрішнє психічне, яке постійно присутнє в психіці людини, прямо й опосередковано впливає на її поведінку і діяльність. Власне переживання є основою будь-якої емоції та почуття[5, c. 181].

Виходячи з цього, ми пропонуємо страто-диференційну психоенергетичну концепцію сфери переживань людини, до якої входять: 1) емоційний тон відчуттів; 2) емоційні стани; 3) емоційні властивості особистості; 4) різні емоційні явища та почуття. Отже, йдеться про сферу переживань людини як більш об´ємне поняття, ніж емоції та почуття[5, c. 181].

М. Спенсер пропонував поділяти почуття за ознакою їхнього виникнення і відтворення на чотири класи. До першого він зараховував презентативні почуття (відчуття), що виникають безпосередньо під час дії зовнішніх подразників. До другого класу — презентативно-репрезентативні, або прості емоції, наприклад, страх. До третього класу — репрезентативні емоції, зумовлені поезією як подразником, що не має конкретного предметного втілення. Нарешті, до четвертого класу Спенсер зарахував вищі, відсторонені, емоції, які творяться без допомоги зовнішнього подразника абстрактним шляхом (наприклад, почуття справедливості) [5, c. 181].

Б.І. Додонов зазначає, що створити універсальну класифікацію емоцій взагалі неможливо, тому класифікація, придатна для розв´язання одних завдань, виявляється недієвою при розв´язанні іншого кола завдань. Він запропонував свою класифікацію емоцій[2, c. 152]:

Альтруїстичні емоції. Ці переживання виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві за інших людей, у бажанні давати людям радість і щастя. Альтруїстичні емоції виявляються в переживанні почуття занепокоєння за долю кого-небудь і в піклуванні, у співпереживанні радості та успіхів іншого, у почуттях ніжності, розчулення, відданості, участі, жалощів [2, c. 152].

Комунікативні емоції. Виникають на основі потреби в спілкуванні. На думку Додонова, не кожна емоція, яка виникає під час спілкування, є комунікативною. Під час спілкування виникають різні емоції, але комунікативними є лише ті з них, які виникають як реакція на задоволення або незадоволення прагнення до емоційної близькості (мати співчутливого друга, співрозмовника тощо), бажання спілкуватися, ділитися думками й переживаннями, розуміти один одного. До емоцій, які виявляються при цьому, автор зараховує почуття симпатії, почуття поваги до когось, почуття вдячності, почуття обожнювання кого-небудь, бажання заслужити схвалення від близьких і шановних людей[2, c. 152].

Глоричні емоції (від лат. gloria — слава). Ці емоції пов´язані з потребою в самоствердженні, славі, у прагненні завоювати визнання, пошану. Вони виникають при реальному або уявлюваному «пожинанні лаврів», коли людина стає предметом загальної уваги і захоплення. У протилежному разі в неї виникають негативні емоції. Виявляються ці емоції в почутті враженого самолюбства й бажанні взяти реванш, у почутті гордості, переваги[2, c. 152].

Праксичні емоції (або праксичні почуття, за П.М. Якобсоном). Це емоції, які виникають у зв´язку з діяльністю, її успішністю чи неуспішністю, бажанням домогтися успіху в роботі, наявністю труднощів. Додонов пов´язує їхню появу з рефлексом мети (за І.П. Павловим). Виражаються ці емоції у почуттях захопленості роботою, задоволенні результатами своєї праці, приємній втомі, переконанні, що день пройшов недаремно[2, c. 153].

Пугнічні емоції (від лат. pugna — боротьба). Вони пов´язані з потребою в подоланні небезпеки, на основі якої виникає інтерес до боротьби. Це прагнення гострих відчуттів, захоплення небезпекою, ризиком, почуття спортивного азарту, «спортивна злість», гранична мобілізація власних можливостей[2, c. 153].

Романтичні емоції. Це емоції, що пов´язані з прагненням до всього незвичайного, таємничого, незвіданого. Виявляються в очікуванні «світлого чуда», у привабливому почутті далини, особливої значущості того, що відбувається, або в зловісно-таємничому почутті[2, c. 153].

Гностичні емоції (від грецьк. gnosis — знання). Це те, що звичайно називають інтелектуальними почуттями. Вони пов´язані не просто з потребою в одержанні будь-якої нової інформації, а з потребою в когнітивній гармонії, як пише Додонов. Суть цієї гармонії в тому, щоб у новому, невідомому відшукати знайоме, звичне, зрозуміле, проникнути в сутність явища, зводячи, таким чином, всю наявну інформацію до «спільного знаменника». Типова ситуація, яка збуджує ці емоції, — це проблемна ситуація. Виявляються ці емоції у здивуванні, почутті зрозумілості чи невиразності, у прагненні перебороти протиріччя у власних міркуваннях, звести все в систему, в почутті здогадування, близькості рішення, у радості відкриття істини[2, c. 153].

Естетичні емоції. Щодо цих емоцій існують два основні погляди. Перший: естетичні емоції в чистому вигляді не існують. Є переживання, у яких переплітаються різні емоції. Другий: естетична емоція є не що інше як почуття краси. За Додоновим, не кожне сприйняття твору мистецтва зумовлює естетичні емоції. Виявляються вони в насолоді красою, в почутті витонченого, граціозного, піднесеного або величного, хвилюючого драматизму («солодкий біль»). Різновидом естетичних почуттів є ліричні почуття світлого смутку і замисленості, зворушеності, гіркувато-приємним почуттям самотності, насолодою спогадів про минуле [2, c. 153].

Гедоністичні емоції. Це емоції, які пов´язані із задоволенням потреби в тілесному і духовному комфорті. Виражаються вони в насолоді приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця тощо, у почутті безтурботності, «солодкої ліні», у легкій ейфорії, у хтивості [2, c. 154].

Акизитивні емоції (від франц. acquisition — придбання). Ці емоції спричиняє інтерес до заощадження, колекціонування, придбання речей. Виявляються в радості з нагоди придбання нової речі, від збільшення своєї колекції, у приємному почутті при огляді власних накопичень тощо.

Є.П. Ільїну ця класифікація видається дещо надуманою. Зміст класифікації емоцій повинен бути не в тому, щоб співвіднести їх із конкретними видами потреб (для цього потрібно ще мати обґрунтовану й несуперечливу класифікацію самих потреб, чого дотепер немає), а в тому, щоб виявити групи емоцій, які розрізняються за якістю переживань та їхньої ролі для людини й тварин [2, c. 154].

2. Вплив почуттів на запам’ятовування

Важливою умовою продуктивності пам’яті є емоційне переживання інформації, що укладено в словесних сигналах. Вплив емоцій, почуттів на пам’ять відбувається через дію мотиваційних механізмів [3, c. 106].

Людина не лише пізнає світ в процесах сприймання, уяви та мислення, але разом з тим і відноситься так чи інакше до певних фактів життя. Різноманітні реакції психіки на об'єкт або ситуацію пов'язуються з виникненням емоцій. Це означає, що вони (об'єкт, ситуація) сприймаються не лише такими, якими є насправді, а й у своєму емоційному значенні[3, c. 106].

Емоції і почуття, впливають на увагу та запам’ятовування, фантазію та уяву, різноманітні характеристики мовлення, у процесі пізнання виконувати функцію регуляції процесу формування людського досвіду в різних сферах, зокрема, естетичній, інтелектуальній, практичній на рівні підсвідомості та усвідомленого творчого буття людини[3, c. 106].

Суттєве значення для виховання почуттів мають методи передачі знань в зв’язку з тим, що динаміка почуттів динамічно порівняно з накопиченням і засвоєнням знань. Враховуючи цей розрив, слід передавати знання образно, емоційно, переконливо, щоб інформація викликала глибокі переживання і відгуки, активізуючи саме ті почуття, які необхідно виховати[3, c. 106].

Загальними характеристиками продуктивності процесів пам´яті є обсяг матеріалу, який може запам´ятати людина за певний проміжок часу, швидкість і точність запам´ятовування матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам´яті і готовність до його відтворення. Ці параметри значно розходяться в різних людей, оскільки певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи. Встановлено, що продуктивність процесів пам´яті в осіб зі слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників із сильним. Однак вони краще запам´ятовують логічну структуру матеріалу. Висока рухливість нервових процесів зумовлює високу швидкість запам´ятовування, а сильне гальмування підвищує точність і міцність запам´ятовування. У представників рухливої нервової системи краще розвинена мимовільна пам´ять, а в осіб із інертною нервовою системою — довільна. Але на продуктивність пам´яті впливає не тільки тип вищої нервової системи. Остаточно властивості пам´яті формуються в процесі мнемічної діяльності людини, у результаті тренувань[3, c. 106].

Крім індивідуальних відмінностей, пам´ять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам´яті: рухової, емоційної, образної та словесно-логічної. Переважання певного типу пам´яті в людини залежить від особливостей діяльностей, з якими пов´язаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами пам´яті є образний, словесно-логічний і проміжний[3, c. 106].

Тип пам´яті впливає на успішність людини в оволодінні тією чи іншою професією. І навпаки, коли людина оперує у своїй діяльності тим чи іншим типом матеріалу, це зумовлює розвиток відповідного типу пам´яті, у людини формується професійна пам´ять. Образний тип пам´яті властивий, наприклад, працівникам матеріального виробництва, художникам, музикантам, акторам. Економістам та аналітикам притаманний словесно-логічний тип пам´яті [6, c. 387].

Є люди, які мають феноменальну пам´ять, ознаки якої — незвичайно великий обсяг інформації, тривалість зберігання слідів і надзвичайно сильна образність. Такі люди можуть утримати в пам´яті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей. Часто вони користуються спеціальними прийомами для запам´ятовування. Однак наявність феноменальної пам´яті не завжди свідчить про високий рівень загального інтелекту, хоча багато хто з видатних людей мав надзвичайно хорошу пам´ять[6, c. 387].

Індивідуальні особливості пам´яті:

· швидкість запам´ятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запам´ятовування нового матеріалу;

· точність запам´ятовування визначають відповідністю відтвореного тому, що запам´ятовували, та кількістю допущених помилок;

· міцність запам´ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування);

· готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості[6, c. 387].

Індивідуальні відмінності пам´яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв´язків пов´язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам´ятовування[6, c. 388].

Індивідуальні відмінності пам´яті виявляються також у тому, який матеріал краще запам´ятовується, — образний, словесний чи однаковою мірою продуктивно той та інший[6, c. 388].

У цьому контексті у психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний або проміжний типи пам´яті. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головним чином — умовами життя та вимогами професійної діяльності[6, c. 388].

Пам´ять також здатна відновлювати певний емоційний стан у разі повторної дії ситуації. Слідами в емоційній пам´яті є не емоції і почуття, а ті чинники, які їх зумовили. Особливості цієї пам´яті – у швидкості, винятковій стійкості, тривалості зберігання слідів та в мимовільності відтворення. Якщо в житті людини виникає ситуація, схожа на емоційно забарвлені події минулого, у неї з´являються подібні емоційні стани. При цьому людина не ставиться до згаданого почуття як до спогадів пережитого раніше, а пов´язує його саме з цією ситуацією[6, c. 388].

Процес запам´ятовування — активний процес, під час якого з початковим матеріалом відбуваються певні дії. Процес запам´ятовування починається в короткотривалій пам´яті (КТП) і завершується в довготривалій пам´яті (ДТП). Розглянемо цю послідовність дій [7, c. 119].

У короткотривалу пам´ять із сенсорної пам´яті потрапляє тільки той матеріал, який пізнано шляхом зіставлення актуального сенсорного образу з еталонами, що зберігаються в довготривалій пам´яті. Після того як зоровий або акустичний образ потрапив у короткотривалу пам´ять, його перекладають на звукову мову і він існує в цій пам´яті далі, здебільшого саме в такій формі. У процесі цього перетворення матеріал зазнає класифікації на основі смислових ознак і надходить у відповідну частину довготривалої пам´яті. Насправді цей процес ще складніший і являє собою встановлення смислових зв´язків між отриманим матеріалом і семантично спорідненими узагальненнями, що зберігаються в довготривалій пам´яті. При цьому відбувається трансформація не тільки наявного матеріалу, а й структур довготривалої пам´яті. Як тільки ці зв´язки встановлено й закріплено, матеріал залишається в довготривалій пам´яті «для вічного зберігання» [7, c. 119].

Успішність встановлення смислових зв´язків залежить від низки супутніх чинників:

· від обсягу матеріалу, що міститься в короткотривалій пам´яті: він не повинен значно перевищувати 7±2 одиниці збереження;

· часу перебування матеріалу в короткотривалій пам´яті; цей час можна необмежено збільшувати, повторюючи матеріал;

· від наявності чинників, що заважають, — побічного матеріалу, що виникає у свідомості в межах 30 секунд до або після одержання матеріалу, призначеного для запам´ятовування;

· від дії мотиваційного чинника в різноманітних його формах: емоцій, інтересу, виразності мотиву запам´ятовування;

· від розмаїтості форм представлення матеріалу в короткотривалій пам´яті, тобто від наявності різноманітних кодів: візуального, акустичного і понятійного;

· від ступеня «знайомості» матеріалу, його осмисленості, тобто наявності аналогічних за змістом знань, що зберігаються в довготривалій пам´яті;

· від кількості смислових зв´язків, які встановлюються у процесі запам´ятовування, чому сприяє його повторне відтворення в різних контекстах, тобто його осмислення [7, c. 119].

Назвемо лише деякі чинники, що впливають на цей процес:

· значення кількості повторень (майже не впливають на результат безпосереднього відтворення) зростає в міру збільшення відтермінування відтворення;

· знайомість стимулу, його подібність до вже наявних концептів (так зване відчуття знайомості);

· кількість ментальних повторень, які залежать від часу збереження інформації в оперативній пам´яті. Як уже було зазначено, ці повторення відбуваються автоматично, без контролю свідомості;

· ступінь організованості матеріалу й глибина переробки відповідно до поточних і довготермінових завдань;

· інтенції на запам´ятовування і володіння стратегіями запам´ятовування[7, c. 120].

Запам´ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним [1, c. 74].

Мимовільне запам´ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам´ятати. На мимовільне запам´ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Усе, що емоційно сильно впливає на нас, ми запам´ятовуємо незалежно від свого наміру запам´ятати[1, c. 74].

Мимовільному запам´ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам´ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості впродовж тривалішого часу, ніж нецікаве[1, c. 74].

Довільне запам´ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовують спеціальні засоби та прийоми запам´ятовування[1, c. 74].

Залежно від ступеня розуміння запам´ятовуваного матеріалу довільне запам´ятовування буває механічним і осмисленим (логічним) [1, c. 74].

Механічним є запам´ятовування без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань[1, c. 74].

Осмислене (логічне) запам´ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі роботи з ним, оскільки тільки працюючи з матеріалом, ми запам´ятовуємо його[1, c. 74].

Залежно від засобів, які використовують у процесі запам´ятовування, останнє можна поділити на безпосереднє й опосередковане[1, c. 74].

Матеріал, який потрібно запам´ятати, може бути візуальним, слуховим, образним, вербальним, символічним тощо. Залежно від матеріалу, який запам´ятовують, розрізняють види пам´яті (візуальну, слухову тощо) [1, c. 75].

Описуючи запам´ятовування, використовують такі характеристики матеріалу, як його змістовність і безглуздість. Зрозуміло, що процес і продуктивність запам´ятовування залежать від змістовності/безглуздості матеріалу. Іноді ці характеристики використовують для опису процесу і говорять про осмислене/механічне запам´ятовування.

Умовами успішного запам’ятовування є:

· багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

· розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

· розуміння тощо[1, c. 76].

Список використаної літератури

1. Абрамов В. Медична психологія: Навч. посібник для самопідготовки студентів / Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти; Донецький держ. медичний ун-т ім. М.Горького / Володимир Андрійович Абрамов (ред.). — Донецьк : Каштан, 2003. — 118с.

2. Бойправ М. Загальна психологія: практикум: [навч.-метод. посіб.] / Ніжинський держ. ун- т ім. Миколи Гоголя. Кафедра психології / Оксана Петрівна Щотка (ред.). — Ніжин : НДУ, 2007. — 288с.

3. Вітенко І. Основи психології: Підручник для студ. вищих медичних навч. закладів освіти III-V рівнів акредитац./ Іван Вітенко, Тарас Вітенко,. — Вінниця: Нова книга, 2001. — 251 с.

4. Гуцало Е. Психологія: Інструктивно-методичні матеріали для самостійної підготовки студентів до комплексного державного екзамену/ Емілія Гуцало,; М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. Кафедра психології. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 126 с.

5. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. — 3-є вид., стереотип.. — К.: Либідь, 1997. – 630 с.

6. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2001. — 558 с.

7. Цимбалюк І. Психологія: Навчальний посібник/ Іван Цимбалюк,; М-во освіти і науки України . — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 214 с.