Загальнодержавні фонди і резерви страхування ризиків: джерела формування та напрямки використання

Вступ.

1. Страхові резерви та джерела їх формування.

2. Класифікація фінансових ризиків страхових компаній в умовах трансформації економіки України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розробка економічно обґрунтованої класифікації ризиків для страхових компаній має важливе значення, оскільки є необхідною передумовою вибору оптимального методу аналізу, оцінки та управління для кожного ризику чи групи ризиків, дає змогу оцінити ефективність організації управління ризиком зокрема, та бізнесом загалом.

Класифікуючи, фінансові ризики Л.Н. Тепман, розкладає їх на два види: ризики, пов'язані з купівельною спроможністю грошей (інфляційні, дефляційні, валютні, ризики ліквідності) та ризики, пов'язані із вкладеннями капіталу — інвестиційні ризики (ризик упущеної вигоди, процентні, кредитні) [6, с 34].

У роботі Л.О. Коваленко та Л.М. Ремньової [4, с 355-360] наведено та охарактеризовано найбільш поширені види фінансових ризиків, які включають ризик зменшення фінансової стійкості, ризик неплатоспроможності, інфляційний, процентний, інвестиційний, депозитний, кредитний, валютний, ризик упущеної вигоди. Всі ці класифікації фінансових ризиків не стосуються певних ознак, до того ж вони не враховують специфіку діяльності страхових компаній і, відповідно, притаманні їй ризики.

Класифікація І.А. Бланка [1, с 21-30] виконана за такими ознаками: за видами, за об'єктом, за сукупністю досліджуваних інструментів, за комплексністю дослідження, за джерелами виникнення, за фінансовими наслідками, за характером прояву в часі, за рівнем фінансових втрат, за можливістю передбачення, за можливістю страхування, за рівнем ймовірності реалізації, тісно переплітається з класифікаціями, наведеними у [2-4, 6], однак автор пропонує дещо ширшу систематизацію саме фінансових ризиків підприємства за різними ознаками, водночас не акцентуючи на галузевому аспекті.

1. Страхові резерви та джерела їх формування

Найважливішою особливістю фінансово-господарської діяльності страховиків є формування страхових резервів, які повинні забезпечити фінансову стабільність страховика і виконання ним зобов’язань перед клієнтами. Розмір сформованих страхових резервів відображає величину зобов’язань страховика перед страхувальниками за діючими на звітну дату договорами страхування. Кошти страхових резервів використовуються для виплат страхових сум і страхових відшкодувань тоді, коли для забезпечення страхових виплат страховику не вистачає поточних надходжень страхових премій.

Відповідно до вимог чинного законодавства, українські страхові компанії формують два види страхових резервів (рис.6.1):

• резерви за ризиковими видами страхування (технічні резерви);

• резерви із страхування життя.

Таке розмежування пов’язане з загальною практикою поділу страхового бізнесу на страхування життя і загальне (ризикове) страхування.

Технічні резерви — це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно — сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Страхові резерви створюються в тій валюті, якою страховики відповідають за своїми страховими зобов’язаннями, і призначені саме для забезпечення виплат страхових сум і страхових відшкодувань за укладеними договорами страхування. Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Резерви із страхування життя, медичного страхування і обов’язкових видів страхування формуються окремо від резервів для інших видів страхування. Забороняється здійснювати виплати за ризиковими видами страхування за рахунок резервів із страхування життя і медичного страхування, і витрачати страхові резерви для інших цілей, окрім страхових виплат.

Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами.

З метою забезпечення отримання інформації, необхідної для формування страхових резервів, страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за відповідною формою, що дозволить отримати цю інформацію. Коли визначаються фінансові результати від проведення страхової діяльності за станом на звітну дату, страховик обов’язково розраховує розміри страхових резервів. Звіт про страхові резерви надається до органів контролю у складі річного бухгалтерського звіту страховика.

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхових премій з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування.

Через неоднаковий розподіл ризику та різну структуру тарифної ставки як джерела формування страхових резервів страхові резерви у ризикових видах страхування і страхуванні життя мають відмінності у складі та методах визначення. При страхуванні життя згідно з особливостями його проведення формуються резерви зі страхування життя. За видами страхування, відмінними від страхування життя, формуються технічні резерви.

Формування резервів зі страхування життя здійснюється відрахуванням частини страхової премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Технічні резерви — це показник, який виражає грошову оцінку обов’язків страховика за страховими зобов’язаннями, і одночасно — сума коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дають змогу страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами їх страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій договорами.

З огляду на це при оцінюванні фінансового стану страховика та його надійності, розміру статутного фонду і резервів, вільних від зобов’язань, правильно розрахованої тарифної ставки та збалансованого страхового портфеля важливе місце має надаватися достатності страхових резервів. Останнє зумовлюється складом таких резервів і застосуванням тих чи інших методів їх обчислення.

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов’язань (математичні резерви); резерви належних виплат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов’язань обчислюється актуарно, окремо за кожним договором за методикою формування резервів зі страхування життя.

Законодавством України передбачено таке: резерв незароблених премій, що включає частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату; резерв збитків — зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників. Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування. Згідно із Законом України «Про страхування» українські страховики використовують один спрощений метод розрахунку резерву незароблених премій — метод «плаваючих кварталів», застосовуваний також при визначенні прибутку страховика.

Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків, і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Страховики країн ЄС, які здійснюють ризикові види страхування, формують резерви премій та резерви збитків. При цьому майже 2/3 обсягу річної премії припадає на резерв збитків і 1/3 — на резерв премій. Систему технічних резервів ілюструє рис. 1.

Резерви премій являють собою резерв незароблених премій; додатковий резерв ризиків, що не минули.

Резерв незароблених премій складається з частини страхових премій, які надійшли за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, але стосується терміну дії договору страхування, що припадає на наступний звітний період.

Поділ страхової премії на зароблену та незароблену докладно розглянуто в підрозд. 19.3. Отже, резерв незароблених премій за своїм змістом є не резервом, а статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітними періодами. Це обумовлено тим, що страхові премії, як правило, сплачуються наперед — авансом за весь термін дії договору страхування, який не завжди збігається зі звітним періодом. Резерв незаробленої премії — це страховий резерв, призначений для виплат страхового відшкодування в майбутньому. Отже, він являє собою витрати майбутніх періодів.

Для визначення справжнього розміру резерву незаробленої премії існують різні методи. При виборі тієї чи іншої методики розрахунку резерву незаробленої премії необхідно враховувати такі чинники: вид страхування, термін дії договору страхування, рівень збалансованості страхового портфеля, рівномірність розподілу ризику. Береться до уваги також періодичність сплати премій за укладеними договорами страхування.

У практиці страхування зарубіжні компанії використовують кілька методів визначення розміру частини страхової премії, яка не є заробленою, — резерву незаробленої премії:

· метод 1/365 — «pro rata temporis»;

· метод 1/4; 1/8; 1/12; 1/24 — «паушальні» методи;

· метод 40 %; 36 %.

При застосуванні методу «pro rata temporis» розрахунок незаробленої премії виконується за кожним договором страхування окремо. Незароблена страхова премія за і-м договором страхування визначається як добуток страхової премії та частки від ділення строку дії договору страхування, який ще не закінчився (у днях) до всього строку дії договору страхування (у днях) за такою формулою:

,

де Пі — страхова премія за і-м договором страхування;

mi — строк дії і-го договору страхування;

ni — число днів, що минули з моменту, коли і-й договір страхування набрав чинності до звітної дати.

На підставі визначеної величини незаробленої премії за кожним договором страхування обчислюється сумарна величина резерву. Перевага цього методу в тому, що він дає змогу страховику на будь-яку дату визначати розмір резерву незароблених премій.

Метод 1/365 є найбільш точним, проте він дуже трудомісткий. Його використання потребує чіткої організації роботи страховика. Необхідне своєчасне відображення: надходження страхової премії по кожному договору страхування; дати укладення договору страхування; дати, коли договір страхування набирає чинності; дати його закінчення; строку дії договору страхування. У страховиків, що укладають велику кількість договорів, опрацювання даних без використання сучасних технічних засобів потребує багато часу й зусиль. Для швидкого обліку та опрацювання даних необхідно застосовувати системи програмного забезпечення.

Принцип методу 1/24 полягає ось у чому: за всіма договорами страхування, що укладаються протягом місяця терміном на один рік, припускається, що страхова премія надходить в середині місяця. Отже, на кінець місяця заробленою страховою премією вважається половина страхової премії певного місяця або 1/24, а розмір резерву становить відповідно 23/24 страхової премії. Наприкінці наступного місяця дії договору страхування, укладеного в попередньому місяці, вважається, що договір діє половину попереднього місяця і повний місяць, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву незароблених премій. Тому страхова премія є заробленою і дорівнює половині розміру належної страхової премії попереднього місяця і належної страхової премії місяця, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву. Отже, зароблена страхова премія становить 3/24 (1/24 + 2/24), а резерв незароблених премій — 21/24 (24/24 – 3/24) страхової премії.

При використанні методу 1/8 з огляду на організацію роботи страховика припускають, що договори страхування, строк дії яких рік, укладені протягом одного кварталу і набирають чинності у середині кварталу.

Страховики застосовують іноді простіші, але не такі точні методи розрахунку незаробленої премії — метод 40 %; 36 %. Метод цей ґрунтується на тому, що дата укладення договору страхування не має конкретного значення і вважається, що всі договори страхування укладені у середині року, тобто 1 липня. Отже, резерв незароблених премій на кінець року має відповідати половині нетто-премії. Водночас для спрощення розрахунок виконується на основі не нетто-, а брутто-премії. Проте береться до уваги, що витрати на ведення справи становлять 20 %; 28 %. Звідси половина брутто-ставки дорівнює 40 %; 36 %. Метод 40 %; 36 % придатний тоді, коли страховик здійснює масові види страхування на основі уніфікованих договорів, тобто коли договори страхування укладені на один строк, страхові премії надходять рівномірно, а компанія має надійний страховий портфель.

Резерв ризиків, які ще не минули, формується як додаток до резерву незароблених премій, щоб компенсувати можливість заниження тарифу.

Резерв катастроф формується з метою забезпечення страхових виплат у разі настання природних катастроф або значних промислових аварій, у результаті яких буде завдано збитків численним страховим об’єктам і коли постає потреба здійснювати виплати страхового відшкодування в сумах, що значно перевищують середні розміри збитків, які взято до уваги при розрахунку страхових тарифів. Резерв катастроф формується з урахуванням можливості великомасштабних аварій, від яких одночасно постраждає багато страхових об’єктів, і виявиться брак страхових резервів, сформованих з огляду на рівномірне настання випадків. Резерв катастроф особливо необхідний при страхуванні ризиків стихійних лих, а також при формуванні страхового портфеля на території підвищеної небезпеки. Відрахування до резерву катастроф мають надходити протягом тривалого періоду і формуватися страховиками в разі, якщо діючими договорами страхування передбачена відповідальність при настанні такого роду подій.

Резерв коливань збитковості дозволяє страховикам компенсувати перевищення своїх витрат, що пов’язані з відшкодуванням збитків, у випадках, коли фактична збитковість страхової суми за видом страхування на звітний період перевищує очікуваний рівень збитковості, який узято за основу при розрахунку тарифної ставки за цим видом страхування. У роки успішної діяльності страховика цей резерв поповнюється за рахунок отриманих у результаті страхової діяльності надлишків, у збиткові з нього вилучаються кошти для покриття збитків, що пов’язані зі здійсненням страхових операцій.

Що ж до резерву збитків, то фіксуються суми виплат, які передбачаються за страховими випадками, що настануть до закінчення фінансового року.

Підставою для формування резерву збитків є забезпечення можливості відшкодувати збитки в майбутньому періоді за страховими випадками. У практиці страхової справи збитки за застрахованими ризиками сплачуються страховиком не відразу, а через деякий час. Так, визначення резерву збитку можна поділити на кілька етапів. Перший етап — настання страхового випадку: страховик не отримав повідомлення про його настання і розмір збитку не визначений. На другому етапі — страховик на підставі заяви страхувальника про випадок, який настав, у журналі реєстрації збитків фіксує страхову суму за даним договором страхування. Наступний етап — визначення фактичної суми збитку. І останній етап — розрахунок зі страхувальником за збитками, що заявлені. Отже, резерв збитків поділяється на резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR); резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані

Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, формується для забезпечення зобов’язань, які пов’язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настання яких в обумовленому порядку було заявлено страховикові. При цьому резерв є сумою таких елементів:

· невизначених збитків, які розраховуються в розмірі 5 % від сум надходжень страхових премій;

· заявлених, але ще не врегульованих збитків, тобто збитків, за якими ще не складений розрахунок страхового відшкодування;

· урегульованих, але ще не сплачених збитків, тобто збитків, які заявлені страхувальником і зафіксовані в регістрах обліку страховиком та за якими складений розрахунок страхового відшкодування, але відшкодування ще не надане.

Величина резерву збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, визначається за кожною неврегульованою заявою від страхувальника. Якщо збиток заявлений, але розмір збитку не встановлений, для розрахунку береться максимально можлива величина збитку, яка не перевищує страхової суми.

Резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR), формується у зв’язку з випадками, які сталися, але про факт настання яких страховикові не було повідомлено на звітну дату і зобов’язання за якими будуть виконані в наступному звітному періоді.

Зауважимо, що достатнього розміру резерву збитків (на відміну від резерву премій), на практиці домогтися неможливо. Важко оцінити майбутні збитки навіть за збитками, що заявлені, а тим більше за збитками, які сталися, але ще не відомі. Проте є види страхування, за якими можна точно оцінити розмір збитків. Наприклад, страхування майна, авто-каско. Але існують і такі види страхування, як страхування цивільної відповідальності, відповідальності роботодавця, що їх зарубіжні страховики називають «страхування з довгим хвостом». Така назва пояснюється тим, що врегулювання збитків може тривати довго після закінчення договору страхування. Наслідок нещасного випадку або захворювання може виявитися через деякий час. Судовий розгляд може розтягтися на кілька місяців. Нерідко бувають обставини, коли страховики сплачують збитки десятирічної давності. Найбільш відомий приклад — збитки, яких зазнали британські та страховики інших країн у зв’язку з захворюваннями, що були викликані використанням у будівельній справі шкідливого азбесту, котрий у свій час вважався матеріалом, що не впливає на здоров’я людини. Зауважимо, що фактичний розмір резерву збитку досягається в практиці. Для розрахунку розміру резерву збитків, що сталися, але ще не відомі, існують різноманітні методи. За ступенем складності вони варіюються від вельми складних до найпростіших. Кожний метод обирається залежно від виду страхування, кількості показників і наявності відповідних даних.

Отже, порядок визначення розміру технічних резервів, який застосовують українські страховики, недостатньо відбиває обсяг відповідальності страховика за діючими на момент оцінки договорами страхування. Це може призвести до зниження надійності страхових операцій, платоспроможності страховика.

2. Класифікація фінансових ризиків страхових компаній в умовах трансформації економіки України

Враховуючи специфіку діяльності страхових організацій, їх позитивні грані та виявлені недоліки у розглянутих класифікаціях, ми доповнили систему фінансових ризиків страховиків (табл. 1).

Основою організації управління фінансовими ризиками страхових компаній є їх ідентифікація та аналіз, які доцільно проводити в розрізі видів діяльності. Власне через це, ми здійснили дворівневу структуризацію фінансових ризиків страхової компанії за цією ознакою (рис. 2).

Прояв фінансових ризиків операційної діяльності страховиків тісно пов'язаний із процесами прийняття страхових ризиків від клієнтів. Ризики перестрахування проявляються у таких аспектах: як загроза того, що окремі страхові договори не були перестраховані, в тому, що страхова компанія заплатила надто великі обсяги премій перестраховику, а страховий випадок за відповідним договором не наступив, в тому, що перестраховик у силу своєї фінансової ненадійності не зможе виплатити очікуване від нього страхове відшкодування при настанні страхового випадку.

Інвестиційні ризики характеризують можливість виникнення фінансових втрат у процесі здійснення інвестиційної діяльності страхової компанії, яка полягає у розміщенні власних, позичених коштів страховика та тимчасово вільних коштів страхових резервів. Специфіка виникнення ризиків фінансування страхових компаній пов'язана, насамперед, з тим, що формування капіталу страхових компаній відбувається із врахуванням ряду обмежень: законодавчих вимог щодо мінімального розміру статутного капіталу та формування достатніх обсягів страхових резервів.

Важливо у ході регулювання фінансових ризиків страхових компаній врахувати їх поділ за сферою виникнення на внутрішні та зовнішні. Основні зовнішні ризики охоплюють інфляційний, податковий, процентний, депозитний, фондовий, кредитний ризики. Інфляційний ризик – це вид ризику, який характеризується можливістю знецінення реальної вартості капіталу (в формі фінансових активів страхових компаній), а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в умовах інфляції.

Податковий ризик проявляється у введенні нових видів податків і зборів, можливості збільшення рівня ставок діючих податків і зборів, зміні термінів і умов здійснення окремих податкових платежів, відміні діючих податкових пільг у страховій сфері. До процентних ризиків страхових компаній в основному належать ризики, пов'язані із отриманням процентних доходів унаслідок зростання середньоринкових процентних ставок, в той час як вкладення страховика на певний час здійснено під нижчу доходність, ризики неотримання процентних доходів за цінними паперами та депозитами.

Депозитний ризик відображає ймовірність неповернення чи несвоєчасного повернення коштів страховиків, розміщених на депозитних рахунках і пов'язаний з неправильною оцінкою та невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій чи із погіршенням фінансової ситуації в банківському секторі. Фондовий ризик частково переплітається із процентним ризиком і полягає у неотриманні процентних доходів, чи їх отриманні несвоєчасно та не у повному обсязі. Крім цього, він пов'язаний з можливістю зниження ринкових цін на фінансові активи, якими володіють страхові компанії, можливістю банкрутства емітента цінних паперів чи його неплатоспроможністю.

Кредитний ризик страхових компаній пов'язаний як із можливістю невиконання ними своїх фінансових зобов'язань перед кредиторами, так і неотриманням коштів, інвестованих у фінансові інструменти, які мають кредитну основу, зокрема, в облігації. Серед внутрішніх ризиків доцільно виділити ризики, пов'язані з платоспроможністю, ризики, пов'язані з фінансовою стійкістю, ризики, пов'язані з прибутковістю, ризики, пов'язані з діловою активністю та ризик банкрутства.

Наведена класифікація фінансових ризиків дає змогу виокремити зі всієї сукупності фінансових ризиків ті з них, які найбільшою мірою притаманні діяльності страхових компаній, та є основою вибору методів їх нейтралізації. Перспективним напрямом дослідження у цій сфері є питання вибору методів оцінки, аналізу та нейтралізації фінансових ризиків страхових компаній.

Висновки

Страхування економічних ризиків як окрема галузь страхування, доцільність якого доведена практикою господарювання розвинених ринкових країн, сучасним українським законодавством не передбачене, але можливе. У страхуванні економічних ризиків розрізняють страхування від комерційних, технічних, правових, політичних ризиків і ризиків у фінансово-кредитній сфері.

У разі страхування комерційних ризиків об'єктом страхування є інвестування грошових і матеріальних ресурсів, результатом якого має бути отримання доходу, тобто підприємницька діяльність. Проявом ризику є неотримання очікуваного доходу. Конкретними і найпоширенішими видами страхування економічних ризиків є такі:

• страхування втрат прибутку від призупинення з різних причин процесу виробництва;

• страхування втрат доходу від невиконання партнерами договірних зобов'язань;

• страхування орендної плати від неможливості її отримання через страховий випадок;

• страхування рентної плати від припинення орендних відносин через страховий випадок;

• страхування відновлюваної вартості майна, якщо для цього потрібні будуть витрати, що перевищують вартість застрахованого майна.

Страхування технічних ризиків поширюється на всі види ризиків щодо створення та експлуатації підприємства.

Страхування фінансово-кредитних ризиків охоплює ті з них, що виникають внаслідок фінансової діяльності страхувальника. Це страхування:

• експортних операцій, у тому числі експортних кредитів;

• банківських кредитів від ризику неплатежів;

• банківської діяльності від заподіяння шкоди персоналом або внаслідок інших протиправних дій;

• валютних ризиків від нестабільності курсу валюти;

• від інфляції.

Список використаної літератури

1. Бланк И.А. Управление финансовыми рисками. – К. : Ника-центр, 2005. – 600 с.

2. Вітлінський В.В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ризику. – К. : Деміург, 1996. – 212 с.

3. Івченко І.Ю. Економічні ризики: навч. посібник. – К. : Вид-во "Центр навч. літ-ри", 2004. – 304 с.

4. Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент : навч. посібник. – К. : Знання, 2005. – 485 с.

5. Страхування : підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С.С. Осадець. – 2-ге вид. [перероб. і доп.]. – К. : КНЕУ, 2002. – 599 с.

6. Тэпман Л.Н. Риски в экономике : учебн. пособие [для вузов] / под ред. проф. В.А. Швандара. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 380 с.