Зайнятість населення в Україні

Вступ.

1. Зайнятість населення: поняття, види.

2. Зайнятість(безробіття), форми прояву, їх характеристика.

3. Ринок робочої сили в Україні, його стан та правове регулювання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Ситуація на ринку праці залишає бажати кращого, а особливо – у сфері зайнятості. Вона має вигляд складної багатопланової, неоднорідної, динамічної та схильної до впливу із зовні підсистеми ринкових відносин. Зайнятість населення в цілому та особливо молоді, має не тільки економічний, а й соціальний зміст, як одна з форм адаптації різних соціальних груп до ринку. Соціальна роль зайнятості проявляється і в тому, що спрямовані в минулому на установи, традиції, стереотипи поведінки можуть як допомагати, так і протистояти ринковим перетворенням. Перехід до ринку здійснюється дуже болісно, супроводжується кризою промисловості в усіх інших сферах, несплатою податків, зниженням життєвого рівня більшості соціальних груп. Також загострюється проблема безробіття молоді, що загрожує великою небезпекою для кардинальних змін та перетворень на шляху демократизації.

Таким чином, масове безробіття представляє реальну загрозу громадянському суспільству, яке не зможе вижити, якщо безробіття буде триматися на високому рівні. Виходячи з цього, необхідне своєчасне поглиблене наукове дослідження соціальних аспектів зайнятості населення та молоді, а особливо фахівців у різних сферах, бо для виходу з кризи у нашій державі без фахівців неможливо здійснити ті заходи, які б забезпечили реалізацію інтересів суспільства.

1. Зайнятість населення: поняття, види

Дослідження використання продуктивних сил суспільства, розробка дієвого механізму ефективного поєднання робочої сили і засобів виробництва неможливі без вияснення суті зайнятості населення як економічної категорії, її місця і ролі в системі відтворення продукту праці і виробничих відносин. Чітке наукове обґрунтування змісту і форми зайнятості необхідне як основа формування ефективного механізму її регулювання. Зайнятість населення є однією з найважливіших кількісних і якісних оцінок трудового потенціалу, її слід розглядати як результат загального соціально — економічного стану суспільства, безпосередньої взаємодії засобів виробництва і живої праці.

Розгляд і узагальнення наслідків наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених з питань зайнятості населення покаже, що нині відсутні єдині наукові та методичні обґрунтування змісту зайнятості, визначення суті її соціально-економічних форм.

Існування різних підходів до вирішення проблеми зайнятості населення вказують на необхідність проведення нових пошуків у цій одній з найважливіших соціально-економічних проблем, але вже у прив'язці до існуючих в Україні умов суспільного розвитку. І ми розглядаємо зайнятість населення не тільки як одну із суспільних форм руху і не лише як процес прикладання праці, а як особливу форму відносин з приводу участі трудових ресурсів у процесі праці і відтворення.

Якщо звернутися до визначення змісту зайнятості населення трудовим законодавством, то в Законі України «Про зайнятість населення» остання розглядається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Беручи до уваги те, що діяльність людини спрямована не тільки на задоволення життєво необхідних біологічних потреб, але і потреб інтелектуальних та духовних, можна визнавати двоякий характер категорії зайнятості населення. З одного боку, зайнятість носить економічний характер, оскільки праця є одним з найважливіших факторів функціонування і розвитку економіки, з другого, зайнятість за своєю суттю соціальна, тому тісно пов'язана із задоволенням людиною різних потреб у сфері праці: набуттям і підвищенням кваліфікації, трудових навиків, прагнення до творчості, самовираження.

Одночасно зайнятість слід розглядати як специфічну категорію, яка, будучи притаманною кожному ступеню розвитку суспільства, повністю визначається характером існуючих виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва. Це виявляється у всіх найважливіших сторонах функціонування системи зайнятості: в її суспільному змісті, шляхах формування пропорцій, критеріях розподілу робочих місць. Хід роздумів зводиться до того, що в умовах, коли зайнятість носить примусовий характер, чи коли вона жорстко регламентується державою, завжди відсутні або сильно деформовані мотиви трудової діяльності. В умовах же товарного виробництва і вільного підприємництва зайнятість опосередковує зацікавленість як власників засобів виробництва у зростанні доходів і примноженні власності так і найманих робітників — найбільш повній самореалізації і отриманні адекватної оцінки своєї праці[3, c. 29-30].

Ключовим моментом в реформах зайнятості населення в період переходу від командно-адміністративної системи господарювання до ринку є те, що принципи загальності та обов'язковості праці змінюються принципами вільно обраної зайнятості та недопущення примусу до неї.

Формування ринку праці, в основі якого лежить співвідношення попиту на робочу силу і її пропозицію, передбачає відмову від закріпленого декларативного права на працю, як отримання гарантованого робочого місця у відповідності з покликанням, професійною підготовкою та освітою. На ринку праці таких всебічних гарантій ніхто надавати не буде. В цих умовах структура і рівень зайнятості визначаються не директивними вказівками, а структурою суспільних потреб, які в кінцевому підсумку формують пропорції між зайнятістю в матеріальному виробництві і в невиробничій сфері, за окремими територіями і сферами економіки.

Виходячи з реалій сьогодення, ми визначаємо соціально-економічну суть зайнятості населення з тих позицій, що це — особлива форма відносин між працездатним населенням, господарюючими суб'єктами (роботодавцями) і державою, яка забезпечується у відповідності з реальним попитом підприємств і організацій на робочу силу певної професії і кваліфікації та врахуванням особистих інтересів кожної людини, її соціальної захищеності.

Відповідно до стандартів Міжнародної організації праці, зайняте населення включає:

— працюючих за наймом, тобто тих осіб, які мають роботу на підприємствах, в організаціях і в установах різних форм власності;

— самостійно зайнятих, до яких належать: підприємці; особи, які зайняті творчою діяльністю; члени виробничих кооперативів; допомогаючі члени сім'ї (безоплатно працюючі на сімейних підприємствах члени сім'ї); особи, зайняті виробництвом матеріальних

цінностей і послуг для особистого (сімейного) споживання, якщо таке виробництво складає значний внесок в загальне споживаннясім'ї.

Організаційно-правові способи і умови використання людської праці зумовлюють різноманітні форми зайнятості населення. Відмінність між ними в основному визначається такими факторами:

— правовим регулюванням тривалості і режимів праці (робочий день, тиждень) може бути повним або неповним, режим праці і відпочинку — жорсткими або гнучкими;

— регулярністю трудової діяльності: робота буває постійною, тимчасовою, сезонною або епізодичною);

— місце виконання роботи: відрізняють зайнятість на підприємствах і надомництво;

— статусом діяльності: виділяють зайнятість основну, вторинну і спеціальну.

Основна зайнятість — це трудова діяльність за винагороду на основному місці роботи, яка регулюється діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами підприємств.

Вторинна зайнятість визначається як трудова діяльність за винагороду на додатковому місці роботи особи, яка має основне місце роботи або навчання[4, c. 52-54].

Спеціальні форми зайнятості утворюються видами трудової діяльності, що здійснюються в режимах неповного робочого дня (тижня) в умовах надомництва, гнучкого робочого часу, вахтовим способом та ін.

Для глибшого розуміння суті зайнятості населення, осмислення її системних компонентів важливе значення має дослідження тих соціально-економічних форм зайнятості, які визначають якість використання трудового потенціалу. При цьому доцільно проаналізувати природу повної, раціональної та ефективної зайнятості населення, визначити їх співвідношення, встановити умови та можливості досягнення на різних етапах соціально-економічного розвитку суспільства.

Під повною зайнятістю слід розуміти реально існуюче соціально — економічне відношення, яке розвивається і збагачується по мірі розвитку продуктивних сил суспільства і означає, що кожен бажаючий працювати громадянин може знайти роботу відповідно до покликання, професійної підготовки та освіти. Слід відзначити, що підтримувати зайнятість населення на рівні, близькому до повної, в країні в цілому і тим більше, в кожному адміністративно — територіальному утворенні, вкрай важко. Для цього необхідний комплекс умов: стабільність економічного розвитку, рівновага політичних сил, активна політика держави у сфері зайнятості, могутня система соціально-правової підтримки населений.

Разом з тим повнота зайнятості населення сама по собі ще не є свідченням рівня її організації, доцільності і розумності її параметрів. У зв'язку з цим необхідно на базі повної зайнятості здійснювати перехід до раціональної і ефективної зайнятості.

Раціональна зайнятість населення розглядається як оптимальне поєднання повної зайнятості та ефективного використання робочої сили. Під нею слід розуміти не лише організацію збалансованості робочої сили і засобів виробництва, але і їх результативне співвідношення. Коли мова йде про ефективну зайнятість, то рух робочої сили пов'язується з рухом матеріальних, фінансових та інших ресурсів, з ефективністю суспільного виробництва в цілому. Ефективна зайнятість передбачає відбір із можливих варіантів організації робочої сили найоптимальнішого, вибраного за сукупністю критеріїв економічної і соціальної результативності.

Виходячи з реальних умов розвитку нашого суспільства, вважаємо за необхідне акцентувати увагу на тому, що формування ринку праці в Україні відбувається в умовах стійкого зростання пропозиції робочої сили при скороченні попиту на неї. Забезпечення повної і, тим паче, раціональної зайнятості стане можливим лише через кілька років нормального функціонування ринкового механізму.

В сучасних умовах необхідною є орієнтація на забезпечення ефективної зайнятості населення, яка бачиться як кінцевий результат становлення цивілізованого ринку праці. В даний же час забезпечення ефективної зайнятості в комплексі усіх її складових якостей і одночасно на всіх рівнях (держави, регіону, соціальної групи, окремої людини) неможливе. Це пояснюється загальним сприятливим соціально — економічним станом суспільства. Перехід до ефективної зайнятості не є одномоментним процесом, потребує поступовості, достатньої продуманості, створення надійної дієвої системи соціального захисту незайнятого населення[7, c. 128-129].

2. Зайнятість(безробіття), форми прояву, їх характеристика

Безробіття — це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу. Розрізняють такі форми безробіття:

1. фрикційне (добровільне)

2. структурне

3. циклічне

4. сезонне

5. приховане

Зайнятість є невід'ємним і ключовим елементом відтворення сукупної робочої сили, працездатного населення. Це тому, що без зайнятості працездатне населення — суб'єктивна продуктивна сила — не функціонує як фактор виробництва, не створює той продукт, який іде на відтворення робочої сили. Зайнята людина праці є одночасно складовою продуктивних сил і носієм усієї системи економічних відносин. Функціонуюча робоча сила забезпечує матеріальні умови життєдіяльності людини, її всебічний розвиток.

В умовах ринкової економіки повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Західні економісти доводять, що повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природного рівня. А в даний час уважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5—6 % робочої сили. Отже, якщо 94—95 % робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість. Таку форму повної зайнятості ми будемо називати нормативно ринковою.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися до неї[4, c. 136-137].

Основними його видами є природне і циклічне безробіття.

Природне безробіття та його чинники. Розглянемо складові природного безробіття, чинники, які його виправдовують, і його динаміку.

Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Існування добровільного безробіття вказує на важливість правильного розуміння безробіття. Економіка може ефективно функціонувати, і навіть тоді вона породжує певне безробіття. Частина з цих людей офіційно вважаються безробітними. Графічно це мотивується на рис. 1.

Припустимо, що рівень заробітної плати з будь-яких причин становить W. Висококваліфіковані робітники вважають, що рівень заробітної плати W низький для них. Незважаючи на це, заробітна плата не підвищується. Що роблять кваліфіковані робітники? Вони звільняються. Менш кваліфіковані робітники залишаються, бо зарплата W їх влаштовує: вони хочуть працювати за такої заробітної плати. Кількість зайнятих з AF скорочується до АЕ. Рівень добровільного безробіття становитиме EF. Ця частина робочої сили хоче працювати, але за вищої зарплати. Працівники, що зображені відрізком EF, добровільно безробітні, тобто вони не хочуть працювати за даних ставок ринкової заробітної плати.

Добровільно безробітні віддають перевагу відпочинку або іншій діяльності замість роботи за даного рівня зарплати. Або вони перебувають у складі фрикційних безробітних і шукають свою першу роботу після закінчення коледжу. Або вони, можливо, низькокваліфіковані працівники, які віддають перевагу дозвіллю замість малооплачуваної роботи. Можна навести необмежену кількість причин, через які люди добровільно вирішують не працювати за даного рівня зарплати; частина з цих людей офіційно вважатиметься безробітними.

Важливо звернути увагу на те, що добровільне безробіття може бути економічно ефективним, хоча філософ чи політик може критикувати той факт, що не кожний може отримати високооплачувану роботу. Так само як фабрика потребує запасних частин у разі поломки, можливо, і економіка потребує вільних, безробітних працівників, що готові негайно стати до роботи, коли виникає незайняте робоче місце. Цей приклад показує, чому в розвинутій економіці з високою зарплатою може виникати добровільне безробіття.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між: видами праці, регіонами, а також: на різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу після закінчення навчання або через переїзд в інше місто. Через те що фрикційні безробітні часто шукають кращої роботи або змінюють місце роботи, вони теж уважаються «добровільно» безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність .між: пропонуванням і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропонування не може швидко пристосуватися до цього. У Німеччині, наприклад, рівень безробіття перевищує 10 % робочої сили. Водночас існує тривалий дефіцит програмістів.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон’юнктури і характеризується своєю тривалістю. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги заробітна плата не знижується, то виникає надлишкова робоча сила. Тільки частина робітників отримує роботу, решта стають вимушено безробітними. Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне.

Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, що втратили роботу внаслідок структурних змін, повинні пройти попередню перепідготовку, додаткове навчання або змінити місце проживання. Тому структурне безробіття є більш тривалим, ніж фрикційне.

Циклічне безробіття. Особливою складовою безробіття є циклічне безробіття. Під ним розуміють безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості у країні.

Закон Оукена стверджує, що на кожен 1 % зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %. На відміну від розглянутих вище видів безробіття циклічне безробіття існує лише в період спаду ділової активності. Великі розміри безробіття негативно впливають як на відтворення ВВП, так і на відтворення робочої сили[8, c. 117-119].

Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, — безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

Таким чином, відтворення робочої сили в ринковій економіці — це безперервний процес відтворення зайнятої його складової (головний елемент) і незайнятої (безробітних).

Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне безробіття ще не набуло розмаху завдяки його штучному стримуванню шляхом дотування підприємств державного сектора. Так само гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх якому дала лише реорганізація військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть як у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня. Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни і відповідальності виконавчої влади.

До чинників, які діятимуть у бік скорочення безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і можливість створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і наявність тіньової економіки, які в разі зняття адміністративних пут зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня зарплати і пов'язане з цим обмеження попиту на працю.

Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва у певних галузях (сільське господарство, риболовля, туристичне обслуговування тощо). Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових “безлюдних” технологій. Ці форми складають вимушене, або надлишкове безробіття.

Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття. Воно виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних[3, c. 85-86].

Безробіття в механізмі відтворення робочої сили — це не тільки економічне лихо, воно завдає людям великих соціально-психологічних збитків.

Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і психологічний стан людини. Невипадково в економічно розвинутих країнах на подолання негативних наслідків безробіття витрачається 3—5 % ВВП. Особливу роль у цьому відіграє держава. її діяльність здійснюється за такими напрямами: а) регулювання рівня й тривалості безробіття і б) соціальний захист безробітних.

Зниженню безробіття сприяє:

• економічна політика, спрямована на підтримання стійкого розвитку суспільного виробництва, стримування інфляції та підтримання сукупного попиту;

• збільшення тривалості навчання пересічного громадянина;

• посилення гнучкості заробітної плати;

• державна політика, спрямована на захист і підтримку вітчизняного виробництва та вітчизняного ринку;

• орієнтація на виробництво високоякісної продукції, яка б користувалась підвищеним попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринку;

• створення умов для функціонування нетрадиційних видів зайнятості та їх підтримка;

• розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості; професійної орієнтації і масштабної підготовки, перепідготовки і підвіття — закономірний елемент відносин зайнятості і відтворення робочої сили в ринковій економіці[2, c. 13-15].

3. Ринок робочої сили в Україні, його стан та правове регулювання

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства.

Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі передбачають формування протягом певного відповідного часу загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, розгалуженої дійової служби зайнятості.

Ринок робочої сили — це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі:

· кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

· роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

· робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, у тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції.

Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.);

мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування;

система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.

Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість виборуне тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин[5, c. 17-18].

Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення раціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо.

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.

Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок економічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.

Попит на робочу силу — це суспільна платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон'юнктурою ринків капіталу, товарів та послуг, ціною робочої сили а також правовими нормами, що регламентують її використання, та іншими умовами.

Пропозиція робочої сили являє собою контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають; демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів, система оплати праці, кон'юнктура ринків капіталу, товарів та послуг тощо.

Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх існуючих видів ринків за структурою, специфікою, ціноутворенням, зв'язками з іншими ринками. Одночасно із, загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, характерні лише йому.

Формування ринку робочої сили в Україні в умовах переходу до ринкової економіки відображає загальносвітові тенденції розвитку цього процесу. Особливості соціально-економічної та політичної ситуації в країнах, що утворилися в межах колишнього СРСР, позначаються на стані сукупного робітника. Ускладнюють ситуацію на ринку робочої сили аномальний сплеск міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин; конверсія, скорочення армії, передислокація військових частин; евакуація та переселення людей з територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; зупинка підприємств через порушення економічних зв'язків і перебої у постачанні сировини, енергії, комплектуючих частин; необхідність здійснення широкої програми приватизації та роздержавлення економіки за короткий час[6, c. 3-5].

Проблема державного правового регулювання ринку зайнятості актуальна не лише для України. В умовах подальшого розвитку науково-технічного прогресу, всеоб`ємлюючої автоматизації виробництва, її все більш корпоративного або навпаки — локального характеру дістало місце підвищення професійних та особистих вимог до фахівців, тенденції надвиробництва, неможливість швидко знайти підходящу роботу. Всі зазначені явища та інші дедалі більше перетворюються на чинник деградації робочої сили. Але в нашій державі формування ринку праці, яке тики розпочалося, диктує необхідність розробки політики зайнятості, яка буде враховувати специфіку перехідної економіки, національні особливості та менталітет населення. Це не виключає застосування деяких принципів та методик, які є характерними для стратегій зайнятості в країнах з розвиненим ринковим господарством, але можливо лише при умові їх адаптації до “українських реалій”[2, c. 14].

Висновки

Ринок праці – найбільш складний і динамічний елемент ринкової економіки, ринок праці виконує такі функції: оцінює корисність (споживну вартість) і цінність (вартість) робочої сили, тобто того чи іншого різновиду праці; регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економік і регіонами України.

В Україні формування ринку праці відбувається одночасно з впровадженням заходів, що забезпечують його функціонування.

Структура ринку праці складається з трьох блоків:

1. ринкових відносин (процес обміну індивідуальної здатності до праці та фонду життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили);

2. державного управління і регулювання за допомогою організаційних заходів (система забезпечення зайнятості працездатного населення, підготовки і перепідготовки кадрів);

3. соціального захисту населення (виплата допомоги по безробіттю, допомога малозабезпеченим групам).

Понад половина безробітних в Україні не мають роботи більше 1 року. Такий високий рівень, характерний для більшості країн з перехідною економікою, є наслідком недостатньо динамічного розвитку економіки, невисокої мобільності робочої сили та загальної негнучкості ринку праці.

Основними причинами втрати роботи залишаються звільнення за власним бажанням, з економічних причин (у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій), неможливість знайти роботу після закінчення навчального закладу. Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного втручання, тобто державного його регулювання.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про зайнятість населення” //Відомості Верховної Ради. – 1991. – с.170

2. Якобінчук В. Політика зайнятості та її вплив на зменшення рівня бідності в Україні //Україна: аспекти праці. – 2002. — № 3. – с.13-17

3. Кузьмин М. Аналіз державної політики зайнятості в Україні/ Марта Кузьмин, Юрій Кузьмин, Ольга Купець,; Лабораторія законодавчих ініціатив. -К.: Міленіум, 2003.

4. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібникх; МАУП. -К.: Б.в., 1997

5. Гречишкін В.Удосконалення державного управління зайнятості населення // Україна: аспекти праці. -2003. — № 7. — С. 17-19

6. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. -2002. —№ 2. — С. 3-7

7. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. -3-є вид. перероб. і доп.. -Вінниця: Тезис, 2003. -340 с.

8. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.