Закони грошового обігу та наслідки їх порушення
Категорія (предмет): Гроші та кредитВступ.
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти становленняі розвитку грошової системи та грошового обігу.
1.1. Сутність грошової системи.
1.2. Особливості золотого стандарту.
1.3. Готівкові, безготівкові, кредитні та електронні гроші.
Розділ 2. Дослідження сучасного грошового обігу та законів грошового обігу.
2.1. Сучасні зміни в грошовому обігу.
2.2. Закони грошового обігу.
Розділ 3. Аналіз наслідків порушення законів грошового обігу.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми. У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб’єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин. Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.
Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Оскільки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча економічна роль держави достатньо велика, то гроші, грошовий обіг є головними інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.
У роботі простежено проблеми розвитку грошових відносин, як у світовій теорії і практиці, так і у вітчизняній. З цією метою опрацьовано ряд наукових досліджень і праці зарубіжних та українських економістів.
Аналіз наукових праць засвідчив, що “гроші завжди визначали головний стрижень, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука”.
Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.
Мета дослідженняу тому, щоб на основі залучення комплексу джерел, відтворити об’єктивний і цілісний процес формування й функціонування грошового обігу, формулювання його основних законів. Ця мета реалізується шляхом виокремлення таких завдань:
— з’ясувати стан і повноту дослідження проблеми;
— дослідити вплив конкретно історичних, політичних та економічних чинників на процеси формування й обігу грошових знаків;
— вивчити загальні тенденції і специфічні особливості грошового обігу;
— проаналізувати значення законів грошового обігу та наслідки їх порушень.
Об’єктом дослідженняє поняття грошового обігу.
Предметом дослідженняє процес створення та функціонування грошового обігу, його роль у соціально-економічному, політичному та культурному житті України.
Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використовувалась сукупність загальнонаукових і прикладних методів наукового пізнання.
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти становленняі розвитку грошової системи та грошового обігу
1.1. Сутність грошової системи
Гроші виступають основним інструментом функці-онування ринкової економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності.
Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері обігу.
Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система — це форма організації грошового обігу, яка історично формується в країні й закріплюється її законами. Ця система включає в себе ряд взаємопов'язаних елементів:
а) масштаб цін національної грошової одиниці, якій забезпечує її купівельну спроможність;
б) певний порядок карбування національних монет;
в) емісія державних грошових знаків і порядок їхнього обігу (забезпечення, випуск, вилучення);
г) організація й регламентація безготівкового обороту;
д) організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).
Сучасна грошова система є результатом багатовікового процесу розвитку товарного виробництва. Як вона сформувалася? Історії відомо три типи загальних еквівалентів: товарний, металево-чеканний та емісійний (вексельно-депозитний). Тобто, спочатку грішми були товари (товаро-гроші) — худоба, зерно, хутро, прикраси тощо. Згодом в якості грошей стали виступати благородні метали (золото, срібло). Основним видом грошей цього періоду були монети1481. І, нарешті, виникають кредитні гроші в формі паперових грошей (казначейські білети, банкноти) — банківських рахунків, чеків, кредитних карток, електронних грошей.
Відповідно до цього формувалися й грошові системи. Якщо на першому етапі, коли в якості грошей виступали товари, про грошову систему мови не могло бути, то двом останнім типам загальних еквівалентів (металево-чеканному й емісійному) відповідають і два види грошових систем: металева й кредитно-грошова. Див. схему 1[1, c. 155-156].
1.2. Особливості золотого стандарту
Розквіт металевого грошового обігу припадає на епоху "золотого стандарту", тобто, період золотого монометалізму, який найбільшого розвитку набув у 20-ті pp. XIX ст. в Англії й став у 70-ті pp. міжнародним. Золотий монометалізм проіснував у національному грошовому обігу до 30-х, а в міжнародному — до 70-х pp. XX ст., поступившись місцем нерозмінним на золото кредитно-паперовим грошам.
Золоті монети в період золотого стандарту вільно вироблялися різними країнами й вільно обмінювались між ними. На золоті монети також вільно обмінювалися паперові й кредитні гроші, які знаходилися паралельно із золотими грішми в обігу. Це забезпечувало стійкість валютних курсів^, бо ціна золота й золотий паритет '50' збігалися.
Після першої світової війни (починаючи з 1924 р.) в країнах, які мали значні золоті запаси (Великобританія, Франція, Японія), вводиться золотозливковий стандарт. В інших країнах, які не мали достатньої кількості золота (Німеччина, Австрія, Данія та ін.), — золотодевізний)511 стандарт. Що це означає?
При золотозливковому стандарті банкноти обмінювалися на золото в зливках. Обмін здійснювався на великі суми. У Франції, наприклад, — на суму не меншу 215 тис. франків, що відповідало зливку золота вагою 12,7 кг. При золотодевізному стандарті банкноти спочатку обмінювалися на валюту інших країн (у яких був золотозливковий стандарт), а потім на золоті зливки. Такий обмін відбувався в основному при погашенні дефіциту платіжного балансу.
На початку 30-х pp. золотий стандарт практично перестав існувати. В 1944р. Бреттон-Вудська міжнародна конференція, на якій був утворений міжнародний валютний фонд (МВФ), поклала початок нової валютної системи, основаної на золотодоларовому стандарті. Це означало, що головною резервною валютою, через яку здійснювалися кінцеві міжнародні розрахунки, був визнаний долар СІЛА. Долар практично став представником золота в обігу.
Це було зумовлено тим, що США ще з 1934р. взяли на себе зобов'язання обмінювати долари на золото ціною 35 дол. за одну тройську унцію1531. Отже, золотий паритет (вміст) долара складав 31,1035:35=0,888671 г золота.
Відповідно до цього члени МВФ стали встановлювати курс своїх валют спочатку по відношенню до долара, а потім перераховувати його на золото. Але така система трималася відносно недовго. Високі темпи інфляції та хронічний дефіцит платіжного балансу США викликали у 60-х pp. недовіру до долара, а на початку 70-х pp. — його девальвацію1541. В грудні 1971 р. офіційна ціна на золото була піднята до 38 дол. за унцію, й золотий вміст долара впав до 0,8185 г (31,1035:38). У лютому 1973 р. ціна на золото піднімається до 42,22 дол. за унцію, й долар девальвує вдруге до 0,7367 г.
Зміна золотого вмісту долара вже не мала практичного значення через те, що з 1971р. США відмовилися обмінювати долари на золото, й золотодоларовий стандарт перестав існувати. Всі операції з золотом почали здійснюватися за цінами вільного ринку. Все це знайшло відображення в рішеннях МВФ, який з 1978р. відмінив офіційний золотий вміст долара і ввів плаваючий курс валют, який існує й тепер[3, c. 141-143].
1.3. Готівкові, безготівкові, кредитні та електронні гроші
Відтоді золото й гроші розійшлися. Золото стало ринковим товаром незалежно від тієї чи іншої валюти, і ціни на нього формуються на ринку залежно від попиту й пропозиції. Гроші теж стали самостійним товаром. їхня цінність тепер визначається не золотим вмістом, а купівельною спроможністю, інтернаціональною вартістю, а також попитом і пропозицією.
Кредитно-грошова система суттєво відрізняється від попередньої металево-грошової системи. Якщо товарні гроші або гроші з благородних металів виконували роль загального еквівалента через те, що були втіленням людської праці, тобто мали вартість, то кредитні гроші отримують "вартість" лише тому, що обертаються, тобто, тому, що заміщають в обігу реальні гроші. Отже, кредитно-паперові гроші — це всі види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості. Іноді їх називають фідуціарними грішми, тобто, основаними на довір'ї.
Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них входять різні види грошей, які об'єднуються в дві великі групи: готівкові й безготівкові (депозитні) гроші.
Готівкові гроші — це переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначейських білетів. До них відносяться й різного роду грошові сурогати: державні цінні папери, колишні українські купони й розмінна (білонна) монета.
Паперові гроші — це грошові знаки, які випускаються в обіг з метою заміни металевих грошей. Вперше паперові гроші з'явилися в Китаї. Зокрема, про них згадує мандрівник Марко Поло, який відвідав Пекін у 1286 р. У Західній півкулі їх починають використовувати спочатку в Північно-Американських колоніях Великобританії в кінці 17 ст. За часів Великої Французької революції масовий їх випуск розпочався в Європі. В Росії перші паперові гроші (асигнації) були випущені в обіг при Катерині II у 1769 р. Спочатку паперові гроші виступали у вигляді казначейських білетів, тобто грошових знаків, які випускалися державним казначейством для власних потреб і наділялися примусовою купівельною спроможністю. Починаючи з 17 ст., паперовий обіг поповнюється банківськими білетами — банкнотами.
Банкнота — це вексель банку. Спочатку банкноти випускалися комерційними банками й були розмінними на золото. З середини XIX ст. з'являються нерозмінні банкноти, випуск яких доручається державою центральним емісійним155' банкам. Саме нерозмінна банкнота і є основою сучасної грошової системи. Основою для емісії банкнот є: по-перше, вартість товарної маси, що виробляється в країні; по-друге, боргові зобов'язання держави перед центральним банком у вигляді урядових цінних паперів; по-третє, запаси іноземної конвертованої валюти.
Різновидом паперових грошей (за своєю природою) є білонна або розмінна монета. Це така монета, в якій вартість металу, витраченого на її карбування, менша зазначеного на ній номіналу. Білонна монета в країнах Заходу випускається казначейством (міністерством фінансів) у розмірах, визначених Центральним емісійним банком. Загальний обсяг цих грошей дорівнює приблизно 1% загальної суми грошей, що знаходяться в обігу.
Безготівкові або депозитні гроші — це найбільш розповсюджений вид кредитних грошей, на які припадає до 90% всієї грошової маси країни. Основою цього підвиду кредитних грошей є депозит — тимчасово вільний грошовий капітал, поміщений на поточний рахунок банку. Отже, номінальне їх функціонування можливе лише в тій економіці, в якій широко розвинута кредитна й банківська справа. Яким чином безготівкові гроші обслуговують ринковий оборот? Є декілька способів. Див. схему 2[6, c, 169-172].
Рух безготівкових грошей здійснюється за допомогою певних кредитних засобів обігу й платежу. Це векселі, платіжні доручення (інкасо1561) при акцептній формі розрахунків та банківські перекази, розрахункові чеки різних видів (звичайні, акцептовані, з лімітованих або нелімітованих книжок), акредитиви, кредитні картки, електронні гроші. На чековий оборот у розвинутих країнах світу припадає майже 90% депозитного обігу. Див. схему 3.
Електронні гроші не є новим різновидом грошей. Це ті ж самі безготівкові гроші, але в основі їхнього обігу лежить нова технологія, яка дозволяє переказувати гроші й реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим способом за допомогою електронних розрахункових систем. Існує декілька каналів використання електронних грошей: автоматизована розрахункова плата; система автоматизованого касира й система терміналів. Автоматизована розрахункова плата являє собою мережу банків, пов'язаних одним обчислювальним центром. Автоматизований касир дозволяє проводити без участі людини ряд грошових операцій: отримання готівкових грошей, приймання вкладів, перекази з рахунку на рахунок. Електронна система розрахунків у торговельних точках включає операції з дебетними й кредитними картками, а також з чеками, вона здійснюється через спеціальні пристрої — термінали. При здійсненні операцій картка встановлюється у відповідний термінал, і сума покупки, отриманих послуг або готівкових грошей автоматично списується. Одночасно в пам'ять картки вносяться відомості про час, місце та характер операцій. Відповідні відомості зберігаються в пам'яті магазинного або банківського комп'ютера. Протягом дня ця інформація в автоматичному телефонному режимі передається до банку, де й здійснюється остаточне перерахування на рахунки[2, c. 139-141].
Розділ 2. Дослідження сучасного грошового обігу та законів грошового обігу
2.1. Сучасні зміни в грошовому обігу
У буденному житті сутність і роль сучасних грошей у багатьох випадках трактується із застарілих позицій. Особливо це стосується безготівкових грошей і ролі золота в грошовому обігу. Між іншим, розвиток ринкових відносин вніс суттєві зміни в їхній зміст. Що мається на увазі?
1. Гроші насамперед сприймаються як банкноти, тобто кольорові папірці, на яких написана їхня вартість. Насправді ж, як було показано, такі гроші складають лише малу частину того, що під цим поняттям приховано, — 10-15%. Банкноти й розмінна монета (в т.ч. і казначейські білети) — це готівкові гроші в обігу, з допомогою яких обслуговуються дрібні угоди, в основному між роздрібними магазинами та індивідуальними покупцями. Основна ж маса угод (до 90%) у ринковій економіці здійснюється через банківські рахунки. Лише так розраховуються між собою підприємства й організації, так обслуговуються й індивідуальні покупки, якщо оплата здійснюється за допомогою чекових книжок, кредитних карток або електронних грошей. Структура сучасних грошей показана в схемі 4.
2. І досі панує думка, що паперові гроші мають золотий вміст, тобто заступають в обігу певну кількість золота. В дійсності в основі сучасного грошового обігу не лежить ні золото, ні будь-який інший товар. Грошова маса в розвинутих країнах сьогодні формується на основі кредиту. Це означає, що банківська сфера, відкриваючи кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим "викидає" в господарську систему додаткову кількість загальних купівельних засобів, створює нову грошову масу.
Процес демонетації золота розпочався ще після першої світової війни. Але офіційного статусу він набув з прийняттям Ямайської валютної угоди в 1975 р.1581, згідно з якою з 1 квітня 1978 р. золотий вміст національних валют (золотий паритет) був скасований. Нині, золото як грошовий матеріал ніде в світі в обігу не використовується.
Отже, якщо раніше золотий курс (ціну) національної грошової одиниці визначала держава, виходячи з золотого запасу та інших активів країни, то тепер курс національної валюти визначається купівельною спроможністю, виходячи з оцінки кошика відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях. Таким чином, курси національних валют визначаються співвідношенням цін у цих валютах за кошик з однаковим набором товарів[9, c. 114-116].
2.2. Закони грошового обігу
Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, в яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошової о обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на число обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей.
Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей викликане погашенням шляхом взаємозаліку певної частини боргових вимог і зобов'язань. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства наступними умовами:
• загальним обсягом товарів та послуг, що знаходяться в обігу (пряма залежність);
• рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, так як чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);
• ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);
• швидкістю обігу грошей, в тому числі кредитних (залежність обернена).
Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу, набуває наступного вигляду:
- Кількість грошей, які необхідні для обігу:
- Сума цін товарів, що реалізуються
- Сума цін товарів, проданих в кредит
- Сума платежів по боргових зобов'язаннях
- Сума платежів, що взаємно погашаються
- Середня кількість оборотів грошей як засобу обігу та як засобу платежу
Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, впливають різні фактори, які залежать від умов розвитку виробництва.
При металевому обігу кількість грошей регулювалась стихійно, за допомогою грошей в функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Якщо потреба в грошах зменшувалась, то зайві гроші (золота монета) вилучалися з обігу в скарби, якщо збільшувалась – відбувався прилив грошей в обіг. Тому кількість грошей в обігу завжди підтримувалась на необхідному рівні. При обігу розмінних на золото банкнот можливість їх вільної о обміну на метал (золото, срібло) виключає знаходження в обігу їх зайвої кількості.
Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється у відповідності до закону паперово-грошового обігу. Специфічний закон обігу паперових грошей може виникнути лише із відношення їх до золота, лише через те, що вони є представниками останнього. І закон цей зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій дійсно оберталося б символічно представлене ними (золото чи срібло).
Отже, коли кількість паперових грошей буде рівною теоретичній кількості золота, що необхідна для обігу, ніяких негативних явищ не виникне – паперові гроші чи нерозмінні банкноти будуть відігравати роль грошових знаків, тобто замінників золотих монет. Зазначена вимога забезпечує стійкість грошей і характерна для всіх суспільних формацій, де існує грошовий обіг. Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їх знецінення.
Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці. Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей – зниження купівельної спроможності грошової одиниці[5, c. 32-34].
Розділ 3. Аналіз наслідків порушення законів грошового обігу
Відкритість національної економіки дає країні і певні переваги, і накладає певні обмеження, які істотно зменшують ефективність монетарної політики. Залежно від можливості впливу національних економік на світові економічні процеси їх можна поділити на "великі" й "малі". Такий поділ є необхідним для прогнозування тенденцій в основних економічних процесах національних економік. На сучасному етапі до "великих" національних економік можна віднести тільки економіку США, оскільки економічна ситуація та економічна політика цієї країни можуть істотно впливати на світові економічні процеси. Усі інші національні економіки можна віднести до "малих", оскільки вони не в змозі суттєво вплинути на світові економічні процеси і сприймають їх як екзогенну змінну.
Обмеження, що їх накладає на внутрішню монетарну політику стан світової економіки, проявляються у вигляді трьох цінових параметрів:
— світової ціни на експортні та імпортні товари і послуги, які є об'єктами міжнародної торгівлі;
— відсоткової ставки міжнародного капіталу на світових фінансових ринках;
— обмінного валютного курсу, тобто ціни одиниці іноземної валюти.
Вплив світових цін на ситуацію в "малій" відкритій економіці здійснюється через "правило єдиної ціни". Це правило полягає в тім, що для товару, який є об'єктом міжнародної торгівлі, ціна всередині країни мусить приблизно дорівнювати світовій ціні з урахуванням національного обмінного курсу:
Рт=еРт*, (1)
де РT— ціна товару всередині країни;
e — номінальний обмінний курс;
РT* — світова ціна цього ж товару.
Тільки приблизна рівність внутрішньої і світової ціни пояснюється тим, що можуть виникати відмінності у складових ціни, які визначаються накладними витратами, митним і податковим регулюванням і т п. За істотної різниці між цінами негайно виникатиме ситуація, коли, експортуючи товар, що є об'єктом міжнародної торгівлі, з країни зі значно нижчими цінами в країну зі значно вищими цінами, можна буде легко отримати надприбутки. Це збільшуватиме попит на такий товар у країні з нижчими цінами і відповідно зменшуватиме попит на нього у країні з вищими цінами. Таким чином, ціни поступово вирівнюватимуться і знову встановляться відповідно до світової ціни на цей товар. Розглянемо таку ситуацію із застосуванням режимів фіксованого і гнучкого курсів валют. За режиму фіксованих валютних курсів, якщо ціна товару, що є об'єктом міжнародної торгівлі, всередині країни буде меншою за світову, то рівняння (1) перетворюється на нерівність (2):
РT<ёРT*, (2)
де ё — фіксований валютний курс.
У такій ситуації в країні створюється постійний надлишковий попит на цей товар, який поступово призведе до вирівнювання ціни товару всередині країни до світової ціни. На цьому базується теорія паритету купівельної спроможності, за якою загальний рівень цін у країні пов'язаний із загальним рівнем цін за кордоном через обмінний валютний курс. Це призводить до того, що купівельна спроможність певної кількості грошей є однаковою в країні та за кордоном. З теорії паритету купівельної спроможності випливає, що обмінний курс двох валют є відношенням рівня цін у країні до рівня цін за кордоном
Е = Р: Р*,(3)
де Р — загальний рівень цін у країні; Р* — загальний рівень цін за кордоном[13, c. 92-98].
Насправді паритет купівельної спроможності є ідеалом, який не може бути досягнутий. Це пояснюється тим, що ціни на товари по-різному реагують на зміни ринкових тенденцій і пристосування до нових умов не виникає одразу. Те саме стосується і валютних курсів. Так, фіксований валютний курс мав би бути встановлений на рівні, що точно відповідає співвідношенню між загальними рівнями цін. У дійсності ціни всередині країни на одні товари можуть бути вищими, а на інші — нижчими за світові. У процесі адаптації до нових умов ціни змінюватимуться, а з ними і тиск на обмінний курс, що спричинятиме нові диспропорції у купівельній спроможності грошей, зміна ж фіксованого валютного курсу є складним процесом і відбутися він може набагато пізніше, ніж необхідно для встановлення рівноваги у (3).
За режиму гнучкого валютного курсу цей курс мав би змінюватися постійно, відповідаючи на всі зміни співвідношення між загальними рівнями цін. Проте реально ці зміни залежать не тільки від такого співвідношення, а значною мірою і від кон'юнктури валютного ринку та ситуації на ринку капіталу. Тому валютний курс, якщо і реагуватиме на зміну співвідношення між загальними рівнями цін, то із запізненням.
Важливим чинником, що обмежує застосування теорії паритету купівельної спроможності, є й те, що в національній економіці відбувається торгівля товарами, які не виходять за межі країни, а ціни на них встановлюються під впливом внутрішніх попиту і пропозиції. До них слід віднести нерухомість, землю, деякі види сировини, товари спеціального призначення та внутрішні послуги. Зв'язок між цінами на таку продукцію всередині країни та за кордоном є складнішим і не відповідає "правилу єдиної ціни". Продукція, що є об'єктом міжнародної торгівлі, та інша продукція разом визначають загальний рівень цін у країні. Отже, рівень цін у країні тим більше буде залежати від світових цін і підлягатиме "правилу єдиної ціни", чим більша питома вага обсягу торгівлі товарами — об'єктами міжнародної торгівлі в національній економіці.
Зазначені відхилення від теорії абсолютного паритету купівельної спроможності привели до опрацювання так званої відносної теорії паритету купівельної спроможності. Вона базується на змінах загальних рівнів цін та обмінних курсів і описується формулою
Застосування відносної теорії паритету купівельної спроможності є доцільним у тривалих періодах, оскільки вона описує тенденції і менше пов'язана з абсолютними величинами.
Отже, розробляючи концепцію монетарної політики та її адаптацію, яка визначається зміною загального рівня цін за кордоном, монетарні органи країни мають два об'єкти впливу: обмінний курс і внутрішній рівень цін, між якими існує чітка залежність. Якщо, наприклад, зовнішня інфляція є меншою від внутрішньої, необхідно проводити девальвацію власної валюти для того, щоб збереглось рівняння (4)[11, c. 49-52].
У разі застосування режиму гнучкого валютного курсу в такій ситуації виникне диспропорція між цінами в країні та за кордоном. Ця диспропорція полягатиме в тім, що товари за кордоном стануть відносно дешевшими. У рамках концепції відносної теорії паритету купівельної спроможності це призведе до збільшення попиту на іноземну валюту, що спричинить зростання її курсу й автоматичне зменшення курсу національної валюти.
Якщо виникне протилежна ситуація і темп зовнішньої інфляції стане вищим за внутрішній, застосування режиму фіксованого валютного курсу спричинить поступове збільшення цін всередині країни. Це відбудеться тому, що у рівнянні (4) залишиться тільки одна величина, зміна якої призведе до встановлення рівноваги. Цією величиною є , тобто внутрішня інфляція. У межах відносної теорії паритету купівельної спроможності це означатиме, що за незмінності валютного курсу зовнішня і внутрішня інфляція зрівняються. Отже, фактично відбудеться імпорт інфляції в країну з-за кордону для відновлення співвідношення між загальними рівнями цін згідно з "правилом єдиної ціни".
Режим гнучкого валютного курсу дає змогу уникнути такої ситуації. За такого режиму зміна співвідношення між загальними рівнями цін, коли ціни за кордоном стануть вищими за внутрішні, зросте попит на національну валюту і курс її підвищиться під впливом ринкових сил. Таким чином, співвідношення між загальними рівнями цін у країні та за кордоном зміниться без зміни цін всередині країни.
У свою чергу, чинники, котрі безпосередньо не пов'язані з паритетом купівельної спроможності (кон'юнктура валютного ринку та міжнародні притоки капіталу), можуть встановити валютний курс на рівні, що не відповідає встановленому паритету. За такої ситуації виникає зміцнення або знецінення національної валюти.
Реальне знецінення національної валюти відбуватиметься тоді, коли вона не збільшує своєї номінальної вартості настільки, щоб повністю компенсувати вплив більших темпів інфляції за кордоном. Тобто рівняння (4), яке описує відносну теорію паритету купівельної спроможності, перетвориться на нерівність (5):
(5)
Ситуація, коли виникає така нерівність, призводить до того, що країна наражається на подальший імпорт інфляції з-за кордону для того, щоб збереглось рівняння (4). При цьому збільшення складової відбуватиметься навіть за режиму гнучкого обмінного курсу.
Істотний вплив на грошовий обіг у відкритій економіці мають наслідки надмірної пропозиції грошей. Він проявляється залежно від структурних характеристик економіки, розвитку фінансових ринків та відкритості економіки країн. Чим стабільніша і відкритіша економіка, тим менше надлишок грошової маси спричиняє зростання внутрішніх цін. В економіці, яка значною мірою інтегрована у світові економічні процеси, не може відбутися відносного зростання внутрішніх цін, оскільки на них безпосередньо впливають світові ціни. Тому навіть незначне підвищення внутрішніх цін одразу порушить умови торгівлі в країні та призведе до орієнтації внутрішніх споживачів на імпорт. Відтак надлишок грошової маси витрачатиметься на додатковий імпорт і "вийде" за межі країни.
Такий перебіг подій не означає, що в країнах з надмірною пропозицією грошей не виникає інфляції. Разом із погіршенням стану платіжного балансу, спричиненим зростанням імпорту та збільшеним відпливом капіталу в країни з вищою відсотковою ставкою, збільшений загальний рівень внутрішніх цін викликає додатковий тиск на валютних ринках, створюючи надлишок пропозицій національної валюти. Усе це проявляється в тому, що обмінний курс національної валюти матиме тенденцію до зниження[12, c. 82-85].
Схему впливу надмірної пропозиції грошей у країні на інфляцію та механізм, за допомогою якого цей вплив реалізується, зображено на рис. 1.
Отже, надмірна пропозиція грошей або призводить безпосередньо до інфляції, або чинить проінфляційний тиск на економіку країни.
У відкритій економіці, де центральний банк країни контролює емісію грошей таким чином, щоб вона не створювала надлишку грошової маси в обігу, має місце або збільшення кредитної активності банківської системи, або накопичення банківською системою іноземної валюти.
Центральний банк країни може регулювати таку активність банківської системи економічними та адміністративними методами. Механізм впливу центрального банку на пропозицію грошей економічними методами зображено на рис. 2.
Щодо економічних методів впливу центрального банку на обсяги іноземних активів та кредитної діяльності комерційних банків, то він є дуже обмеженим. Особливо це стосується величини іноземних активів. Чи не єдиним інструментом впливу центрального банку на величину іноземних активів комерційних банків є валютний курс або, точніше, його динаміка. Так, за зниженого курсу національної валюти і (або) його підвищення комерційним банкам вигідніше тримати зобов'язання, деноміновані в іноземній валюті, а активи — у національній.
Навпаки, за завищеного курсу національної валюти і (або) його зниження комерційні банки прагнуть деномінувати свої зобов'язання в національну валюту, а активи — в іноземну. Але, оскільки такий інструмент, як валютний курс, безпосередньо впливає і на стан платіжного балансу, то у внутрішніх економіках величина валютного курсу або, точніше, його стабільність все більше перетворюється з інструменту монетарної політики на її головну мету. Чим більше "мала" відкрита економіка інтегрована у світові економічні процеси, тим більше стабільність внутрішніх цін залежить від стабільності валютного курсу. За підтримки стабільності валютного курсу центральним банком як мети монетарної політики регулювання кредитної активності комерційних банків має підпорядковуватися зміні пропозиції грошей, що виникає при зміні попиту і пропозиції іноземних валют на валютних ринках. Зростання кредитної активності комерційних банків збільшує пропозицію грошей, що спричиняє збільшення загального рівня цін і зростання національного попиту на кредитні ресурси. Якщо ж, у свою чергу, зростання номінального попиту на кредити призведе до ще більшого зростання кредитної активності, то це може спричинити некероване збільшення темпів інфляції. Отже, одним з головних завдань монетарної політики центрального банку є запобігання самопідживлювальній інфляції.
Ще однією серйозною проблемою, на яку слід зважати, розробляючи монетарну політику у перехідних економіках, є проблема падіння обсягів виробництва. Якщо зростання цін значною мірою пов'язане з немонетарним чинником, то обмеження центральним банком пропозиції грошей в економіці для зниження темпів інфляції загострює проблему скорочення обсягів внутрішнього виробництва. Це відбувається тому, що за значного впливу інституціональних чинників та інфляційних очікувань рівень інфляції не зменшується відповідно до зниження центральним банком темпів зростання пропозиції грошей[8, c. 67-69].
До інструментів, за допомогою яких центральні банки можуть активно регулювати пропозицію грошей в економіці, належать:
— встановлення норми обов'язкового резервування коштів комерційними банками;
— рефінансування комерційних банків;
— операції на відкритому ринку.
Обов'язкове резервування коштів дає змогу утримувати певний мінімальний рівень ліквідності банківської системи. У країнах зі стабільною економікою та розвиненим фінансовим ринком обов'язкове резервування є дуже ефективним засобом впливу на обмеження пропозиції грошей, і навіть незначні зміни норми резервування дають відчутні результати.
Країни з перехідною економікою характеризуються нерозвиненістю фінансового ринку та браком конкуренції у сфері банківських послуг. Це призводить до того, що в комерційних банках накопичуються надлишкові резерви, які вони не поспішають видавати у вигляді кредитів через високий ризик неповернення кредиту. Ці надлишкові резерви визначаються за формулою
де ER — надлишкові резерви, TR — загальні резерви, RR — обов'язкові резерви. Разом із ризиком брак конкуренції та інституціональні обмеження призводять до встановлення значної маржі між відсотковими ставками за кредитами та на депозити, яка покликана компенсувати втрати від зберігання значних коштів у вигляді резервів (у т.ч. надлишкових) і ризик неповернення кредитів. Спільна дія всіх означених чинників, притаманних перехідній економіці, призводить до того, що навіть значне збільшення норми обов'язкового резервування є неефективним засобом обмеження пропозиції грошей, оскільки таке збільшення обов'язкових резервів (RR), як правило, не перевищує кількості фактичних загальних резервів (TR) комерційних банків[3, c. 96-98].
Висновки
Таким чином, грошовий оборот є складовою частиною платіжного обороту, тобто процесу безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе грошовий обіг. Обіг грошових знаків передбачає їх постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не знаходяться в обігу, тому що кожна нова угода вимагає нового запису на банківських рахунках. Поняття "грошовий обіг" відноситься тільки до частини грошового обороту – готівково-грошового обороту.
На підставі багатоетапного аналізу визначено методологічні засади дослідження грошового обігу, причини його дестабілізації за сучасних умов та обгрунтовано необхідність його регулювання в межах монетарної політики в контексті з іншими заходами державного регулювання економіки. Узагальнено та систематизовано теоретичні концепції регулювання грошового обігу та досліджено систему цілей та інструментів монетарної політики держави, зарубіжний досвід її реалізації. Показано особливості інфляційних процесів і сучасної макроекономічної ситуації в Україні. Проаналізовано проблеми функціонування Національного банку та вітчизняної банківської системи у процесі розв'язання завдань регулювання грошового обігу. Розкрито основні напрямки адаптації варіантів монетарної політики до умов сучасної України. Показано еволюцію вітчизняної монетарної політики, її концептуальні засади, цілі та інструменти за сучасних умов, особливості реалізації кредитної та валютної складових.
Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:
· центральним банком країни і комерційними банками;
· комерційними банками;
· підприємствами і організаціями;
· банками і господарюючими суб'єктами;
· господарюючими суб'єктами і населенням;
· фінансовими інститутами і населенням.
На швидкість обігу грошей впливають загальноекономічні фактори, тобто циклічний розвиток виробництва, темпи його зростання, рух цін, а також грошові (монетарні) фактори, тобто структура платіжного обороту (співвідношення готівкових і безготівкових грошей), розвиток кредитних операцій і взаємних розрахунків, рівень процентних ставок за кредит на грошовому ринку, а також впровадження комп'ютерів для операцій в кредитних установах і використання електронних грошей в розрахунках. Крім цих загальних факторів, швидкість обігу грошей залежить від періодичності виплати доходів, рівномірності витрат населенням своїх коштів, рівня заощадження і накопичення.
Список використаної літератури
1. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. — 526 с.
2. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. — 408 с.
3. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
4. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2002. — 687 с.
5. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
6. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
7. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Во-линцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
8. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
9. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. – 1990 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 1990. — 678 с.
10. Прісняков В. Рівняння грошового обігу для реальної економіки //Фінанси України. — 2002. — № 6. — C. 48-52
11. Фільштейн Л. Грошовий обіг та кредит: монографія/ Леонід Фільштейн,. — Кіровоград: Централь-но-Українське вид-во, 1995. — 61 с.
12. Шваб А. Вплив внутрішнього кругообігу коштів на їх ефективне використання //Економіка АПК. — 2002. — № 10. — С.82-85
13. Яценко В. М. Грошовий обіг у відкритій економіці //Фінанси України. — 2006. — № 4. — С.92-98