Закони ринкової економіки: зміст, характер дії , механізм використання

Вступ.

1. Сутність економічних законів ринкової економіки.

2. Механізм дії економічних законів.

3. Механізм використання економічних законів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Закони ринкової економіки побудовані на задоволенні потреб споживачів у тому чи іншому продукті або послузі. Головним чинником виникнення нових послуг або продукції завжди виступали і виступатимуть зростаючі потреби суспільства в тих чи інших благах.

Кожна людина має свої потреби. Потреби це специфічний стан людини, який виникає внаслідок того, що люди – біологічні істоти, елементи суспільної системи. Потреби зароджуються та формуються разом з людиною. Вони забезпечують зв’язок організмів із зовнішнім середовищем та дають можливість людям співіснувати в природі та соціумі. Саме потреби складають підґрунтя та рушійну силу людської поведінки, формують його мету та шляхи її досягнення. Знання теорій потреб, їх класифікації, важливі у сучасних концепціях розвитку рекреаційних послуг, оскільки саме потреби являються головним ринковим орієнтиром у наданні послуг та формують поведінку споживачів.

Як свідчать факти, потреба в рекреаційних послугах існує і задовольняється людством давно, бо без відпочинку та релаксації людина не може відновлювати фізичні сили.

Вивчення економічної теорії призводить до розуміння взаємозв’язків між змінними величинами. На основі взаємозв’язків, що спостерігалися в минулому, формується і реалізується політика, що висуває своєю метою встановлення макроекономічної стабілізації і стимулювання економічного зростання.

1. Сутність економічних законів ринкової економіки

Завданням економічної теорії або аналізу є приведення в систему, пояснення та узагальнення фактів реального життя. Принципи, концепції, теорії, як кінцевий результат економічного аналізу, забезпечують порядок і сенс у наборі цих фактів, пов’язуючи їх в одне ціле, установлюючи належні взаємозв’язки між ними і, виводячи з них, певні узагальнення.

Розглянемо поняття, що відображають той чи інший ступінь визначеності цих залежностей. В економічній теорії використовують такі поняття, як «закони», «принципи», «теорії» та «моделі». У сучасній економічній теорії всі ці терміни все більше використовуються як взаємозамінні, розглядаються як одне і те ж, а саме: узагальнення чи констатацію закономірностей в економічній діяльності індивідів та інститутів. У західній економічній теорії термін «економічний закон» традиційно вважається таким, що вводить в оману, оскільки він передбачає високий ступінь точності, усезагальності його застосування і навіть моральної справедливості. Меншою мірою це відноситься до терміна «принцип». Те ж саме відноситься й до термінів «теорія» та «модель». Вважається, що якщо «термін» асоціюється з досить фантастичними уявленнями кабінетних учених, які відірвані від реалій життя, то термін «модель» значною мірою виправляє це. Модель — це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення відповідних статистичних даних. Як правило, ці терміни розглядаються як синоніми. Вибір терміна для позначення якого-небудь конкретного узагальнення, на думку західних економістів, диктується звичкою чи доцільністю. Ось чому, наприклад, зв’язок між ціною блага та його кількістю, називають «законом» попиту, а не теорією чи принципом попиту, оскільки так уже прийнято її позначати[7, c. 46].

Економічні принципи — це узагальнення, які, як це випливає із самого терміна, мають у собі деякі неточні кількісні визначення. Економічні факти зазвичай вирізняються різноманіттям: одні індивіди діють так, а інші — інакше. Тому часто економічні принципи формулюються у вигляді узагальнених даних або статистичних ймовірностей. У результаті економічні принципи, які мають прикладний характер відносно практики, менше строгіші й менше точніші, ніж принципи природничих (точних) наук.

В оцінці залежностей між змінними у більшості моделей використовується передумова ceteris paribus («за інших рівних умов»), яка означає, що інші величини не змінюються, а змінюються лише змінні, які використовуються в даній моделі. Передумова ceteris paribus необхідна для розуміння залежності між досліджуваними змінними, хоча в реальному світі неможливо ізолювати взаємозв’язки, що аналізуються при формулюванні тієї чи іншої передумови. Наприклад, загальноприйнято, що ціна товару обернено пропорційна його кількості, тобто при зростанні ціни споживання зменшується. Ця залежність діє тільки у тому випадку, якщо дохід, смаки, уподобання споживачів та інші чинники, що впливають на споживання, не змінюються.

Два фундаментальні факти, які покладені в основу економічної теорії, є її основними аксіоматичними передумовами і, по суті, охоплюють усю проблему економіки. Перший факт такий: матеріальні потреби суспільства, тобто матеріальні потреби індивідів та інститутів, що його складають, буквально безмежні або ненасичені. Другий факт: економічні ресурси, тобто засоби для виробництва благ, обмежені або рідкісні.

Кінцева мета усієї економічної діяльності полягає в тому, щоб задовольнити саме ці різноманітні матеріальні потреби. Однак економічна діяльність стикається з проблемою обмеженості ресурсів. Про рідкісність блага (товару, послуги чи ресурсу) говорять тоді, коли наявні обсяги певного блага недостатні, щоб задовольнити потреби в ньому. Рідкісність, на відміну від фізичної обмеженості, є не абсолютною, а відносною властивістю: у даний момент часу блага недостатньо порівняно з потребами в ньому[15, c. 59-60].

Множинність економічних цілей при обмеженості ресурсів створює проблему економічного вибору, тобто вибору найкращих альтернативних варіантів їх використання, за яких досягається максимальне задоволення потреб за існуючих витрат. В економічній теорії прийнято вважати, що економічні суб’єкти діють раціонально. Раціональними вважаються всі дії, які ведуть до зменшення витрат чи до збільшення вигод: споживача — до задоволення своїх потреб, фірми — до прибутку, профспілки — до збільшення доходів її членів, державу — до підвищення рівня народного добробуту чи, згідно теорії суспільного вибору, престижу політиків.

Рідкісні блага можна поділити на два типи: виробничі ресурси й вироблені на їх основі споживчі блага.

Благо в нашому аналізі має свої властивості або певні передумови існування. Кожне благо можна виміряти. При цьому дві рівні кількості однакового блага еквівалентні за своїми значеннями для споживачів. Це означає, що всі блага даного виду розглядаються як однорідні.

Датування блага. Будь-яке благо споживається в певний період часу і, отже, належить до даного періоду. Дві рівні кількості одного й того ж блага, які можуть бути використані в різний час, не є тотожними і за принципом еквівалентності повинні розглядатись як різні.

Безпосередня обмінюваність благ ґрунтується на тому, що благо має цінність і ціну. Цінність (або вартість) даної кількості блага даного виду визначається множенням ціни цього виду на його кількість. У ситуації, за якої цінності даних кількостей благ різних видів рівні, приймаємо, що їх можна вільно і без перешкод обміняти одне на друге.

Відношення цін двох різних благ називають відносною ціною благ даного виду. Вона показує, яка кількість блага іншого виду повинна бути обміняна на одиницю блага даного виду[12, c. 54].

Знаходження блага в просторі. Для спрощення аналізу вважатимемо, що блага зібрані в одному місці. Інакше — на відстані — їх не зможемо обміняти. Одне й те саме благо в різних точках простору — це різні блага.

Одним із виявів благ є виробничі ресурси. Виробничі (економічні) ресурси — це всі природні, людські та вироблені людиною ресурси, що використовуються для виробництва. Економічними вони є тому, що мають відносну рідкісність, тобто вони не безкоштовні, їх необхідно «економити» (доцільно використовувати).

При вивченні економічної теорії часто використовують поняття ресурсів і факторів виробництва. Чим вони різняться? Ресурси (праця, капітал, земля, технологія, інформація тощо) у широкому значенні слова — це потенційні умови виробничої діяльності. Ресурси як елемент реального процесу виробництва є факторами виробництва. Різниця між поняттями «ресурси» та «фактори виробництва» полягає в тому, що:

· не кожен ресурс стає фактором виробництва;

· ресурси є платні й безплатні, фактори виробництва — тільки платні;

· ресурси можуть не мати власника, у факторів виробництва завжди є власник.

Об’єднує вищезгадані поняття рідкісність, обмеженість. Якщо блага є рідкісними, то центральною економічною проблемою є та, як у найкращий спосіб розподілити чи, точніше, розмістити наявний обмежений запас між людьми. Розв’язуючи цю проблему, кожне суспільство повинно робити вибір для вирішення основних питань: Що виробляти? Яким чином виробити ці види продукції? Хто отримує те, що вироблено? Коли будуть спожиті ті чи інші блага або ресурси?

Два питання — що виробляти і як виробляти — передбачають, що є багато альтернативних варіантів виробничих комбінацій ресурсів і структури продукції, яка випускається. У кожний даний момент виробничі можливості суспільства обмежені наявними запасами ресурсів і станом технології їх переробки на корисні блага[4, c. 86].

Обмеженість виробничих можливостей означає, що вибираючи один з можливих варіантів, ми відмовляємося від інших. Через це втрачається цінність невикористаних можливостей або альтернативні витрати. Завдання найкращого розподілу рідкісних ресурсів за напрямами використання вирішується порівнянням вигод від даного варіанта розподілу ресурсів і витрат, тобто альтернативних витрат, і втрачених вигод від найкращого альтернативного варіанта.

Проблема рідкісності вирішується в ринковій системі в рамках двох взаємопов’язаних принципів прийняття рішень: принципу оптимізації (отримання найвищої віддачі від кожного виду діяльності й ресурсу) і принципу альтернативних витрат (розгляд будь-якої економічної дії з позиції порівняння віддачі за кількома напрямами використання рідкісних ресурсів). Саме ці два принципи є серцевиною сучасної економічної теорії.

Економісти називають кількість одного товару, яким необхідно пожертвувати для збільшення виробництва іншого товару, альтернативними витратами, або витратами втрачених можливостей. Змістовно процес заміщення одного фактора виробництва (блага) іншим за незмінної величини кінцевого продукту (добробуту) і певної технології (варіанта споживання) називають законом заміщення факторів (благ). Закон заміщення (субституції) означає, що споживач практично завжди (за незначними виключеннями) може замінити один товар на інший, щоб задовольнити свій попит. Виробник, комбінуючи наявними факторами виробництва, також може вибрати той чи інший варіант виробництва. Основним чинником, що показує коли необхідно зробити таку заміну, виступає відносна ціна товарів, ресурсів — споживач (виробник) при підвищенні ціни надасть перевагу більш дешевій продукції (ресурсам). Про роль відносних цін більш докладніше в наступній темі.

Показниками, що характеризують закономірність заміщення, виступають показники граничної норми заміщення (для споживчих благ ∆Y/∆X) та гранична норма технічного заміщення (для факторів виробництва ∆L/∆K). Іншим показником, що характеризує закон заміщення, виступає показник еластичності заміщення. Він показує, на скільки відсотків повинно змінитися відношення між кількостями ресурсів, щоб гранична норма заміщення змінилася на 1 %. Еластичність заміщення визначається як відсоткова зміна в граничній нормі заміщення. Показник еластичності не залежить від одиниць, у яких вимірюються, наприклад, фактори виробництва — праця і капітал, оскільки й чисельник, і знаменник представлені відносними величинами[16, c. 127].

Зауважимо, що економіст визначає витрати як втрати інших, альтернативних товарів та послуг, які могли б бути вироблені за допомогою тих же виробничих ресурсів, тоді як бухгалтер реєструє як затрати витрати самих ресурсів, точніше, їхню грошову вартість.

Особливість економічної теорії в тому, що вона майже повністю позбавлена можливості використати основний інструмент отримання та верифікації емпіричних знань, що застосовується природничими науками, — натурний експеримент. Застосування методів абстракції та моделювання є основним інструментарієм в економічній теорії.

Абстрагування — це процес формування ідеального, умоглядного, такого, що не збігається з реальним, особливого предмета теорії. Суть наукової абстракції в тому, що із усього багатства навколишнього світу ми вибираємо тільки ті елементи, властивості та взаємозв’язки, які уявляються суттєвими з точки зору даної теорії, і формуємо з них образ реального світу, який і підлягає дослідженню. Чим точніше підібрані суттєві елементи, тим більшою мірою образ відповідає реальності, а отже, тим корисніші практичні висновки та рекомендації теорії (або простіше — тим правильніша вона сама). Характеристика моделей та моделювання буде розглянута в наступному параграфі.

У перебігу розвитку товарного господарства формується ринок, який пройшов шлях від стародавніх базарів до сучасних організованих ринків з комп’ютерним оснащенням. Ринок — система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів. Це взаємодія продавців і покупців, кожний з яких самостійний у своїх діях.

До цієї категорії належать усі розвинуті економічні системи, іншими словами, усі країни, в яких товари, послуги та ресурси розміщуються переважно за допомогою ринкового механізму, і в яких закріпились закони і правові норми, що регулюють підприємницьку діяльність і захищають права власності[8, c. 211-212].

Характерними рисами ринку виступають: приватна власність на інвестиційні ресурси; ринковий механізм регулювання макроекономічної діяльності, що базується на вільній конкуренції; наявність великої кількості самостійно діючих покупців і продавців кожного товару й послуги.

Важливим для аналізу ринку є принцип «невидимої руки», що був сформульований більше 200 років тому А. Смітом і у відповідності до якого окрема особистість, прагнучи до власної вигоди, незалежно від її волі і свідомості, направляється на досягнення вигоди й користі для всього суспільства. У цьому припущенні були закладені основи розуміння роботи ринкового механізму, дії якого підпорядковані природним економічним законам, що змушують його працювати абсолютно ефективно, коли втручання у дію ринкового механізму, зокрема уряду, призводить до порушень його ефективної роботи. А. Сміт був першим економістом, який приступив до вивчення природних економічних законів, а не до вироблення економічної політики уряду.

Категорію ринку не так просто визначити, але можна уявити широку різноманітність їх форм. Для теоретичного аналізу ринку виділяють його модель. Модель вільного (досконалого) ринку є одним з наукових методів вивчення реального ринку. Модель аналізу ринку — це вільний (конкурентний) ринок. Модель ринку охоплює три елементи: попит, пропозицію, ціну, які є центральними проблемами (поняттями) будь-якої дискусії про ринкову систему. Модель попиту і пропозиції показує різні потреби суб’єктів — покупців та продавців. На боці попиту представлені бажання, потреби людей, які хотіли б придбати блага, а пропозиція відображає витрати виробників та продавців. Угоди між ними відображають рівноважні ціни, за якими обмінюються певні кількості благ. Ціни, як результат взаємодії попиту і пропозиції, повідомляють важливу інформацію, необхідну для узгодження рішень, які приймаються домашніми господарствами та фірмами. Вони (ціни) показують, від чого необхідно відмовитися споживачам, щоб отримати кожну одиницю товару або послуги. Ціни також є показником того, що виробники отримують за кожну одиницю проданої продукції як компенсацію за їхні зусилля та витрати[10, c. 236].

Найближчим наслідком рідкісності ресурсів є конкуренція за їх використання. Це не тільки конкуренція між людьми за ресурси задоволення їхніх особистих або групових інтересів. Це перш за все конкуренція між альтернативними цілями, можливими напрямами використання ресурсів, хоча кожна з таких альтернативних цілей може бути й персоніфікована.

Конкуренція — явище об’єктивне. Закон конкуренції лежить в основі економічного розвитку (а як наслідок — і соціального прогресу). Конкуренція — це економічна боротьба між виробниками за виготовлення привабливіших товарів, залучення якомога більшої кількості покупців і отримання якомога більшої вигоди. Для того, щоб діяла чесна і справедлива (в економіці її називають «досконалою») конкуренція, ринкова економіка повинна забезпечити дію основного принципу — свободи конкуренції, свободи вибору. Це означає, що кожний виробник має вирішити для себе проблеми, що і як виробляти, кому продавати, яку ціну вимагати, як витратити отримані гроші. Так само і покупець має вільно розпоряджатися своїми грошима і вільно обирати, який товар, за скільки, де і в кого купувати.

Економічною наукою сформульовані ознаки, які в сукупності визначають режим вільного ринку. Досконала конкуренція — це ринкова структура, за якої: 1) ринок складається з багатьох конкуруючих продавців, кожний з яких продає стандартизовану продукцію багатьом покупцям; 2)кожна фірма має дуже невелику частку загального випуску, що продається на ринку; 3) продавці не виробляють спільної стратегії; 4) повна ринкова інформація доступна всім учасникам торгівлі; 5) входження в ринок нових продавців і вихід з нього нічим не обмежені.

Важливою характеристикою ринку є його конкурентність, під якою розуміють здатність окремої фірми впливати на ринок товару, передусім — змінювати ціну товару, що продається. Чим нижчі можливості кожної фірми галузі впливати на ринок товару, тим більш конкурентним уважається ринок. Коли жодна фірма галузі не в змозі змінити ринкову ситуацію, ринок вважається суто (досконало, абсолютно) конкурентним.

Слід розрізняти два терміни — «конкурентність ринку», яка характеризує ринкову структуру, і «конкурентна боротьба», під якою розуміють ступінь змагальності між фірмами галузі. З підвищенням конкурентності ринку знижується потреба фірм у змаганні, а в умовах досконалої конкуренції відсутня будь-яка конкурентна боротьба: у галузі діє так багато фірм і їх вплив на ринок товару такий незначний, що окремій фірмі немає потреби вживати будь-яких заходів щодо інших фірм[14, c. 153-154].

2. Механізм дії економічних законів

В економічній літературі склалися в основному дві точки зору в підходах до вказаних понять. Одна з них засновується на тому, що механізм дії та механізм використання економічних законів — поняття тотожні. Вважається, що з таким категоричним твердженням погодитися не можна. Економічні закони можуть діяти й тоді, коли вони не використовуються або використовуються недостатньо повно. Але в такому випадку вони діють стихійно, а не як планомірно організовані.

Протилежна точка зору так само категорична. Її прихильники виходять з необхідності розрізняти процеси дії законів і їх свідомого використання. Думається, що істина знаходиться між цими крайнощами: механізм дії економічних законів і механізм їх використання не можна ототожнювати, так само як і не можна протиставляти. Ставати на точку зору ототожнення понять — означає винести суб’єктивний чинник на перший план, а об’єктивність економічних процесів — на другий, створюючи таким чином простір для елементів суб’єктивізму й волюнтаризму в регулюванні економікою. Протиставляти їх — означає фетишизувати економічні закони, не бачити шляхів реалізації економічної необхідності. Загальне між механізмами дії й використання економічних законів полягає, передусім, у розумінні взаємодії об’єктивного й суб’єктивного чинників, що визначає конкретний шлях реалізації не тільки економічної необхідності, але й можливості, що міститься в законі.

Особливе зумовлюється специфічними рисами, що визначають функціонування механізму дії економічних законів, умовами, що регламентують суб’єктивну діяльність у використанні економічних законів. В основі такого підходу лежить наукове уявлення про матеріальне і свідоме, об’єктивне й суб’єктивне з їх взаємопереходами і специфічністю[9, c. 245-246].

Під механізмом дії економічних законів потрібно розуміти сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей між явищами і процесами економічного життя в їх саморозвитку. Розуміння механізму дії економічних законів має як теоретичне, так і практичне значення. Важливість теоретичного аспекту обумовлена необхідністю розвитку економічної теорії.

Практичний аспект пов’язаний з тим, що вироблення найбільш ефективних форм використання економічних законів спирається на їхню дію. Іншими словами, форми використання економічних законів повинні бути адекватні їхній дії. З огляду на те, що форми використання економічних законів визначаються природою і сферою їхньої дії, ефективність цих форм залежить від їх відповідності змісту законів. Тому розробка найбільш ефективних форм використання економічних законів безпосереднім чином пов’язана з розкриттям їх змісту та механізму дії.

У будь-яких економічних системах економічні закони існують незалежно від волі й бажання людей, вони об’єктивні. Об’єктивний характер економічних законів визначається тим, що, по-перше, люди не можуть створювати їх, скасовувати або замінювати один економічний закон іншим; по-друге, вони діють незалежно від того, знають люди чи не знають; по-третє, економічні закони діють незалежно від того, хочуть цього люди чи ні.

Економічні закони здійснюються через діяльність людей, які володіють свідомістю, волею і які ставлять відповідні цілі. Але постановка цілей, дії самих людей не можуть бути довільними, вони зумовлюються такими об’єктивними чинниками, як рівень і характер розвитку продуктивних сил, відповідних виробничим відносинам, економічним законам, що виражають зв’язки між ними. К. Маркс підкреслював, що економічні закони діють і здійснюються із «залізною необхідністю», навіть якщо суспільство натрапило на слід природного закону свого розвитку, воно не може ні перескочити через природні фази розвитку, ні скасувати останні декретами.

Але об’єктивність економічних законів зовсім не означає, що суспільство безсиле перед ними і мусить сліпо підкорятися їхній дії. Люди можуть пізнати їх і відповідно з об’єктивною необхідністю здійснювати свою практичну діяльність. Така можливість закладена в самій природі економічних законів. Безпосереднім змістом об’єктивних економічних законів є не науково усвідомлена й організована діяльність людей, а те, що вони виражають внутрішній, причинно-наслідковий, кількісно-якісний зв’язок, що постійно повторюється між економічними явищами і процесами: у них розкривається загальний, абстрактний, а тому, власне, істотний зв’язок явищ. Але ця абстракція відображає реальні, об’єктивно зумовлені процеси. При цьому необхідно зазначити, що об’єктивний характер носять не тільки глибинні сутності виробничих відносин, але і їх вияв у реальному господарському житті. Об’єктивний характер носять і сутності, і явища. Вони не залежать від волі і свідомості людей, але виступають саме тією основою, на якій виростає пізнана необхідність[13, c. 143-144].

Пізнання економічних законів є лише перетворення сліпої об’єктивної необхідності в пізнану необхідність, але не заперечення її взагалі. З пізнанням економічних законів зростає свобода економічної діяльності, але не втрачається її об’єктивна обумовленість. Не в уявній незалежності від законів природи вкладається свобода, — зазначав Ф. Енгельс, — а в пізнанні цих законів і в заснованій на цьому знанні можливості планомірно примушувати закони природи діяти для певної мети. Розуміння механізму дії економічних законів передбачає підхід до них як до єдності змісту і форм вияву, але в рамках цієї єдності — як до відмінностей між сутностями і явищами. Не можна не бачити того, що кожний економічний закон, як і їх система загалом, має відповідну форму вияву, і в цьому аспекті він виступає законом господарської діяльності. Але потрібно розрізняти економічний закон і форму його вияву. Мова в цьому випадку йде про співвідношення абстрактного й конкретного, про неможливість прямого підведення останнього до першого. Інакше кажучи, проблема дії економічних законів вирішується за рахунок його механізму, що включає наступні структурні елементи: зміст законів і економічних категорій, економічні потреби та інтереси, економічні форми вияву законів.

Одним з основних аспектів змісту механізму дії економічних законів є розуміння їх взаємозалежності і взаємозв’язків. У кожній конкретній економічній ситуації діє той або інший закон. Але економічні закони діють не ізольовано один від одного, а в одній системі, взаємодіючи між собою, взаємно впливаючи один на одного. Підхід до економічних законів як системи випливає з наукового уявлення про суспільство як єдиний організм, що складається із взаємопов’язаних елементів. Зокрема, В. І. Ленін розглядав суспільство як живий організм (а не як щось механічно з’єднане і тому таке, що допускає будь-які довільні комбінації окремих суспільних елементів), що знаходиться в постійному розвитку, для вивчення якого необхідний об’єктивний аналіз виробничих відносин, які утворюють дану суспільну формацію, і необхідні дослідження законів її функціонування й розвитку.

Звичайно, без вивчення кожного окремого економічного закону не можна дослідити їх систему, визначити в ній місце того чи іншого закону. Однак в економічній системі найтіснішим чином переплітаються, взаємодіють усі економічні закони, і тільки розглядаючи кожний закон у системі, можна визначити його місце у цій системі. Кожний окремий економічний закон характеризує той або інший істотний зв’язок, і тільки у своїй сукупності вони з достатньою повнотою відображають ціле[2, c. 176-177].

Дослідження економічних законів у системі має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Воно дає змогу глибше і з більшою точністю охарактеризувати механізм дії об’єктивних економічних законів, а отже, визначити найбільш ефективні форми їх використання. У практичній же діяльності доводиться мати справу не з однією стороною господарського життя, не з одним будь-яким законом, а з усіма проявами економічних законів. Усе більшого значення набуває комплексний підхід до регулювання економікою, вирішення великих соціально-економічних задач, що також зумовлює необхідність комплексного підходу до вивчення економічних законів у сукупності їх багатосторонніх зв’язків і взаємодії.

Складність дослідження економічних законів, чинних в умовах трансформації перехідної економіки, коли визрівають і формуються ринкові відносини, визначається тим, що в їх систему входять «неоднорідні» закони, що, у свою чергу, накладає відбиток на характер їх взаємодії як по «вертикальній» лінії, тобто з точки зору субординації, так і по «горизонтальній». Завдання полягає в тому, щоб виділити те основне, що об’єднує закони в систему, визначає їх однорідну соціальну спрямованість, а також те особливе, що не є характерним для ринкової економіки, але властиве їй.

Практичне значення зазначеного підходу наочно виявляється в реальному використанні взаємозв’язку всіх економічних законів, у формуванні планово-ринкової моделі як основи руху до соціально орієнтованої економіки. Єдність при цьому визначається плюралізмом форм власності при провідному значенні держави й різноманітті форм господарювання. Відмінності приречені, оскільки доводиться шукати оптимальний варіант щодо вирішення найскладнішої задачі системно-економічної трансформації органічного поєднання державного й ринкового регулювання як провідних джерел в економічній політиці держави. Справа в тому, що сучасна ринкова економіка не може розвиватися без централізованого планового впливу, тобто необхідні безпосередньо суспільні зв’язки, що формуються у вертикальному розрізі й випливають з дії ряду законів (наприклад, закону планомірного розвитку). Якщо раніше за допомогою цих зв’язків намагалися охопити все виробництво, розподіл, обмін і споживання, то в умовах планово-ринкової економіки вони повинні реалізовуватися не за допомогою «чистого» плану, а за рахунок цін, податків, відсотків, кредитів, а їх сфера при цьому повинна жорстко фіксуватися рішеннями стратегічних завдань (структурні науково-технічні програми, інфраструктура, податкова і кредитно-фінансова політика, соціальна захищеність людей тощо).

Горизонтальний же зріз господарювання «насичується» ринковими зв’язками, що визначаються законом вартості, законом попиту і пропозиції та ін. Це вимагає формування єдиного повнокровного й регульованого ринку, що підтримує збалансованість можливостей і потреб, динамічної рівноваги платоспроможного попиту і пропозиції[5, c. 197-198].

Стержневою віссю, що об’єднує економічні закони в єдину систему, виступає основний економічний закон даної суспільної системи. Для змішаної економічної системи таким законом виступає підвищення добробуту (у тому числі й передусім матеріального). Основний закон об’єднує всі економічні закони в єдину систему, спрямовує їх дію на досягнення соціальної однорідності. Виражаючи мету, рушійний мотив змішаної економіки (тобто найбільш істотний зв’язок і залежність, які визначають ознаки змішаної економіки), впливає на систему економічних законів як по лінії субординації, так і по лінії взаємодії. Зрозуміло, таку залежність не треба розглядати як поглинання основним законом усіх інших, розчинення його в системі законів. Суть її (залежності) полягає в тому, що виражаючи природу та істотні ознаки економічної системи, основний економічний закон впливає на всі її сторони і процеси, додаючи їм соціальної визначеності.

Комплексний підхід до дослідження економічних законів зумовлений не тільки надзвичайною складністю зв’язків, посиленням взаємозв’язку і взаємозалежності соціально-економічних чинників, але й тим, що об’єктивні економічні закони не носять абсолютного характеру, а діють як тенденції. Ф. Енгельс зазначав, що всі економічні закони зрештою є лише вираженням тенденцій, які поступово прокладають собі шлях і при цьому взаємно перехрещуються. Природа економічних законів як тенденцій зумовлена передусім тим, що дія цих законів неоднозначна. Форми їх вияву можуть бути різноманітними. Процес розвитку економічної дійсності безмежний. Звідси безмежні економічні дослідження і зміни. Зішлемося при цьому на відоме висловлювання К. Маркса про те, що якби форма вияву й суть речей безпосередньо збігалися, то будь-яка наука була б зайвою. Ці слова цілком відносяться і до аналізу економічних законів, чинних в умовах трансформаційного періоду. Уся справа в тому, що форми вияву економічних законів видозмінюються залежно від зміни соціально-економічних умов. Отже, закон і явище — це різні сторони, рівні одного об’єкта, що розвивається. Закон і явище рухаються разом, постійно наближаючись один до одного, однак, ніколи не збігаючись. Тільки виходячи з цього, можна відрізнити зміст економічного закону від наслідків його дії, які більш різноманітніші й ширші від його змісту і складаються під впливом не тільки будь-якого одного економічного закону, але, як правило, усієї системи законів. Такий методологічний підхід вельми важливий для розвитку економічної теорії, виявлення особливостей дії економічних законів у перехідних умовах, а отже, і для визначення форм і методів їх найдоцільнішого використання[6, c. 245-246].

Дія економічних законів як тенденцій особливо чітко виявляється при аналізі їх кількісних характеристик. При цьому необхідно вийти з того, що кожному окремому економічному законові, як і всій їх системі, властиві внутрішні протиріччя. Так, основний економічний закон виражає необхідність і можливість найбільш повного задоволення постійно зростаючих потреб кожного члена суспільства. Однак, щоб виробляти більше продукції для споживання, треба, як правило, створити більший виробничий потенціал, велику частину національного прибутку направити для нагромаджень, що означало б відносне обмеження споживання, і навпаки, збільшуючи обсяг споживання, за інших рівних умов, необхідно обмежити нагромадження. Наприклад, внутрішніми протиріччями закону планомірного розвитку є протиріччя між усуспільненням і відособленням праці та виробництва й потребами регулювання виробництва. Ця суперечність міститься в самому законі планомірного розвитку і є формою його руху. Потрібно також ураховувати, що це протиріччя знаходить відображення і у формі співвідношення й товарності в економічному розвитку.

Внутрішні протиріччя, об’єктивно властиві всій системі економічних законів, знаходять своє вираження в тому, що вони діють на кожний економічний процес не в одному напрямі. Із цього випливає, що жодна категорія не може виразити дію тільки одного економічного закону, оскільки вона випробовує на собі дію багатьох законів одночасно. Кожна окрема господарська форма не може забезпечити рух і вирішення протиріч. Це досягається за рахунок функціонування механізму господарювання загалом.

Нарешті, важливо звернути увагу й на те, що в літературі висловлюються думки стосовно поділу економічних законів на абсолютні та закони-тенденції, причому одні є абсолютними, тобто відображають якісний бік процесів і явищ, інші — законами-тенденціями, тобто відображають кількісний бік процесів і явищ. При цьому практичне значення бачиться в необхідності врахування відмінності між законами, що виражають якісний бік явищ, і законами, що виражають їх кількісний бік.

Уразливість підходу, що аналізується, полягає в наступному. По-перше, будь-який економічний закон виражає і якісну, і кількісну визначеність, тому використати ці закони як самостійні (без урахування їх єдності) методологічні посилання не видається можливим. По-друге, обґрунтування даного підходу будується на запереченні суперечливого характеру економічних законів. Заперечувати суперечність у законі — значить не бачити внутрішніх джерел його розвитку. Пізнати закон — значить пізнати суперечність, що міститься в ньому. Використати закон — це означає знайти форму розв’язання суперечності, що міститься в ньому.

Аналіз указаної точки зору представляє інтерес, оскільки призводить до практичного висновку про те, що кожний економічний закон передбачає одну, абсолютно певну форму, тобто виключає можливість різноманітності форм вияву. По-перше, необхідно враховувати не тільки якісну, але й кількісну характеристику економічних законів; по-друге, кількісна характеристика економічних законів не повинна бути жорсткою, однозначною; по-третє, оскільки економічні закони діють на кожний економічний процес неоднозначно, то всі вони не мають іншої реальності, крім як у наближеній тенденції, але не насправді безпосередній. Інакше кажучи, вони не є абсолютними законами, бо такі діяли б на кожний економічний процес в одному напрямі, виступали б насправді в безпосередній, а не в наближеній тенденції.

Зрозуміло, що для ефективного господарювання, успішного руху до соціально орієнтованої ринкової економіки недостатньо розуміти характер і особливості дії економічних законів; вищезазначений рух повинен здійснюватися на основі глибокого пізнання й використання економічних законів з урахуванням об’єктивної необхідності[11, c. 232-233].

3. Механізм використання економічних законів

Становлення ринкової економіки в сучасних умовах об’єктивно передбачає адекватну трансформацію функцій державного регулювання виробництва, розподілу, обміну і споживання, що засновуються на використанні економічних законів, з точки зору його основних елементів, змісту й форми, головних напрямів функціонування. Для цього повинні бути досліджені не тільки конкретні, але й загальні методологічні аспекти механізму використання законів.

Мова йде про такі поняття, як «об’єктивне» і «суб’єктивне», «механізм господарювання», «економічна політика держави». Саме в них механізм дії і використання економічних законів знаходять сукупне вираження, саме через них економічні закони зрівнюються і взаємодіють за принципом єдності протилежностей. Так, при характеристиці економічних законів як системи недостатньо обмежитися вказівкою на їх субординацію і взаємодію на рівні глибин сутностей. Характеристика повинна бути доповнена аналізом субординації і взаємодії економічних законів через систему організаційно-економічних форм господарювання, тобто конкретних форм вияву цих законів. Сукупність організаційно-економічних форм господарювання при цьому виступає як подвійне явище у відношенні до економічних законів. З одного боку, вона виявляється об’єктивно зумовленою, оскільки поза своїми конкретними формами вияву закони діяти не можуть; з іншого — виступає як механізм використання економічних законів з усіма можливими відхиленнями від сутності об’єктивних економічних законів. Саме в тій мірі, в якій сукупність організаційно-економічних форм господарювання виражає необхідність і можливість, укладену в системі економічних законів, вона (сукупність) виступає як механізм їх дії, а не тільки як механізм використання[3, c. 137].

Природно, що одне з найбільш складних питань, пов’язаних з використанням економічних законів, полягає у виявленні співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в дії та використанні економічних законів. Механізм використання економічних законів — це реалізація сукупності умов (пізнання законів, постановка цілей і визначення шляхів їх досягнення та ін.), що складає суб’єктивну діяльність людей з вироблення конкретних форм і методів господарювання. Через механізм використання забезпечується процес неухильного вдосконалення організаційно-економічних форм господарювання, за допомогою яких виробничі відносини виявляються на поверхні. Нові, більш довершені форми надають простір прогресивним тенденціям не тільки у використанні, але і дії економічних законів, виступають як імпульс розвитку виробничих відносин. Зовні це виглядає дуже суперечливо, оскільки, з одного боку, виробничі відносини і їх закони об’єктивні, незалежні від волі і свідомості людини, а з іншого — людина своїми свідомими діями створює нове у відносинах і механізмі дії законів. Але роль суб’єктивного фактора не суперечить об’єктивному характеру законів, суть його не в тому, — зазначав Г. В. Плеханов, — може він чи ні зупинити або змінити природний хід речей, а в тому, що його діяльність є свідомим і вільним вираженням цього необхідного несвідомого ходу.

Суспільна свідомість фіксує та відображає потреби подальшої зміни елементів економічного базису під впливом зрушень, що відбуваються в матеріальному виробництві. Однак потреба розвитку виробничих відносин, що об’єктивно складається в даному напрямі сама по собі, автоматично не реалізовується. Для цього необхідні свідомі дії, планомірна зміна тих конкретних форм, через які виробничі відносини виявляються на поверхні. Саме ці перетворення відкривають простір для розвитку виробничих відносин, формують суб’єктивні передумови для реалізації об’єктивних закономірностей.

Люди завжди і в усі часи діяли й будуть діяти свідомо. Але оскільки соціально-економічні умови в різних системах неоднакові, то й можливості використання економічних законів різні. До таких соціально-економічних умов насамперед потрібно віднести форму організації і форму руху суспільного виробництва. Перша виражає той або інший тип власності на матеріальні блага й передусім на засоби виробництва, друга, будучи пов’язаною з першою, — стихійність або планомірність розвитку суспільного виробництва.

Розподіл об’єктивних соціально-економічних умов на форму організації і форму руху умовний, оскільки в реальному економічному житті вони переплітаються, визначають і доповнюють одна одну.

Але для здійснення цієї свідомої діяльності необхідно знати об’єктивні економічні закони, бо тільки в цьому випадку результат буде відповідати об’єктивній необхідності, що виражається економічними законами. Ф. Енгельс писав, що суспільні сили, як і сили природи, діють сліпо, насильно, руйнівно, доки ми не пізнали їх і не рахуємося з ними. Але якщо ми пізнали їх, зрозуміли їх дію, напрям і вплив, то тільки від нас самих залежить підпорядковувати їх усе більше і більше нашій волі і з їх допомогою досягати наших цілей[1, c. 349-350].

Визначають три рівні використання економічних законів: політико-економічний, безпосередньо управлінський і практичний. У широкому розумінні всі вони належать до системи управління господарством і пов’язані з вимогами його регулювання.

Механізм використання економічних законів пов’язаний тільки з пізнаними економічними процесами. І оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображає об’єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є продуктом вольової діяльності людей, механізм використання законів може включати елементи, що не відповідають об’єктивній дійсності.

У реальному житті дія економічних законів більшою чи меншою мірою збігається зі свідомим їх використанням, адже закони не можуть діяти без участі людини. Однак сам процес використання економічних законів може набувати різних форм. В одному випадку люди заздалегідь передбачають, прогнозують певні процеси і свідомо здійснюють певні дії. Це, як правило, свідоме, наукове використання економічних законів. Проте буває й так, що суперечності, які виникають у реальному економічному житті, своєчасно не помічаються, і лише тоді, коли виявляються негативні явища, починають уживати заходів щодо їх усунення. Це також використання економічного закону, але з елементами стихійності у розвитку економіки.

Але одного тільки пізнання економічних законів для підкорення їх суспільним силам недостатньо. Для цього необхідна, передусім, суспільна дія. Але при цьому, навіть за наявності глибокого пізнання назрілих потреб соціально-економічних перетворень, суспільство не формує, наприклад, виробничих відносин безпосередньо, за допомогою якихось особливих дій, що забезпечують пряме перетворення елементів економічної структури. Воно лише відкриває простір для реалізації назрілих потреб розвитку економічного базису за допомогою заміни застарілих форм господарювання новими, більш довершеними, тобто такими, які повніше відповідають логіці розгортання об’єктивних закономірностей соціально-економічної сфери. Перетворення ж ці, у свою чергу, передбачають активне використання надбудованих законів, наприклад, право заміни одних правових норм іншими. Мова йде про те, що механізм використання економічних законів безпосередньо пов’язаний із законами надбудови. Глибиною й багатогранністю цього зв’язку багато в чому визначається економічний розвиток. Тут можливі три варіанти: по-перше, закони надбудови відповідають економічним потребам (у цьому випадку вони стимулюють розвиток економіки); по-друге, закони надбудови в одному випадку відповідають, в іншому ж не відповідають економічним потребам (рух економіки гальмується); по-третє, закони надбудови не відповідають економічним потребам (виникають так звані суб’єктивні протиріччя, вирішення яких вимагає великих коштів і часу). Саме у зв’язку з цим організаційно-економічні форми господарювання (закріплені в надбудованих законах) повинні вироблятися в процесі використання економічних законів, як можна повніше відображати глибинні сутності економічних процесів і сприяти їх розвитку[6, c. 154-155].

Висновки

Процес пізнання економічних законів — це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії. Існує два види пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів.

Науковий шлях пізнання економічних законів включає кілька ступенів. На першому ступені пізнання економічні закони слід розглядати як закони об’єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. На цьому ступені пізнання з багатьох тисяч економічних зв’язків виявляють істотні, що мають стійкий характер.

Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на перший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. На цьому ступені пізнання відбувається теоретичне відображення реально існуючих об’єктивних законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки.

Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки в дії, виявленні того, що себе виправдало і дало позитивні результати, і того, що не витримало перевірки часом. Через вивчення практики господарювання роблять певні висновки й узагальнення, потім вносять доповнення і зміни в наукові визначення й опис економічних законів. Поряд із цим удосконалюється і механізм їх використання, який включає комплекс заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання економічних законів з метою ефективного ведення господарства. Цей механізм включає дії державних органів, які на основі економічних законів розробляють правила господарювання й діяльності різних ринкових структур, підприємців і фірм як основних ланок господарства.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.