Закони, закономірності та принципи менеджменту

Вступ.

1. Закони та закономірності менеджменту.

2.Сутність, природа та роль принципів менеджменту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, чим управління, або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

Узарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

В Українi поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному і практичному освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління і влади, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління з однієї соцiокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практично неможливе і веде до важких економічних і соціальних наслідків.

Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу Україні до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

1. Закони та закономірності менеджменту

Термін «менеджмент» (від англійського слова management) – керування, управління, організація, завідування, бізнес тощо.

Менеджмент – це особливий вид діяльності менеджера щодо керівництва людьми, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників апарату управління за допомогою сукупності принципів, методів, засобів і форм наукового керівництва, використовуючи об’єктивні закони і закономірності, координацію операцій організації в умовах ринку для досягнення цілей, тобто задоволення ринкових потреб споживачів, у тому числі з питань оподаткування.

Менеджер – це професіонал високої кваліфікації у сфері управління, який відмінно орієнтується у правових питаннях, ринку, оподаткування, здатний знаходити стратегічно правильні управлінські рішення у різних сферах діяльності: підприємницькій, фінансовій, кредиту та грошового обігу, інших найскладніших ситуаціях.

За допомогою менеджменту людське суспільство з хаотичного перетворюється на високоорганізоване й ефективне. З одного боку – це наука, яка спирається на об’єктивні закони та закономірності, чіткі правила й технології. З іншого, менеджмент має справу з людськими спільнотами, які суттєво відрізняються одна від одної звичками, традиціями, життєвими цінностями, інститутами, рівнем освіти, суспільною мораллю тощо. Тому при переході від теорії менеджменту до практики необхідно застосовувати такі моделі, які відповідають місцевим умовам.

В основі менеджменту лежить система економічних законів, закономірностей і принципів керування в умовах ринкових відносин. Закони й закономірності носять об'єктивний характер, тобто не залежать від волі людей, а, навпроти визначають їхню волю, свідомість і наміри. Усвідомлене використання економічних законів, здійснюючись через керування, дозволяє привести діяльність людей у відповідність із об'єктивними умовами розвитку. Саме менеджер вибирає оптимальний варіант управлінського рішення.

Всі закономірності керування можна розділити на дві групи. До першого ставляться закономірності, властивому керуванню взагалі як цілеспрямованому впливу, до другої закономірності менеджменту.

Керування виробництвом носить двоїстий характер. З одного боку, керування виражає об'єктивний процес керівництва працею працівників по виробництву споживчих вартостей, тобто керування виступає як потреба виробництва (відносини керування обумовлені спільною працею); з іншого боку — виробничі відносини сторін у процесі створення вартості. Сторони — це роботодавець і найманий робітник, які вступають один з одним у відносини власності. Відповідно до цього керування виробництвом розглядається у двох аспектах: організаційно-технічному й соціально-економічному. У першому випадку під керуванням розуміється об'єднання праці всіх працівників на базі організованої системи машин і технічних засобів. Його завдання — з'єднати працю працівників із предметами й знаряддями праці, установити певні пропорції, режими й зв'язки у виробництві. Через організаційно-технічний напрямок розкривається зміст керування й склад його елементів.

Соціально-економічний аспект полягає в тім, що власник засобів виробництва здійснює процес виробництва не тільки у своїх інтересах, але й в інтересах об'єднаних для спільної праці працівників і суспільства в цілому.

Розрізняють загальні й специфічні закони керування. До загальних законів керування ставляться: закон спеціалізації керування; закон інтеграції з; закон економії часу.

Тут же ми дамо коротку характеристику трьох названих законів.

Закон спеціалізації керування. Сучасне виробництво засноване на використанні новітніх технологічних процесів, технічних засобів, високого ступеня організації виробництва й праці, інформаційних систем. Для керування таким виробництвом необхідні узкоспециализированные знання й навички в різних галузях науки й техніки, що приводить до розчленовування загальних функцій, їхньому прояву в конкретних умовах, на різних рівнях. Менеджмент включає економічні, соціально-психологічні, правові й організаційно-технічні аспекти, тому менеджери повинні мати високий професіоналізм в області кожного із цих напрямків.

Властиві ринковій економіці ризик і невизначеність ситуації жадають від менеджерів самостійності й відповідальності за прийняті рішення, сприяють пошуку оптимальних організаційних і науково-технічних рішень.

Закон інтеграції керування. Інтеграція, тобто об'єднання, у менеджменті випливає з потреби самого виробництва й керування ім. Це об'єднання, з одного боку, спеціалізованих правлінських дій на різних етапах керування в єдиний управлінський процес, а з іншого боку — підрозділів, виробництв у єдиний виробничий організм — підприємство. Підприємства у свою чергу можуть поєднуватися в різні організаційні форми ринкової економіки. Межі цього об'єднання регулюються точними відносинами виробництва й керування. Інтеграційні процеси здійснюються доти , поки вони сприяють високим темпам нововведень, мобільності технологічної переорієнтації, впровадженню винаходів, високому рівню зайнятості в умовах гострої конкурентної боротьби.

Як інтегруючих факторів можуть виступати мети, завдання, інтереси, необхідність підтримки життєдіяльності й розвитку системи, вимоги ринку.

Інтеграція здійснюється шляхом установлення тимчасових і постійних зв'язків на всіх рівнях прояву функції керування й інформаційного забезпечення. На інтеграційні процеси можуть впливати внутрішні й зовнішні змінні.

Закон економії часу. Закон економії часу справедливий не тільки для сфери матеріального виробництва. Усяка економія в остаточному підсумку зводиться до економії часу. Це положення характерно для менеджменту, де цей закон виступає як закон керування часом.

Ефективність керування й, отже, досягнення поставленої мети залежать від швидкості реакції менеджера на потребі ринку й мобілізації внутрішніх і зовнішнього змінних для задоволення цих потреб. Рішення будь-якого питання в менеджменті в більше короткий час, чим конкуруючою стороною, завжди впливає на кінцеві результати діяльності фірми. У глобальних масштабах закон економії часу може впливати на рівень економічного розвитку регіону або країни в цілому.

2.Сутність, природа та роль принципів менеджменту

У загальному вигляді керування з'являється як певний тип взаємодії, що існує між двома суб'єктами, один із яких перебуває в позиції суб'єкта керування, а другий — у позиції об'єкта керування. Суб'єкт керування направляє об'єкту керування імпульси впливу, що регламентують аспекти функціонування об'єкта керування (управлінські команди); об'єкт керування, одержуючи управлінські команди, функціонує відповідно до змісту даних команд. Умовою управлінського зв'язку є не тільки можливість виробляти управлінські команди, але й готовність ці команди виконувати. У зв'язку із цим варто розрізняти наявність у працівників необхідних каналів зв'язку й передачі інформації, доступність необхідної техніки керування (організаційно-технічні аспекти керування.) і наявність у суб'єкта керування важелів впливу на об'єкт керування, за допомогою яких можна спонукувати його виконувати управлінські команди (мотиваційний аспект). Механізм мотивування повинен, по-перше, мати дієвість протягом усього часу функціонування об'єкта керування й не слабшати в міру задоволення потреб об'єкта керування; по-друге, погоджувати рівень стимулювання зі ступенем досягнення кінцевих цілей.

Менеджмент — це творчість, яка заснована на певних принципах:

1. Принцип єдиноначальності. Люди краще реагують на те, що ними керує один начальник.

2. Принцип мотивації. Чим ретельніше менеджери здійснюють структуру заохочення і покарання, тим ефективнішою буде програма мотивацій.

3. Принцип лідерства. Люди схильні йти за тими, в кому вони бачать засіб задоволення своїх особистих потреб.

4. Принцип науковості. Цей принцип полягає в побудові всієї системи управління на найновіших досягненнях науки менеджменту.

5. Принцип відповідальності. Необхідно мати певні інструкції, положення та системи матеріальної й іншої відповідальності.

6. Принцип правильного добору і розстановки кадрів. Якщо у вас чесний бізнес, то підбір кадрів здійснюється тільки за діловими якостями на

основі правил професійного відбору і рекомендацій консультантів щодо кадрів.

7. Принцип економічності. Прибуток — це не тільки дохід, а й розумні витрати на використання людських і матеріальних ресурсів.

8. Принцип забезпечення зворотного зв'язку. Це одержання інформації про результати роботи, які дають можливість порівнювати фактичний стан з планом.

Принципи побудови сучасного менеджменту.

Сучасні американські теоретики визначають ці принципи дещо по-іншому. Менеджмент як специфічний вид управлінської діяльності базується на таких принципах.

1. Менеджмент обертається навколо людини. Його завдання полягає в тому, щоб зробити людей здатними до спільної діяльності, надати їх зусиллям ефективності і згладити присутні їм слабкості, адже людська здатність робити внесок у суспільство настільки ж залежить від ефективності управління підприємствами, як і від власних зусиль та віддачі людей.

2. Оскільки менеджмент пов'язаний з інтеграцією людей в їх загальному підприємстві, він глибоко вкорінився в культурі. Те, що менеджери роблять в Західній Німеччині, Британії, США, Японії або Бразилії, є, по суті справи, однаковим. Те, як вони це роблять, може бути зовсім різним.

Однієї з підсистем керування є підсистема саморозвитку системи керування, що відбиває виникнення в системі керування таких якостей, як прагнення до самовдосконалення, гнучкість і адаптивність до змін, орієнтація на нововведення, пошук і розробка прогресивних ідей. Підсистема саморозвитку керування є генератором якостей, несе в собі механізм їхнього відтворення, закріплення, поширення й практичного втілення. Дана підсистема є джерелом і провідником потреби системи керування в самовдосконаленні й одночасно носієм механізму, за допомогою якого здійснюється розвиток системи. Підсистема саморозвитку системи: 1) забезпечує потреба системи керування в регулярному відновленні, тісно примикає до інформаційно-поведінкової підсистеми системи керування; 2) забезпечує розвиток системи керування.

Розвиток керування організацією є частиною загального поступального руху суспільства. Тому незалежно від того, яку роль грає керування в тих або інших соціально-економічних умовах, його перетворення завжди задається загальним напрямком розвитку суспільства. Розвиток керування — це не разові перетворення керування з метою досягнення "найкращого" стану керування, а процес, що не припиняється в часі. Однак розвиток керування відбувається стрибкоподібно. Тому воно переважно здійснюється шляхом свідомих і цілеспрямованих перетворень. Варто відрізняти розвиток керування від його вдосконалювання. Розвиток керування — це процес, що розвертається в часі, його переходу з одного стану в інше, котрий характеризується наявністю якісних перетворень керування за певним критерієм характеристик системи керування. Для вдосконалювання керування характерне порівняння стану системи керування з найкращим за певним критерієм. Розвиток керування і його вдосконалювання — це різнопланові явища, більше глибинним фундаментальним і, відповідно, що визначає серед яких є розвиток керування. Варто звернути увагу на наступні факти: по-перше, стан розвитку керування перебуває в сильній залежності від рівня розвитку продуктивних сил. По-друге, вся або переважна більшість підходів до рішення проблем розвитку керування пов'язані з відпрацьованим у минулому досвідом рішення аналогічних проблем.

Розвиток керування здійснюється відповідно до певної логіки, що проявляється через систему наступних принципів:

1) незалежно від змісту, перетворення повинне починатися з перетворення вихідних цілей, що задають побудову керування;

2) необхідність і спрямованість розвитку переважно визначаються змістом нових завдань, що виникають перед організацією;

3) обмежувальним фактором будь-якого перетворення є кадри: люди не тільки надають руху , але й гальмують розвиток, причому не обов'язково свідомо.

До основних категорій теорії керування ставляться: система керування, суб'єкт і об'єкт керування, управлінські відносини, мети керування, принципи й методи, функції, моделі й технології керування; стиль керування; управлінське рішення; ефективність і вдосконалювання керування.

Укожній з шкіл менеджменту існують свої підходи до управління і менеджменту як системи управління, кожна з них дає своє визначення менеджменту і стоячим перед ним задачам. У кожної з них свої принципи управління.

Одне із основних завдань, які стоять перед менеджерами в країнах, що розвиваються, полягає якраз утому, щоб віднайти і розпізнати ті елементи їх власної традиції, історії і культури, які можна використати як будівельні блоки модернізованої системи управління.

3. Кожне підприємство вимагає від менеджменту простих, чітких і єдиних завдань. Його місія полягає в тому, щоб згуртувати своїх членів навколо загальних цілей. Без цієї умови це не підприємство, а натовп.

4. Завданням менеджменту є також те, щоб підприємство і кожен його член розвивали як свої потреби, так і можливості їх задоволення. Підготовка і розвиток людей повинні здійснюватися на будь-якому рівні організації, вони не повинні зупинятися ні на хвилину.

5. Будь-яке підприємство складається із людей з різними навичками і знаннями, які виконують різні види робіт, тому воно повинно будуватися на комунікації між робітниками і на їх індивідуальній відповідальності.

6. Ні обсяг випуску продукції, ні базові виробничі лінії самі по собі не є адекватним виміром діяльності менеджменту і всього підприємства; в цьому відношенні підприємство схоже з людиною: оскільки їй необхідні різні засоби для оцінки здоров'я і діяльності, такі ж різні засоби необхідні і для підприємства.

7. Нарешті, якщо мова заходить про підприємство, слід пам'ятати: воно ніколи не досягає результатів у своїх власних стінах; у межах підприємства існують лише центри, які створюють вартість, однак результат досягається лише за межами підприємства.

Особливоцікавими є принципи управління Анрі Файоля.

1. Розподіл праці або спеціалізація.

Метоюрозподілу праці є виконання роботи, більшої по об'єму і кращої за якістю при тих же умовах.

2. Повноваження і відповідальність.

Повноваження- право віддавати накази. Відповідальність — їх складова протилежність. Де даються повноваження, там неодмінно виникає відповідальність.

3. Дисципліна.

Передбачає слухняність і повагу до досягнутих угод між фірмою і її співробітниками.

4. Єдиноначальність.

Працівник повинен виконувати наказ тільки однієї людини.

5. Єдність напряму.

Кожнагрупа працівників, діюча в рамках однієї мети, повинна бути об'єднана єдиним планом і мати єдиного керівника.

6. Підлеглість особистих інтересів загальним.

Інтереси одного працівника або групи працівників не повинні переважати над інтересами компанії або організації більшого масштабу.

7. Винагорода персоналу.

Щобзабезпечити вірність і підтримку персоналу, працівники повинні отримувати гідну винагороду за свою роботу.

8. Централізація.

Міра централізації варіюється в залежності від конкретних умов праці. З'являється необхідність визначення міри, що забезпечує кращі можливі результати.

9. Скалярній ланцюг.

Скалярнийланцюг — ряд осіб, що стоять на керівних посадах, починаючи від імені, що займає саме високе положення до керівника низової ланки.

10. Порядок.

Повиннебути місце для всього і все на своєму місці.

11. Справедливість.

Поєднання доброти і правосуддя.

12. Стабільність робочого місця для персоналу.

13. Ініціатива.

Означає розробку плану і забезпечення його успішної реалізації. Це додає компанії силу і енергію.

14. Корпоративний дух.

Будь-яка команда повинна працювати разом. Кожний повинен вносити стільки, скільки він може. Для чого ж створював Файоль свої принципи, якій меті вони покликані служити?

Ці принципи направлені на поліпшення взаємовідносин керуючого персоналу і працівників. Для чого ж, в свою чергу, необхідна ефективна взаємодія верхньої і нижньої частин компанії, адже існує думка, що легше вигнати непідходящого працівника, оскільки незамінних людей не буває і на його місце прийдуть інші. Правда в тому, що практика показує, що наявність взаєморозуміння і стабільність колективу завжди позитивно позначається на продуктивності праці, а наявність корпоративного духа і виплата гідної винагороди персоналу запобігають промисловому шпигунству, що приносити набагато великі збитки. Все це сприяє гармонійному розвитку фірми і максимальній ефективності її роботи, а, отже, вона швидше за інших займе "нішу ринку і знайде своє місце під сонцем", вона прийде до вершини успіху і зможе утриматися на ній, що є метою існування будь-якої фірми.

Упринципах управління Анрі Файоля відображені не тільки економічні принципи управління, але і психологічні принципи впливу на персонал і взаємодію з ним. У цьому аспекті найбільш цікавими є 6 основних заповідей Харві Мак Кея, що визначають вимоги до самого управлінця, при наявності яких він може продуктивно управляти фірмою.

1. Бізнесмен повинен завжди бути в формі.

2. Ділове життя не терпить зупинки.

3. Знання не стає силою, якщо його не застосовувати.

4. Вір в себе, і успіх прийде до тебе.

5. Не вірте тому, хто скаже, що дрібниці для менеджера нічого не означають. Дрібниці — це все.

6. Ви будете байдужі людям доти, поки не виявите турботу про них.

Принципиуправління відображають теоретичний ідеал управління, до досягнення якого необхідно прагнути. Реалізація цих принципів є критерієм ефективності і науковості управління на всіх його рівнях.

Для формування, функціонування і розвитку системи менеджменту необхідно дотримуватися принципів, які є загальними для всіх підсистем і системи управління:

• поєднання спеціалізації і універсалізації в управлінні (при виконанні управлінських робіт повинно забезпечуватися оптимальне співвідношення між спеціалізацією і універсалізація);
• стійкість до зовнішнього середовища (при зміні окремих елементів мікро — і макросередовища підприємства система управління повинна продовжувати функціонувати і виконувати поставлені цілі);

економічність управління (при виборі способів і засобів для здійснення управління і досягнення мети необхідно обмежувати витрати:

• трудові;
• матеріальні;
• тимчасові;
• фінансові;
• моральні.
• ефективність управління;
• поєднання централізації і децентралізації в управлінні (в кожній конкретній системі управління повинен бути оптимальний рівень централізації (децентралізація) виконання відповідних функцій).

Приведені принципи управління характерні для будь-якої підсистеми. Разом з тим кожна підсистема системи повинна формуватися і функціонувати на основі ще і специфічних принципів. Так специфічними принципами управління персоналом є: розподіл праці; єдиноначальність; підлеглість особистих інтересів загальним і т.д.

Висновки

Ефективнестановлення ринкових відносин в Україні багато в чому визначається формуванням сучасних управлінських відносин, підвищенням керованості економіки. Саме менеджмент управління забезпечує зв'язаність, інтеграцію економічних процесів в організації.

Менеджмент — найважливіше поняття в ринковій економіці. Його вивчають економісти, підприємці, фінансисти, банкіри і всі, хто стосується бізнесу.

Задачами менеджменту як науки є розробка, експериментальна перевірка і застосування на практиці наукових підходів, принципів і методів, що забезпечують стійку, надійну, перспективну і ефективну роботу колективу (індивідуума) шляхом випуску конкурентоздатного товару.

Менеджмент — функція, вид діяльності з керівництва людьми в різних організаціях.

Менеджмент — це також галузь людських знань, які допомагають здійснити цю функцію. Нарешті, менеджмент, як збірне від менеджерів, — це певна категорія людей, які здійснюють роботу з управління. Значимість менеджменту була особливо чітко усвідомлена в 30-ті роки. Вже тоді стало очевидним, що ця діяльність перетворилася в професію, галузь знань — в самостійну дисципліну, а соціальний прошарок людей — в досить впливову суспільну силу.

„Управляти— означає вести підприємство до його мети, витягуючи максимум можливості з існуючих ресурсів”. Фахівцям нового часу необхідні глибокі знання по менеджменту, а для цього треба чітко представляти суть, поняття менеджменту та знати основні його принципи.

Список використаної літератури

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є.Основи менеджменту. — Львів : Світ, 1995. — 294с.
2. Бовыкин В.И.Новый менеджмент: управление предприятиями на уровне высших стандартов: Теория и практика эффективного управления. — М. : Экономика, 1997. — 368с.
3. Будзан Б.П.Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи. — К. : Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. — 349с.
4. Виханский О.С., Наумов А.И.Менеджмент: Человек, стратегия, организация, процесс:Учебник. — 2.изд. — М. : Фирма Гардарика, 1996. — 416с.
5. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І., Шейко С.В.Філософські основи менеджменту і бізнесу: Курс лекцій:Навч. посіб. / Українсько- фінський ін-т менеджменту і бізнесу. — К., 1999.
6. Завадський Й.С. Менеджмент. – У 3 т. – Т.1. – 3-вид., доп. – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2001. – 542 с.
7. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г.Основи менеджменту: Підручник. — К. : Академвидав, 2003. — 415с.
8. Мескон М.Х. Альберт М. О. Основы менеджмента: Пер. С англ. – М.: Дело, 1998. – 800 с.
9. Мошек Г.Є.Основи менеджменту: Навч. посібник / Інститут змісту та методів навчання; Київський держ. торговельно- економічний ун-т. — К., 1998. — 136с.