ЗЕД та її механізми

1. Теоретичні основи здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

2. Тарифне регулювання міжнародної торгівлі.

3. Види стратегії зовнішньоекономічної діяльності.

4. Механізм планування менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.

5. Міжнародні господарські контракти про факторинг.

6. Агенти за дорученням. Особливості агентської угоди.

7. Міжнародний туризм, чинники розвитку та види.

Список використаної літератури.

1. Теоретичні основи здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Під зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України (частіше підприємств) та іноземних суб'єктів господарської діяльності (іноземних підприємств), яка заснована на взаємовідносинах і здійснюється або на території України, або за її межами.

Практика здійснення зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах відтворюється через зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів господарювання, які, в свою чергу, здійснюються за такими напрямками: зовнішня торгівля; спільне підприємництво на території України; спільне підприємництво за кордоном; іноземне підприємництво на території України; міжнародні об'єднання та організації; консорціуми; підрядна співпраця; концесії; лізинг; співробітництво на компенсаційній основі; співробітництво на умовах розподілу продукції між партнерами; переробка давальницької сировини; залучення іноземної робочої сили; виробниче кооперування; науково-технічна співпраця; торгівля ліцензіями й технологією; прибережна та прикордонна торгівля; торгівля будівельними послугами; торгівля транспортними послугами; співробітництво в банківській сфері; іноземний туризм; співробітництво у вільних економічних зонах; інші форми міжнародного економічного співробітництва (біржі, торговельні будинки, асоціації).

Зовнішньоекономічну діяльність підприємств ототожнюють, передусім, зі здійсненням експортних та імпортних торговельних операцій. Це і зрозуміло, адже на такі операції припадає майже 80% усіх здійснюваних у зовнішньоекономічній діяльності операцій[4, c.35-37].

2. Тарифне регулювання міжнародної торгівлі

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість яких постійно зростає.

Класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі являються митні тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів.

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:

1 .Протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної конкуренції).

2.Фіксальну (поповнення державного бюджету).

Крім того, може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни, особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи можуть бути:

— простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від країни походження;

— складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок по кожному товару в залежності від країни походження.

Ставки підрозділяються на:

— максимальні — діють для країн, з якими відсутні торгові угоди;

— мінімальні — встановлюються по відношенню до країн, яким надається режим найбільшого сприяння;

— префенціальні — встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.

Основним елементом митного тарифу являється мито. По своєму змісту і характеру впливу вони теж відносяться до економічних регуляторів.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону. В Україні використовуються експортні, імпортні і транзитні види стягнень. В свою чергу вони поділяються:

1 .По методу нарахування на:

— адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості);

— специфічні — (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги, площі, об'єму і т.д.);

— змішані — об'єднують і адвалорні, і специфічні.

2.По характеру походження на:

— автономні — вводяться тією чи іншою державою в односторонньому порядку, без згоди з іншою країною;

— конвенційні — встановлюються в процесі угоди чи домовленості з іншою стороною і фіксуються в одному із цих документів.

3. Особливі види мита. До них відносяться:

— спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;

— антидемпінгова. Демпінг полягає в проникненні товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче середнього рівня в даних країнах. ГАТТ/ВТО з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників може вводити антидемпінгове мито. Останнє використовується у випадку виявлення факту демпінгу, тобто імпорту на територію України товарів по ціні значно нижче їх конкурентної ціни в країні-експортері при тому, що даний імпорт наносить шкоди вітчизняним виробникам аналогічних товарів.

— компенсаційне — встановлюється у випадку ввозу на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії;у випадку експорту з території України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії; якщо експорт протирічить інтересам держави. Ставка даного мита не може перевищувати розмір виділеної субсидії.

Особливе мито вводиться тільки після спеціального розслідування відповідного департаменту Міністерства економіки України на замовлення українських чи іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені.

В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні не більше чотирьох місяців)[1, c.173-176].

3. Види стратегії зовнішньоекономічної діяльності

В сучасних ринкових умовах головною метою діяльності підприємства є досягнення конкурентних переваг в довгостроковому періоді, які нададуть високу норму прибутку та стабільне економічне зростання. З приводу забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємства актуальним стає утримання наявних ринкових позицій та пошук нових можливостей, що сприятиме розширенню ринків збуту та зростанню економічної ефективності.

Вітчизняний ринок недостатньо місткий та не здатний поглинути всю запропоновану продукцію, що примушує підприємство виходити на зовнішні ринки, конкуренція на яких значно вища. Тому для забезпечення ефективної зовнішньоекономічної діяльності підприємству необхідний єдиний стратегічний напрямок розвитку, згідно з яким воно зможе досягти довгострокових конкурентних переваг.

Однак невирішеним залишається питання формування моделі розробки стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства на засадах створення системи збалансованих показників та комплексної оцінки економічної ефективності ЗЕД підприємства для довгострокового розвитку у сфері міжнародного бізнесу.

При виробленні стратегії потрібно враховувати, чи є фірма лідером на ринку або взагалі уникає конкурентного протистояння.

Лідер упреждуючих дій може розширити продаж товарів або послуг, постійно обновляти їхній асортимент, тим самим "захоплювати" ринок; може "захищати" ринок, впливаючи на потенційних споживачів рекламою, не даючи конкурентам зайняти стійкі позиції або "блокувати" ринок за допомогою випередження конкурентів у формах обслуговування і т.д.

Пасивна стратегія лідера може виявлятися в реагуванні на нововведення конкурентів і їх перехопленні. Якщо фірма не є лідером, вона може почати наступні випереджаючі дії: пряме суперництво і переслідування лідера на основі своїх власних переваг; завоювання позицій на ринку за рахунок слабких місць у стратегії лідера; настання на лідера і введення нових елементів у свою стратегію.

Пасивна стратегія може бути обрана для того, щоб не викликати відповідних дій з боку лідера.

У випадку, якщо підприємство прагне одержувати свою частину прибутку, уникаючи прямої конкуренції, воно може вибрати як упреждуючу дію стратегію "ринкових ніш" – перебування малопривабливих для конкурентів ринкових сегментів. Кожна фірма, що веде конкурентну боротьбу, повинна дотримуватися кілька загальних правил:

· уміти концентрувати ресурси для ефективних дій;

· використовувати будь-яку можливість для взяття ініціативи у свої руки;

· уміти маневрувати наявними ресурсами для досягнення поставлених цілей;

проводити гнучке планування, що враховує зміни зовнішнього середовища фірми[3, c. 234-236].

Можливі три типи стратегії розвитку підприємства в галузі ЗЕД:

1. Насиченість ринку. Мета даної стратегії полягає в забезпеченні економічного росту на освоєних ринках з традиційними товарами. Ця мета може бути досягнута за рахунок зниження стягнень (відповідно, і цін в порівнянні з конкурентами), підвищення якості товарів. 2. Диференціація продукту. Можливі два варіанти даної стратегії:

а) імпортується товар, відомий за кордоном, але не відомий у своїй країні, або налагоджується його виробництво на основі здобутої ліцензії;

б) експортується товар, освоєний у своїй країні, але не відомий на іноземному ринку, чи налагоджується виробництво даного товару за кордоном. Ефект досягається за рахунок монопольного становища даного підприємства в своїй країні чи за кордоном.

3. Диверсифікація виробництва. Дана стратегія передбачає початок виробництва за кордоном принципово нової продукції, раніше не властивої для підприємства. В результаті диверсифікації створюються кращі умови для господарського маневру, розширюються можливості впливу на економіку підприємства несприятливої світової господарської кон’юнктури, в тому числі погіршення "умов торгівлі". Цим самим скорочується ризик, характерний для вузькоспеціалізованих фірм.

Для розробки і вибору стратегічних рішень підприємства в галузі ЗЕД важливе значення має аналіз і планування свого господарського портфеля. Останній являє собою набір видів продукції. яку випускає чи планує випускати підприємство в майбутньому. В залежності від видів продукції портфель підприємства ділиться на частини, які називаються стратегічними господарськими підрозділами (СГП)[3, c.188-190].

4. Механізм планування менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Планування являється важливою частиною менеджменту ЗЕД, основною її функцією. Підприємство, яке не вміє планувати чи не вважає потрібним це робити, навряд чи може досягнути серйозних успіхів в своєму розвитку. Звичайно, планування — не панацея від усіх бід, проте уважний підхід до цього важливого етапу роботи створює основу для успішної діяльності підприємства як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Суть планування можна визначити як уміння передбачити мету підприємства, результати його діяльності і ресурси, потрібні для досягнення цієї мети.

В сфері ЗЕД планування означає також уміння визначати мету ЗЕД як складової частини загальної системи внутрішнього планування. Основна мета ЗЕД не повинна розходитися із загальною метою підприємства, повинна бути спрямована на їх успішне здійснення за рахунок зовнішніх факторів економічного росту. Планування допомагає відповісти на важливі запитання:

1. Де підприємство знаходиться в даний час, які його економічні позиції, в тому числі в зовнішній сфері ?

2. Яким чином, при допомозі яких ресурсів може бути досягнута мета підприємства, в тому числі по ЗЕД, і як може бути використана зовнішньоекономічна діяльність для його успішного соціально-економічного розвитку?

Планування ЗЕД являється об'єктивно необхідним для будь-якого підприємства-суб'єкта ЗЕД. Це визначається насамперед:

— прагненням підприємств, функціонуючих в умовах глобалізації ринку, одержати додатковий прибуток за рахунок більш повного використання переваг міжнародної праці, міжнародної економічної інтеграції; передбачити несприятливі дії зовнішніх факторів, різноманітні непередбачені обставини, котрі можуть відбутися на світовому ринку;

— і головне — необхідність прогнозування свого майбутнього. Для цього важливо визначити яким буде ринок в майбутньому, в якому буде розвиватися, чого чекають споживачі від підприємства, які його можливості у збільшенні експортного потенціалу, об'єму продажу і т.д.

Визначаючи бажані і можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку, підприємства тим самим зменшують можливість непередбачених дій зовнішніх факторів, ступінь ризику, пов'язаного з їх діями.

Багато підприємств працюють без офіційно прийнятих планів. На їх думку, ситуація на ринку міняється дуже швидко, особливо на зовнішньому, щоби планування приносило яку-не-будь користь. Дійсно, зовнішнє середовище бізнесу, особливо міжнародного, характеризується швидкими змінами. В західних країнах це пояснюється високою насиченістю споживацького попиту, його індивідуалізацією, різноманітним характером. Ці зміни попиту диктують зрушення інших факторів середовища:

технології, засобів зв'язку і т.д. Відповідно й бізнес повинен швидко мінятися.

В економіці України рухливість середовища, зумовлена насамперед перехідним характером нашого господарства, стрімким входженням нашої країни в світовий інтеграційний процес, лібералізацією ЗЕД і, як наслідок, нестабільністю соціально-економічної сфери.

Однак, як свідчить світовий досвід і деякі приклади господарювання вітчизняних підприємств (наприклад, НКМЗ ВАТ Концерну "Стірол", ДМЗ та ін.), формальне планування має важливі переваги:

— планування заохочує керівників постійно думати перспективно;

— веде до більш чіткої координації діяльності підприємства;

— стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі;

— сприяє більш чіткому визначенню фірмою своєї мети і завдань;

— покращує забезпечення фірми необхідною інформацією;

— допомагає більш раціональному розподілу ресурсів;

— сприяє активізації роботи по вивченню світового ринку, пошуку необхідних партнерів по бізнесу;

— робить фірму більш підготовленою до несподіваних змін;

— полегшує контроль за діяльністю на підприємстві і т.д. В сучасних умовах жорстокої конкурентної боротьби на світовому ринку потреба в плануванні ЗЕД значно зростає[8, c.69-71].

В залежності від ступеня невизначеності в плануванні, тимчасових орієнтацій ідей планування, меж планування і т.д., в світовій практиці використовують різні типи планування ЗЕД. Наприклад, в залежності від того, яку межу (період) часу охоплюють плани, складені на підприємстві, планування поділяється на три типи: довготривалі, середньотривалі, короткочасні.

Довготривале планування охоплює довгі періоди часу. 10-25 років. Деякий час довготривале планування ототожнювалось із стратегічним, але ці два поняття розглядаються окремо. Стратегічне планування по своєму змісту багато складніше довготривалого. Середньотривале планування конкретизує орієнтири, визначені в довготривалих планах. Вони розраховані на більш короткий час.

Донедавна середньотривале планування розраховувалось на 5 років, проте швидкість змін зовнішнього середовища зумовила необхідність скоротити термін цього типу планування приблизно до 2-3 років. В сфері ЗЕД середньотривалі плани вирішують завдання, пов'язані з перебудовою існуючих виробничих потужностей, оновленням асортименту, розширенням чи звуженням експорту (імпорту), пошуком нових ринків збуту і т.д.

Короткочасне планування — вироблення планів на 1-2 роки.

Зазвичай це річний план. який нараховує в собі конкретні завдання по здійсненню експортно-імпортних операцій. Вони (операції) містять інформацію про строки, об'єми, асортимент, черговість поставок і т.ін.

Весь процес планування ЗЕД, як і внутріфірменого, можна умовно поділити на дві стадії:

1. Розробка стратегії ЗЕД (стратегічне планування).

2. Визначення тактики здійснення виробленої стратегії (оперативне чи тактичне планування).

Стратегія виробничого підприємства — це сукупність головної мети і основних способів досягнення накресленої мети. Інакше кажучи, розробка стратегії підприємства означає визначення загальних напрямків його розвитку. Розробка стратегії ЗЕД означає визначення основних напрямків діяльності фірми в міжнародній сфері, на світовому ринку. Важливо ще раз підкреслити. що стратегічні плани розвитку ЗЕД повинні бути інтегровані в загальну стратегію розвитку підприємства в цілому.

Стратегічне планування зазвичай розраховане на довгий період, хоч на багатьох підприємствах стратегія базується на середньотривалому плануванні (другий спосіб більш прийнятний для підприємств України, що працюють в умовах великої невизначеності). В галузі ЗЕД стратегічне планування може охоплювати період від 4 до 7 років.

Як уже відзначалося, не варто ототожнювати стратегічне і довготривале планування.

Стратегічне планування — це не функція часу, а насамперед функція направленості. Вона не просто зосереджена на даному періоді часу, а нараховує в собі сукупність глобальних ідей розвитку підприємства, в тому числі в сфері ЗЕД.

Тактичне планування як правило охоплює короткочасний і середньотривалий періоди від 0,5 до 2 років (зазвичай рік). Воно має справу з вирішенням того, як повинні бути розраховані ресурси підприємства для досягнення стратегічної мети.

Процес планування може бути виражений такими етапами:

1-ий. Визначення місії і комплексу завдань. Складання "дерева завдань".

2-ий. Аналіз і оцінка внутрішнього і зовнішнього середовища. Інколи даний етап передує етапу визначення завдань.

3-ій. Стратегічний аналіз. Фірма порівнює завдання і результати дослідження факторів внутрішнього й зовнішнього середовища, визначає розрив між ними, формує різноманітні варіанти стратегій.

4-ий. Порівняння і визначення одної з альтернативних стратегій, її розробка.

5-ий. Готується остаточний стратегічний план діяльності фірми в галузі ЗЕД.

6-ий. Середньотривале планування. Розроблення середньотривалих планів і програм.

7-ий. На основі стратегічного і середньотривалого планування розробляються річні оперативні плани і проекти.

8-ий. Контроль за виконанням рішень, втілених у планах. Цей етап не являється стадією безпосереднього процесу планування, проте він має важливе значення для планування і реалізації стратегії ЗЕД підприємства, тому що дає можливість більш раннього виявлення можливого розриву між плановими показниками і фактичним виконанням та внесення відповідних корективів в цей процес. В цілому процес планування являє собою нібито замкнутий цикл з прямим і зворотнім зв'язком.

Результатом процесу планування являється система планів, яку можна поділити на такі елементи:

1. Стратегічний план (чи генеральний план), який частіше всього складається на 5 років.

2. Загальнофірмовий план, основу якого складає "план розвитку", що містить в собі і розвиток ЗЕД.

3. Оперативні плани підприємства. Вони можуть містити в собі загальнофірмові плани поточної діяльності підприємства, а також поточні плани підрозділів.

Крім планів на підприємстві можуть розроблятися програми і проекти[2, c.54-56].

5. Міжнародні господарські контракти про факторинг

Факторинг займається фінансуванням під дебіторську заборгованість (уступку грошової вимоги), що виникає в процесі торговельних операцій між підприємствами, при постачанні товарів і послуг. При цьому факторингова компанія або банк (Фактор) звичайно надає постачальникові до 60-90% від суми дебіторської заборгованості відразу після відвантаження товару (до настання терміну платежу). Фактор відшкодовує собі це фінансування з наступних надходжень від покупців. Частина дебіторської заборгованості, що залишилася, тобто 10-40%, за винятком комісій фактора, виплачується постачальникові відразу після того, як покупець зробив оплату.

Протягом останніх чотирьох десятиліть використання факторингу в розвитих країнах Західної Європи, Америки й Азії росте вражаючими темпами. За даними міжнародної факторингової асоціації International Factors Group S.C., у 1999 р. загальносвітовий оборот факторинговых операцій виріс, у порівнянні з 1998 р., більш ніж на 40%. У структурі світового факторингу близько 92% приходилося на внутрішній факторинг і 8% — на міжнародний.

У міжнародному факторингу істотна роль належить експортному факторингові, що являє собою продаж експортером своєму факторові короткострокових дебіторських заборгованостей (звичайно до 60-90 днів) по експорту.

Обслуговуючи своїх клієнтів-експортерів, факторингові компанії (експорти-фактори) часто діють разом з іноземними факторинговими компаніями, що функціонують у країнах імпорту (імпортами-факторами). Імпорти-фактори допомагають експортам-факторам одержувати інформацію про існуючого або потенційного дебітора у своїй країні, забезпечувати страхування ризику неплатежу іноземного дебітора, стягувати дебіторську заборгованість і т.д.

Для цілей вищевказаної взаємодії факторингові компанії з різних країн укладають межфакторні угоди або вступають у міжнародні факторингові асоціації і групи. Наприкінці 50-х — початку 60-х років, створені 3 найбільші міжнародні факторингові групи: Heller International Group, International Factors Group S.C., Factors Chain International.

Наприкінці червня 2000 р. у Парижі відбулися річні збори IFG, у якому взяли участь представники факторингових компаній з 35 країн світу.

Важливим показником, що докорінно відрізняє фінансування по факторингу від звичайного банківського кредиту, є необмежений характер фінансування, тобто величина наданих коштів не обмежена якою-небудь абсолютною межею, що існує, наприклад, при овердрафтному або револьверному кредиті, а росте в міру росту торговельних оборотів постачальника, оскільки виражено у вигляді визначеного відсотка від величини постачань.

Інші переваги експортного факторингу також випливають з його процедури: іноземні борги стають внутрішніми боргами, дозволяються значні проблем[5, c. 127-129].

6. Агенти за дорученням. Особливості агентської угоди

Як відомо, згідно з п.1 ст.295 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.

Аналіз ст. 296 ГКУ показує, що агентські відносини виникають:

1. На основі агентського договору, хоча п.1 ст. 296 ГКУ прямо не вказує, що повноваження агентові надаються на підставі агентського договору, автор дійшов якраз такого висновку, зважаючи на те, що п.2 ст. 295 ГКУ встановлює, що комерційний агент здійснює комерційне посередництво за повноваженнями, основаними на агентському договорі;

2. У результаті схвалення суб’єктами господарювання угоди укладеної в його інтересах комерційним агентом, що можливе лише у двох випадках:

а) агент не мав повноважень на укладення даної угоди;

б) агент діяв з перевищенням наданого повноваження.

При цьому відповідно до п.2 ст. 298 ГКУ — угода, укладена від імені суб’єкта, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб’єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб’єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення.

Аналіз законодавства з цього питання ясно свідчить, що однією з підстав виникнення комерційного посередництва є схвалення агентських угод. Важко пояснити, з чим пов’язана ця новела, яка, без сумніву, ще потребує наукового осмислення. Відомо, що схвалення дій агента розповсюджене у країнах англо-американської правової системи і використовується на основі застосування доктрин прямо виявлених, припускаємих та презюмованих повноважень. Зокрема, у таких країнах, як США та Великобританія судова практика щодо правового регулювання схвалення агентських відносин формувалась понад 100 років, як і на підставі чого буде відбуватися схвалення в законодавстві України — важко чітко визначити. На погляд автора, такий крок законодавця виглядає надто поспішним, оскільки на початковому етапі використання моделі агентського договору в законодавстві України єдиною підставою виникнення агентських відносин повинен бути агентський договір.

Ключовою проблемою при дослідженні будь-якого цивільно-правового чи господарського договору є дослідження його предмету. Відповідно до п.1 ст. 297 ГКУ за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта і за його рахунок. Отже, предметом агентського договору є послуги з укладення угод чи сприяння їх укладенню.

Безперечно агентський договір повинен існувати в праві України як самостійний цивільно-правовий договір. Більше того цей крок законодавця виглядав би досить перспективним, але модель агентського договору, запропонована ГКУ, потребує змін.

Сторони агентського договору повинні особливо ретельно підходити до укладення такого типу угод, бо інакше не можна буде уникнути суперечок. Напевно, законодавець також розуміючи недосконалість глави 31 ГКУ, зробив спробу усунути власні прогалини. Так, згідно з п.1 ст. 305 ГКУ відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим Кодексом, іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання. П.2 ст. 305 ГКУ вказує, що у частині, не врегульованій нормативно-правовими актами, зазначеним у цій статті до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України, якими регулюються відносини доручення. Безперечно, такий шлях розв’язання проблем правового регулювання агентського договору має право на існування, а зважаючи на те, що агентський договір є новим інститутом господарського права, то таке рішення законодавця є цілком логічним. Але не викликає сумнівів, що подібний крок повинен бути тимчасовим, доки юридична наука України не виробить оптимальної моделі застосування агентських відносин у праві України[6, c.213-216].

7. Міжнародний туризм, чинники розвитку та види

Операції по міжнародному туризму являють собою вид діяльності, спрямованої на надання різного виду туристичних послуг і товарів туристичного попиту з метою сприяння задоволення широкого кола культурних і духовних потреб іноземного туриста.

Міжнародний туризм включає в себе осіб, що виїжджають за кордон і не займаються там оплачуваною діяльністю.

Туризм спочатку розглядався як подорож. Термін "туризм" в перекладі з французького означає прогулянка, поїздка. Проте з розвитком економіки, коли потреба в подорожах різко виросла, з'явилися виробники послуг для таких подорожей, туризм стає товаром. Як товар туризм реалізується в формі послуг (матеріальних і нематеріальних).

Виникнення туризму як товару вимагало розвитку відповідної матеріально-технічної бази, наявності кваліфікованих кадрів по обслуговуванню туристів, цілеспрямованого і якісного управління туристичними господарськими суб'єктами.

За економічними ознаками; а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт — це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни Це пасивний туризм.

Туристичний експорт — це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, ідуть в Україну — це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші.

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види міжнародного туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

За метою поїздки — рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм — це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм — це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм — це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.

Діловий туризм — поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований[9, c.193-195].

Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. — К.: Знання , 2006. — 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб-но-практическое пособие/ Е. Прокушев,. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. — 207с .

8. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 1998. — 447 с.