Земельна рента. Рентні відносини

Вступ

1. Земельна рента: сутність, форма, механізм

2. Земельна рента в сучасній економічній системі

3. Ренті відносини в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Земельна реформа як основна складова аграрної політики виявила значну кількість складних, багатогранних проблем, пов’язаних з оцінкою ефективності використання землі в ринкових умовах господарювання. Основним результатом земельної реформи є визнання інституту приватної власності на землю, питання ж існування ринку землі залишається дискусійним. У зв’язку з невизнанням легального земельного ринку землевласники не повністю усвідомлюють своє право володіння, користування та розпоряджання землею. Це знижує їх зацікавленість у кінцевих результатах своєї праці, отже, і ефективність сільськогосподарського виробництва. До того ж аграрна реформа супроводжується поділом великих підприємств на значну кількість дрібних, що призводить до порушення існуючих сівозмін, нераціонального використання земельного фонду, зниження родючості ґрунтів, погіршення екологічної ситуації. Тому питання підвищення економічної ефективності використання землі, формування земельного ринку, визнання землі товаром і капіталом, визначення її ринкової вартості є надзвичайно актуальними.

Проблема земельних відносин завжди перебувала в центрі уваги представників різних шкіл економічної науки, таких як: У.Петті, Ф.Кене, А.Тюрго, А.Сміт, Д.Рікардо, П. Прудон, Дж.С. Мілль, К. Маркс, М.І. Туган-Барановський та ін.

Останнім часом проблемам економічної ефективності використання землі, питанням формування ринку землі, її економічної оцінки та визначенню методологічних і методичних підходів до встановлення ринкової ціни присвячені роботи багатьох науковців, зокрема Л.А. Антоненка, О.І. Гуторова, Д.С. Добряка, О.Л. Кашенко, І.І. Лукінова, А.В. Македонського, В.П. Мартьянова, В..Я. Месель-Веселяка, Л.Я. Новаковського, Б.Й. Пасхавера, П.Т. Саблука, В.Ф. Сайка, А.М. Третьяка, М.М. Федорова, В.Й. Шияна.

Метою дослідженняє вивчення сучасного стану використання земельних ресурсів, обґрунтування напрямів підвищення економічної ефективності земельної ренти та визначення ціни землі в умовах ринку. Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі задачі:

· вивчення специфічних особливостей та ефективності використання земельної ренти в ринкових умовах;

·з’ясування теоретичних аспектів рентних відносин;

·визначення особливостей формування земельних відносин в умовах трансформації форм власності на землю;

·вивчення взаємозв’язку орендної плати за землю із земельною рентою.

Об’єктом дослідженняє теоретичні, методичні й організаційно-економічні аспекти ефективного використання земельних ресурсів у ринкових умовах господарювання.

Предметом дослідженняє ефективність використання земельної ренти, особливості рентних відносин та вимог ринку.

1. Земельна рента: сутність, форма, механізм

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є наявність постійного додаткового доходу в господарствах, які ведуть господарювання в кращих умовах.

Крім того, власність землі породжує також особливий доход. Таким доходом є земельна рента. В загальному, земельна рента — це не трудовий доход, який отримує земельний власник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю і право господарювання на землі.

В історії земельних відносин розрізняють докапіталістичну (рабовласницьку та феодальну) і капіталістичну земельну ренту. Земельна рента визнавалась і при соціалізмі.

В цілому, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як додаткова вартість. Причиною же існування земельної ренти є природна й соціальна монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основні види земельної ренти: диференціальну, абсолютну та монопольну.

На поверхні рента проявляється у формі орендної плати. Оренда виступає у вигляді відносин між власниками землі, з одного боку, та користувачами землею, з іншого.

У найзагальнішому плані під орендою розуміється передачу права користування та розпорядження власністю на землю однією юридичною особою–власником іншій — користувачу на принципах повернення й платності на умовах, передбачених договором.

Характерними рисами орендних відносин є:

1) наявність двох суб'єктів цих відносин — власника й користувача (орендаря);

2) орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні. Вони передбачають лише право користування, розпорядження власністю;

3) власник передає орендарю право продуктивно використовувати землю. Це означає, що він передає йому потенційну можливість отримати від цього певний доход. Обов'язковою умовою орендних відносин є платність, яка виступає у формі орендної плати;

4) орендні відносини завжди мають договірний характер.

Отже, орендна плата — це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) і встановлюється власником землі залежно від умов договору[18, c. 164-165].

Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі, одна частина якого у формі підприємницького доходу (середнього прибутку) залишається орендарю, а друга частина (земельна рента) у формі орендної плати виплачується земельному власнику за право користування його землею.

Теорія земельної ренти викликає значний інтерес у економістів протягом сторіч. Цікавить це питання науковців і на нинішньому етапі розвитку суспільства. Що є рента? Дар природи чи результат економічних відносин? Чи існує абсолютна рента при будь-якій суспільно-економічній формації? Кому вона має належати? Ці питання не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули важливого значення в умовах становлення ринкової економіки в Україні.

Саме слово рента походить від латинського reddita — повертаю, сплачую, і відповідно до економічного словника трактується як дохід з капіталу, землі чи майна, що його власники регулярно одержують, не займаючись підприємницькою діяльністю.

Загальноприйнято вважати основоположником наукової теорії земельної ренти Вільяма Петті, який у своїй роботі "Трактат про податки та збори" (1662 р.) ототожнює ренту з усією додатковою вартістю, що створюється у сільському господарстві. У подальшому теорія земельної ренти розглядалася такими відомими економістами як А. Сміт, Д. Рікардо. Своє трактування земельної ренти дали фізіократи Кене і Тюрго, обґрунтовуючи первинність природних сил у створенні земельної ренти, а тому й можливість створення додаткової вартості тільки у сільському господарстві. "Не існує і не може існувати іншого доходу, крім чистого продукту землі…", — пише Тюрго у своїй роботі "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1766 р.). "Земля завжди є першим і єдиним джерелом будь-якого багатства", а тому земельна рента є єдиною формою додаткової вартості. У промисловості, вважає він, робітник тільки змінює форму матеріалу, який дає йому земля, а тому "землероб … може обходитись без праці інших робітників, але ні один робітник не може працювати, якщо землероб не забезпечить йому засобів для життя".

Даного погляду на виникнення земельної ренти дотримувалися й деякі вітчизняні науковці, серед яких С Подолинський і М. Руденко. На думку Подолинського людина не створює матерії, не створює енергії — все це дає природа, але завдяки людській праці ця енергія зберігається і примножується. "… Нічого не може бути створене працею … її мета і корисність полягає у перетворенні певної кількості сил". Усі люди харчуються за допомогою землеробства, задовольняючи свою потребу в їжі майже виключно за рахунок енергії Сонця, яка накопичується у рослинах, які "на поверхні землі є найбільші вороги розпорошення енергії у вселенній"[14, c. 216-218].

Новий погляд на земельну ренту дав К. Маркс, який розумів її як результат певних економічних відносин, надлишком над середнім прибутком, який сам є "творінням процесу соціального життя, що протікає при певних історичних відносинах виробництва … ". Проте у такій формі земельна рента виступає тільки при капіталістичному способі виробництва, коли прибуток стає первинним, а рента вторинною, похідною від прибутку. У докапіталістичних формаціях земельна рента збігалася із додатковою вартістю. Із розвитком капіталізму прибуток перетворюється у нормальну форму додаткової вартості, а рента стає формою виразу додаткового прибутку. "Уже не земля, а капітал безпосередньо підпорядковує тепер собі та своїй продуктивності землеробську працю", — стверджує К. Маркс. Він визнавав основну роль природи, а саме родючості грунтів, у створенні земельної ренти й написав на останній сторінці четвертого тому "Капіталу": "Основою абсолютної додаткової вартості — тобто реальною умовою її існування — є природна родючість землі, природи, тоді як відносна додаткова вартість грунтується на розвиткові суспільних продуктивних сил". Проте основна увага в його роботах була приділена соціально-економічним аспектам даного питання. Розглядаючи питання земельної ренти, К. Маркс виокремлює диференціальну ренту І, виникнення якої обумовлене різницею у природній родючості, "даної для кожного даного ступеня розвитку культури" і диференціальну ренту II, що представляє собою результат різної продуктивності додаткової кількості капіталу, який вкладається в одну й ту саму земельну ділянку. Маркс підкреслює, що в основі виникнення диференціальної ренти II також лежить різниця в родючості ґрунтів різних ділянок, а тому "диференціальна рента II є лише іншим виразом диференціальної ренти І".

З позицій економічних умов К. Маркс виводить і поняття абсолютної земельної ренти, яка, на його думку, є результатом існування монополії власності на землю. Якщо при диференціальній ренті земельна власність є "причиною лише перенесення відомої частини ціни товару … від капіталіста до земельного власника", то у випадку абсолютної ренти "власність на землю сама створила ренту". Адже власник земельної ділянки не допустить її експлуатації, "поки економічні відношення не зроблять можливим таке її використання, яке принесе йому відомий надлишок… "[12, c. 49-52].

Щодо особистого ведення господарства самим селянином — власником, то тут також існують всі передумови для створення земельної ренти, але вона часто не виокремлюється із доходу селянина. Крім того її розмір, а також прибуток не є регуляторами господарської діяльності, оскільки "сільське господарство ведеться тут головним чином задля безпосередніх засобів існування… Поки ціна продукту покриватиме заробітну плату для нього, він оброблятиме свою землю, часто до тих пір, поки вона покриває фізичний мінімум заробітної плати"4. Маркс вбачав у цьому причину низьких цін на сільськогосподарську продукцію в країнах, де переважає дрібне сільськогосподарське землеволодіння. У таких країнах "частина додаткової праці селян, що працюють при найнесприятливіших умовах, надається суспільству даром і не бере участі в регулюванні цін виробництва і в утворенні вартості взагалі. Таким чином, така низька ціна є результатом бідності виробників, але не продуктивності їх праці"5. Отже, Маркс визнає, що земельна рента існує об'єктивно, але її прояв залежить від економічних умов.

У своїх працях К. Маркс детально розглядає вплив економічних умов на форму прояву земельної ренти, пояснюючи перетворення додаткової вартості в абсолютну ренту, а додаткового прибутку — у диференціальну ренту — регулюючою роллю ціни на сільськогосподарську продукцію, що формується на базі виробничих витрат на гірших землях, і дає можливість не тільки відшкодувати витрати й одержувати середній прибуток на кращих землях, а й мати певний надлишок над прибутком — земельну ренту. Існування приватної власності на землю трактується К. Марксом як обов'язкова умова того, що земельна рента переходить у розпорядження землевласника у вигляді орендної плати.

Детально розглядаючи лише економічні умови перетворення додаткової вартості у земельну ренту, К. Маркс не заперечував природної основи виникнення земельної ренти, а тому досить слушним, на наш погляд, є його зауваження, що "навіть ціле суспільство, нація і навіть усі одночасно існуючі суспільства, взяті разом, не суть власники землі. Вони лише її володарі, що користуються нею, і … повинні залишити її поліпшеною для наступних поколінь".

Проте концентрація уваги К. Маркса навколо економічної сторони земельної ренти створило хибне враження в окремих економістів радянських часів, що Маркс не визнає природної основи походження земельної ренти, а тому виводить її лише з економічних відносин трьох класів: землевласників, найманих робітників і капіталістів[11, c. 22-24].

Виділяють два види диференціальної ренти. Диференціальна рента — І та диференціальна рента — ІІ. Диференціальна рента І виникає внаслідок диференціації земельних ділянок за родючістю або місцем розташування. Диференціальна рента ІІ виникає завдяки різної продуктивності затрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок різниці у рівні господарювання, внаслідок інтенсифікації землеробства.

Таким чином:

Причиною диференціальної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання.

Умовами диференціальної ренти є:

а) відмінності у природній родючості ґрунтів та місце знаходження земельних ділянок;

б) неоднакова продуктивність додаткових капітальних вкладень в одну й ту саму земельну ділянку.

Формами диференційної ренти є: орендна плата, рентні платежі, плата за землю, Джерелом диференціальної ренти є надлишок додаткового продукту, що утворюється землеробською працею на кращих земельних ділянках або в результаті продуктивніших капіталовкладень.

У разі самостійного ведення землевласником господарської діяльності на власній земельній ділянці, земельна рента має залишатися в нього. Але цільове призначення її використання — відтворення родючості грунтів. Проте особисті селянські господарства можуть здійснювати господарську діяльність в умовах низької ціни на сільськогосподарську продукцію, коли відсутній прибуток і рента, і доходу вистачає тільки щоб покрити мінімальні фізичні потреби. Тому ведення сільськогосподарського виробництва значною кількістю особистих селянських господарств (а в Україні майже 60 % валової продукції сільського господарства виробляється господарствами населення) може створювати передумови для існування низьких цін на сільськогосподарську продукцію і таким чином рента залишається не у сільському господарстві, а з'являється як додатковий прибуток чи підвищена заробітна плата в інших галузях економіки. Так, у 2005 році норма прибутку в сільському господарстві була найнижчою і дорівнювала 1,5 %, що у 12 разів менше, ніж у сфері торгівлі, й у 5 разів менше порівняно із середнім показником по Україні.

Переливання земельної ренти в інші галузі економіки призводить до зникнення в сільському господарстві основного джерела відтворення родючості ґрунтів. Тому важливо створити такі економічні умови, щоб земельна рента як прибуток із землі-капіталу залишалась у сільському господарстві. Економічні закони мають базуватися на законах природи, бути їхнім логічним продовженням, а не протирічити їм.

Таким чином, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна. Конкретною формою земельної ренти є орендна плата, яка включає ренту, процент на капіталовкладення, інші платежі[5, c. 136-138].

2. Земельна рента в сучасній економічній системі

У сучасних умовах питання теорії земельної ренти та застосування її на практиці грунтовно розглядаються в роботах М.М. Федорова, П.Т. Саблука, П.І.Гайдуцького, A.M. Стельмащука тощо. І ми цілком поділяємо думку М.М. Федорова, що економіка не може нормально розвиватися, якщо порушуються об'єктивні закони ринкової економіки, у тому числі й закон земельної ренти. А тому "для поліпшення ситуації, що склалася, невідкладним слід вважати здійснення у нашій державі заходів, спрямованих на нормалізацію дії закону земельної ренти в сучасних умовах".

Складовою аграрних відносин є рентні відносини, які виникають у зв’язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі. Відомо, що ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів і насамперед від раціонального використання землі, її родючості. Розрізняють природну та економічну родючість ґрунтів. Природною родючістю є сукупність фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів, а економічна — це результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення людьми заходів, спрямованих на покращання методів землеробства та проведення різних видів меліорації.

Під час вивчення якості земель установлюється якість ґрунту (верхнього родючого шару землі), визначається його тип (чорнозем, червонозем, суглинок та ін.), механічний склад, забезпеченість поживними речовинами, ступінь і характер ерозії, засоленість та інші природні властивості. Розраховуються агрохімічні показники ґрунтів за їх впливом на врожайність сільськогосподарських культур. Агрохімічні властивості та інші ознаки ґрунтів дозволяють здійснити їх агропромислове групування і класифікацію за класами бонітету. Кращі ґрунти належать до 1 класу бонітету й оцінюються, наприклад, у 100 балів. Їх беруть за еталон. Інші ґрунти мають нижчі класи бонітету.

Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орендна плата містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу. При високих орендних ставках власник землі може привласнювати частину середнього прибутку сільськогосподарського підприємця[8, c. 38-39].

Земельна рента і орендна плата є загальною економічною основою будь-якого суспільства. Спочатку земельна рента виникла і розвивалася у формі традиційної земельної ренти. Виникнення підприємницьких виробничих відносин стало умовою існування сучасної земельної ренти. Проте земельна рента завжди є економічною основою реалізації власності на землю. Це доход, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю; це частина додаткового продукту, який створюється сільськогосподарськими виробниками, що господарюють на землі.

Як уже зазначалося, в сільському господарстві в процесі виробництва беруть участь природні процеси і біологічні фактори. У зв'язку з цим в сільському господарстві крім суспільних факторів слід розрізняти такі природні фактори, як кліматичні умови, хімічний і механічний склад землі, біологічні та інші моменти. Залежно від цих факторів одна й та сама кількість і якість праці може бути представлена в більшій або меншій кількості продуктів, споживних вартостей.

Якою б великою не була роль природних факторів, сільськогосподарський продукт створюється працею людей. Тому провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним факторам. Це положення має особливе значення для з'ясування рентних відносин у сільському господарстві.

Незалежно від форми власності на землю утворюється диференційна рента. Причиною її є монополія на землю як на об'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відособлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференційної ренти. [4, c. 129-130]

Першою природною умовою існування диференційної ренти є відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок по відношенню до ринку (місць реалізації продукції). Розвиток науки і техніки, широке використання їх досягнень у сільському господарстві впливають на ці відмінності, проте повністю усунути їх неможливо.

Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатковий чистий доход. Цього останнього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Якби вони одержували його, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла б.

Другою природною умовою утворення диференційної ренти є обмеженість землі. Земля у просторі обмежена, ще обмеженіші кращі за родючістю землі. Продукція, що виробляється на кращих і середніх землях, не може задовольнити потреби суспільства, тому у господарський оборот залучаються також ділянки землі, відносно гірші за родючістю і місцезнаходженням.

Господарства, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної площі та одержують додатковий продукт, який є матеріальною основою диференційної ренти.

Необхідною економічною умовою перетворення цього додаткового продукту в диференційну ренту є наявність товарно-грошових відносин і особливості дії закону вартості у сільському господарстві. Ця особливість полягає в тому, що суспільна вартість сільськогосподарських продуктів визначається середніми витратами суспільне необхідної праці у господарствах, що розташовані на гірших за родючістю і місцезнаходженням землях при середньому рівні організації виробництва. Господарства, які розташовані на кращих та середніх землях, мають нижчу індивідуальну вартість сільськогосподарської продукції, проте реалізують її за цінами, які визначаються вартістю на гірших землях. Це дає можливість одержувати додатковий чистий доход, який утворюється понад середній чистий доход.

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти першу і другу. Перша диференційна рента є додатковим чистим доходом, який одержують в результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях.

Друга диференційна рента виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто додаткових вкладень у землю. Цю ренту одержують не всі господарства, а лише ті, які займаються інтенсифікацією за сприятливіших умов виробництва (тобто використовують кращі землі). Господарства, які здійснюють додаткові вкладення на гірших землях, одержують не другу ренту, а раціоналізаторський доход.

У сучасних умовах підвищення попиту на сільськогосподарську сировину виникає необхідність освоєння нових земель з низькою родючістю. В той самий час обмеженість землі, а також прискорення науково-технічного прогресу в сільському господарстві зумовлюють деяке зниження ролі природної родючості.

Широке використання сучасної техніки і технології стирає різницю в ефективності рівновеликих витрат капіталу на різних за родючістю землях, що сприяє зменшенню другої диференційної ренти. Паралельно діють фактори, які сприяють збільшенню її, а саме різниця ступеня використання інтенсивних факторів в різних господарствах зберігається, а в деяких випадках і посилюється.

Таким чином, диференційна рента — це за своєю сутністю не що інше, як додатковий прибуток, який отримують у будь-якій сфері промислового виробництва на будь-який капітал, що функціонує в умовах вище середніх. У сільському, господарстві він є більш-менш постійним, оскільки ґрунтується на різній родючості різних категорій землі[6, c. 20-22].

У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція, існує ще й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі на гірших. Причиною її є монополія на приватну власність на землю, яка закріплює високу норму прибутку в сільському господарстві понад середню норму прибутку. Отже, абсолютна рента — це надлишок вартості сільськогосподарського продукту над його ціною виробництва.

Висока норма прибутку в сільському господарстві може створюватися внаслідок існування ряду факторів: низької органічної будови капіталу, використання дешевшої робочої сили, більш швидкого обороту коштів, економії на постійному капіталі та ін. Значення цих факторів у кожній країні неоднакове і весь час змінюється. Так, у розвинутих країнах рівень органічної будови капіталу в сільському господарстві вже піднявся до рівня промисловості. Тому ця умова для створення абсолютної ренти відпала, проте причина виникнення абсолютної ренти — монополія приватної власності на землю — залишається. Ось чому слід брати до уваги, що можуть існувати і діяти інші фактори утворення високої норми прибутку в сільському господарстві, а монополія приватної власності на землю лише закріплює цю високу норму прибутку і примушує реалізовувати сільськогосподарську продукцію за її вартістю, яка вища за ціну виробництва.

Отже, абсолютну ренту породжує не низька будова землеробського капіталу, а монополія приватної власності на землю, яка не дає можливості конкуренції вирівняти прибуток з низькопобудованого капіталу.

У практиці сучасних розвинутих країн підвищення органічної будови капіталу в землеробстві зумовлює зменшення абсолютної ренти, проте зростання загального розміру функціонуючого капіталу сприяє збільшенню її.

Приватна власність на землю і необхідність виплати ренти за всі використані землі можуть призвести до перетворення абсолютної ренти в монопольну, коли ціна на сільськогосподарську продукцію вища за її вартість.

Рентні доходи розподіляються між власником землі та її орендарем або між державою і тими, хто користується землею.

З рентою пов'язана ціна землі. Вона визначається як капіталізована рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує його власникові той самий доход, але у формі не ренти, а суми відсотка на вкладення у банк. [10, c. 218-220]

3. Ренті відносини в Україні

Складовою аграрних відносин є рентні відносини.

З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу — земельна рента.

Земельна рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком.

Отже, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як надлишкова частина чистого прибутку.

Причиною її є монополії, характерні для сільського господарства: монополія на землю як об'єкт господарювання і монополія на землю як об'єкт власності, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференційну, абсолютну й монопольну (рис. 1).

Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.

Диференційна рента утворюється незалежно від форм власності на землю.

Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної ренти наведено на рис. 2, 3. Причиною утворення диференційної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Ці суб'єкти мають монопольне право господарювання на земельних ділянках і одержання з них доходу у формі земельної ренти. В той же час ця монополія не дає можливості господарського використання ділянок землі, зайнятих іншими економічними суб'єктами. Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції[3, c. 12-14].

Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), а з іншого — кордонами держав. Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються доходи населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання.

Отже якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не задовольнятиметься.

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту — диференційну[7, c. 4].

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти — першу та другу.

Диференційна рента І — це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференційна рента II — виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.

Взаємозв'язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга — з економічною (штучною) родючістю ґрунтів (рис. 2).

У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція, існує ще й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі й на гірших (рис.4). її причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку у сільському господарстві понад середню норму прибутку.

Абсолютна рента утворюється як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс середній прибуток) (рис. 4). Вона виникає тоді, коли існує монополія приватної власності на землю, яка заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.

В інших галузях економіки внаслідок постійних переливань капіталу з однієї галузі в іншу створюється подібне до спільного "котла", з якого підприємці різних галузей господарства дістають середній прибуток на рівновеликий капітал. Сільське ж господарство в процесі вирівнювання індивідуальних прибутків у середній не бере участі у зв'язку з існуванням приватної власності на землю, яка заважає вільному застосуванню капіталу в землеробстві. З цієї причини сільськогосподарська продукція продається не за цінами виробництва, а за вартістю, яка містить у собі й субстанцію абсолютної ренти, тобто надлишок над середнім прибутком.

Вона є даниною, яку отримує землевласник на основі права приватної власності[13, c. 212-214].

Деякі економісти заперечують існування абсолютної земельної ренти. Дискусія з цього приводу не припиняється з часу оприлюднення теорії абсолютної ренти класичною економічною школою. Свій висновок про відсутність абсолютної ренти в сучасних розвинутих країнах економісти обґрунтовують тим фактом, що в сільському господарстві цих країн органічна будова капіталу не нижча, ніж у провідних галузях промисловості. Висока тут і технічна озброєність праці, скорочується чисельність працюючих у сільському господарстві. Тому, мовляв, тут не може бути надлишку прибутку над середнім прибутком.

Проте причина виникнення абсолютної ренти — монополія приватної власності на землю — залишається. Ось чому слід брати до уваги можливість існування деяких інших соціально-економічних факторів і умов утворення високої норми прибутку в сільському господарстві (прискорений рух оборотних коштів, використання дешевої робочої сили, економія на основних фондах, податкові пільги, регулювання цін, дотації, субсидії держави тощо).

Крім диференційної і абсолютної ренти існує монопольна рента (рис. 5). Вона утворюється на землях особливої якості чи в особливих кліматичних умовах. Тільки на певних землях і в певних природно-кліматичних умовах можливе обмежене виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими, унікальними якісними характеристиками (наприклад, особливих сортів винограду та вина із нього, чаю, тютюну, трояндової олії тощо). Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення у сільськогосподарський оборот нових земель, а високий попит на продукцію не задовольняється, з'являється можливість реалізувати таку продукцію за монопольно високими цінами. Рівень цих цін визначається не реальними витратами виробництва продукції, а виключно платоспроможним попитом заможних споживачів цих рідкісних продуктів. Різниця між монопольно високою ціною такого продукту і його вартістю й становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

Джерело монопольної ренти перебуває поза межами сільського господарства. Вона є результатом додаткових вкладень праці і капіталу в землю. Це, як правило, частина прибутку, створена в інших галузях виробництва, яку отримує землевласник через монопольні ціни, тобто через перерозподіл. Тому монопольну ренту можна вважати незаробленим доходом або "квазірентою".

В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а є об'єктом купівлі-продажу, отже, має ціну (рис. 6)[1, c. 176-178].

На відміну від інших товарів, земля — особливий товар, продукт природи, а не праці, ціна якого ґрунтується не на вартості, а на тому доході, який вона приносить своєму власникові, — ренті. Ціна землі — це дисконтований потік її доходу (ренти).

Дисконтування — це метод визначення поточної вартості (ціни) будь-якого капітального ресурсу (в тому числі й землі) з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючій ставці банківського відсотка. Інакше кажучи, дисконтування дозволяє визначити, яку ціну необхідно заплатити за капітальний ресурс (землю) сьогодні, щоб від його використання через визначений час отримати бажаний результат. Щоб визначити теперішню цінність капітального блага, необхідно здійснити операцію дисконтування.

Ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна ставці позичкового відсотка. Так, якщо ділянка землі приносить щорічно R доходу (ренти), а ставка позичкового відсотка дорівнює S, то поточна ціна (У) ділянки визначатиметься за формулою:

Власник погоджується продати свою ділянку за таку суму, яка, будучи покладеною до банку, принесе йому річний дохід у вигляді процента не нижчий від того, який він одержував би у формі ренти.

Фактично ціна може коливатися залежно від маси ренти, норми позичкового відсотка, вартості освоєння і поліпшення землі, співвідношення попиту і пропозиції на продукцію сільського господарства, напрямків економічної політики щодо державного регулювання аграрного сектору економіки.

Пропозиція на ринку землі залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох: якість або родючість землі та місцезнаходження ділянки.

Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що кількість землі, придатної для обробки, є фіксованою величиною.

Фіксований (у конкретний час) обсяг сукупної пропозиції землі визначає криву пропозиції на землю як абсолютно нееластичну. Тобто пропозиція землі не може бути збільшена навіть за умови підвищення ціни на землю.

Попит на землю еластичний і має тенденцію зростати, що зумовлює підвищення ціни на землю. Особливо швидко підвищуються ціни на земельні ділянки в містах, оскільки зростають рента і попит на ділянки під забудову.

Формування в Україні повноцінного ринку земельних ресурсів зумовлює потребу якнайшвидшої реальної грошової оцінки кожної земельної ділянки[9, c. 7].

Висновки

Підводячи підсумок розглянутих аспектів земельної ренти можна констатувати, що земельна рента — поняття складне й багатогранне, що обумовлено тісним переплетінням у процесі її створення природних та економічних факторів. Земельна рента — явище об'єктивне, оскільки першоосновою її виникнення є родючість ґрунту, що дає можливість підвищувати врожайність та одержувати таку кількість сільськогосподарської продукції, яка перевищує потребу землероба. Разом із тим, природа лише створює можливість виникнення земельної ренти, а фактична реалізація цієї можливості відбувається під впливом економічних факторів. Саме економічні фактори (рівень цін на сільськогосподарську продукцію, ставки податків, розмір орендної плати тощо) впливають на розмір земельної ренти, що залишається у сільському господарстві.

Диференціація рівня родючості земельних ділянок є причиною виникнення диференціальної ренти на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях. А економічною умовою її реалізації є однаковий рівень цін на сільськогосподарську продукцію. Існування інституту власності на землю є важливою передумовою розподілу земельної ренти. Проте визнання визначальної ролі природи у створенні земельної ренти дає підстави стверджувати, що земельна рента має передусім належати тому, хто застосовує заходи щодо відтворення родючості грунтів. Оскільки абсолютна рента притаманна для всіх сільськогосподарських земель і не залежить від місця розташування та рівня родючості, а також враховуючи, що вся земля є національним багатством України і держава має створювати сприятливі умови для її збереження, то частково абсолютна земельна рента у вигляді земельного податку, але не через зниження цін на сільськогосподарську продукцію, може вилучатися державою.

Проте використання такого податку повинно мати цільове призначення, тобто він має бути спрямований на здійснення заходів щодо відтворення родючості ґрунтів, інша частина абсолютної ренти має входити до складу орендної плати, що сплачується орендарем землевласнику за право користуватися земельною ділянкою. Щодо диференціальної ренти, то вона має розподілятися між землевласником і орендарем пропорційно їх внесків щодо відтворення родючості ґрунтів. Тому орендар, який перебирає на себе відповідальність за стан родючості ґрунтів протягом дії орендного договору, має право розраховувати на отримання диференціального доходу II, інакше він не буде зацікавлений у додаткових витратах щодо підвищення родючості грунтів. Землевласник може розраховувати лише на диференціальну ренту, яка вилучається ним у вигляді орендної плати.

Після закінчення строку оренди землевласник зможе привласнювати й відсоток на капітал, який був вкладений орендарем, за рахунок підвищення суми орендної плати. Тому важливим економічним фактором, що впливає на створення земельної ренти, є строк оренди. Так, короткі строки оренди не сприяють збільшенню витрат орендаря на підвищення родючості ґрунтів, адже, як писав К. Маркс, "фермер уникає будь-яких покращань і витрат, якщо не можна очікувати, що вони повернуться до закінчення строку його оренди". Більше того, орендар намагатиметься якомога інтенсивніше використовувати існуючий рівень родючості, виснажуючи ґрунти і таким чином буде зменшуватися розмір земельної ренти. Для прикладу, в Україні станом на початок 2006 року більшість договорів оренди укладені на строк, що не перевищує 5 років (82 %).

Список використаної літератури

1. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
2. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. "Економічна теорія") / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.
3. Добряк Д.С. Сучасні проблеми земельної ренти //Інформація і ринок. — 1997. — № 1. — C. 12-14
4. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2005. — 408 с.
5. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
6. Кавалишин О. Роль ренти в регулюванні земельних відносин при здійсненні аграрної реформи //Землевпорядний вісник. — 1999. — № 3. — C. 19-23
7. Ковалів О. Земельна рента, або Як забезпечити соціально-економічний розвиток через державну регуляторну політику щодо землі та її природних ресурсів //Урядовий кур'єр. — 2002. — 8 серпня. — C. 4
8. Корчинська О.А. Земельна рента як соціально-економічна категорія/ //Економіка АПК. — 2007. — № 7. — С.37-41
9. Краснодемська З. Перспективи земельної ренти //Урядовий кур'єр. — 2000. — 10 лютого. — C. 7
10. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.
11. Кушнір В.С. Механізм утворення земельної ренти і ціни землі на основі граничних показників //Економіка АПК. — 2007. — № 3. — С.22-29.
12. Малий І. До питання про теорію земельної ренти та проблеми реформування земельних відносин //Економіка України. — 2000. — № 8. — C. 49-54
13. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 "Економіка і підприємництво" в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.
14. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.
15. Нікітюк Г. Правове регулювання інституту земельної ренти в Україні//Право України. — 1999. — № 6. — C. 58-60
16. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.
17. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". — Миколаїв, 2007. — 332с.
18. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
19. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.
20. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
21. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
22. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
23. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.