Життєвий та творчий шлях М.В.Лисенко

Вступ

1. Життєвий та творчий шлях М.В.Лисенко

2. Оперета „Чорноморці”

3. Пісня „Ой надіну черевички”

Висновок

Література

Вступ

Оперна творчість основоположника української класичної музики М.В.Лисенко – одна з найяскравіших сторінок дожовтневої української музичної культури. Чуйний художник, вихований на передових ідеалах свого часу, Лисенко не тільки підсумував усе, створене на Україні до нього в жанрі опери, але й опинився далеко попереду деякий своїх сучасників (П.Сокальського, Б.Підгорецького та ін.), намітивши водночас дальші шляхи розвитку українського національного оперного мистецтва.

1. Життєвий та творчий шлях М.В.Лисенко

Микола Віталійович Лисенко народився 10 (22) березня 1842 року в селі Гриньки, Кременчуцького повіту Полтавської губернії, в сім’ї поміщика Віталія Романовича Лисенко, офіцера орденського кірасирського полку. Мати Миколи Віталійовича – Ольга Єреміївна – походила із полтавського поміщицького роду Луценків. Великий вплив на майбутнього композитора мав його дядько, Андрій Романович, котрий першим почав наспівувати хлопчику мелодії українських народних пісень, найбільше історичних, козацьких, а також дум. Свою загальну освіту М.Лисенко здобував у навчальних закладах великих міст. Спочатку в київському приватному пансіонаті Бодуена, потім у Харківській гімназії, а з 1859 року навчається в Харківському університеті. Після першого курсу М.Лисенко переводиться до Київського університету. В Києві М.Лисенко поринає в суспільно-культурну діяльність.

У концертах, котрі організовують київські студенти, М.Лисенко часто виступає як піаніст-соліст, акомпаніатор, керує хором.

В 1867 році навчається у Лейпцизькій консерваторії на фортепіано і композиція.

В 1868 році написав перший твір – „Заповіт”.

В 1869 році повертається в Київ та розпочинає бурхливу концертну, диригентську, фольклористичну, громадську, а насамперед творчу діяльність.

Кропітка праця вченого на заважала Лисенкові активно працювати над власними творами.

У 1872 році з’являється його перший закінчений музично-сценічний твір – оперета на лібрето М.Старицького „Чорноморці”. У слід за нею виникає вже справжня велика опера на сюжет повісті М.Гоголя „Різдвяна ніч”.

М.Лисенко прагнучи вдосконалюватись у музично-сценічному жанрі вирішує взяти кілька уроків у найбільш визначного російського педагога та оперного композитора М.Римського-Корсакова – професора петербурзької консерваторії. Тож виїжджає на деякий час до столиці російської імперії.

У Петербурзі М.Лисенко багато працював: тут була написана перша рапсодія на українські теми, підготовлений збірник дитячих пісень та ігор „Молодці”. Тут розпочинає він роботу над оперою „Маруся Богуславка”, проте вона залишилась незавершеною.

У 1876 році композитор повертається до Києва. Розпочинається найбільш плідний і разом з тим найтяжчий період його життя. Композитор інтенсивно працює над подальшими творами з циклу „Музики до „Кобзаря”. Солоспіви, вокальні ансамблі та хори того часу – „Якби мені черевички”, „Ой стрічечка до стрічечки”, „Огні горять”, „У неділю вранці-рано”, „У тієї Катерини” та багато інших.

„Музику до „Кобзаря” М.Лисенко творить паралельно з іншими композиціями, серед яких важливе місце належить солоспівам та хорам на вірші Івана Франка. Він поклав на музику ряд поезій Каменяра, зокрема популярний вірш „Вічний революціонер”. Не забуває він про свій улюблений інструмент – фортепіано. Його „Героїчне скерцо”, полонези, а особливо друга рапсодія „Думка-шумка”, до сьогодні залишається одними з найбільш репертуарних фортепіанних творів.

Поступово М.Лисенко переходить від мініатюр до монументальних полотен, таких, як кантата, хорова поема, а найперше – опера.

Так виникають кантати – поеми „Б’ють пороги” та „На вічну пам’ять Котляревському”, хорова поема „Іван Гус”, цикл із чотирьох хорів на тексти з „Гамалії”.

У 1880 році переробляє раніше написану оперу „Різдвяна ніч” та пише ще лірико-фантастичну оперу „Утоплена” за повістю „Майська ніч”.

Родина М.Лисенка в ці роки переслідувалась та переслідувались його діти, а в М.Лисенка їх було чотири. І саме з думкою про дітей, він створює перші в історії світової музики дитячі опери на сюжети українських народних казок з використанням відомих дитячих пісеньок — забавлянок, а також веснянок, жартівливих, колискових пісень тощо: „Козу-дерезу”, „Пана Коцького” та найбільшу й складнішу від інших оперу „Зима і Весна”.

Помер Микола Лисенко в листопаді 1912 року. Провести його в останню дорогу зібралися десятки тисяч киян. На честь М.Лисенка згодом були названі Вищий музичний інститут у Львові, філармонічний зал у Києві, Харківський оперний театр. Найвідоміші українські співаки, диригенти, піаністи включають у свій репертуар його твори.

2. Оперета „Чорноморці”

Першим завершеним значним музично-драматичним твором Лисенка була оперета „Чорноморці”(1872 р.).

„Чорноморці” – явище дуже показове для історії розвитку оперного жанру на Україні. Змістом, ідейною спрямованістю, особливостями композиції та музичної драматургії цей твір продовжує лінію народних оперет Котляревського й традиції українського музичного театру другої половини ХІХ ст.

Водночас на ньому відчувається певний вплив як російського водевілю й російської опери доглінкінського періоду (особливо „Мельника” Аблесімова, Соколовського і Фоміна), так і комічної опери – утвору демократичного мистецтва Західної Європи.

На прикладі „Чорноморців” видно, як на Україні відбувався процес становлення національної музичної культури. Аналогічно до демократичного мистецтва інших народів тут у центрі уваги також етичні, гуманістичні ідеали: чисте безкорисливе кохання, чесність і прямота натури, перемога ідей розуму та справедливості, боротьба із старими звичаями і забобонами в побути тощо. Показується реальне, звичайне життя простого народу, розкриваються його почуття, радощі і горе.

Продовжуючи давні традиції українського драматичного театру (в п’єсі основна дія йде в праці – діалогах і монологах, а музичні номери служать для більш глибокого розкриття почуттів героїв). „Чорноморці” набувають якісно нових рис, притаманних оперному жанрові у власному розумінні слів — це наявність побудованої на темах опери оркестрової увертюри, самостійних ансамблів і хорів. Усе це змушує вважати „Чорноморців” за комічну оперу.

Музику в „Чорноморцях” введено в розвиток драматичної дії більш органічно, ніж це спостерігалося в п’єсах Котляревського.

Зміст „Чорноморців” не складний, широкого відображення соціальних конфліктів тут немає.

Добір пісень у „Чорноморцях” зумовлений як розвитком сюжету, так і особистими індивідуальними особливостями кожного образу, його настроями, переживаннями.

Подібно до того, як Котляревський у „Наталці-Полтавці” виводить поряд з ліричним образом Петра образ веселого, життєрадісного Миколи, так у „Чорноморцях” Івана доповнює його друг Ілько, характер якого показано в пісні „Їде козак за Кубань” та в різних ансамблях (дуетах і тріо).

Різностороніше у порівнянні з іншими персонажами п’єси зображено Цвіркуну. Це жвава, енергійна, діяльна жінка, яка стає на бік молоді. В її партії ми знайдемо і пісні-характеристики („Додому йду — товченики”, „Поздоров, боже, мого старого”), і пісні, що коментують події („Стогне вітер вільний в полі”, „Ох, ох, моя ненько”, „Ой надіну черевички”), і пісні (весільна – „Та пливи, пливи селезню”).

Хорові епізоди „Чорноморців” також випливають з конкретних сценічних ситуацій, і залежно від них, набувають свого змісту й емоційного забарвлення. Такий перший суворо-епічний хор козаків, що збираються в похід, — „Гей, гук, мати, гук”.

Висновок

„Чорноморці” завершують ранній період музично-драматичної творчості Лисенка. Водночас твір цей становить дуже типове явище для української опери початку другої половини ХІХ ст. як форма синтетичного музично – сценічного твору з ясно вираженою демократичною основою.

В пісні Цвіркуни „Ой надіну черевички” співається про те, як вона сильно кохає свого Івана.

Ця пісня написана веселою та ігривою. В ній багато життєвого змісту.