Вступ.

Розділ 1. Загальноекономічні основи теорії споживчого вибору.

1.1. Аналіз ринкових чинників, що впливають на поведінку споживача в умовах ринку.

1.2. Споживчі уподобання та поняття корисності. Закон максимізації корисності.

1.3. Бюджетне обмеження.

Розділ ІІ. Економічний зміст кривих байдужості.

2.1. Криві байдужості: зміст та властивості. Карта байдужості.

2.2. Гранична норма заміщення.

Розділ ІІІ. Практичне застосування знань про криві байдужості.

3.1. Застосування знань про криві байдужості на прикладі власного споживчого кошику.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Крива байдужості — це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Кожна крива відображає окремий рівень корисності.

Крива байдужості представляє функцію, яка є окремим випадком кардиналістської функції корисності, що має тільки дві змінних. Математично — це лінія рівня функції корисності. Лінією рівня функції корисності називається сукупність значень аргументів, для яких функція постійна.

Одним із важливих соціальних нормативів є споживчий кошик. У системі соціальних індикаторів споживчий кошик ділиться на: кошик співвідношень, який використовується для вимірювання динаміки споживчих цін; мінімальний споживчий кошик, який використовується для вимірювання прожиткового мінімуму, розраховується державними органами і офіційно затверджується.

Фактичний споживчий бюджет характеризується набором товарів та послуг, що споживаються населенням або окремими соціально-демографічними групами. Натурально-речовий склад споживчого бюджету являє собою споживчій кошик. Споживчій кошик — це певний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, призначених для споживання населенням та окремими його групами і забезпечення їх потреб на відповідному нормативному рівні.

Проблеми поведінки покупців досліджені у ряді праць зарубіжних і вітчизняних науковців: Котлера Ф., Ламбена Ж., Сондерса Дж., Райса С., Траута Дж., Девіса С., Джоббера Д., Брусенко О.А., Зозульова О.В., Голубкова Є.П., Ільїна В.І., Писаренко Н.Л., Прокопенко О.В., Троян М.Ю., Іванової Р.Х.

Метою роботиє дослідження основних аспектів кривих байдужості та їх використання.

Аналіз останніх досліджень показав, що є необхідність подальшого аналізу процесів поведінки покупців на споживчому ринку, чинників зовнішнього та внутрішнього впливу на поведінку споживачів, що зумовлюють особливості процесу прийняття рішень споживачами, формування певної моделі їх поведінки.

Розділ 1. Загальноекономічні основи теорії споживчого вибору

1.1. Аналіз ринкових чинників, що впливають на поведінку споживача в умовах ринку

Поведінка споживачів – фундамент, на якому будується вся маркетингова концепція. Глибоке знання споживачів – передумова успішного ведення маркетингової діяльності, основа вибору цільового ринку формування маркетингового комплексу. Успішність стратегічного розвитку компанії залежить від розуміння мотивів потенційних споживачів, здатності до грамотного аналізу процесу прийняття рішень споживачами про придбання товарів та послуг.

В Україні вивчення поведінки споживачів не супроводжується, на жаль, широкомасштабними прикладними дослідженнями, що пояснюється відсутністю усвідомлення необхідності фінансування такого роду процесів вітчизняними підприємствами, на відміну від їх західних конкурентів; нерозумінням можливостей, які дає використання механізмів поведінки споживачів для активного впливу на процес прийняття споживачами рішення щодо купівлі товарів.

Якщо застосувати класифікацію Ф. Котлера до українського суспільства, то очевидно, що в нашій країні відсутній вищий клас, до якого відноситься еліта суспільства, що живе на успадковані кошти і представляє відомі династичні прізвища. До нижчого вищого класу в Україні відносяться люди, що недавно стали багатими. Як вважає Ф. Котлер, до цієї категорії входять люди, що купують товари, які підкреслюють їх новий соціальний статус: дорогі будинки, яхти, членство в елітних клубах, престижні марки автомобілів і т. і, ведуть активне суспільне життя.

До середнього вищого класу звичайно відносять людей, які є вихідцями із звичайних сімей і не володіють особливим багатством (топ-менеджери компаній, незалежні бізнесмени, високооплачувані професіонали, що купують освітні послуги для себе і дітей, хороші будинки, одежу, меблі, побутову техніку). Середній клас – це службовці і робітники зі середньою заробітною платою, що живуть в добрих районах міста, купують модні товари, затишні будинки, забезпечують якісне навчання для дітей.

Реальне кількісне визначення середнього класу в Україні не співпадає із суб’єктивною ідентифікацією населення. До недавнього часу майже половина українців ідентифікувала себе із середнім класом, хоча така ситуація не відповідає дійсності [5, c. 89-90].

В Україні, як і у всьому світі, постійно зростає майновий розрив між багатими та бідними. Продовжує існувати велика диференціація в оплаті праці в різних галузях економіки. Україна залишається далеко позаду більшості європейських країн за рівнем оплати праці, при значно більшому відставанні за продуктивністю праці. Середня заробітна плата в Європі складає орієнтовно 1200 євро на місяць Наприклад, у Данії найвища заробітна плата у Європі – 2037 євро при продуктивності праці (ВВП на душу населення) 47390 доларів США. При цьому продуктивність праці у Данії вище України (7820 доларів США на душу населення) у 2,6 разів, а за розмірами заробітної плати – у 16 разів. Продуктивність праці у США вище України у 24 рази, а заробітна плата – у 12 разів.

Існуюча в даний період часу кризова ситуація обумовила ще більш неадекватну поведінку споживачів, що відносили себе до середнього класу. Підсвідомо люди продовжують, як і раніше, використовувати певні звичні стандарти споживання, особливо порівнюючи себе із ще менше забезпеченими, що приводить до завищеним вимогам до якості товарів та послуг відносно власної платоспроможності.

На нашу думку, достатньо ефективним може бути метод класифікації сімей на основі кластерного аналізу за географічною ознакою. Здійснюється групування сімей в географічні кластери в залежності від віку, роду занять, кількості і віку дітей, власності на житло, етнічних особливостей. Основою для одержання такого роду інформації може служити перепис населення. Наприклад, у Великобританії існують декілька систем ідентифікації сімей: PINPOINT, MOSAIC, ACORN. Застосування останньої (класифікація жилих районів) довела її високу здатність до визначення розбіжності в образі життя, стереотипах споживчої поведінки [6, c. 94].

На нашу думку, до суттєвого чинника, що впливає на поведінку споживачів, слідує віднести і характер ситуації, в якій здійснюється купівля товару. Ситуації можна класифікувати в залежності від кількості варіантів рішень, необхідних витрат часу для здійснення оцінки варіантів, а також від ступеня зацікавленості споживача в придбанні товару.

У випадку наявності рівноцінних варіантів, з точки зору споживача, зменшується час для прийняття рішень. Якщо варіанти достатньо відмінні, різко зростає невизначеність і витрати часу для оцінки і вибору варіантів. Лорент і Капферер визначають чотири чинника, що зумовлюють ступінь зацікавленості споживача в купівлі товару: самооцінка, усвідомлений ризик, соціальні чинники, гедонічні впливи.

Якщо рішення пов’язане із самооцінкою споживача, його зацікавленість буде достатньо високою. Це стосується, наприклад, таких товарів як квартира чи дім, автомобіль, дорогі ювелірні вироби. З ростом ціни товару збільшується і рівень ризику. Ступень зацікавленості різко зростає у випадку схвалення купівель людьми, що володіють значущим для споживача соціальним статусом. Гедонічний вплив проявляється, якщо купівля приносить великий рівень задоволення, що сприяє збільшенню ступеня зацікавленості.

Більш передбачуваною є поведінка споживача у випадку наявності певного досвіду щодо придбання певного товару; завдання маркетологів у такій ситуації – представлення споживачу відповідної інформації, потребу в якій він може відчувати, для зменшення імовірності переходу на інші торгові марки (наприклад, шляхом використання реклами). У випадку ж здійснення звичайної купівлі товару споживач може вести себе стандартно, основуючись на сформованому відношенні до даної торгової марки; реклама у цьому випадку може бути направлена на підтримку усвідомлених переваг.

Теорія поведінки споживача розглядає вибір благ споживачем з метою найбільшого задоволення його потреб в умовах обмеженості ресурсів, виходячи з заданих варіантів можливого вибору і альтернативних вартостей. Економічна модель споживчого вибору базується на декількох основних припущеннях щодо індивідуальних переваг товарів і послуг. Дані припущення включають наступне:

1. Здатність аранжувати альтернативи. Припустимо, що коли перед людиною стоять дві альтернативи, воно здатна вказати на те, що надає перевагу першому набору благ, а не другому, або не бачить між ними відмінності.

2. Транзитивність переваг. Тобто, коли споживач надає перевагу набору А, а не B, а останній — набору С, це означає, що він також надає перевагу набору А, а не С.

1. Велика кількість товару має більше переваг ніж менша кількість. Передбачається, що люди завжди надають перевагу більшій кількості товару чи послуг (якщо товари якісні). Це означає, що потреби в товарах та послугах не мають насичення. Проте грошовий дохід споживачів має обмежену величину і люди повинні узгоджувати бажання із бюджетом. Бюджет залежать від доходу і від цін товарів і послуг. Споживачі повинні обрати, як найкращим способом задовольнити свої уподобання, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет. Перед кожним споживачем стоять три запитання:

· Що купити?

· Скільки коштує товар чи послуга?

· Чи вистачить грошей, щоб здійснити покупку?

Щоб відповісти на перше запитання, необхідно з'ясувати корисність речі для споживача, щоб відповісти на друге — досліджувати ціну, щоб вирішити третє питання — визначити дохід споживача. Ці три проблеми — корисність, ціна і дохід — і становлять зміст теорії поведінки споживача [7, c. 85-87].

1.2. Споживчі уподобання та поняття корисності. Закон максимізації корисності

Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходить із суб'єктивного уявлення про корисність для себе різних благ. Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. На думку більшості сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядкове: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би ці блага для задоволення своїх потреб. Існує також точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Таке вимірювання досить умовне, оскільки немає чітко визначеної одиниці виміру. Тому надалі для порівняння різних корисностей використовуватимемо умовні бали, які споживач присвоює благам.

Корисність — поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Економічна теорія виходить з того, що між корисністю та кількістю споживаних продуктів існує певний функціональний зв'язок.

Корисність блага (U) — це задоволення, яке отримують споживачі при споживанні благ і послуг. Корисність не можна виміряти в будь-яких одиницях, оскільки це суто суб'єктивна категорія, про неї можна судити, лише інтерпретуючи дії споживача. Теорія споживчого вибору ґрунтується на припущенні, що середній споживач — цілком розумна людина, котра намагається так розпорядитися своїм грошовим доходом, щоб отримати з нього якомога більше задоволення чи користі в процесі купівлі та споживання товарів і послуг в певному поєднанні. Тому, мета споживача — максимізація корисності.

Проте, на можливості, якими володіють споживачі, накладаються деякі обмеження , які в умовах обмеженості ресурсів не дають людям можливості споживати усе, що вони хочуть з усіх запропонованих варіантів. До найважливіших обмежень відносять ті , які поставлені цінами цих товарів, а також розмірами споживчого бюджету. Крім поняття корисність блага, яке означає здатність останнього задовольняти одну або кілька людських потреб існує таке поняття, як гранична корисність.

Гранична корисність (MU) блага представляє собою величину додаткової корисності, яку людина отримує від споживання ще однієї додаткової одиниці блага (при інших рівних умовах).

Принцип спадної граничної корисності полягає в тому, що хоча загальна корисність (TU) збільшенням кількості споживання благ поступово зростає, гранична корисність (МU), яку отримують із кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується. ( Перший закон Госсена ). Це означає, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст загальної корисності (total utility) — ТU (мал. 1). Хоча загальна корисність із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність — МU — кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується (мал. 2). Максимум задоволення загальна корисність досягає в точці А, коли гранична корисність стає рівна нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потреби. Якщо подальше споживання завдає шкоди (гранична корисність негативна), то загальна корисність знижується (відрізок АВ на обох графіках).

Чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Наприклад, споживач, що потерпає від спраги, із задоволенням вип'є першу склянку пепсі-коли. Друга склянка принесе йому менше задоволення, ніж перша, третя -менше, ніж друга. І так буде відбуватися доти, поки гранична корисність чергової склянки не буде дорівнювати нулю. Хоча загальна корисність зростає, гранична корисність при цьому падає, що призводить до уповільнення зростання загальної корисності. Таким чином, корисність блага визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача. Оскільки із зростанням споживання гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише в тому разі, якщо знизить ціну. Закон зменшення граничної корисності лежить в основі визначення попиту. Правило максимізації корисності полягає в тому, що можна максимізувати корисність, якщо розподілити грошовий дохід таким чином, щоб остання грошова одиниця (грн.), витрачена на перший продукт, а також остання грошова одиниця (грн.), витрачена на другий продукт і так далі, принесуть однакову кількість додаткової чи граничної корисності. Інакше це можна сформулювати так: відношення граничної корисності блага до його ціни має бути однаковим для всіх благ. У цьому разі можна сказати, що досягнуто точки споживчої рівноваги. Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (МU) і цін товарів (Р) може бути описана рівнянням:

У разі коли споживач досяг рівноваги, він не виграє, якщо збільшить споживання блага А, бо його гранична корисність швидко зменшиться. Це залишить споживача в програші, якщо він швидко не переключиться на споживання більшої кількості блага В. Проте браком теорії граничної корисність є її суб'єктивність. Теорія базується, на тому, що споживач може кількісно виміряти рівень граничної корисності, отримуваний від споживання додаткової одиниці товару. На цьому ґрунтується правило максимізації корисності, а отже, і обґрунтування точки споживчої рівноваги.

1.3. Бюджетне обмеження

Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів і послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”.

Криві байдужості дозволяють виявити споживчі уподобання. Однак при цьому не враховуються дві важливих обставини: ціни товарів і дохід споживачів. Криві байдужості лише показують можливість заміни одного блага іншим, проте вони не визначають, який набір товарів споживач вважає для себе найвигіднішим. Цю інформацію дає бюджетне обмеження (лінія цін, пряма витрат – budget constraint). Вона показує, які споживчі набори можна придбати за цю суму грошей.

Графічно ці набори благ відображає пряма з від’ємним нахилом, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження (рис. 3).

Зміни у цінах впливають на бюджетну лінію по-різному, в залежності від того, на який товар і в якій пропорції вони змінюються (рис. 5)[6, c. 217-219].

Чинники, які впливають на бюджетну лінію:

· зміна доходу споживача

· зміна ціни на товари.

Отже, модель споживчої поведінки, а, отже, і досягнення точки споживчої рівноваги може бути продемонстрована за допомогою кривих байдужості і бюджетної лінії. Споживачеві лише варто сказати, яку комбінацію товарів з двох він вибере і при яких комбінаціях вибір йому байдужий, оскільки рівень корисності, на його думку, однаковий. Аналіз за допомогою цієї теорії не вимагає від споживача досконалої точності в описанні граничної корисності.

Розділ ІІ. Економічний зміст кривих байдужості

2.1. Криві байдужості: зміст та властивості. Карта байдужості

Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості .

Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.

Крива байдужості зображує сукупність наборів благ, між якими споживач не робить відмінності. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що рівень корисності кожного набору однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості – сукупність кривих байдужості , кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 1). Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”.

Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.

Узагальнимо властивості кривих байдужості:

— криві байдужості не можуть перетинатися;

— криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності;

— криві байдужості мають від’ємний нахил для абсолютної більшості благ.

— в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється.

Наступною важливою характеристикою кривих байдужості є їхня увігнутість у бік початку координат. Така конфігурація кривих байдужості відбиває той факт, що споживач, послідовно відмовляючись від усе нових одиниць товару х, повинний одержувати у виді компенсації зростаючу кількість товару у із тим, щоб зберегти незмінним досягнутий рівень задоволення своїх потреб. Іншими словами, гранична норма заміни двох благ, тобто відношення NL / LM, зменшується, коли споживач рухається униз по будь-якій кривій байдужості.

І, нарешті, завершуючи характеристику кривих байдужості окремого споживача відзначимо, що ці криві не можуть перетинатися. Ця властивість кривих байдужості випливає з тих припущень, що лежать в основі їхньої побудови.

Використання кривих байдужості дозволяє точно оцінити ступінь переваги того або іншого товарного набору, ідентифікувати за цією ознакою різноманітні комбінації двох товарів. Роздивимося точки N, G й Е на мал. 2,а, кожна з яких відбиває різноманітні комбінації товарів х і у. Ясно, що точка Е надає більшу перевагу ніж точка N (Е > N), тому що забезпечує споживачу більшу кількість як товару х, так і товару y.

Але які будуть переваги по товарних наборах, що відбиваються точками G і N або G і Е ? Проблема складається в тому, що при таких зіставленнях кількість одного товару збільшується, а іншого — зменшується. Без додаткової інформації про готовність споживача заміняти один товар іншим, визначити порядок переваг неможливо.

Таку інформацію, як показує мал. 2,б містить карта байдужості даного споживача. Карта байдужості дозволяє встановити, що точки G і N розташовані на різний кривих байдужості і, отже, набір G має більшу перевагу ніж набір N (G > N). Що ж стосується точок G й Е, то вони знаходяться на одній і тій же кривій байдужості Us, тому вони забезпечують споживачу той самий рівень задоволення (G ~ Е)[5, c. 237-239].

Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

2.2. Гранична норма заміщення

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:

Крива байдужості на рис. 2стає пологішою при просуванні вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага заради отримання додаткової одиниці товару у міру зменшення в кошику запасу товару і збільшення запасу товару. Так, при зміні кошиків Б на В за додаткову одиницю він готовий віддати 2 отже, MRS=2; при зміні кошиків В на Г – лише 1,25 , MRS=1,25 і т.д.

Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму. Якщо товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута[10, c. 76-79].

Гранична норма заміщення в задачах споживчого вибору (взаємозамінюваність благ). Функції корисності U(X1, X2) = X1*X2.

Гранична норма заміщення показує, на скільки одиниць споживання блага Х потрібно збільшити, щоб повністю компенсувати споживачу зменшення споживання блага Y на одну додаткову одиницю.

Розділ ІІІ. Практичне застосування знань про криві байдужості

3.1. Застосування знань про криві байдужості на прикладі власного споживчого кошику

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що щойно споживач отримає цей набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

Рухаючись уздовж бюджетного обмеження, споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто, відповідала б найбільшій корисності. Така точка належить найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах цього бюджету.

Аналіз кривих байдужості може бути використаний для того, щоб показати, як закон попиту узгоджується з моделлю поведінки споживача. Для цього необхідно варіювати ціни на товар X при незмінних цінах на всі інші блага і постійному доході. Необхідно при заданих уподобаннях простежувати положення рівноваги для окремого споживача, і відзначати зміни кількості товару X в наборі споживача у міру того, як він реагує на зміну ціни.

Кожне зниження ціни на товар X повертає бюджетну лінію проти годинникової стрілки до нового перетину з віссю X. У міру того, як бюджетна лінія стає менш похилою, покупець споживає більше товару X. скорочуючи для себе граничну корисність цього товару, щоб зрівняти її з більш низькою ціною. Крива, що зв'язує всі точки рівноваги при зміні в цінах, є кривою "ціна-споживання". Споживчий дохід зафіксовано на рівні І, що показано перетином різних бюджетних ліній з вертикальною віссю. З падінням цін на товар Х споживач пересувається на нову точку рівноваги на графіку. Споживач спочатку в точці Е1.

Мал. 1А показує, що, якщо ціна падає, він просувається до точки Е2. Показано ще два зменшення цін і просування споживача до точки Е3, а потім – до Е4. Поєднуючи ці точки, ми отримуємо криву «ціна-споживання».

На мал. 3.1А точки на осі Qx , які показують кількість товару Х, яку споживач міг би купити, якби він витратив весь дохід на це благо, позначені F1, F2, F3, F4. Ціна на товар Х в будь-якій точці може бути підрахована як І/F. Позначаючи цю ціну на нижньому графіку навпроти Qx спожитого на тиждень, ми отримуємо щотижневу лінію споживчого попиту на товар Х. Оскільки витрати на всі інші блага при даних обставинах дорівнює нулю, бюджетне обмеження було б:

I=P1F1+0

звідси

P1=I/F1 .

При ціні I/F1 споживчій рівновазі відповідає точка Е1, він споживає Q1 одиниць блага Х. на мал. 32В величина Q1 перенесена вниз прямо на вісь, на якій складено кількість блага: ціна позначена на осі цін окремо як величина, парна кількості блага Q1.

Коли ціна дорівнює Р1 об`єм попиту – Q1. У міру того, як ціни на благо X падають, бюджетна лінія переміщується вздовж осі X. Відповідно зростає координата точки перетину з віссю X. Коли перетином є точка Е2, ціна дорівнює 1/F2=Р2. Р2 має бути менше Р1, оскільки F2 більше ніж F1. У цьому разі нову рівновагу споживача буде досягнуто в точці Е2, і кількість спожитого блага X зростає до Q2. Координати (P2; Q2) позначені на нижньому графіку як ще однієї точки на кривою попиту.

Так само, якщо ціна на X падає до Р3 і P4, кількість спожитого блага X на тиждень дедалі зростає. Об'єднуючи у пари ціни та обсяги попиту при цих цінах, отримуємо криву попиту (мал. 1В).

Ця крива показує обсяг попиту окремого споживача при різних цінах на благо Х. Крива попиту і крива "ціна-споживання" — це просто два різних способу опису того, як попит на товар змінюється при зміні ціни товару (при інших рівних).

Найбільш складний етап у формуванні вміння економити і розумно витрачати гроші — навчитися планувати свій сімейний чи особистий бюджет. Зводити доходи з витратами, не витрачати більше ніж ти заробляєш, і вміло розподіляти зароблені кошти за статтями витрат.

Для початку необхідно сформувати власний мінімальний споживчий кошик. У першу чергу — визначити тижневе економне, але збалансоване меню, з недорогих і доступних продуктів, з розрахунку на кожного члена сім'ї. Розрахуйте потребу сім'ї в продуктах, товари і послуги першої необхідності. Наприклад, у хлібі, овочах, фруктах, молочних продуктах, м'ясі та рибі, милі, шампуні, зубну пасту, туалетному папері, ліки.

Споживчим кошиком є будь-який перелік товарів, сформований для задоволенням певних потреб людини. Споживчий кошик – це, як правило, певні товари у речовому або у натуральному вигляді, тобто ми конкретно маємо уяву про обсяги споживання тих чи інших товарів.

Водночас, напевно, в даному випадку мається на увазі той споживчий кошик, який закладається при розрахунках прожиткового мінімуму.

При аналізі кривої «дохід – споживання» ми розглядали вплив зміни доходу, при аналізі кривої «ціна – споживання» — вплив зміни цін на відносне заміщення одного блага іншим. Проаналізуємо, якою мірою зміна попиту на благо X викликане зміною ціни, а в який – реального доходу. Для цього звернімося до таких понять як: ефект заміщення і ефект доходу.

Деякі науковці розглядають якість життя як суб'єктивну категорію, яка розкривається через визначення суб'єктом рівня задоволення своїх потреб. Однак спектр потреб міняється в залежності від рівня розвитку певного суспільства і даного суб'єкта. Саме соціальна якість життя як інтегральна об’єктивно-суб’єктивна характеристика на нашу думку є оптимальним комплексним критерієм оцінки соціально-політичних дій держави ефективності системи соціального захисту населення та соціального самопочуття.

Отже, провівши дане дослідження можна зробити висновок, що основним поняттям, що регулює споживання товарів на ринку є корисність. Корисність — це властивість товару задовольняти потреби споживача. Корисність характеризує принциповий момент у поведінці споживача, який вибирає для себе той чи інший набір благ. Вона є критерієм відбору, показує, наскільки потрібний той чи інший об'єкт вибору цьому економічному суб'єкту за даних умов, тобто показує, до чого прагне споживач у кожній ситуації. В мікроекономічній науці вибір споживача відображається кривою байдужості. Крива байдужості показує множину споживацьких пар, вибір яких байдужий для споживача. Ще одним фактором, що впливає на поведінку споживача є бюджетні обмеження — лінія, що показує комбінацію тих благ, які споживач може собі придбати на свій доход. Поєднання понять кривих байдужості та бюджетного обмеження дає можливість пояснити, за яких умов споживач буде перебувати в стані тривалої рівноваги, що дасть змогу спрогнозувати величину отриманих прибутків на підприємстві. Зростання цін на товари формулює ефект заміщення, який в будь-якому випадку проявляється в тому, що товар, який відповідно став дорожчим, частково замінюється тим товаром, який став відносно дешевим. Наслідки ефекту доходу залежать від різновиду товару, зміна ціни якого зумовлює цей ефект. З точки зору управління підприємства, на купівельну поведінку споживача впливають: культурні, соціальні, особистісні, та психологічні чинники. Дані фактори формують процес прийняття рішення про покупку, який проходить такі етапи: усвідомлення потреби, пошук інформації, рішення про покупку та реакція на покупку.

Висновки

Знання переваг споживача щодо властивостей продукту важливе при розробці нових продуктів. Зрозуміло, що будь-який новий продукт, який може дати споживачам більше розглянутих характеристик за тієї ж самої ціни, що й існуючі альтернативи, завжди буде мати переваги. Наприклад, якби міни-фургон забезпечував більший обсяг і пробіг за тієї ж самої ціни, що й звичайний фургон або багатомісний автомобіль, то всі споживачі вибрали б його. Це говорить про те, що всі інші ознаки однакові в усіх альтернатив.

Фірми, здійснюючи маркетинг нових продуктів, цілком очевидно цікавляться саме аспектом споживчого вибору. Якщо вони зможуть потрібним чином змінити поєднання властивостей своїх продуктів, то вони зможуть збільшити продаж.

У ідеалі дослідження ринку має відкрити граничну норму заміщення продукту грошовою одиницею на дані ознаки. Це підказало б продавцям, від якої кількості грошей споживачі хотіли б відмовитися заради збільшення ознак що їх цікавлять (властивості). Виробники мали б змогу визначити, чи змогли б вони забезпечити ці поліпшені ознаки за ціни, яку готовий заплатити споживач.

Безумовно, передбачення попиту для будь-якого продукту чи послуги – не завжди збувається. Важко заглянути у завтрашній день і зробити на 100% правильне припущення. Завжди є шанс, що — якийсь важливий чинник несподівано зміниться. Проте, вивчення теорії споживчого вибору, у якій приймаються до уваги основні тенденції поведінки споживача, дозволяє здійснювати економічне прогнозування із максимальною ймовірністю. Оскільки саме тенденції являються, як відомо, відображенням основних законів.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. — К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.

3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с

4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.

5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.

6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.

7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. — К.: Знання, 2001. — 211 с.

8. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. — К.: Таксон, 2003. — 334 с.

9. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.

10. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. — 3-є вид., доп. та переробл.. — К.: Кондор, 2007. — 163 с.

11. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук'янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 246 с.

12. Соломон М.Р. Поведение потребителя. Искусство и наука побеждать на ринках: Пер. с англ. – С-Пб.: 000 ДиаСофтюп, 2003. – 784 с.

13. Статт Д. Психология потребителя. – С-Пб.: Питер, 2003. – 446 с.