Значення економічної науки в житті суспільства

Вступ.

1. Сутність економічної теорії та її значення.

2. Роль економічної теорії у сучасному житті.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Незважаючи на те що економічні проблеми актуальні для кожної людини, не всі можуть правильно відповісти на запитання "що таке економіка". У процесі постійного економічного розвитку, переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої поняття "економіка" збагачувалось, поповнювалось елементами нового змісту. Так, при переході від феодалізму до капіталізму поступово долалася замкнутість феодальних господарств (вони були змушені продавати частину виробленої продукції на ринку, купувати там необхідні товари тощо), формувався єдиний національний ринок.

Внаслідок цього виникла потреба у широкому тлумаченні поняття "економіка". Воно вже не обмежувалося домашнім господарством або господарством окремих господарюючих одиниць (рабовласників, феодальних маєтків та ін.), а охоплювало економіку всієї країни.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

Серед загальнонаукових методів можна виділити структурно-функціональний метод, який передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних сил будь якої держави, простежити зміни які в ній відбуваються, визначити роль і місце кожного елемента цих продуктивних сил.

До спеціальних прийомів дослідження економічної теорії виділяють метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається. Також до спеціальних методів дослідження відносять соціально-економічний експеримент, кількісний метод та ін.

1. Сутність економічної теорії та її значення

Термін «економіка» вживається для позначення тієї сфери людської діяльності, у якій створюються життєві блага для задоволення різноманітних потреб людини. Щоб існувати, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та багато інших матеріальних і нематеріальних життєвих благ, які виробляються економікою.

Водночас, поняття «економіка» вживається і в значенні сукупності економічних відносин людей, законів і принципів їх економічної поведінки, а також як назва науки, яка вивчає ці відносини, закони і принципи, окремі функціональні і галузеві їх аспекти.

Економіка як сфера народного господарства має складну структуру, що включає багато галузей, видів виробництва і територіальних комплексів, які об'єднують відповідні підприємства. Економіка охоплює галузі матеріального виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт тощо) і нематеріального виробництва (освіта, культура, охорона здоров'я, інші нематеріальні послуги тощо). Отже економіка — це усі види діяльності людей, які дозволяють їм забезпечити свою життєдіяльність.

Економіка утворює каркас цивілізації, адже вона утримує на собі усі інші сфери людського суспільства. Наука, культура, соціальна сфера, мораль, політика, ідеї — усе це людство може дозволити собі лише тому, що в економіці визрівають необхідні матеріальні умови. Отже, економіка — це основа життя людини і суспільства.

Виробництво благ — це перш за все процес праці. Він включає кілька основних моментів: власне працю, засоби і предмети праці.

Праця — це діяльність людини по створенню життєвих благ; при цьому вона спрямована на оточуючу природу і має осмислений, цілеспрямований характер. Працюючи, людина витрачає свою робочу силу, тобто здатність до праці, яка визначається сукупністю фізичних і духовних сил, завдяки яким людина може працювати. У процесі праці відбувається споживання робочої сили.

Предмети праці — те, на що спрямована праця людини з метою створення життєвих благ. Предмети праці можуть бути речовиною природи, яка вперше піддається дії праці (приміром, вугілля і руда в надрах, риба у водоймах тощо), а також сировиною, тобто предметами праці, які раніше уже пройшли певну обробку працею (скажімо, вугілля на коксовому заводі, руда на металургійному комбінаті, прядиво у ткацькому виробництві тощо). Сьогодні абсолютна більшість предметів праці — сировина. Збільшується і кількість предметів праці, що мають штучне походження — пластичні маси, синтетичні волокна, композитні матеріали, напівпровідники і т. п.[2, c. 14-15]

Засоби праці — це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у виробництві впливає на предмети праці для їх перетворення у життєві блага. До засобів праці насамперед відносять знаряддя праці (інструменти, машини, механізми, обладнання тощо), землю — основний засіб праці, а також виробничі будівлі і споруди, транспортні шляхи і комунікації тощо.

Засоби і предмети праці у своїй сукупності складають засоби виробництва.

Проте не лише виробництво охоплює поняття «економіка». Покинувши процес виробництва, життєві блага здійснюють складний шлях, пов'язаний з їх розподілом, обміном одного блага на інше, а завершується цей шлях споживанням. Усе назване — сфери (елементи) економіки.

Виробництво — завжди суспільний процес, адже люди виробляють спільно, створюючи блага, як правило, не для себе особисто, а для суспільних потреб. У суспільному виробництві існує поділ праці, за якого окремі виробники, їх групи або навіть цілі галузі, що складаються з багатьох підприємств, спеціалізуються на виробництві певного блага чи комплексу благ або ж на здійсненні певної трудової операції. Поглиблення поділу праці завжди супроводжується зростанням її кооперації.

Кооперація праці — така форма праці, за якої багато працівників спільно беруть участь в одному процесі праці або в пов'язаних між собою процесах праці. Тому економіка побудована на обміні діяльністю між людьми, що виступає у формі обміну благами.

Сфера розподілу включає усі явища, пов'язані із розподілом засобів праці, робочої сили, що відображає форми поділу праці, а також вироблених благ між учасниками суспільного виробництва.

Споживання означає певну форму використання блага для задоволення потреб людей. Виробництво виникло, існує, розвивається саме заради задоволення різноманітних людських потреб. Потреби бувають матеріальні і духовні. Вони виступають внутрішнім стимулом людини до економічної діяльності, спонукають її для виробництва. Водночас не лише сукупність потреб визначають спрямованість і обсяг виробництва, а й виробництво породжує нові людські потреби (наприклад, лише після появи телевізора у виробництві з'явилась потреба у ньому).

Споживання як процес задоволення потреб буває особистим та виробничим. У особистому споживанні відбувається споживання необхідних їм благ окремими людьми. Воно відбувається за межами виробництва і є його природною метою. Виробниче споживання здійснюється у самому виробництві, де споживаються засоби та предмети праці, а також робоча сила. Результатом виробничого споживання є створення блага, а особистого — його витрата[5, c. 26-27].

Eкономічна теорія розвивається еволюційно-поступово і безперервно. Це пояснюється тим, що економічні умови постійно змінюються, кожне наступне покоління по-своєму уявляє власні проблеми. Через певний час з'являються нові факти соціально-економічного розвитку, які вносять корективи у сутність існуючих теорій і дають імпульс для подальшого сходження економічної теорії.

• А. Сміт вважав, що предметом її є дослідження природи і причин багатства народів.

• А. Маршалл — як вивчення нормальної життєдіяльності людського суспільства: дослідження багатства і частково людини, точніше, стимулів до дії й мотивів до протидії.

• Представники кейнсіанського напрямку предметом економічної теорії вважали функціонування національної економіки як одного цілого.

• П. Самуельсон вважав, що економічна теорія займається питаннями підприємництва у виробництві та торгівлі.

Із всіх цих висловів можна синтезувати таке визначення предмета економічної теорії.

Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, найповніше забезпечуючи задоволення потреб людей, як потрібно організовувати виробництво, розподіл та споживання вироблених товарів і послуг.

Отже, предметом економічної теорії є вивчення соціально-економічних відносин, які відповідають певній формі власності на засоби виробництва.

Другим обов'язковим елементом предмета економічної теорії є організаційно-економічні відносини. До них належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки.

Третьою складовою предмета економічної теорії вважають техніко-економічні та інноваційні відносини, що визначаються науково-технічним та технологічним прогресом, який супроводжує розвиток продуктивних сил суспільства.

В сукупності ці три складові предмета економічної теорії — це економічні виробничі відносини, безпосередньо пов'язані з продуктивними силами суспільства і основними напрямами науково-технічного прогресу та динамікою інноваційного розвитку[7, c. 19-20].

З часу виникнення економічної теорії багато видатних людей світу надзвичайно високо оцінювали роль цієї науки у житті суспільства. Так, Г. Сковорода писав про "божественну економіку", відомий письменник М. Твен вважав, що "знання політекономії — першооснова вмілого керування державою", а М. Гоголь порівнював господарювання з розмовою з Богом. Аналогічну оцінку цієї науки дають сучасники. За словами американського економіста П. Самуельсона, ті хто ніколи систематично не вивчали економічну теорію, схожі на глухих, які намагаються оцінити звучання оркестру. Ж. Сіменон стверджував, що "…настане день, коли політична економія стане на чолі всіх наук". Щоб повніше зрозуміти значення таких висловлювань слід насамперед з'ясувати, яку роль відіграє ця наука у житті окремої людини та суспільства.

Роль економіки для окремої людини. Перебуваючи постійно у світі економічних явищ і процесів у ролі покупця, продавця (передусім продавця робочої сили), споживача, кредитора (вкладаючи свої заощадження в банк) тощо, людина відчуває на собі вплив економіки, яка допомагає:

обрати спосіб раціонального використання своїх доходів, їх збереження від інфляційного знецінення, від можливої втрати частини з них у процесі придбання акцій, вкладання у різні фонди, правильної сплати податків тощо;

правильно» обрати професію, завчасно здійснювати перекваліфікацію, отримувати додаткову освіту, навчатись управляти окремими ланками виробничого процесу на підприємстві та власністю, паралельно влаштовуватись на іншу роботу (так звана подвійна зайнятість), формувати економічне та екологічне мислення та ін.;

оволодіти професією підприємця, що передбачає знання основних її рис, критичне осмислення своїх здібностей, уміння приймати виважені управлінські рішення, йти на виправданий ризик, вступати у ділові контакти з іншими бізнесменами, передбачати можливі зміни кон'юнктури, правильно будувати свої стосунки з підлеглими, представниками влади тощо[1, c. 32-33].

Значення економічної науки полягає передусім у тому, що вона досліджується економічним законом, механізм їх дії, а такі знання визначають економічну політику уряду. Економічна політика означає комплекс наукових ідей і положень, довго-, середньо- і короткотермінових завдань, цілеспрямованих дій з керівництва народним господарством. Наприклад, знання сутності закону грошового обігу є передумовою проведення правильної грошової політики, випуску в обіг такої кількості грошей, яка не спричиняє інфляцію. Знання закону вартості є невід'ємною умовою науково обґрунтованої цінової політики. Порушення вимог дії економічних законів зумовлює нестабільність економічної системи, гальмування темпів економічного зростання, зниження життєвого рівня населення. Отже, економічна теорія виконує практичну функцію, яка полягає у виробленні наукових основ управління народним господарством, обґрунтуванні доцільності переходу до інших форм власності та ін. З цією метою вивчають прогресивний досвід розвинутих країн світу і розробляють рекомендації по його використанню.

Економічна теорія, як зазначалось, є основою цілого комплексу галузевих (економіка промисловості тощо), міжгалузевих (економічна географія, статистика та ін.) і функціональних (фінанси, кредит, прогнозування тощо), наук, які обґрунтовують певну сукупність принципів, правил, необхідних для практичної діяльності. Тим самим економічна теорія опосередковано впливає на практику господарювання як окремого підприємства, так і національної економіки загалом. Будучи основою майже 50 економічних дисциплін, економічна теорія виконує при цьому методологічну ( пізнавальну) функцію, тобто служить засобом пізнання економічних явищ і процесів.

Економічна теорія також покликана виробляти новий тип економічного мислення, яке дає змогу швидко знаходити оптимальні варіанти розвитку підприємства, галузі, раціонально використовувати ресурси тощо. Формування економічного мислення є ідеологічною функцією даної теорії.

Економічна теорія науково пояснює такі явища, як багатство і бідність (чому, зокрема, при чотирикратному перевищенні виробництва продовольства щодо нормальних потреб людей у світі щорічно помирає від голоду майже 40 млн. осіб), масове безробіття при значному недовантаженні виробничих потужностей, інфляція, кризи, шляхи подальшого розвитку світової цивілізації та ін.

Таке значення економічної науки ставить підвищені вимоги до професії економіста. "Справжній економіст, — за словами Дж. Кейнса, — повинен бути наділений різними обдарованнями — певною мірою він має бути математиком, істориком, … філософом… Жодна риса людської натури або створених людиною інститутів не повинні залишатися за межами його уваги".

Щоб дослідити закони розвитку економічних систем, особливості організації виробництва тощо, необхідно використовувати певні засоби, інструменти пізнання[3, c. 27-28].

2. Роль економічної теорії у сучасному житті

Слід мати на увазі, що висновки та положення теорії сучасних економічних систем використовуються й іншими науками про суспільний розвиток. Зрозуміло, що ступінь використання у різних наук неоднаковий.

Як і будь-яка інша наука, особливо, коли вона використовується в ролі навчальної дисципліни, теорія сучасних економічних систем виконує виховну функцію, тобто вона формує, виробляє певну психологію кожної людини або групи людей. Опанувавши основні її положення та висновки, кожна людина краще орієнтується в економічному житті, виявляє більш високу суспільну активність. Оскільки в питанні суті, функціонування та історичних перспектив сучасних економічних систем існують різні точки зору, остільки їх прихильники наповнюють виховну функцію неоднаковим змістом. Скажімо, представники буржуазної економічної науки виховну функцію бачать в тому, щоб формувати психологію збереження капіталістичних виробничих відносин, передусім захисту капіталістичної приватної власності, мотиву високого капіталістичного прибутку і капіталістичного ринку як всезагальної форми економічних зв'язків суб'єктів господарювання. Натомість прихильники економічної системи соціалізму наповнюють виховну функцію змістом, спрямованим на підтримку соціалістичних виробничих відносин, подолання всіх форм відчуження трудящих від засобів виробництва, повне і всебічне розкриття кожною людиною її творчих сил і здібностей. Сказане зовсім не означає, що в класово-антагоністичному суспільстві виховна функція спрямована виключно на панівні верстви населення, а в соціалістичному — тільки на представників трудящих. Виховний процес спрямований їй всі верстви населення, оскільки в кожному суспільстві є прихильники діаметрально протилежних економічних систем. І, як свідчить історичний досвід, за допомогою інтенсивної виховної роботи у трудящого населення соціалістичних країн можна сформувати психологію капіталістичного мислення, а в населення капіталістичних країн — психологію постсоціалістичного економічного мислення.

Ідеологічна функція теорії економічних систем проявляється в тому, що вона виражає і захищає інтереси певних класів та соціальних груп. Це знаходить свій вияв передусім при Дослідженні та тлумаченні суті, причин виникнення, закономірностей функціонування та занепаду тієї чи іншої економічної системи[4, c. 15-17].

Сьогодні, наприклад, є чимало доказів того, що на етапі, становлення економічної системи капіталізму, коли інтереси буржуазії співпадали з ходом історичного розвитку, прихильники капіталізму намагалися з наукових позицій витлумачити основні риси капіталістичного виробництва і показати його переваги перед феодальним виробництвом. Щоправда, навіть тоді буржуазна економічна наука в особі її найвидатніших представників А. Сміта і Д Рікардо не ставила перед собою завдання розкрити минущий характер капіталізму і показати особливості боротьби антагоністичних класів цього суспільства

Коли ж відбулася повна заміна феодалізму капіталізмом і прогресивна роль буржуазії вичерпалася, буржуазна економічна наука відмовилась від безкорисливих наукових досліджень соціально-економічних відносин і стала на шлях упередженої апологетики економічної системи капіталізму. Сповідуючи основні її цінності, буржуазні вчені формують такі загальні висновки, які не розходяться із основними установками, догматами капіталістичного суспільства. З цього приводу класики марксистського напряму в економічній науці неодноразово наголошували, що навіть ті вчені, котрі здатні робити наукові відкриття в галузі точних наук, можуть ставати на шлях прямої, свідомої апологетики того чи іншого явища, витлумачуючи його з позицій, корисливих для певної течії суспільної думки.

Апологетичне тлумачення соціально-економічних процесів та явищ має місце і в постсоціалістичних країнах. Із започаткуванням та розгортанням курсу на реставрацію економічної системи капіталізму багато вчених всупереч логіці суспільного розвитку та суспільній практиці формулюють закони, категорії та поняття, спрямовані на вуалювання суперечностей між працею і капіталом, проголошення капіталізму вічною і найкращою економічною системою. Сказане стосується й офіційного тлумачення економічних систем в нашій державі. Багато науковців та політиків з метою виправдання курсу на капіталізацію суспільного життя та захисту інтересів нової національної буржуазії, що виникла в ході ринкової трансформації економіки України, відмовилися від наукового аналізу соціально-економічних відносин і стали на шлях перекручення та вульгаризації закономірностей суспільного розвитку[6, c. 26-27].

Слід мати на увазі, що кожна вищерозглянута функція теорії економічних систем реалізується в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності з іншими функціями. Скажімо, для реалізації Ідеологічної функції необхідне і певне, специфічне теоретичне витлумачення економічних процесів, і певна практична націленість рекомендацій, і певний вплив на економічну свідомість та стиль економічного мислення, і певна методологія пізнання. Саме комплексний підхід дає можливість досягати тих цілей, які ставлять перед теорією економічних систем відповідні політичні сили.

Пріоритетний розвиток економіки, тієї чи іншої сфери можливий за умови взаємодії двох процесів:

· забезпечення передової матеріально-технічної бази в цій сфері, використання підготовлених кадрів, предметів праці, інших елементів виробництва;

· матеріального і морального стимулювання його розвитку.

Це забезпечить єдність науково-технічного і соціального підходу до вирішення вузлових проблем економіки. Отже, зміна пріоритетів в економічній політиці можлива лише в тому випадку, якщо вона буде підкріплена адекватними змінами перелічених процесів.

При виробленні економічної політики слід широко використовувати світовий досвід господарювання, розвитку науково-технічного прогресу, наукове передбачення. Орієнтація економіки лише на досвід минулий і теперішній не забезпечить прогресивного поступу.

Економічна політика як чинник економічного розвитку має націлювати господарство на розв'язання головних завдань, вибір пріоритетних напрямів розвитку, які, з одного боку, забезпечать зростання галузей, що відбивають досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого — створять передумови для згортання тих виробництв і сфер, які успадковані від минулого.

Це дасть можливість якісно змінити економіку, рішуче спрямувати її на задоволення потреб людей.

Важливе місце в цьому процесі належить структурній перебудові економіки. Адже нинішня структура господарства в нашій країні в основному склалася ще в роки, коли Україна була складовою єдиного народногосподарського комплексу колишнього Радянського Союзу з відповідною спеціалізацією. Вона безнадійно застаріла, неефективна, не працює повною мірою на людські потреби. Зміни, що вносилися свого часу, були частковими, некомплексними, недокорін-ними. В результаті в економіці України переважають капіталомісткі, насамперед добувні та ресурсомісткі галузі. Водночас частка галузей, від яких залежать прискорення науково-технічного прогресу і успішне розв'язання соціальних завдань, незначна.

Отже, вивчення економічної теорії головним чином зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які виражають глибинну суть конкретної економічної системи[8, c. 34-35].

Висновки

Економіка — економічні відносини між людьми у процесі їх господарської діяльності, закони такої діяльності та еволюції економічних систем у межах світового господарства або окремих країн та, регіонів.

Це узагальнююче визначення конкретизується у менш абстрактних при розгляді економіки під певним кутом зору. Існують три основних рівні економіки:

мікроекономіка (розкриває господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — підприємств, фірм, домогосподарств, галузей тощо);

макроекономіка (розкриває господарську діяльність в межах держави в особі кабінету міністрів, центрального банку, центральних і місцевих органів влади та ін.);

світова економіка та її окремі регіони (висвітлює взаємодію національних господарств, господарську діяльність наднаціональних органів, наприклад Кабінету Міністрів Європейського Союзу, куди входять 15 країн Західної Європи).

Іншими суб'єктами (тобто діючими особами) економічних відносин є фізичні (підприємець, менеджер, найманий працівник, фермер, банкір та ін.) та юридичні (підприємства, фірми, акціонерні компанії, банки, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) особи. Виділення основних значень поняття "економіка", окремих її рівнів, суб'єктів та об'єкта (таким є особлива найважливіша сфера життя суспільства) характеризує структуру економіки.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.