Зороастризм

Вступ.

1. Формування та зміст зороастризму.

2. Авеста — священна книга та пам'ятка культури.

3. Зороастризм та культура Сходу.

Висновки.

Список використаної літератури

Вступ

Витоки зороастризму в релігійних уявах індоєвропейців предків давніх іранців.

Релігія давніх іранців викладена в священній книзі Авесті. Сучасні дослідники вважають що Авеста була складена в Північно-Східному Ірані пророком Зороастром в УІ ст. до н.е. (по іншим даним в сер. ІІ ст. до н.е.).

Суть вчення Зороастра зводиться до поділу всього сущого на два початки. Світу добра і світла та світу зла, пітьми. Добро і світло в цій дуалістичні системі уособлює Агура — Мазда (гр Ормузу), зла і пітьми — Ангра-Майн`ю (Аріман). Поряд з Ахура-Маздою стоять світлі духи (аман-снепта безсмертні святі і язати) їм протистоять духи пітьми — деви. Серед них особливо виділяли Андра (Індра) і Ешмо (Асмодей — в середньовічній Європі одна з назв диявола). Обидва великих духа (бога) визнаються рівноправними творцями всього існуючого. Авестійський дуалізм етичний: Ахурамазда — дух правди, мудрості, добра, Анхра — Майнью — дух брехні, зла, моральної нечистоти. Зороастр закликає стати на бік сил добра у вічній битві сил добра і зла, зо що вони придбають вічне щасливе життя. Ідея гріха, рая і пекла, залежності долі від віри, активних дій зустрічається не вперше. Пізніше ці ідеї будуть розвинуті в інших релігіях.

Але авестійський дуалізм характерний тільки для зороастризму. Вважається що коріння дуалізму в поділі аріїв між якими виникла ворожнеча і боротьба. Так деви — племінні боги аріїв перетворилися в зороастризмі у духів зла.

Зороастрійський культ незмінний упродовж десятків століть.

1. Формування та зміст зороастризму

Щодо походження і розвитку зороастризму побутує багато версій, що зумовлено динамічними процесами (міграції населення, формування і розпад імперій тощо) на давньоіранських землях, які вважають його батьківщиною.

Зороастризм, за однією з версій, виник на заході Ірану — в Мідії, поширившись звідти на схід (мідійська концепція). Але домінуючою є точка зору, за якою він виник на сході Ірану — в Бактрії, поступово освоюючи його західні терени аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Але всі дослідники сходяться на тому, що в VII—VI ст. до н.е. у давньому Ірані вже існувало релігійне вчення, пов'язане з ім'ям напівміфічного мислителя Заратуштри, який одержав його шляхом Одкровення.

Заратуштра (Заратустра, Зороастр). Давні іранці називали свого пророка Заратуштрою. Греко-римська версія його імені — Зороастр (той, що приносить жертви зіркам). Існують різні версії щодо того, коли він жив. Найвірогідніше, що Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е. Місцем його народження вважають і Східний Іран, і Середню Азію, і Афганістан. За легендами, походив він із царського роду,/і тому діяння його описані в книзі царів. Приписували йому і божественне походження.;..Життя Заратуштри було сповнене багатьох див. Мав він надзвичайну волю і творив дива: ходив, наприклад, по воді, як по сущі. Премудрості навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.

Згідно із зороастрійською історіографією, коли здобув освіту і став дорослим, Ахурамазда закликав його на гору Альборджа і переказав своє вчення: бути чистим серцем, правдивим, відмовитися від користолюбства. Заратуштра просив у Бога безсмертя, щоб передати цей закон і майбутнім поколінням, але йому було відмовлено в цьому. Потім, проживши ще двадцять років у пустелі, він став проповідувати це вчення. Проти нього виступили маги, вимагаючи див і випробувань: його зв'язали, облили їдким зіллям, потім розтопленою міддю. Зара-туштра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька днів виріс у дерево в десять обхватів, а на його верхівці містився палац.

Заратуштра мав три дружини, трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, він був один раз одружений і мав двох дочок.

Останні роки життя були для нього важкими, оскільки доводилося протидіяти багатьом ворогам. Він подався у місто Балк, де і помер, за однією версією, своєю смертю, за іншою — був убитий туранцями або загинув від блискавки.

Інші джерела свідчать, що Заратуштра походив з родини священнослужителів, з семи років вивчав давню релігійну традицію. У тридцятирічному віці одержав Одкровення під час набирання води для виготовлення священного напою — хауми. Облитий чистим потоком води, в чистому ранковому повітрі він побачив сяючого бога Благої Думки, який привів його до Ахурамазди та інших богів. Після зустрічі з Ахурамаздою він не раз відчував його єдиним, одвічним творцем добра.

Ще одна група джерел стверджує, що Заратуштра справді на батьківщині був визнаний пророком, але змушений був піти у вигнання. Йому надав притулок цар давньоіранської невеликої держави біля озера Хамун (нині — на кордоні Ірану й Афганістану).

Зороастризм ще називають маздаїзмом — від імені його головного бога Ахурамазди, релігією Авести — від назви книги, а його прибічників — вогнепоклонниками — за підкреслене поклоніння культу вогню. Він є першою релігією Одкровення— релігією, вчення якої одержане пророком від єдиного Бога. Наступними є іудаїзм, християнство та іслам.

Сформувався зороастризм в умовах жорсткої боротьби племен східного Ірану за традиційну племінну демократію, ставши ідейною основою народних рухів. Він був покликаний ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва завдяки політичному об'єднанню розрізнених племен у державу, боротьбі з кочівниками. Для цього був потрібен якщо не цілковитий монотеїзм, то хоча б відчутна тенденція до нього.

Зороастризм спершу рішуче заперечував культи інших богів, стверджуючи лише культ Ахурамазди. Але він не міг ізолювати себе від попередньої культової традиції. Поступово більш ранні божества індоіранських племен приживалися в зороастрійському культі. З часом культи місцевих племінних богів-девів було усунуто і запроваджено зороастризм, що визнавав єдиним богом Ахурамазду.; Але це ще не стало початком остаточного панування зороастризму, бо тодішні правителі (тривалий час царі), хоч і боролися з культом богів-девів, ще підтримували жертовні ритуали магів. Безумовно, вони не були цілковитими зороастрійцями, бо самі намагалися стати посередниками між Ахурамаздою і людством.

За іншими міркуваннями, в давньому Ірані існували три релігії: перського народу, ахеменідських царів і магів. Першою був комплекс дозороастрійських племінних уявлень, друга і третя — різними варіантами зороастризму. В ахеменідських надписах Заратуштра ще не згадується. Але вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеменідів. Дарій в «Бехістунському написі» майже в кожному абзаці повторював, що одержав своє царювання і свої перемоги від Ахурамазди.

2. Авеста — священна книга та пам'ятка культури

Створювалася вона в різних місцевостях Ірану упродовж багатьох віків, остаточно сформувавшись у І тис. до н.е. Найдавнішою її частиною є чати (пісні), що містять вчення пророка Заратуштри, гімни богам і міфічним героям, яким поклонялися індоіранці ще до зороастризму.

Зміст Авести пов'язаний з народними віруваннями та племінними релігіями, поширеними на території іранських держав. Серцевину його становить учення про непримиренну боротьбу світлого і темного божественних начал. Добрий бог Ахурамазда і злий бог Анхра-Майнью визнані рівноправними творцями світу. Між ними точиться запекла боротьба, в яку втягнуті й люди.

Згідно з Авестою добрий Бог не відповідає за зло світу, оскільки воно породжене незалежною від нього силою.

Тільки в майбутньому Ахурамазда переможе Анхра-Майнью, людство об'єднається, виникнуть єдині влада і мова. Шлях до досягнення вічного блаженства пролягає через очищення від зла. Цього можна досягти, поклоняючись священному вогню. Пізніше зороастризм зосередився й на соціальних і моральних проблемах.

Спершу Авеста зберігалася в усній традиції. Письмові записи виникли значно пізніше. Сучасна Авеста, яка дійшла до наших днів завдяки персам, поділяється на п'ять книг, чотири написані давньою авестійською, одна — середньоперською мовами.

Перша частина Авести — Вендідат (закон проти девів) розповідає про створення світу, історію людства і засновника цивілізації — чама, поетично змальовує 16 країн, населених шанувальниками бога Ахурамазди. Значне місце посідає тлумачення про охорону ритуальної чистоти. Декілька розділів присвячено собаці як священній тварині. Вказано міру покарання за вбивство собаки або неправильне поводження з нею. Друга частина (Ясна) містить опис релігійних церемоній. Багато молитов звернено до вогню, води, землі, повітря, які вважалися священними стихіями. В третій частині (Висперед) зібрано літургійні молитви, звернені до богів. Найдавніша четверта частина (Ушти) містить гімни, присвячені давньоіранським божествам — Мітрі, Ардвісурі, Анахікі, Тинтрії, а також роз'яснення способу захисту від злих духів, формули проклять. П'ята частина (Біндезії) вміщує роздуми про природу речей, кінець світу, прихід Саошинта й утвердження вічного добра на Землі.

В Європі Авеста стала відомою у XVIII ст. після перекладу в 1771 р. французькою мовою. Це дало змогу простежити не тільки історію давніх східних релігій (зороастризму, маздеїзму) та існуючих до них вірувань, а й вплив учення Авести на формування пізніших релігійних систем.

3. Зороастризм та культура Сходу

Зороастризм є дуалістичною релігійною системою, згідно з якою безмежний у просторі й часі світ розділений на дві сфери: земну (світ речей) і духовну (світ душ). У ньому відбувається боротьба добрих духів і божеств (ахурів) із злими (девами). У світі добра владарюють всюдисущий Ахурамазда (грец. Ормузд), дух Вогню Арбу Вахішта, дух тварин Ваху Мана. їм протистоять злі духи й боги, на чолі яких Анхра-Майнью (грец. Аріман). Є тут і тріада злих богів: бог брехні, злослів'я Друдж, бог недоброї думки Ако Мана і бог пограбувань, злих справ Айшма. Між Ахурамаздою і силами, об'єднаними довкруг нього, та Анхра-Майнью з його прибічниками, точиться непримиренна боротьба. Бо перший володарює у світі безмежного світла і добра, другий — у світі безмежної темряви і зла.

Ахурамазда в безмежному часі створив обмежений час — сон протяжністю в 12 тисяч років. Він об'єднує чотири періоди. Перший період — творення світу ідей. Наприкінці його з'являється Анхра-Майнью. Вражений світлом і молитвами Ахурамазди, він утікає в морок і починає війну з ним.

У другому періоді починається перевтілення ідей у речі, з'являється матеріальний світ, у якому фігурують наслідки творчої діяльності Ахурамазди та Анхра-Майнью. Ахурамазда створив Землю, Місяць, Сонце, зірки, благодатні місця для життя людей на Землі, першого бика і першу людину, Анхра-Майнью — планети, які не підпорядковуються рівномірному рухові небесних тіл.

Зороастризм вперше в історії релігії висунув детальну есхатологічну систему (релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту). Основою його є дуалістичне розуміння двох його першоначал — добра і зла. З цією концепцією пов'язане і зороастрійське розуміння людини — продукту божого творіння. її створив Ахурамазда для добра. Але людина має свободу волі, може піддаватися впливу зла і сприймати його. Анхра-Майнью теж не байдужий до людини. Він є покровителем войовничих кочовиків, які нападають на землеробів. Сприяє він і дикій фауні (гадюки, комахи, терміти тощо), яка шкодить землеробові. Тому людина повинна коритися Ахурамазді — заступникові землеробів, осілого життя, домашніх тварин, цінувати добро і світло, займатися землеробством, знищувати дику фауну.

Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемогою добра. Тоді все людство об'єднається, утвориться єдина держава з єдиною мовою. Оскільки душа людини безсмертна, то участь у боротьбі на боці Ахурамазди допоможе їй осягнути райське блаженство від стража загробного світу Сраоша. Хто підтримає Анхра-Майнью, буде підданий очищенню вогнем.

Третій період сну пов'язаний з боротьбою добра і зла (ера змішання, коли світ є сумішшю добра і зла). Саме в цей період Заратуштра отримує Одкровення. А людство дізнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло і зробити світ досконалим — яким його замислив Ахурамазда.

Четвертий період охоплює 3 тис. років існування світу після Заратуштри. Отже, за зороастрійськими уявленнями, людству лишилося жити десь 300-400 років. Під час цього періоду йому являтимуться через кожну тисячу років три спасителі — сини Заратуштри. За легендами, купаючись в озері, Заратуштра залишив у ньому своє сім'я. Побувавши там певного часу, дівиці вагітнітимуть і народять спасителя. Коли прийде третій з них, відбудеться останній бій між добром і злом. Тоді почнеться третя ера історії людства — ера розділення, коли добро буде відокремлене від зла. Зло буде знищене вогнем і розтопленим металом, добро стане всезагальним, смерть буде переможена, світ оновлений і існуватиме довічно. Така есхатологічна картина підносила авторитет зороастризму серед політеїстичних релігій давнього світу.

Але насправді зороастризм не уникнув політеїзму. Проголошуючи Ахурамазду головним богом, він не визнає його єдиним, оскільки поруч із ним весь час знаходиться Анхра-Майныо. Ахурамазда могутній, але не всемогутній, самотужки не може знищити зло і джерело його — Анхра-Майнью, потребуючи допомоги богів і людей. Отже, зороастризм уникає тлумачення суперечності між всемогутністю Бога і наявністю зла, непосильної для монотеїстичних релігій.

У зороастрійському пантеоні багато функціональних богів. Життя від сходу Сонця до опівдня перебуває під захистом бога Хавані; бог Рапітвіна владарює від опівдня до другої половини дня; наступною частиною дня до заходу керує Узайярина. Від заходу до опівночі все в руках Айвісутріма, з опівночі до сходу Сонця — Ушахіна. Отже, день розподіляється на п'ять частин, кожній належать молитви відповідним божеством. Звідси походить п'ятиразовий намаз у мусульман.

Окремим богам присвячено численні гімни в Авесті: богині вод і родючості Арві-Сурі, богу війни і перемоги Вертрагне, богині доброї долі й щастя Аші, божеству землі — Заму.

Пантеонові богів, яких очолює Ахурамазда, відповідає пантеон девів, які є військом Анхра-Майнью.

Має зороастризм свій символ віри, який згадується в Авесті: «Визнаю себе шанувальником Мазди, послідовником Зороастра. Зрікаюся демонів-девів, приймаю віру Ахури. Ахурамазді, доброму, всеблагому, належить все благе». Далі висловлюється вимога зрікатися зла і боротися з ним, визнавати авторитет Ахурамазди в усьому, суворо дотримуватися зороастрійських моральних вимог.

Етичні принципи зороастризму. Етика в зороастризмі набула божественного сенсу, перетворившись на релігію, за якою все існуюче належало до двох полярно протилежних таборів — світу світла, добра і царства темряви, зла. Боротьба між ними є основою всіх процесів як на Землі, так і поза її межами — у світі богів. Ахурамазді допомагають духи світла, чистоти, істини та добра, Анхра-Майнью — сила зла. Великий пророк немов звертався до людини із закликами допомогти благородним небесним силам у їх боротьбі, ставши для цього кращою, чеснішою, чистішою, скон-центрувавшись на подоланні зла, нечисті. Гімни Авести закликали бути доброзичливими, поміркованими у помислах та бажаннях, готовими жити в мирі та злагоді, допомагати ближньому. Вони схвалювали чесність та вірність, засуджували крадіжництво, наклепництво, злочинність.

Якщо попередні релігії обмежувалися соціальними нормами, зосереджувалися на суспільних обов'язках людини, то зороастризм обґрунтовує загальнолюдські норми моралі, акцентує увагу на особі, підносячись до рівня релігій Одкровення. Основу його етики становить тріада: добра думка, добре слово і добра справа. Віруючий все життя мусить збирати їх. Найбільшим злом зороастризм вважає смерть, яка походить від Анхра-Майнью. Вона з'являється за його волею в час творіння і діє протягом ери змішання. Смерть примушує душу залишати матеріальний світ і повертатися в нематеріальний. Але це не просте по-вернення, а проходження через вищий суд, що здійснює бог Мітра, якому допомагають інші боги. На посмертному суді бог справедливості Рашну кладе на одну шальку терезів усе добре, зібране віруючим, на іншу — все зле (думки, слова, справи). Зважування й вирішує долю людини: вона спрямовується у рай до Ахурамазди чи в пекло до Анхра-Майнью. Вверх до раю душу супроводжує широким мостом чарівна дівчина — даена, яка уособлює совість кожної людини. Униз до пекла вузьким, як лезо кинджала, місточком тягне душу огидна відьма. Ці образи наявні й в ісламському віровченні.

Згідно з моральною концепцією зороастризму справжній послідовник Ахурамазди не може бути пасивним, бездіяльним. Зороастризм засуджує чернецтво, пустельництво, зречення світу, розцінює аскетизм як перемогу духів зла над людиною. Головна благочесність зороастрійця виявляється в старанному його занятті землеробством і скотарством, чим він виявляє повагу до Ахурамазди і ганьбить девів.

Зороастрійський культ. Розвинувся він із первісних фетишизму та магії. Спочатку послідовники Заратуштри звертали свої молитви до Ахурамазди на вершинах гір, пагорбах, берегах рік, перед домашнім вогнищем. Жерцями були старійшини роду, родини. їм допомагали виконавці ритуалів і обрядів. Усі ритуали були спрямовані на дотримання культової чистоти і захист від нечистого. Ідею очищення уособлював вогонь.

Згодом зороастрійський культ ідейно та ритуально ускладнився. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набули потаємного змісту. В тлумаченні їх та організації культових церемоній полягала головна функція жерців. Коли зороастризм став державною релігією могутніх імперій, культ став особливо складним і пишним. Було споруджено величні храми з вівтарями, зорієнтованими на південь.

Обов'язковий елемент зороастрійського культу — молитви. Вважається, що головну молитву «Ахуна-Ваіра» («Ахунвар») склав сам Заратуштра. Під час богослужіння відбувається символічне жертвопринесення: богам приносять у жертву хауму — сік розтертої особливої рослини з наркотичними якостями, а також сому — сік, змішаний з молоком. До неї додають прісний корж і фруктову їжу. Жертву мають право готувати лише жерці з принесених віруючими продуктів. Частину її спалюють на вогні з особливими церемоніями, а те, що залишилось, споживають жерці та віруючі. Під час церемоній читають Авесту.

Зороастрійці носять спеціальні елементи одягу, які свідчать про належність до цієї віри: натільну сорочку, розписану зірками з невеликим гаманцем біля комірця на знак того, що віруючий все життя мусить збирати добрі думки, слова і справи; шнур, яким користуються, як поясом, зав'язуючи його вузлом спереду і позаду.

Зороастрійський культ передбачає чимало свят. Це сім встановлених Заратуштрою щорічних свят на честь Ахурамазди та його пантеону. Багато свят запозичено з дозороастрійського періоду. Вони пов'язані з певним періодом року і звуться гаханбарами (гахамбарами). їх шість: в середині весни, в середині літа, на початку осені (свято збирання врожаю), наприкінці осені (повернення худоби з пасовищ додому), в середині зими, на початку весни (у дні весняного рівнодення гаханбар триває п'ять днів, складаючись із двох частин: богослужіння з молитвами Авести, богослужіння з жертвами).

Особливо урочистим є святкування Нового року, яке відбувається в останній день шостого гаханбара — в день весняного рівнодення. У зороастрійців історично існувало кілька календарних систем. їх рік налічує 360 днів, останні п'ять — дні особливих молитов за душі предків, на четвертий рік до них додають ще один день. Останній день шостого гаханбара святкується як день народження Заратуштри.

Під час свят віруючі обов'язково вживають священний напій — хауму, що, як вважають, викликає почуття релігійного піднесення, має позитивний магічний вплив.

Смерть у зороастрійців — найбільше зло. З настанням її жрець вимагає від помираючого каяття і вливає йому в рот і вуха хауму. Це має вигляд причастя. Мертве тіло є продуктом перемоги втілених у ньому злих сил. Звідси все, що пов'язане зі смертю, трупом — нечисте. Зе-млю, де померла людина, протягом року не можна ні зрошувати, ні засівати. У домі, де померла людина, запалити чи внести знадвору вогонь можна взимку через дев'ять днів, а влітку — через місяць.

Зороастрійці вважають, що мертвих не слід закопувати в землю, опускати у воду чи спалювати на вогні — це оскверняє природні стихії. їх виносили на високі, сухі, кам'янисті місця, закріплюючи тіла так, щоб не можна було розтягти їхні кістки. Якщо їх поїдали птахи, — це добрий знак, звірі — поганий. Кістками викладали спеціальні слова.

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих баштах мовчання (декмах), які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовнішньому — чоловіків, середньому — жінок, внутрішньому — дітей. Тіла ставали здобиччю шулік. Обгризені кістки скидали до колодязя у центрі декми. Вважалося, що у декмі збираються на свої біснуваті ігри деви, це — закляте місце, його можуть відвідувати лише особливі служителі.

Висновки

Нині зороастризм існує у формі парсизму — релігії іранських зороастрійців, які, переселившись в Індію, зберегли зороастрійські вимоги чистоти, похоронний обряд, дещо ліберальніше ставляться до інших віросповідальних культових норм.

Зороастризму притаманні етичність релігійних вірувань. Бог Ахура Мазда не втілює природні явища, він уособлює моральні якості добра, правди, мудрості. (Мазда — мудрість)

Зороастризм закликає людину бути праведним: обробляти землю, вирощувати рослини, творити добро, говорити правду. Тяжкі гріхи пов`язані з порушенням ритуальної чистоти. Три самих найтяжчих неспокутуємих гріха: спалення трупу, вживання падалі в їжу, статеві збочини.

Пройшовши складну еволюцію на протязі тисячоліть зороастризм вплинув на формування іудаїзму, мітраїзму, маніхейства, християнських єресей павлікіан і катарів. У наш час зороастризм елементи зороастризму простежуються серед інших релігійних вірувань. Сліди впливу маздаїзма зберігаються до нашого часу у деяких народів Кавказу, особливо в поховальному обряді (осетині, інгуші). Храм вогнепоклонників існував у Баку до початку ХХ ст. Як національна релігія маздеїзм зберігся у населеній групі гебрів в Ірані, а головним чином у парсів (парсизм) в районі Бомбею та в Західній Індії. Парсів небагато — біля 130 тисяч. Вони живуть тісними грамадами, які керуються жерцями — дастурами мобедами і гербадами. Вони суворо дотримуються вимоги обрядової чистоти. Моляться в храмах вогню, ховають померлих в дакмах (баштах тиші).

Список використаної літератури

1. Васильев Л. История религий Востока. — М. :Книжный дом "Университет", 1983.

2. Бойс М. Зороастрийцы: верования й обычаи. -М., 1988.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Кучер,; Нар. укр. акад.. -3-є вид., перероб. і доп.. -К.: Кондор, 2004. -643 с.

4. Крывелев Й. История религий: В 2-х т. — М.: Мысль, 1975-1976.

5. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. -К.: Академвидав, 2002,2003. -431 с.

6. Релігієзнавство : Курс лекцій/ А. Г. Баканурський, Г. Л. Баканурський, Н. І. Ковальова та ін.; Під наук. ред. Г. Є. Краснокутського, В. Г. Спринсяна; М-во освіти і науки України, Одеський нац. політех. ін-т. -2-ге вид.. -К.: ВД "Професіонал, 2006. -301 с.

7. Степовик Д. Релігії світу. — К. :ПБП "Фотовідеосервіс", 1993.

8. Токарев С.А. Религии в истории народов мира. -М.: Политиздат, 1976.