Зовнішня політика Японії в 90-х роках

Вступ.

1. Японія: державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

2. Аспекти формування зовнішньої політики.

3. Зовнішня політика Японії та міжнародне співтовариство.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Сьогодні Японія — активний учасник міжнародних економічних відносин, найбільша зовнішньоекономічна держава, авторитетний і впливовий член практично всіх провідних глобальних і регіональних міжнародних економічних організацій. Розташовуючи 2,4% населення й 0,3% площі земної суши, вона займає третє у світі місце в міжнародній торгівлі (на Японію доводиться 6,4% світового імпорту й 9,1% світового експорту), перше місце по розмірах золотовалютних резервів. На її частку доводиться 40% світових банківських активів, обсяг її прямих інвестицій перевищує 12% світових.

Здається, однак, що успіхи Японії у різних напрямках зовнішньоекономічної діяльності складаються не тільки й не стільки у вражаючих показниках. До головних її досягнень у цій області варто віднести перетворення зовнішньоекономічного комплексу в органічну частину відтворювального процесу, забезпечення надійної економічної безпеки країни в несприятливі з ресурсної й деяких інших точок зору умовах, створення високоорганізованої й ефективної системи участі в міжнародному поділу праці.

Актуальність теми: у тім, що за післявоєнний період Японія домоглася неординарних успіхів у розвитку зовнішньоекономічної діяльності по різних напрямках — у зовнішній торгівлі, експорті-імпорті капіталу, валютно-фінансової області й ін., величезну, якщо не вирішальну, роль відіграла зовнішньоекономічна політика держави.

1. Японія: державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Характерною рисою розвитку зовнішньоекономічних зв'язків Японії є широка й активна зацікавленість держави організацією й здійсненням зовнішньоекономічної діяльності. Державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків Японії охоплює практично всі етапи й стадії зовнішньоекономічної діяльності, починаючи від аналізу економічної ситуації в країні й закордоном, вироблення стратегії розвитку, визначення структурних і географічних пріоритетів і закінчуючи використанням детальної, із широким діапазоном охоплення, системи заходів контрольно-регулюючого й фінансово-стимулюючого характеру.

Саме продумана державна політика зовнішньоекономічного регулювання в значному, якщо не у вирішальному ступені сприяла перетворенню зовнішньоторговельних зв'язків і економічного співробітництва Японії із закордонними країнами в діючий фактор економічного розвитку країни, забезпечення її інтеграції у світову господарську систему з максимальним врахуванням національних інтересів, перетворення Японії в потужного, енергійного й впливового учасника світогосподарських зв'язків, великий світовий економічний, науково-технічний, фінансовий і торговий центр.

Ефективність державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків Японії в післявоєнний період була забезпечена далеко не в останню чергу за рахунок вироблення обґрунтованої зовнішньоекономічної стратегії, що ґрунтувалася на всебічному врахуванні інтересів і можливостей країни на різних етапах її розвитку й на перспективу. Як головні мети японської зовнішньоекономічної політики на 90-і роки проголошені: створення й розвиток нового міжнародного економічного порядку (вироблення міжнародних економічних правил, що сприяють глобалізації ділової активності й ерозії економічних меж; вироблення нових правил для закордонних інвестицій, технологій, прав інтелектуальної власності, торгівлі, стандартів); посилення координації макроекономічної й валютно-фінансової політики розвинених країн, зміцнення міжнародної економічної системи, врегулювання зовнішньоторговельних дисбалансів, підтримка економік, що розвиваються, підтримка зусиль східноєвропейських країн інтегруватися в світову економіку, консультативно-технічна допомога економічним реформам у Росії.

У практиці державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків Японії задіяний широкий спектр методів, що взаємно доповнюють, — законодавчих, адміністративно-правових, економічних, неформальних. Наявність широкого й різноманітного арсеналу коштів впливу на зовнішньоекономічних операторів дозволяє забезпечити досягнення поставлених цілей, високу ефективність регулювання.

Особливістю японської практики зовнішньоекономічного регулювання є його широка нормативно-правова база. Японська система заходів законодавчого й адміністративно-правового регулювання зовнішньоекономічних зв'язків являє собою ієрархічну піраміду, вершину якої вінчає Закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю, що визначає загальну концепцію державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. До основних особливостей закону можна віднести наступні:

— Він виконує роль свого роду законодавчих рамок системи зовнішньоекономічного регулювання в Японії.

— Його можна вважати ліберальним по суті, оскільки в ньому дотримується принцип вільної й багатобічної торгівлі, що фігурує в основних міжнародних домовленостях про лібералізацію й у кодексах МВФ, ОЕСР, ГАТТ/ВТО.

— Виходячи із принципу волі зовнішньоекономічних операцій, закон передбачає мінімально необхідний державний контроль для нормальних умов і лише для надзвичайних обставин (наприклад, при різкому погіршенні стану платіжного балансу країни) їм допускається введення системи ліцензування трансакцій.

— Носячи рамковий характер, закон делегує повноваження детального регулювання зовнішньоекономічної діяльності в тих або інших галузях урядовим і міністерським ордонансам. Саме такий «розподіл обов'язків», на думку японців, дає можливість більш повно враховувати й адекватно реагувати як на зміни в міжнародній економічній обстановці, так і на нові моменти в розвитку економіки країни.

Як би «другий поверх» законодавчих актів становлять закони, що регулюють основні блоки зовнішньоекономічної діяльності:

— експортно-імпортні операції (закони: про експортно-імпортні операції; про стабілізацію попиту та пропозиції, ін.);

— митно-тарифне регулювання (закони: про митницю; про митний тариф; про тимчасові тарифні міри);

— сприяння торгівлі (закони: про експортну інспекцію; про страхування зовнішньої торгівлі; про надзвичайні заходи по розвитку імпорту й розширенню прямих іноземних інвестицій у Японії; про банки; про страховий бізнес; про цінні папери й біржі, ін.);

— стандарти й технічні вимоги (закони: про промислову стандартизацію; про фармацевтику; про продовольчу санітарію; про карантин; про охорону рослин; про електроприлади й матеріали; про безпеку споживчих товарів, ін.);

— права інтелектуальної власності (закони: про патенти; про дизайн; про промисловий знак; про товарну марку; про авторські права).

Нарешті, у підставі піраміди лежать численні нормативні акти, прийняті в розвиток і у виконання згаданих вище законів. До них належать в першу чергу постанови уряду, накази й розпорядження міністерств і ін.

Наявність як комплексного закону про зовнішньоекономічну діяльність, так і законодавчих актів, що регулюють практично всі форми зовнішньоекономічної діяльності, їхнє сполучення з деталізованою системою нормативних актів і неформальних методів регулювання, виключає які-небудь «пробіли» в адміністративно-правовому забезпеченні зовнішньоекономічної діяльності.

Серед основних форм експортного регулювання в Японії можна виділити наступні види експортного контролю: за експортом товарів і технологій подвійного призначення; за експортом озброєнь і устаткування для їхнього виробництва; за експортом ракет, ракетного устаткування й технологій; за сировиною для хімічної зброї; за ядерними матеріалами; за експортом, пов'язаним з рішенням ООН про санкції; контроль із метою забезпечення адекватної внутрішньої пропозиції.

У всіх цих випадках необхідно експортний дозвіл МЗТП. В окремих випадках потрібно також дозвіл на вивіз тих або інших товарів з боку інших відомств (наприклад, міністерства охорони здоров'я при експорті медичних препаратів). У цей час одержання дозволу на експорт потрібно на практиці не часто, майже весь товарний вивіз здійснюється без обмежень.

Міністерством фінансів Японії здійснюється фінансовий контроль за експортними угодами шляхом установлення певного порядку оформлення фінансової процедури експортної угоди, по якому експортер зобов'язаний одержати банківський дозвіл.

Після здійснення угоди МЗТП проводить оцінку експортної операції на предмет належного дотримання експортних формальностей. Оцінка експортної операції може провадитися навіть у тих випадках, коли МЗТП не приймало участі в оформленні експортної процедури (приміром, не було потрібно дозволу МЗТП).

Одним з факторів, що дозволяють японським товарам успішно конкурувати із продукцією інших країн на світовому ринку, є високий рівень якості, забезпечуваний рядом організаційно-правових заходів. Зусилля, спрямовані на підвищення якості експортної інспекції, поставлені на законодавчу основу у вигляді Закону про експортну продукцію, поставлені на законодавчу основу у вигляді Закону про експортну інспекцію, метою якого є «підтримка репутації експортера». Перелік експортованих товарів, що підлягають відповідно до положень Закону обов'язковому контролю, установлюється спеціальною постановою уряду. Розроблена й застосовується диференційована система експортних перевірок декількох типів: інспекція якості товару; інспекція впакування; інспекція застосовуваних матеріалів, а також виробнича інспекція. Контроль якості експортованих товарів поставлений на відповідну інституціональну основу або частинами інспекційних організацій, уповноваженими курируючим міністром.

Сьогодні в Японії існує три урядових органи (Інститут по перевірці текстильної продукції МВТП, Інститут по перевірці продукції сільського господарства й лісівництва, Бюро судноплавства міністерства транспорту) і 36 уповноважених агентств по контролю якості експортної продукції. З метою дотримання прав при виробництві експортної продукції в Японії передбачений певний порядок контролю в області дизайну. У великих компаніях такий контроль здійснюють самі виробники. При експорті особливо складної в технічному відношенні продукції й на дрібних і середніх фірмах контроль за належним експортним виконанням здійснюється державними органами — Японським центром сприяння торгівлі і Японському центру промислового дизайну. Відповідні підрозділи по інспектуванню якості й дизайну експортних товарів має у своїй структурі МВТП.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Японії тісно погоджується із завданнями структурної перебудови національної економіки. Митний тариф є важливим інструментом захисту національних виробників у цілому ряді чутливих галузей, насамперед в аграрному комплексі. Рішенню поставлених завдань сприяють широка диференціація ставок митного тарифу, використання тарифних ескалації й ін.

Ідучи на міжнародні домовленості ГАТТ/ВТО про «взаємне тарифне роззброювання», Японія в той же час зберігає активне нетарифне регулювання імпорту. Широко застосовується система суворих технічних і інших спеціальних вимог — стандартів, сертифікації, інспекції якості, вимог техніки безпеки й ін., що служить ефективними засобами обмеження ввозу.

Важливе значення мають у Японії економічні важелі регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ефективним інструментом кредитування експортно-імпортних операцій і закордонного інвестування японських компаній є Ексимбанк Японії. У країні діють системи (у т.ч. оригінальні, що не мають аналогів у світі) податкових пільг, орієнтовані на стимулювання як експорту, так і імпорту.

Одним з найважливіших коштів сприяння розвитку зовнішньоекономічної діяльності є розвинена, диверсифікована, найбільша у світі система державного страхування торгівлі й інвестицій Японії, що досить надійно обмежує інтереси національних операторів від різного роду ризиків.

Сьогодні в Японії діють наступні основні види страхування торгівлі й закордонних інвестицій і їхньої модифікації: 1) загальне страхування торгівлі; 2) страхування валютних ризиків; 3) страхування експортних векселів; 4) страхування експортних облігацій; 5) страхування авансових платежів за імпорт; 6) страхування закордонних інвестицій; 7) страхування кредитування закордонних підприємств.

За час свого існування японська система страхування торгівлі й інвестицій стала важливим і помітним елементом державного регулювання й сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Кількість страхових полісів, виданих за період з 1950 по середину 1990-х років, склало понад 20,3 млн., а загальна сума страхування — близько 317 трлн ієн. Обоє ці показника є найвищими у світі. Для Японії традиційно характерний високий рівень охоплення зовнішньої торгівлі державним страхуванням (частка застрахованих поставок у всьому експорті). Найвищі показники доводилися на початок 70-х років, коли вони доходили до 65-66%. В 80-і роки ці цифри трохи знизилися, однак на початку 90-х років у зв'язку із введенням нових видів державного страхування вони знову здійнялися до рівня 45%, що також являє собою найвищий у світі показник. Звертає увагу постановка в Японії системи обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків, що носить розгалужений характер і охоплює такі сфери діяльності, як збір і аналіз маркетингової інформації, надання інформаційно-консультаційних послуг, організація рекламно-виставочної роботи й ін., у чималому ступені сприяє підвищенню ефективності зовнішньоекономічної діяльності, прилученню до неї нових учасників. Її організатором також виступає держава, що фінансує цю діяльність із бюджетних коштів.

Важливим напрямком державної діяльності в зовнішньоекономічній сфері є інформаційне забезпечення комерційної роботи, збір і аналіз закордонної комерційної інформації. До цієї діяльності, що носить глобальний масштаб, залучаються численні державні організації: МЗС, МЗТП, Управління науки й техніки, Керування економічного планування й ін. Наприклад, МЗС комплектує економічні відділи посольств Японії за рубежем на міжвідомчій основі, залучаючи експертів економічних міністерств і відомств — МЗТП, УЕП, Керування по науці й техніці, Міністерства сільського господарства й т.д. Керування економічного планування розташовує рядом закордонних відділень, у завдання яких входять вивчення економічної кон'юнктури у відповідних регіонах і проведення довгострокових досліджень.

Особливе місце в цьому ряді займає Японська організація сприяння розвитку зовнішньої торгівлі (ДЖЕТРО).

Ефективність зовнішньоекономічного комплексу, як свідчить досвід Японії, у чималому ступені залежить від міцності інституційно-правових основ зовнішньоекономічної діяльності. У системі органів державного керування зовнішньоекономічними зв'язками Японії можна виділити: адміністративні, координаційні й консультативні.

Серед державних адміністративних органів особливе місце займає Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості (МЗТП) — один із провідних органів державного керування Японії, що розробляє й координує промислову й зовнішньоторговельну політику. МЗТП покликано забезпечувати розвиток торговельних відносин із закордонними країнами, вирішувати пов'язані із зовнішньою торгівлею валютні питання, сприяти виробництву експортних товарів, установлювати квоти на імпорт ліцензованих товарів, видавати дозвіл на імпорт, установлювати відповідні правила торгівлі й ін.

МЗТП відіграє ключову роль у плануванні й здійсненні структурної перебудови економіки убік пріоритетного розвитку внутрішнього ринку, високотехнологічних і невиробничих галузей, збільшення імпорту при одночасному росту закордонних інвестицій, розширення виробництва закордоном, створення конкурентноздатної інформаційно-ємної економіки, скорочення зовнішньоторговельного дисбалансу й зменшення імпорту сировинних товарів і енергоресурсів.

Послідовність і погодженість реалізації виробленої торгово-економічної політики в значній мірі забезпечується в Японії за рахунок тісної міжвідомчої координації урядових органів, чому сприяє наявність відповідних інституціональних структур у системі органів державного регулювання зовнішньоекономічними зв'язками. Серед таких координаційних органів, створених і функціонуючих у Японії, можна виділити: Торговельна рада, що займається вивченням і обговоренням найважливіших питань зовнішньої торгівлі країни, що вимагають забезпечення взаємозв'язку й координації адміністративних органів; Нарада міністрів по економічних питаннях; Спільний штаб уряду й правлячої партії по проведенню структурних економічних реформ і ін.

Примітною особливістю японської системи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності можна вважати наявність у ній більше 200 консультативних органів, що функціонують на різних рівнях, аж до уряду й прем'єр-міністра. Ці органи, що включають у свій склад не тільки бюрократів, але й представників суспільних, ділових і академічних кіл, відіграють важливу роль у досягненні консенсусу в державній зовнішньоекономічній політиці.

Однієї з характерних рис японської системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є особлива парадигма взаємодії держави й бізнесу, що ґрунтується на глибокому взаєморозумінні й співробітництві, на усвідомленні й прийнятті приватним сектором країни найважливіших стратегічних напрямків державної політики, на його свого роду «державному менталітеті». Подібного роду модель регулювання, що використовує не тільки контрольні, жорстко адміністративні міри й методи, але й доповнюючі їхніми формами «м'якого» регулювання, дозволяє значно підвищувати ефективність державної політики, органічно сполучати її із законами ринку.

Здається, що в японському досвіді державного регулювання є чимало раціональних елементів, які, звісно при відповідному обліку національних особливостей, могли б бути не без успіху використані й в українській практиці.

2. Аспекти формування зовнішньої політики

Зовнішньополітичне мислення, внутрішні фактори «динамізму» суспільства є важливою базою для вибору альтернативних варіантів поводження держави на міжнародній арені. Однак результативність цього вибору в значній мірі залежить від характеру процесу формування, вироблення зовнішньої політики, якості політичних лідерів і дипломатії.

Формування політики як у внутрішньої, так і в зовнішній області — це насамперед проблема політичної влади, основною функцією якої є прийняття державних рішень. У Японії існує кілька концепцій щодо того, ким і як приймаються ці рішення.

Протягом тривалого часу більшість як японських, так і західних політологів дотримувалися тієї точки зору, що в Японії існує «потужна еліта», що і вирішує всі ці питання. Так, професор Токійського університету Е. Сінкіті затверджував, що «жодна зовнішньополітична проблема не може бути вирішена доти, поки яка-небудь із елітарних груп: ділові кола, консервативні політики й бюрократи — буде виступати проти неї».

Нове зовнішньополітичне мислення містить у собі вивчення моделей розвитку різних країн, і насамперед тих факторів, які сприяють їхньому динамізму як усередині країни, так і на міжнародній арені. Щодо цього післявоєнний досвід Японії подає значну інформацію для міркувань, деяких узагальнень і висновків. Він свідчить про те, що японський феномен не можна пояснити, абстрагуючись від історичного досвіду Японії, її традиційної політичної культури, специфіки політичної системи й характеру відносин із зовнішнім миром. Такі історично сформовані стереотипи, як «ізоляція» країни, гомогенний характер нації, розподіл миру на «японців» і «не японців», продовжують значно впливати на зовнішньополітичне мислення сучасного японського суспільства.

В 90-х роках триває процес становлення нової системи міжнародних відносин, що базуються не на конфронтації, не на балансі чинностей військових союзів, великих держав, а насамперед на координації їхніх дій, спрямованих на стабільне функціонування світової економіки, допомога бідним країнам, запобігання кризових ситуацій у світі, боротьбу із традиційним і новим державним тероризмом і іншими глобальними проблемами, що коштують перед людством. У новій системі міжнародних відносин, безумовно, зростає роль ООН, міжнародних економічних організацій і інших глобальних і регіональних структур. У той же час роль військових блоків і союзів, імовірно, більшою мірою зводиться насамперед до вироблення заходів по роззброюванню, реконверсії воєнної промисловості.

Активна участь Японії в ООН, у міжнародних, політичних і економічних організаціях, регіональних структурах, забезпечуючи їй важливу роль у новому міжнародному порядку, дає можливість значно впливати на всі процеси, що відбуваються у світі. Деякі напрямки японської зовнішньої політики, у тому числі надання допомоги країнам, що розвиваються, участь у посередницькій діяльності в кризових ситуаціях у різних регіонах миру, цілком уписуються в нову структуру міжнародних відносин.

Потрясіння, що охопили світ у 90-х років, показали, що Японія складно адаптується до різких змін міжнародної обстановки, що особливо вимагає від її прийняття важливих стратегічних рішень. Причини цього зв'язуються із ще робить значний вплив на мислення японців синдромом поразки у війні, концентрацією зусиль нації на внутрішніх проблемах, специфікою політичної системи, спрямованої на пошуки консенсусу в зовнішній політиці. Протягом післявоєнного періоду всі ці факти хоча й стримували дії Японії на міжнародній арені, приносили їй певні політичні дивіденди. Однак, відсутність власної стратегії в період світових катаклізмів може обернутися непередбаченими наслідками для соціального й економічного розвитку Японії, її процвітання, що нерозривно зв'язано зі стабільним положенням на Далекому Сході.

Прокладати курс зовнішньої політики Японії в переддень XXI століття — нелегке завдання. Представляється, однак, що ця політика буде керуватися наступними засадами.

Міць країни проявляється повною мірою лише тоді, коли її зовнішня політика ґрунтується на твердому національному фундаменті. Уряд повинен бути лідером у висуванні ідей і одержанні суспільної підтримки, у вибудовуванні механізму обліку й підсумовування думок.

Будучи країною Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Японія орієнтує свою зовнішню політику насамперед на відносини з іншими його країнами. Особливу зацікавленість і особливу відповідальність за підтримку регіональної стабільності не слід забувати. Першим пріоритетом є розвиток відносин із сусідами й сприяння регіональному співробітництву.

При цьому наріжним каменем японської зовнішньої політики залишається підтримка відносин співробітництва зі Сполученими Штатами — найважливішим партнером, з яким поєднують загальні цінності. Щоб ця політика ґрунтувалася на міцній основі й викликала довіру, потрібно бачити перспективу й мати стратегію, що приймає до уваги зв'язок між Азією й іншими регіонами світу. Про необхідність цього свідчить недавня історія євразійської дипломатії.

Японія як світова держава повинна відігравати провідну роль у досягненні «миру, у якому люди можуть розраховувати на краще майбутнє». Тому представляється важливим обміркувати виклики, які стоять перед Японією разом з викладеними тут пропозиціями й виробити конкретну політику на майбутнє.

3. Зовнішня політика Японії та міжнародне співтовариство

Японія сформувався як член міжнародного співтовариства після Реставрації Мейдзі, у другій половині XIX століття, коли на світовій арені переважали силові методи політики. Борючись за виживання, Японія прагнула наздогнати західні країни й на початку XX сторіччя, у війні з Росією, зробилася однієї з основних держав миру. Японія також розширювала свою дипломатичну активність, зокрема, вступила в Лігу Націй. Історія, однак, показала, що наша країна зробила великі політичні помилки — а саме вступила на шлях стрімкої експансії в сусідні регіони й стала вирішувати свої проблеми за допомогою збройної сили.

Відновлення Японії після Тихоокеанської війни ґрунтувалося на глибокому переосмисленні тієї політики, який країна дотримувалася в попередній період. Японія відмовилася від ідеї силового дозволу міжнародних конфліктів і вирішила рішення політикові миру й стабільності за допомогою дипломатичних зусиль, насамперед через ООН. Японія уклала договір безпеки зі США, що став основою її політики в області оборони. Гарантувавши собі безпеку й стабільне міжнародне оточення, Японія обрала своїм головним пріоритетом розвиток економіки, побудованої на ринкових початках. У сфері політики країна прийняла демократію як фундаментальний принцип.

Навряд чи треба зайвий раз говорити про те, що в результаті всього цього Японія досягла видатних успіхів і стала другою економічною державою миру. Одночасно завдяки своїй економічній і технічній моці вона відіграє активну роль у всіляких областях, у тому числі в наданні сприяння розвитку інших держав. Це забезпечило їй високу репутацію й довіру міжнародного співтовариства. Політичний вплив Японії визнане в ООН, а також і учасниками самітів «великої вісімки».

Таким чином, зовнішня політика Японії створила основу для безпеки й процвітання її народу. Закінчення холодної війни різко зменшило ризик глобального військового конфлікту. Демократія й права людини стають універсальними цінностями. У цих сприятливих обставинах ми вступаємо в XXI століття. Основи нашої зовнішньої політики, включаючи японо-американський договір безпеки, що приніс нам безпека й процвітання, повинні бути збережені й у наступному сторіччі. Однак у світлі нових тенденцій і викликів японська дипломатія повинна шукати нові перспективи.

Японія, з її економічною міццю, має певний вплив у міжнародному співтоваристві. Очевидно, однак, що її економічний ріст буде тривати лише до деякої межі, якщо вона не зможе почати реформи. Наша тривога, пов'язана з тим, що Японія може не зберегти знайдене нею місце у світі, має тим більше підстав, що інші країни або групи країн, що перебувають на гребені глобалізації, зуміли домогтися подальшого прогресу. Подібна негативна перспектива особливо ймовірна через те, що Японія як зріла нація має стикнутися з такими труднощами, як зниження народжуваності й старіння населення.

Оскільки Японія як і раніше не погоджується на військову чинність як спосіб забезпечення своїх національних інтересів, важливо осмислити відносну зміну її місця у світі, визначити джерела національної моці, на які опирається зовнішня політика, і почати необхідні дії.

В умовах, коли міжнародне співтовариство перебуває в пошуках нового устрою світу і Японія проходить перевірку на здатність змінювати світ, значення зовнішньої політики в житті людей зростає.

Нижче мова йтиме про три виклики, з якими зіштовхується Японія, — про необхідність «загального посилення зовнішньої політики», «збільшення національної моці» і зміцнення «дипломатичних структур».

Виклик перший. Загальне посилення зовнішньої політики

Внаслідок того, що внутрішні й іноземні справи стають усе більш тісно зв'язаними, ті питання, які дотепер уважалися суверенною справою тієї або іншої держави, тепер виявляються предметом зацікавленості міжнародного співтовариства. У таких обставинах зовнішня політика повинна бути більш сильною, чим коли-небудь, раніше. Виклик полягає в тому, що необхідно підвищити зацікавленість людей у зовнішній політиці, консолідувати суспільну думку й проводити зовнішню політику за підтримкою суспільства. Для цього варто підсилити фінансовані із приватних фондів інститути політичних досліджень, сприяти дослідницьким роботам в університетах і інших вищих навчальних закладах, створити більше можливостей для публічних дискусій по зовнішньополітичних проблемах і домогтися того, щоб рекомендації, підготовлені в результаті цих досліджень і дискусій, повною мірою враховувалися в процесі вироблення політики.

Так, у Сполучених Штатах Рада з іноземних справ має мережу з майже 80 організацій, що дозволяють громадянам брати участь в обговоренні зовнішньополітичних проблем. Міри, що вживає Японія в даному напрямку, далеко не достатні. Потрібно створити структуру, яка б могла створювати умови для дискусій про зовнішню політику й сприяти кращому її розумінню.

Крім того, відносини партнерства між урядом і неурядовими й неполітичними організаціями повинні бути встановлені не тільки в області сприяння економічному розвитку, де подібні зв'язки традиційно сильні, але й в інших областях — для того, щоб можна було вислухувати якнайбільше різних людей, у тому числі представників профспілок, споживчих організацій і ділових кіл. При цьому варто вирішити питання про ступінь відповідальності неурядових і неполітичних організацій.

З іншого боку, уряд повинен показати всю свою чинність. Тісно координуючись і консультуючись із партнерами, він повинен проводити свою зовнішню політику в інтересах Японії в цілому.

Виклик другий. Збільшення національної моці як основи зовнішньої політики

Не виникає ніяких сумнівів у необхідності зусиль, спрямованих на досягнення впевненого розвитку японської економіки й подолання труднощів, які вона зараз переживає. У випадку їхнього зростання важко очікувати, що зовнішня політика, що залежить від економічної моці, залишиться незмінною.

Насамперед тут варто сказати про технології. Будучи опорою економіки, технологія вважається одним з головних джерел національної моці. Слід знову зазначити правильність японської політики, що складалася в розвитку економіки насамперед завдяки перспективним технологіям. Для забезпечення стійкого росту світової економіки необхідні безперервний науково-технічний прогрес і поширення передових технологій у глобальному масштабі. Як одна з деяких країн, здатних упоратися із цим завданням, Японія повинна розробити національну стратегію розвитку науки й техніки, що дозволяє без збоїв вирішувати технологічні проблеми.

Японії необхідно стимулювати свою здатність видавати такі розробки, які можуть бути використані як світові стандарти. Ця країна виступає за всеосяжний підхід до дозволу конфліктів і до проблеми бідності. Ця ідея була погоджена на скликаній з ініціативи Японії Міжнародної конференції по розвитку Африки й уже одержує визнання. Ми також прагнемо здійснити концепцію «безпеки для людини», для того щоб життя й достоїнство людей були захищені від різних погроз, у тому числі від бідності й екологічних ускладнень, інтенсивними й всебічними мірами. Необхідно обміркувати, які структури повинні будуть займатися проблемами, пов'язаними із глобалізацією (зокрема, валютними). Крім того, Японії варто збільшити свій інтелектуальний внесок у дозвіл продовольчих і енергетичних проблем, які, видимо, у довгостроковій перспективі будуть загострюватися.

Виклик третій. Зміцнення дипломатичних структур

Щоб знайти відповіді на численні нові виклики, перед якими стоїть зараз світове співтовариство, ми повинні прагнути зміцнити структури міжнародного співробітництва.

Ці зусилля не повинні зводитися до поліпшення існуючих структур — необхідно також створення нових. З урахуванням основних тенденцій світового розвитку тут істотно наступне.

Одним з найважливіших способів протидії диверсифікованості погроз повинен бути всеосяжний підхід, що охоплює всі стадії розвитку конфлікту й відповідно варіюється від запобігання його до дозволу.

Першою справою тут необхідно різко збільшити зусилля в області контролю й обмеження всіх видів озброєнь, — від зброї масової поразки й коштів його доставки до звичайної зброї, — обравши такі міри, які будуть забезпечувати контроль як за самою зброєю, так і за передачею пов'язаних з ним товарів і технологій. Треба за допомогою методів превентивної дипломатії боротися з бідністю й іншими соціальними проблемами, що лежать в основі конфліктів, а також реагувати на конфлікти, що відбуваються в цей момент, і займатися післяконфліктним відновленням.

Звичайний підхід, зосереджений на самообороні й заходах щодо підтримки миру, нині виявляється недостатнім у боротьбі з міжетнічними конфліктами, які відрізняються по своїй природі від міжнародних конфліктів у традиційному змісті слова. Для вибудовування нової ефективної структури необхідно серйозне обґрунтування. Підготовка до завчасного створення міжнародного суду для справедливого й безстороннього розгляду по серйозних актах насильства, чиненим окремими особами проти світового правопорядку, є позитивним кроком у даному напрямку.

Щоб забезпечити строге дотримання міжнародного права й підвищити довіра до відповідних структур, важливо зміцнити міжнародну судову систему в цілому.

Японія повинна також виступити з ініціативою розробки й створення відповідних структур для міжнародного співробітництва в області протидії різним погрозам. Тут необхідно, залежно від розв'язуваних завдань, працювати на різних рівнях, у тому числі вибудовувати структури для діалогу між Японією, США, Китаєм і Росією, між цими чотирма країнами, Республікою Корея й Північна Корея, а також між близькими по орієнтації країнами, маючи на увазі висновок базових угод, які потім повинні одержати широке поширення у світовому співтоваристві.

Далі варто зупинитися на викликах, пов'язаних із глобалізацією. Бреттон-Вудська система, що була створена на основі уроків, витягнутих з історії виникнення Другої світової війни, принесла післявоєнному світу небачене колись процвітання, забезпечивши стабільність валютного ринку, лібералізацію торгівлі й інвестицій, сприяння економічному росту. Однак ця система має потребу в перегляді з погляду того ризику й тих серйозних соціальних наслідків, які спричиняє глобалізація — символ її успіху. Щоб вибудувати систему, яка б щонайкраще використала можливості ринкової економіки й давала відповідь на нові виклики, необхідно вирішити безліч питань, у тому числі визначити методи підтримки стабільності валютних ринків, можливості контролю за короткостроковими приватними вкладеннями, способи надання й шляхи збільшення міжнародної допомоги (у тому числі на умовах МВФ) країнам, що переживають кризу, а також шляхи перебудови міжнародних фінансових організацій.

Японія повинна більш ефективно проводити свою лінію в цих організаціях, для чого їй варто збільшити фінансову участь у них і почати деякі інші міри. Також має бути розглянута можливість створення регіонального валютного фонду, який би дозволив гнучко реагувати на валютні й фінансові проблеми азіатських країн. Інше важливе завдання Японії полягає в тім, щоб зіграти провідну роль у розробці нових міжнародних економічних правил — зокрема, у рамках Всесвітньої торговельної організації, — і домагатися прийняття запропонованих нами правил як світові стандарти.

У той же час не можна випустити з уваги соціальні проблеми, породжувані загостренням конкуренції. Потрібно допомагати країнам, що розвиваються, у коректуванні темпів і галузевої структури економічної лібералізації, робити їм сприяння в розгортанні системи підтримки соціально незахищених верств населення.

Глобалізація прискорила процеси європейської інтеграції й виникнення євро — скажемо так, головного суперника нинішньої єдиної міжнародної валюти, долара. У цих обставинах Японія повинна визначити свою стратегію поводження, у тому числі розглянути можливість додання більше міжнародного характеру.

У процесі пошуку відповідей на виклики XXI століття Японія повинна вдосконалити свій зовнішньополітичний інструментарій і домогтися для себе істотних вигід.

Насамперед необхідно забезпечити свій голос у міжнародних структурах. Зрозуміло, Японія повинна брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень, щоб впливати на них. У цьому зв'язку очевидна важливість реформи Ради Безпеки ООН і одержання в ньому Японією статусу постійного члена.

Взявши на себе ініціативу вибудовування нових міжнародних структур на додаток до більше активної участі країни у вже існуючих, потрібно бути готовим відігравати активну роль у світі.

Істотним завданням є розвиток людських ресурсів — у політичних, адміністративних і ділових колах, — здатних виражати думки й діяти на міжнародній арені, а так само виконувати дослідження в цій сфері. Більш, ніж що-небудь, варто заохочувати такі методи вдосконалювання людських ресурсів, як сприяння приватним дослідницьким інститутам або парламентському обміну. Розвиток людських ресурсів усередині країни дозволить нам посилати більше японських співробітників у міжнародні організації, включаючи ООН.

Через те, що в міжнародній політиці зростає роль переконання на противагу примусу, варто розвивати агресивну стратегію. Усе більше важливим стає вміння виділити важливі відомості із загального потоку, послати потрібне повідомлення в потрібний момент за допомогою потрібного засобу масової інформації й по потрібній адресі. Необхідно також утягувати фахівців з масових комунікацій у процес прийняття рішень.

Поширення японської культури за межами країни й сприяння розумінню Японії в широких колах закордонної громадськості приведе до стабільних відносин з іншими державами в довгостроковому плані. У цій області також необхідно стратегічне планування.

Необхідно, нарешті, зміцнити дипломатичні структури й установи, домагаючись їхньої ефективної роботи. У порівнянні з іншими країнами й у контексті завдань дипломатії на XXI століття тут має бути зробити дуже багато чого. Війна в Перській затоці й захоплення резиденції японського посла в Перу показали нам, наскільки необхідно розвивати й зміцнювати систему кризового керування. Японія повинна також підсилити структуру, призначену для підтримки таких функцій дипломатії, як збір і аналіз інформації, і використання її з метою загального політичного планування.

Висновки

Японський досвід говорить на користь підвищення ролі держави в організації й здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, особливо в кризові, перехідні й стабілізаційні періоди, що, стосовно до українських умов, повинне означати не повернення до колишньої системи державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність, але посилення в ній організуючого й контролюючого начала. Виправданим представляється посилення державної участі у визначенні галузевих пріоритетів, розробці й реалізації цілей, завдань, основних напрямків структурної політики, її тісному вв'язуванню із зовнішньоекономічним регулюванням.

Необхідним бачиться зміцнення законодавчої й нормативно-правової основи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Бажана розробка й прийняття комплексного закону про зовнішньоекономічну діяльність; підведення законодавчої основи під ті форми зовнішньоекономічних зв'язків, які ще не мають законодавчої регламентації (експорт капіталу, торгівля ліцензіями й ін.); внесення змін і доповнень у ряд важливих чинних законів («Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності», ін.); прискорення вироблення міністерствами й відомствами нормативних актів, що конкретизують положення законів, указів президента, постанов уряду.

Доцільним представляється зміцнення інституціональних основ державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. На жаль, перші кроки в цьому напрямку (створення з урахуванням японської моделі міністерства промисловості й торгівлі) були перервані. Варто було б щільніше придивитися й до японського досвіду функціонування координаційних органів. Так, було б виправданим створення замість існуючих сьогодні численних і нерідко дублюючих один одного урядових і міжвідомчих комісій з різних питань, пов'язаним зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, однієї урядової комісії або ради по зовнішньоекономічних зв'язках на чолі із прем'єром або першим віце-прем'єром, що координувала б діяльність всіх російських міністерств і відомств, що займаються окремими областями зовнішньоекономічної діяльності.

На японському тлі особливо видна назріла в Україні потреба в створенні загальнодержавної системи інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності, фінансованої за рахунок коштів федерального бюджету (можливо, із залученням коштів підприємницьких структур) і керованої спеціальним уповноваженим органом (аналогічним ДЖЕТРО). Очевидно, що необхідною умовою ефективного функціонування такої системи є створення широкої мережі інформаційно-консультативних служб.

Звісно, повною мірою необхідно використати досвід Японії по захисту внутрішнього ринку, що свідчить, зокрема, що ефективне здійснення регулюючих і контрольних функцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності можливо лише за умови залучення всього спектра існуючих у міжнародній практиці інструментів. Очевидно, що в інтересах Україні, де державними органами застосовується порівняно вузький набір засобів і методів регулювання, було б освоїти й взяти на озброєння весь арсенал форм і методів регулювання, у т.ч. нетарифних, адміністративних, що дають, як це видно й з японської практики, значний ефект.

Нарешті, досвід Японії переконливо говорить про те, що економічні заходи, у т.ч. фінансове сприяння, податкові пільги й ін., є діючими коштами мобілізації експортного потенціалу країни. Українським інтересам відповідало б і якнайшвидше вироблення й практичне використання механізмів кредитування експорту, надання державних гарантійних зобов'язань, страхування торгівлі й інвестицій від комерційних і політичних ризиків для забезпечення інтересів національних експортерів.

Список використаних джерел

1. Берндт Ю. Лики Японии : [Пер. с нем.]/ Юрген Берндт,АН СССР, Ин-т востоковедения. -М.: Наука, 1998. -291 с.
2. Боровик В. Японія після свого "дива // Політика і час. — 2004. — № 4. — C. 71-79
3. Вербицкий С. Япония в поисках новой роли в мировой политике.-РАН, Ин-т востоковедения. -М.: Наука, 1992. -271 с.
4. Добринская О. Отношения Японии с крупными державами АТР // Мировая экономика и международные отношения. — 2003. — № 3. — C. 95-116
5. Еремин В. Политическая система современного японского общества.Рос. акад. наук, Ин-т востоковедения. -М.: Наука: Изд. фирма "Вост. лит.", 1992. -215 с.
6. Ефимов М. Японские вертикали. -М.: Изд-во Агентства печати "Новости", 1997. -238 с.
7. Иванов О. Япония: государственное регулирование внешнеэкономической деятельности // Маркетинг. — 1999. — № 3. — C. 83-92
8. Иванов П. Вызов 2001 года : Внешняя политика Японии в канун XXI века // Независимая газета. — 1999. — 14 апреля. — C. 14
9. Исибаси Масаси Невооруженный нейтралитет. -М.: Прогресс, 1994. -293 с.
10. Іванов О.В. Інформаційне забезпечення підприємницької діяльності (Японський досвід). // Маркетинг. 1999. № 1.
11. Карпенко В. Японія в глянці і без нього. -К.: Молодь, 1998. -117 с.
12. Кимура Х. Японское направление внешней политики России : Взгляд из Японии // Мировая экономика и международные отношения. — 2003. — № 3. — C. 84-94
13. Крупянко М. Новые задачи старого союза // Азия и Африка сегодня. — 2000. — № 5 . — C. 26-29
14. Крупянко М. Япония в системе Восток — Запад : Политика, экономика; АН СССР, Ин-т востоковедения. -М.: Наука, 1991. -246 с.
15. Миасака Т. Промышленная политика,правовая и функционирование органов управле-ния в Японии // Вестник Московского университета. — 1997. — № 2: Сер. 11. Право. — C. 63-70
16. Михайленко О. На межі нових перспектив: Японія у XXI столітті // Нова політика. — 2001. — № 1. — C. 24-25
17. Михайленко О. Про деякі аспекти сучасної внутрішньополітичної ситуації в Японії // Нова політика. — 1997. — № 4. — C. 11-13
18. Накасонэ Я. Государственная стратегия Японии в XXI веке. -М.: Nota bene, 2001. -310 с.
19. Николаева А. Японская политика сегодня: и снова коалиция // Мировая экономика и международные отношения. — 1999. — № 9. — C. 91-97
20. Тимонина И.Л. Использование экономических инструментов в экологическом регулировании: опыт Японии // Проблемы теории и практики управления. — 2001. — № 6. — C. 54-58
21. Чугров С. Япония: вновь в поисках идентичности? // Мировая экономика и международные отношения. — 2003. — № 12. — C. 72-80