Зовнішня торгівля України на сучасному етапі

Вступ.

1. Напрямки зовнішньоторговельної політики України.

2. Діяльність України в системі міжнародних торгових організацій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Міжнародна торгівля — найстарша форма міжнародних економічних відносин. Вона існувала ще за довго до формування світового господарства і була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створив економічні умови для розвитку машинного виробництва, що найчастіше могло рости лише на базі імпортної сировини і масового заморського попиту. Зростання прибутку обумовлено застосуванням машин, визначило появу надлишкового капіталу і вивіз його за кордон, що поклало початок формуванню світового господарства, прискорило процес інтернаціоналізації продуктивних сил.

Міжнародна торгівля займає ведуче місце в системі всесвітніх економічних відносин. Міжнародної торговий обмін є одночасно і передумовою, і наслідком міжнародного поділу праці, виступає важливим фактором формування і функціонування світового господарства. У своїй історичній еволюції він пройшов шлях від одиничних зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торгово-економічного співробітництва.

В організації регулювання зовнішньоторговельної політики України активну участь бере не тільки держава, але й великі недержавні установи і організації, створені ними асоціації, об’єднання, комітети та ін., які відповідають об’єктивним потребам участі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України в міжнародному бізнесі. В систему регулювання зовнішньоекономічних зв’язків активно включаються міжнародні економічні організації, найбільше значення з яких мають ГАТТ/СОТ , Міжнародний валютний фонд (МВФ), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) , Європейський Союз (ЄС), та інші. За допомогою цих організацій Україна здійснює сучасну зовнішньоекономічну політику, активізує свою участь в міжнародному поділі праці.

1. Напрямки зовнішньоторговельної політики України

Стан зовнішньої торгівлі України зумовлюється впливом цілого комплексу економічних, політичних, соціальних, технологічних, структурних, екологічних та інших чинників. Вони розрізняються за природою походження, за часом, об'єктивним чи суб'єктивним характером виникнення, за тривалістю дії та обумовлюються залежністю від циклічності економічного розвитку, галузевою специфікою та іншими класифікаційними ознаками.

Вільна міжнародна торгівля стимулює конкуренцію й обмежує панування монополій. Зростаюча конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій, що забезпечують найбільш низькі витрати на створення відповідних товарів. Звичайно, перехід на нові технології припускає використання самих новітніх досягнень в області науки і техніки, що в цілому сприяє підвищенню якості продукції, росту продуктивності праці, економічному розвитку країни в цілому. Вільний міжнародний обмін товаром надає споживачам можливість вибору більш різноманітного асортименту товарів. По вартісним масштабам в загальному комплексі світогосподарчих зв’язків зовнішньоторговельний обмін продовжує зберігати ведучі позиції. При цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширюється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні послуги тощо) послугами, які складають, в свою чергу, сферу ”невидимої” торгівлі, що швидко розвивається. Ця сфера потребує оновлення торгівельно-політичного інструментарію, тому що митні засоби регулювання стають все менш ефективними, уступаючи місце постійно системі нетарифних бар’єрів.

Отже, у загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Важливим напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки.

Виявити вагомість і наслідки впливу конкретних чинників, за вектором дії яких стоять численні причини, практично неможливо внаслідок прямих і опосередкованих взаємозв'язків та взаємодії між ними. Це зумовлено різною природою їх виникнення та походження, а також часовим впливом економічних процесів минулого і реалій ринкової трансформації.

Безсистемне нагромадження цих чинників призвело до вибору нинішньої моделі ринкового реформування, впровадження якої загострило системну трансформаційну кризу і посилило несприятливий розвиток зовнішньої торгівлі, що погіршує позиції нашої держави на світогосподарській арені.

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи. Міжнародна торгівля несе з собою безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони можуть імпортувати ту продукцію, яку вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє поширенню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі.

Надзвичайно низький рівень українського експорту обумовлює і дуже низький рівень імпорту. Україні бракує твердої валюти, необхідної для закупівлі західного обладнання, технологій і споживчих товарів, які є ключем до економічного зростання й піднесення життєвого рівня. Для того, щоб процес реформ був успішним, він має обов'язково передбачати розширення обсягів експорту.

Крім того, в Україні низькі обсяги експорту поєднуються з його вкрай незадовільною структурою. Країна, що упродовж десятиріч перебувала в ізоляції від світових ринків, експортує дві основні категорії товарів: сировину й продукцію металургії.

У 2004 р. більше половини українського експорту за кордон становили сировина, чорні метали й цукор. Машини, устаткування та інші механізми (до цієї категорії входить також військовий експорт) становили лише 7,9 % експортного обороту, транспортні засоби — 3,6%. Така структура більше личить країнам, що розвиваються, аніж високорозвинутим промисловим державам, які звичайно набагато більше орієнтуються на експорт промислової продукції.

Україна увійшла у світовий економічний простір як експортер сировини. Країни з розвинутою ринковою економікою уже відійшли від експорту сировини і металів як таких.

Що ж до імпорту, то у період 2001-2004 рр. значну частку займали нафтопродукти і природний газ, ліс, паливо для атомних реакторів, а також деякі види хімічної продукції і незначну частку — послуги та товари народного споживання. На думку західних експертів, українська держава може в найближчій перспективі обмежити імпорт лісу і лісоматеріалів, комплектуючих для промислових підприємств (тих, які Україна з технічних чи інших причин виробляти не може) та інших товарів.

Прогноз ймовірного розвитку зовнішньоторговельних операцій України може бути розроблений на основі макроекономічного аналізу стану народного господарства. За оцінками розвитку економіки держави, які включають галузі промисловості, сільського господарства та невиробничої сфери, за умов впровадження програми структурної перебудови передбачається зростання обсягів експортно-імпортних операцій за 1995-2015 рр. на 22,6%. Принципово важлива така тенденція: збільшення товарообігу передбачається досягти за рахунок випереджаючого росту експорту — до 147,0 млн. дол. США.

Необхідно зауважити, що при вирішенні питання перспектив зовнішньоекономічної діяльності не слід виключати доцільність використання з цією метою зарубіжних технологій у поєднанні з вітчизняними або окремо. Такий підхід сприятиме розвитку нових вітчизняних технологій і галузей промисловості, а також модернізації діючих виробництв. Його завданнями стають як розширення експорту товарів, так і заміна у країні імпортованих виробів високоякісними зарубіжними технологіями. У цьому відношенні показовим є позитивний досвід Японії щодо запозичення найновіших науково-технічних досягнень шляхом масової закупки патентів.

Доцільно розробляти і здійснювати довгострокові державні програми скорочення потужностей важкої індустрії, інших галузей, які не відповідають загальносвітовим тенденціям науково-технічного прогресу, призводять до перевитрат енергії, виснаження і деградації природних багатств, погіршення екологічної ситуації. До модернізації цих галузей необхідно якнайширше залучати іноземних інвесторів.

Головні проблеми, що пов'язані з формуванням експортоорієнтованої структури економіки, полягають насамперед у тому, щоб визначити пріоритетні галузі чи види виробництва, в яких потрібно розвивати експортну орієнтацію, а також те, за рахунок яких механізмів цей розвиток має забезпечуватися. Звичайно, науковою основою цього повинна стати комплексна програма розвитку експортного потенціалу України. Вона має бути зорієнтована на нарощування експорту продукції переробних і, головним чином, наукомістких галузей, розширення різноманітних послуг зарубіжним споживачам. Вона повинна базуватися на відносних перевагах нашої економіки, до яких належать: дешева робоча сила, поєднана з достатнім рівнем кваліфікації; низька капіталомісткість науково-дослідних і конструкторських робіт при відносно розвинутій інфраструктурі для їх проведення та існуючих конкурентноспроможних технологічних розробках по ряду напрямів; довгострокове перебування української машинотехнічної продукції на ряді регіональних ринків, головним чином, у третьому світі, що забезпечує відповідні важелі контролю за цими експортними нішами; значні розміри накопичення основних виробничих фондів та фондів універсального обробного обладнання, наявність передових технологій у ряді секторів промисловості, що спирається на значні досягнення української фундаментальної та прикладної науки.

Враховуючи наявні конкурентні переваги, основними напрямками розвитку експортного потенціалу України могли б стати науково-технічні розробки, а також виробництва, що використовують такі розробки у різноманітних галузях з метою експорту високотехнологічної продукції, ліцензій, "ноу-хау". Можливим є нарощування випуску виробів легкої і харчової промисловості, сільського господарства з використанням сучасних технологій зберігання, пакування, транспортування та реалізації продукції; переорієнтація чорної металургії на виробництво продукції з більшим ступенем обробки за сучасними, енергозберігаючими, екологічно чистими та ефективними технологіями; порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів; суднобудування, цивільне літакобудування та автомобілебудування, електрозварювальне устаткування; космічне ракетобудування та комерційні запуски штучних супутників Землі; курортно-туристичні та оздоровчі комплекси; міжнародні транспортно-експедиторські та транзитні перевезення автомобільним, водним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом; конверсія оборонної промисловості з урахуванням принципу розумної достатності, експорт військової техніки і майна під державним контролем, виходячи з норм міжнародного права і відповідних міжнародних угод; виробництво продукції народних ремесел, художніх промислів та образотворчого мистецтва.

Крім того, пріоритетним напрямом розвитку експорту має стати підвищення рівня обробки української сировини. Україна може зайняти провідні позиції на світовому ринку у виробництві титану, рідкісноземельних металів, будматеріалів, каменеобробці, поставках каоліну, граніту і мармуру.

Для успішної реалізації зазначених напрямів слід докорінно вдосконалити патентно-ліцензійну справу; стимулювати розвиток малих і середніх підприємств, фірм і компаній, особливо тих, які займаються інженіринговими, консалтинговими і ліцензійними послугами, науковими розробками та їх освоєнням.

Доцільно, щоб головні сигнали, інформація для процесу прийняття рішень у сфері виділення пріоритетних експортоорієнтованих галузей і видів виробництва, йшла не від чиновників держапарату і не від керівників неконкурентоспроможних підприємств, а від ринку, від реальних результатів діяльності підприємств будь-якої форми власності у сфері реалізації продукції і послуг на зовнішніх ринках.

Відносно новим напрямком розвитку зовнішньоекономічних зв'язків може стати створення вільних економічних зон (ВЕЗ) у прикордонних районах. Проте варто зазначити, що розвиток ВЕЗ породжує не меншу кількість проблем, ніж вирішує.

Умовою активізації зовнішньоекономічних зв'язків є рекламно-інформаційна діяльність, яка дуже розвинута в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона стала впроваджуватися і в нових незалежних державах (ННД) у вигляді друкованої продукції, реклами по радіо і телебаченню. Проте зарубіжна інформація про комерційну діяльність у країнах ННД практично відсутня.

Якщо розглядати умови організації зовнішньоекономічних операцій у цілому по країні, то можна сказати, що вона потребує радикальної реформи, яка була б спрямована на підвищення її ефективності передусім у використанні експортного потенціалу.

2. Діяльність України в системі міжнародних торгових організацій

З кожним роком посилюється роль зовнішньоекономічних факторів у забезпеченні стабільного економічного розвитку України, підвищенні ступеня її участі в міжнародних економічних організаціях і світових інтеграційних процесах. У цьому контексті встановлення геоекономічних пріоритетів України є визначальним елементом розробки ефективної зовнішньоекономічної політики держави.

Україна як самостійна незалежна держава не стоїть осторонь від міжнародних інтеграційних процесів. Однак реалії у взаємовідносинах України зі світовим господарством характеризуються недостатнім рівнем готовності економіки країни до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва. Тому сьогодні актуальним і важливим є дослідження економічної доцільності входження України в ті або інші міжнародні угруповання й організації, важливе місце серед яких займає ГАТТ/СОТ.

Як відомо, з перших років незалежності Україна обрала стратегію побудови відкритої економіки, лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Цей процес пов'язаний із вимогами ГАТТ/СОТ, встановленими щодо країни, яка має намір приєднатися до цієї організації. Однак зростання обсягів зовнішньої торгівлі, яке сприймається як позитивний результат лібералізації, відбувається в умовах занепаду вітчизняної економіки, зниження життєвого рівня населення, кризи платежів.

Що стосується приєднання України до ГАТТ/СОТ, то необхідно визначити ймовірні межі (у кількісних показниках), вихід за які може завдати шкоди національним інтересам України та її економічній безпеці. При розробці і реалізації ефективної стратегії зовнішньоторговельної інтеграції необхідно враховувати як домінуючі закономірності розвитку світового господарства, так і трансформації національної економіки для забезпечення її ефективної взаємодії зі світогосподарською сферою.

Питання про входження України до тих або інших міжнародних економічних об'єднань, ставлення до певних інтеграційних процесів стало необхідною складовою її зовнішньої стратегії, умовою вирішення кардинальних проблем внутрішнього розвитку. Причому, одночасно мова йде і про кількісний, і про якісні параметри міжнародного торгового й інвестиційного співробітництва з урахуванням ступеня державного сприяння кооперації у напрямку тих або інших географічних векторів, забезпечення членства (повного або часткового, асоційованого) у міжнародних господарських структурах.

Особливої актуальності цій проблемі додають відразу декілька факторів. Серед них слід зазначити фактор зниження або скасування як тарифних, так і нетарифних бар'єрів у торгівлі, фактор сприяння інвестиціям за допомогою спрощення процедури капіталовкладень в Україну, гарантії відповідних пільг від іноземних урядових структур, можливість запровадження спільних міждержавних науково-технічних коопераційних проектів тощо.

Така сучасна тенденція розвитку міжнародних торговельних відносин, як підвищення оперативності, все більше впливає на регулятивно-контрольний апарат у бік його спрощення, зменшення втручання і навіть повної ліквідації. Адже витрати на дотримання процедур міжнародної торгівлі складають щонайменше 10 % загального обсягу її обороту. Згідно цьому очевидно, що, залишившись осторонь від регіональних і світових інтеграційних процесів, що об'єктивно ведуть до зменшення відповідних витрат, Україна, як і будь-яка інша держава, була б нездатна у стратегічній перспективі підтримувати міжнародну конкурентоспроможність, використовувати переваги активної участі в міжнародному поділі праці. Інша річ, що немає лінійного алгоритму вирішення цього завдання, яке для України стає особливо складним. Історично успадковані диспропорції національного господарства, зокрема, його зовнішньоекономічної сфери, а також географічно-стратегічна “буферність” її території призводять до ситуації, коли в кожному з варіантів підключення до міжнародного коопераційного простору доводиться не тільки враховувати усі “за” і “проти”, але й іноді вибирати за принципом “вибору найменшого зла”. На даному історичному етапі вихідним і кінцевим пунктом дискусій постає питання про співвідношення двох стратегій — в напрямку господарського простору СНД і за його межі. Однак все актуальнішим стає більш детальний поділ “іншого світу”. Це допоможе краще проаналізувати коопераційний потенціал співробітництва України з окремими регіонами і країнами.

Іншою впливовою міжнародною економічною тенденцією є регіоналізація, що певною мірою формально суперечить глобалізації хоча б тому, що вона пов'язана зі створенням нових регулятивних обмежень, однак при цьому є діючою формою її відображення. Найбільш помітною серед регіональних інтеграційних тенденцій у сучасному світі є євроцентризм, що, в силу очевидних географічних та історичних причин, не може не стосуватися життєвих інтересів України.

Членами Європейського Союзу є країни з потужними економічними системами і високим рівнем життя. Однак недоречні безапеляційні скептичні оцінки перспектив входження України в ЄС. Теза про те, що Європа не зацікавлена в сильній Україні, намагаючись швидше бачити її своїм сировинним придатком, не має таких аргументів, які б ґрунтувалися на аналізі світових коопераційно-інтеграційних тенденцій. Ведучи мову про геополітичні та геоекономічні інтереси України, не можна забувати про те, що Європа — це тільки один із центрів впливу в сучасній світовій економіці. Іншими, як відомо, є Північна Америка, де створена Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), і країни Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР). Європа не є ані регіоном із найбільшими темпами економічного росту, ані унікальним прикладом інтеграції (у цьому відношенні конкуренцію їй складає проект НАФТА). І саме її відносна конкурентна слабкість і є одним із сильних об'єднуючих стимулів, який залучатиме інші країни (не виключено, що й Україну) до співпраці.

Серед галузевих напрямків співробітництва найбільш актуальними є машинобудівне, електротехнічне, енергетичне, агропромислове, хімічне, туристичне і медичне. Експортними товарами з України могли б стати добрива, технічні агрегати й устаткування, продукти харчування. Імпортними — морепродукти, кава, нікель, інші кольорові метали, тютюн, цитрусові, цукор-сирець. Причому останній, усупереч дещо спрощеним уявленням про конкурентність кубинського цукру, може стати додатковим чинником збільшення виробничого завантаження вітчизняних заводів, які перероблюють цукор (а їх в Україні понад 190) і експорт готової продукції з України, оскільки сумарний попит на цукор, навіть у географічних сусідів України (з огляду на країни Близького Сходу і Перської затоки), дозволяє розширити його постачання.

Висновки

Підводячи підсумок вищесказаного, можна констатувати досить виражену і стійку тенденцію реального перетворення економіки України з частини єдиного економічного простору колишнього СРСР на самостійну “національну одиницю” у механізмі глобального поділу праці. І головними показниками в цьому відношенні виступають дані по національному експорту й імпорту: перші свідчать про реальну спроможність економіки брати ефективну участь у міжнародному поділі праці, а другі — про подолання технологічної залежності від постачання з країн колишнього СРСР через однобічність промислового розвитку і слабкість інфраструктури.

Розвиток зовнішньоторговельних операцій України на основі рівних прав і взаємної користі є важливим елементом розширення спектру взаємодії різних національних економік в межах єдиної світової економічної системи.

Проведений в роботі аналіз зовнішньої торгівлі показує, що розвиток зовнішньоторговельних операцій в останні роки в Україні відбувався в принципово нових умовах. Характерною ознакою зовнішньої торгівлі стала практично повна її лібералізація, яка призвела до змін зовнішньоекономічної стратегії і пріоритетів, що, в свою чергу, вимагало змін в структурі зовнішньоторговельної політики за рахунок встановлення нових форм організації і управління зовнішньоекономічної діяльності України.

Маючи майже 48-мільйонне населення, володіючи значними енергетичними ресурсами, досить висококваліфікованими трудовими ресурсами при зниженій вартості робочої сили, Україна являє собою величезний ринок товарів, послуг і капіталів. Однак ступінь реалізації цього потенціалу в зовнішньоекономічній сфері досить скромна. Частка України у світовому експорті в 2005 р. склала близько 3,5%, а в імпорті — менш 1,5%.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ.екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Борис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.