Зовнішньоекономічна діяльність з іншими фірмами

Категорія (предмет): ЗЕД, зовнішня політика

Arial

-A A A+

1. Критерії та принципи фірм-партнерів на зовнішньому ринку, організація робота із збирання інформації для їх вивчення.

2. Зовнішньо-торгівельна документація, що супроводжує комерційну зовнішньо-торгівельну угоду.

3. Транспортно-експедиційні послуги підприємства – суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Список використаної літератури.

1. Критерії та принципи фірм-партнерів на зовнішньому ринку, організація робота із збирання інформації для їх вивчення

Важливим етапом просування підприємства на світовий ринок є пошук і вибір зовнішньоекономічного партнера, тобто контрагента. Контрагентами в ЗЕД називають сторони, що перебувають у договірних відносинах щодо купівлі-продажу товарів, надання послуг, міжкраїнного руху факторів виробництва тощо. Так, контрагентом експортера виступає імпортер, орендодавця — орендатор, виконавця — замовник. Вдалий вибір іноземного партнера має важливе значення для забезпечення ефективності ЗЕД, запобігання непорозумінням, фінансових втрат.

Основним суб'єктом, або ж контрагентом в ЗЕД виступають підприємства, частка яких становить 80—85 % від загальної кількості контрактів, що укладаються. Решта припадає на міністерства, відомства та спілки підприємців, які зазвичай не висувають комерційних цілей і здійснюють свою зовнішньоторгову діяльність із стратегічних міркувань, або у випадку відмов ринку. Наприклад, Товарно-кредитна корпорація при Міністерстві сільського господарства США скуповує надлишки сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку країни і продає їх за кордон як продовольчу допомогу.

Підприємства, що діють на світовому ринку, класифікуються за низкою ознак. Залежно від виду господарської діяльності та характеру операцій підприємства поділяються: на промислові, торгові, транспортні, страхові, інжинірингові, туристичні та ін.

Організаційно-правова форма підприємства відповідає нормам цивільного і торгового права певної держави і визначає відповідальність і правомочність пайовиків підприємства, фор-ми звітності, порядок оподатковування отриманого прибутку, структуру органів управління підприємством, порядок його ліквідації тощо. Організаційно-правовий статус підприємства визначає:

— хто й у якому розмірі відповідає за зобов'язаннями підприємства;

— хто сплачує борги підприємства у випадку його банкрутства;

— хто має право укладати контракти від імені підприємства;

— у чиїй компетенції вирішення питань, пов'язаних із підписанням контракту.

Відповідно до норм права окремих держав організаційно-правові форми діяльності підприємств розрізняються і мають свої, специфічні для кожної країни, особливості. Однак можна виділити основні види організаційно-правових форм іноземних підприємств і їх основні риси, характерні для різних правових систем і загальні для більшості розвинених країн.

Приватні підприємці, або комерсанти, — фізичні особи, які здійснюють господарські операції в різних сферах діяльності (виробничій, торговій, транспортній тощо). Приватні підприємці укладають комерційні угоди від свого імені і несуть повну відповідальність усім своїм майном за власними зобов'язаннями. Найманих працівників до числа підприємців або комерсантів не відносять.

Відповідно до законодавства підприємці повинні пройти державну реєстрацію, отримати дозвіл (патент) на ведення підприємницької діяльності зі сплатою податків. Вони беруть участь у господарській діяльності під визначеним найменуванням. Індивідуальний підприємець не підлягає публічній звітності і не є юридичною особою. В сучасній ринковій економіці діють мільйони індивідуальних підприємців, які працюють в основному в сферах роздрібної торгівлі й обслуговування населення і, звичайно ж, не займають домінуючих позицій, які належать об'єднанням підприємців.

Об'єднання підприємців функціонують у вигляді господарських товариств. До першої групи належать товариства, при організації яких підприємці об'єднують свої капітали, беруть особисту участь у їх діяльності і несуть необмежену майнову відповідальність за їхніми зобов'язаннями. До таких товариств відносять:

— повні товариства континентального права;

— товариства американського права;

— товариства з необмеженою відповідальністю англійського права.

При створенні товариств другої групи об'єднуються тільки капітали підприємців, які особисто не беруть участь у веденні справ. Управління здійснюють професійні менеджери, призначені засновниками. У випадку банкрутства такого товариства його засновники, звичайно, ризикують своїми внесками, але водночас їхня майнова відповідальність ніби заздалегідь обмежена, вони можуть попередньо розрахувати розмір підприємницького ризику. До таких об'єднань відносять:

— товариства з обмеженою відповідальністю;

— акціонерні товариства континентального типу;

— англійські приватні й публічні компанії з обмеженою відповідальністю;

— корпорації США.

До третьої групи належать товариства, що водночас мають ознаки повного товариства і товариства, заснованого на участі капіталу, а саме:

— командитне товариство;

— акціонерно-командитне товариство[6, c. 161-163].

Зупинимося детальніше на основних видах об'єднань підприємців. Повне товариство (відкрите товариство) — це об'єднання двох і більше осіб для здійснення підприємницької діяльності, які особисто беруть участь у справах товариства і несуть необмежену і солідарну відповідальність за зобов'язаннями підприємства перед кредиторами не тільки вкладеним капіталом, але й усім своїм майном. Іншими словами, вимоги кредиторів можуть бути задоволені за рахунок майна самого товариства і за рахунок особистого майна всіх його учасників. Договір не може виключити майнову відповідальність будь-кого з учасників перед третіми особами. Майно повного товариства є спільною власністю його членів і формується з різних за видом і розміром внесків його учасників.

Компаньйонами повного товариства можуть бути фізичні особи, а також юридичні особи (наприклад, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю). Повне товариство поширене в багатьох країнах. Кредитоспроможність повного товариства є значною внаслідок необмеженої відповідальності компаньйонів усім своїм майном.

Найменування такого товариства має містити прізвище принаймні одного компаньйона з доповненням, що вказує на існування товариства, або прізвища всіх компаньйонів. Заснування відбувається шляхом укладання принципово вільного від визначеної форми договору товариства з подальшою його державною реєстрацією. У заявці на реєстрацію мають зазначатися прізвище, ім'я, громадянство і місце проживання кожного компаньйона, місцезнаходження товариства, дата початку ним Діяльності.

Майно товариства належить усім компаньйонам у сукупності і має бути чітко відділене від майна, що перебуває в приватній власності окремих компаньйонів. Майно товариства формується за рахунок внесків компаньйонів. Як компаньйони, так і товариство в цілому підлягають оподаткуванню.

Учасники такого товариства зобов'язані зробити відповідний внесок до статутного капіталу, виявляти сумлінність у веденні справ і не займатися недозволеною конкуренцією. Необмежена відповідальність, пов'язана з включенням усієї особистої власності учасників, робить повне товариство найбільш ризикованою для компаньйонів формою товариства.

Кожний із компаньйонів має право:

— на ведення справ;

— представництво (наприклад, у відносинах із третіми особами представництво повного товариства здійснюється будь-ким із його учасників у повному обсязі, якщо в договорі не обумовлений інший порядок);

— визначення і розподіл балансового прибутку і збитку;

— відшкодування витрат і компенсацій;

— контроль;

— ліквідацію товариства (товариство може бути розпущене у випадку виходу з нього або оголошення про неплатоспроможність одного з учасників, а також за рішенням самих учасників).

У всіх правових системах повне товариство визнається юридичною особою, яка виступає у господарських взаємовідносинах під власним найменуванням, але не підлягає публічній звітності. В організаційно-правовій формі повного товариства діють в основному невеликі підприємства і, хоча їх кількість велика, вони відіграють другорядну роль в економіці високорозвинених країн.

Командитне товариство — це об'єднання двох чи кількох осіб, в якому учасники (повні товариші) несуть відповідальність як своїм вкладом, так і своїм майном, а вкладники (командисти) — тільки своїм вкладом. Командист має деякі права на контроль. Так наприклад, він може вимагати копію балансу і переглянути бухгалтерські книги й документи з метою контролю за балансом. Укладати угоди від імені такого товариства можуть тільки повні товариші.

Для заснування командитного товариства потрібна наявність як мінімум одного повного товариша й одного командиста, яким може виступати і юридична особа. У деяких країнах (наприклад, у США і ФРН) юридична особа може виступати й у ролі повного товариша. При вибутті з товариства повного товариша договір товариства припиняється або оформляється заново. Вибуття командиста не веде до припинення діяльності товариства, а його внесок переходить у спадщину.

Порядок реєстрації командитного товариства такий самий, як і повного товариства. Найменування командитного товариства має містити прізвище принаймні одного компаньйона із доповненням, що вказує на існування товариства. У торговий реєстр мають бути внесені:

— назва, місцезнаходження, дата початку діяльності товариства;

— прізвище, ім'я, громадянство і місце проживання кожного члена командитного товариства, що несе необмежену відповідальність;

— прізвища командистів і суми їхніх внесків.

Розподіл прибутку і збитку командитного товариства визначається в договорі товариства. Компаньйони підлягають обкладенню прибутковим податком, а саме товариство підлягає обкладенню податком на прибуток. Значного поширення ця організаційно-правова форма підприємництва не набула і використовується в основному дрібними і середніми підприємствами.

Акціонерно-командитне товариство діє відповідно до законодавства про товариства, створюється на підставі статуту, зареєстрованого державними органами. Члени товариства — це один або декілька повних товаришів; командистами є акціонери. Акції вільно продаються або розподіляються серед вкладників капіталу. При котируванні на фондових біржах ціна на акції, природно, може відхилятися від номінальної вартості, що залежить від попиту і пропозиції. Управління товариством здійснюють повні товариші, вони ж несуть необмежену і солідарну відповідальність за його зобов'язаннями. Акціонери ж ризикують тільки падінням курсу своїх акцій. Повним товаришем може бути і юридична особа.

На відміну від звичайного командитного товариства, акціонерно-командитне може одержувати додаткові кошти від емісії (додаткового випуску) акцій і вільного їх продажу на ринку цінних паперів. Вкладникам капіталу в такій організаційно-правовій формі, як акціонерно-командитне товариство, безумовно, імпонує і податковий режим, що дає їм можливість уникати подвійного оподаткування. Справа в тому, що акціонерні товариства в обов'язковому порядку повинні платити податок на одержуваний прибуток, і крім цього податком обкладаються дивіденди, одержувані акціонерами. Дивіденди, що виплачуються акціонерно-командитними товариствами, оподатковуванню не підлягають.

Незважаючи на зазначені переваги, акціонерно-командитні товариства значного поширення поки не набули, тому що в розвинених країнах є законодавчі обмеження на залучення позикових коштів у формі випуску облігацій[9, c. 229-232].

Товариство з обмеженою відповідальністю — це правова форма об'єднання вкладників капіталу. Законодавство ряду країн обмежує кількість членів такого товариства. Але навіть якщо і немає обмежень, число їх, як правило, значне. У такому товаристві найчастіше беруть участь добре знайомі особи. За рахунок внесків учасників формується статутний капітал.

Товариство з обмеженою відповідальністю у всіх правових системах визнається юридичною особою і несе виключну майнову відповідальність за своїми обов'язками. Пайовики — члени товариства можуть бути фізичними і юридичними особами (правда, у деяких країнах, наприклад у Франції, участь юридичної особи забороняється). Товариство засновується на підставі статуту і має обов'язково реєструватися в державних органах. Пайовикам видається пайове свідоцтво про внесок. Воно дає право на одержання частини прибутку, не є цінним папером і не може на відміну від акцій ділитися або передаватися третім особам без попередньої згоди інших пайовиків. Цим і забезпечується закритий характер товариства.

Учасники відповідають за зобов'язаннями товариства тільки своїм внеском, який дає право на одержання частини прибутку і право голосу. Товариство може існувати навіть з одним пайовиком. Законом не дозволяється товариству з обмеженою відповідальністю випускати облігаційні позики і оголошувати публічну передплату на паї. Це обмежує фінансові можливості товариства, а отже, і виробничі можливості. Тому порівняно з акціонерними товариства з обмеженою відповідальністю знаходяться в менш сприятливих умовах.

На загальних зборах пайовиків вирішуються найбільш важливі питання діяльності товариства. Управління справами і укладання угод від імені товариства можуть здійснювати один або декілька розпорядників, що призначаються загальними зборами. Розпорядниками можуть бути особи, що не є членами товариства.

Товариства з обмеженою відповідальністю зобов'язані вести торгові книги, однак публікувати дані про результати своєї господарської діяльності, свій статут вони не зобов'язані. Найбільш поширені товариства з обмеженою відповідальністю в країнах Західної Європи. У ФРН такі товариства становлять більш як 90 % усіх об'єднань підприємців; у цій формі зазвичай існує основна частина великих концернів.

Акціонерне товариство — основна організаційно-правова форма великих підприємств, об'єднання капіталів шляхом випуску акцій, які є цінними паперами та обертаються на фондовому ринку. Засновується на основі статуту і підлягає обов'язковій державній реєстрації. Від статуту необхідно відрізняти договір, що укладають між собою засновники і яким вони керуються при здійсненні спільних дій із заснування товариства. Засновниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Статус акціонерного товариства дає його інвесторам ряд переваг. Акціонери не несуть відповідальності за зобов'язаннями товариства перед його кредиторами. Зазвичай закон передбачає відповідальність акціонерів перед кредиторами тільки у випадку неповної оплати акції, якщо це передбачено статутом, у розмірі невиплаченої суми.

Майно товариства цілком відособлене від майна окремих акціонерів. У випадку неплатоспроможності товариства акціонери ризикують лише можливим знеціненням акцій. Оскільки ризик обмежений заздалегідь обумовленою сумою, це робить акціонерне товариство найбільш прийнятною формою інвестування капіталу і створює перспективи для централізації численних розрізнених капіталів.

За акціонерної форми є можливість об'єднання практично необмеженої кількості вкладників, у тому числі дрібних, при цьому зберігається контроль великих вкладників за діяльністю товариства. Акціонерне товариство — найбільш стійка форма об'єднання капіталів, тому що вибуття окремих вкладників не тягне за собою припинення діяльності товариства. Вкладник має право самостійно й у будь-який момент продати свої акції без попередньої згоди інших акціонерів. Акціонерне товариство має найбільші можливості використання зовнішніх джерел фінансування. Можливе створення акціонерного товариства, всі акції якого належать одній особі (створення таких товариств дозволяється не у всіх країнах).

Початковий капітал акціонерного товариства утворюється в результаті продажу акцій. У початковий період становлення товариства акціонерний капітал є основним, а іноді і єдиним джерелом фінансування діяльності. На кошти, отримані від реалізації акцій, купуються земельні ділянки, зводяться виробничі приміщення, купуються устаткування, сировина і матеріали для виробничих потреб. Надалі діяльність товариства усе більшою мірою фінансується за рахунок одержуваного прибутку (капіталізації прибутку) і зовнішніх джерел — банківських кредитів і облігаційних позик, а роль акціонерного капіталу як джерела фінансування поступово знижується.

Акціонерному товариству як юридичній особі цілком належить право власності на вкладені в товариство капітали. Акціонери не можуть вимагати повернення вкладених сум, крім випадків реорганізації або ліквідації товариства. Акціонери можуть повернути вкладений капітал, продавши акції за ціною, за якою вони котируються в певний момент на ринку цінних паперів. Але ціна акції в цьому випадку не стабільна і зале-жить від співвідношення попиту і пропозиції, які у свою чергу залежать від стану господарства в цілому, від економічних підсумків діяльності товариства за визначений період часу і, нарешті, від розмірів дивідендів, що виплачуються за цими акціями. Права акціонерів поділяються на майнові й особисті. Майнові — це право на одержання оголошеного дивіденду і право на частину вартості майна товариства при його ліквідації. Особисті — право на участь у голосуванні на загальних зборах акціонерів, право на інформацію.

Колена акція дає право на один голос. Оскільки рішення на акціонерних зборах приймаються більшістю голосів, тому природно, що власник контрольного пакета акцій по суті і приймає рішення. Що ж стосується обов'язків акціонерів, то єдиний їхній обов'язок — оплатити акцію.

Акціонерне товариство підлягає публічній звітності. Відповідно до законодавства кожної країни регулюється питання про те, які документи й у якій формі мають бути опубліковані. У періодичній пресі або окремими випусками публікуються квартальні і річні звіти. Акціонерні товариства ведуть торгові книги. Зміст їх — комерційна таємниця, яку охороняє закон. За акціонером зберігається право ознайомлення з торговими книгами, але тільки у випадку пред'явлення позову і відповідно до постанови суду[1, c. 274-276].

В Англії діє дещо інша класифікація підприємств. Тут розрізняють товариства (об'єднання осіб) і компанії (об'єднання капіталів). Товариства бувають двох видів:

— з необмеженою відповідальністю;

— з обмеженою відповідальністю.

Товариство з необмеженою відповідальністю відповідає повному товариству країн континентальної Європи. Англійським правом воно не визнається юридичною особою і не підлягає обов'язковій реєстрації. Товариство з обмеженою відповідальністю відповідає командитному товариству. Воно є юридичною особою і підлягає реєстрації.

Компанії бувають:

— з необмеженою відповідальністю;

— з обмеженою відповідальністю;

— з відповідальністю у межах обмеженої суми. Компанія з необмеженою відповідальністю відрізняється від

товариства з обмеженою відповідальністю тільки тим, що вона є юридичною особою, їх кількість не значна. Компанії з обмеженою відповідальністю відрізняються від акціонерних тим, що тут створюється пайовий капітал, а пай не дробиться. У США функціонують два види об'єднань:

— товариства (об'єднання осіб);

— корпорації (об'єднання капіталів). Товариства не визнаються за законом юридичною особою.

Вони бувають повні й командитні. Корпорація — це акціонерне товариство. Капітал ділиться або на акції, або на паї, між якими немає відмінності. Корпорації у різних штатах мають різне правове становище щодо податків і зборів.

За характером власності підприємства поділяються на приватні, державні, кооперативні. За приналежністю капіталу і контролю підприємства можуть бути національними, іноземними, багатонаціональними. За обсягом операцій поділяються на великі, середні та малі.

Вибір зарубіжного партнера залежить від сукупності чинників, які відповідають меті виходу підприємства на зовнішні ринки. При здійсненні ЗЕД вибір партнера, насамперед, визначаєтьсявидом майбутньої зовнішньоекономічної угоди (експорт на, імпортна, ліцензійна, компенсаційна, страхування, кредитування тощо)[7, c. 109-110].

2. Зовнішньо-торгівельна документація, що супроводжує комерційну зовнішньо-торгівельну угоду

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на визначення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Порядок укладання та виконання зовнішньоторговельних договорів регулюють такі нормативно-правові акти України:

— Цивільний кодекс України;

— Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність";

— Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";

— Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах";

— Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності";

— Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" від 04.10.1994 p.;

— Указ Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 04.10.1994 p.;

— Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10.02.1996 p.;

— Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 p.;

— Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" від 21.06.1995 р. № 444;

— Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України "Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" від 06.09.2001 р. № 201.

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до законодавства України та/або закону країни, де він укладався.

Зовнішньоекономічний договір укладається відповідно до законів України з урахуванням міжнародних договорів за участю України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України.

Зовнішньоекономічний договір укладається суб'єктом ЗЕД або його представником у письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать чинному законодавству. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом ЗЕД України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності[3, c. 216-218].

Для підписання зовнішньоекономічного договору суб'єкту ЗЕД не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів за участю України.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом країни її укладання. Угода, укладена за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержані вимоги законів України. Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом країни її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладання угоди визначається законами України. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні договору або в результаті подальшого погодження. За відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів, застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

— продавцем — у договорі купівлі-продажу;

— наймодавцем — у договорі майнового найму;

— ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;

— охоронцем — у договорі зберігання;

— комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);

— довірителем — у договорі доручення;

— перевізником — у договорі перевезення;

— експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

— страхувачем — у договорі страхування;

— кредитором — у договорі кредитування;

— дарувальником — у договорі дарування;

— поручителем — у договорі поруки;

— заставником — у договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором результати, якщо сторони не погодили інше. До зовнішньоекономічного договору про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється. До зовнішньоекономічного договору, укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню Міністерством економіки і з питань європейської інтеграції України у порядку, встановленому Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Найбільшого поширення в ЗЕД набув контракт міжнародної купівлі-продажу — договір поставки товару, погоджений і підписаний експортером та імпортером. Обов'язковою умовою договору купівлі-продажу є перехід права власності на товар від продавця до покупця. Цією умовою він відрізняється від усіх інших видів договорів — орендного, ліцензійного, страхування тощо.

Контракт купівлі-продажу є основним засобом регулювання ділових відносин у сфері зовнішньоторговельного обігу, де діє принцип свободи договору. Цей принцип є результатом розвитку ширшого принципу, що діє і в національному законодавстві більшості країн, і у сфері міжнародного права — принципу автономії волі. Керуючись цим принципом, суб'єкти ЗЕД самі вирішують, укладати договір, чи ні, з ким його укладати, яким буде його зміст і форма. В окремих випадках форма контракту передбачена правовими актами, а чинність контракту залежить від дотримання цієї форми.

Існують різні види договорів купівлі-продажу. Контракт разового постачання — одноразова угода, що передбачає постачання узгодженої кількості товару до визначеної дати, терміну, періоду часу. Постачання товарів робиться один або декілька разів протягом установленого терміну. Після виконання прийнятих зобов'язань юридичні відносини між сторонами і, власне, контракт припиняються. Разові контракти можуть передбачати як короткі, так і тривалі терміни постачання.

Контракт з періодичним постачанням передбачає регулярне (періодичне) постачання визначеної кількості, партій товару протягом встановленого умовами контракту терміну, який може бути короткостроковим (один рік), і довгостроковим (5— 10 років, а іноді і більше).

Контракти на постачання комплектного устаткування передбачають наявність зв'язків між експортером і покупцем — імпортером устаткування, а також спеціалізованими підприємствами, що беруть участь у комплектації такого устаткування. При цьому генеральний постачальник організує і відповідає за повну комплектацію і своєчасність постачання, а також за якість.

Залежно від форми оплати товару розрізняють контракти з оплатою в грошовій формі і з оплатою в товарній формі цілком або частково. Контракти з оплатою в грошовій формі передбачають розрахунки у визначеній сторонами валюті із застосуванням обумовлених у контракті способів платежу (готівковий платіж, платіж з авансом і в кредит) і форм розрахунку (інкасо, акредитив, чек, вексель).

Значного поширення в сучасних умовах набули контракти з оплатою в змішаній формі, наприклад при будівництві на умовах цільового кредитування підприємства "під ключ", коли оплата витрат відбувається частково в грошовій, а частково в товарній формі[5, c. 211-214].

3. Транспортно-експедиційні послуги підприємства – суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність загалом і зовнішньоторговельна зокрема тісно пов'язані з транспортними операціями. Транспортні операції починають і завершують процес реалізації зовнішньоторговельної угоди і тим самим не тільки обумовлюють практичну реалізацію договору купівлі-продажу, але і помітно впливають на контрактну ціну товару. Зусилля підприємства навіть за високої якості експортної продукції можуть бути зведені нанівець незадовільною організацією транспортного обслуговування і помилками при виборі базисних умов постачання товарів, транспортних умов у договорах купівлі-продажу.

Здійснюючи ЗЕД, учасники транспортного процесу вступають у складні відносини, механізм яких формується під впливом політичних і економічних чинників, комерційних і правових міжнародних і національних норм, актів, звичаїв. У цих умовах власникові вантажу все складніше орієнтуватися в транспортній ситуації, що залежить від стану міжнародних ринків і позицій клієнтури, транспортної політики окремих країн і міжнародних союзів. Усе гостріше відчувається потреба у професійних знаннях, у тому числі і знаннях законодавства різних країн, міжнародних угод (конвенцій), звичаїв, техніко-економічних характеристик транспортних засобів, пунктів перевантаження і перевалювання вантажів, ринку транспортних і посередницьких послуг.

Продукцією транспорту є безпосередньо сам процес переміщення товарів від виробника до споживача. У цьому й полягає суть транспортних послуг. Вони — основна з'єднувальна ланка між продавцем і покупцем. Транспортні послуги, як і будь-яка послуга, мають свої особливості.

1. Транспорт не виробляє нового товару чи продукту, але саме завдяки їх переміщенню з одного місця в інше забезпечується продовження процесу виробництва та обігу, має місце кінцеве споживання вироблених товарів. Переміщення товарів, продукції з місця виробництва до місця споживання і є тією споживчою вартістю, яку створює транспорт, його транспортні послуги.

2. Реалізація транспортних послуг виражається в тому корисному ефекті, який не може виникати, зберігатися і реалізовуватися у відриві від транспорту. Разом з тим виробництво транспортних послуг не відривне від їх споживання. Транспортні послуги задовольняють потреби в момент свого прояву, тобто створення таких послуг збігається з їх споживанням.

3. Транспорт займає особливе місце в міжнародному товарообігу. З одного боку, він є необхідною умовою здійснення міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. З другого боку — транспортна індустрія виступає на світових ринках експортером своєї продукції — транспортних послуг.

4. На транспортні послуги, що надаються у сфері ЗЕД, впливають всі фактори, що характеризують розвиток ринкової економіки. Насамперед це коливання попиту і пропозиції товарів, цін на нафту, валютного курсу, ступінь втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, стан політичних та економічних відносин різних держав тощо[8, c. 241-242].

Міжнародні перевезення або міжнародні сполучення — це перевезення вантажів або пасажирів між кількома країнами, особливістю яких є обов'язковий перетин кордону як мінімум хоча б двох суміжних країн. Здійснюючи міжнародні транспортні операції, перевізники надають власникам вантажу транспортні послуги, що є специфічним товаром міжнародної торгівлі. Міжнародні транспортні послуги продаються і купуються на міжнародних транспортних ринках. Ціни транспортних послуг та інші умови їх надання в одних випадках є предметом переговорів між зацікавленими сторонами, в інших — установлюються самими перевізниками.

До міжнародних транспортних операцій відносять також і перевезення пасажирів між різними державами. Послуги з доставки пасажирів у міжнародних сполученнях продаються і купуються на відповідних транспортних ринках. Важливу роль при цьому відіграють туристичні агентства та інші подібні організації, що мають тісні зв'язки з підприємствами повітряного, морського, річкового, автомобільного і залізничного транспорту.

Таким чином, послуги з перевезення вантажів і пасажирів є предметом купівлі-продажу на різних міжнародних транспортних ринках. Країни, що беруть участь в міжнародних економічних зв'язках, продаючи і купуючи через своїх власників вантажу, транспортні, туристичні й інші організації транспортні послуги, здійснюють їхній експорт і імпорт.

Зміст транспортних операцій у зовнішньоекономічній діяльності визначається характером міжнародних сполучень, які можна класифікувати за низкою ознак (табл. 1)[4, c. 469-471].

Учасники ЗЕД планують і враховують транспортні операції при підготовці контракту, здійснюючи їх у процесі виконання останнього. Такі операції проходять послідовність етапів.

На першому етапі, до укладання контракту, необхідно:

— провести аналіз кон'юнктури ринків транспортних послуг, умов постачання товарів, рівня тарифних і фрахтових ставок (тобто вартості доставки одиниці вантажу наземним, водним або повітряним транспортом);

— визначити і конкретизувати транспортні умови і базисні умови постачання для їх включення в договір купівлі-продажу, організувати виконання цих умов;

— визначити частку витрат на транспортні операції (транспортну складову) в контрактній ціні товару;

— передбачити в кошторисі транспортні витрати.

На другому етапі, у процесі реалізації зовнішньоторговельної операції, необхідно:

— укласти договори на перевезення товарів, оформити їх відповідними транспортними документами (накладними, чартером, коносаментом);

— запланувати перевезення вантажів, що проходять через морські, річкові порти і прикордонні станції (оперативне місячне планування);

— підготувати товар до перевезення (упакувати, замаркірувати тощо);

— оформити договір транспортного страхування вантажів, одержати страховий поліс;

— підготувати й оформити технічну і товаросупровідну документацію;

— перевірити розрахункову документацію і зробити розрахунки з перевізником;

— виконати необхідні прикордонні, митні, санітарні, ветеринарні формальності; оформити відповідні документи: вантажну митну декларацію, паспорт угоди, необхідні сертифікати; оплатити митні збори, податки, мито;

— організувати нагляд за просуванням вантажу по всьому транспортному циклу від вантажовідправника до вантажоодержувача.

На третьому етапі, після завершення зовнішньоторговельної операції, необхідно:

— зробити додаткові взаєморозрахунки, якщо є така необхідність;

— вирішити спірні питання, якщо вони виникли між учасниками транспортного процесу;

— за необхідності пред'явити у встановленому порядку претензії і позови, оформити необхідну документацію.

Отже, транспортне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності — це система технічних, технологічних елементів, економічних, комерційно-правових, організаційних чинників, методів управління транспортними операціями у сфері виробництва, обігу і споживання товарів, що переміщуються між країнами[2, c. 114-115].

Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. — К.: Знання , 2006. — 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб-но-практическое пособие/ Е. Прокушев,. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. — 207с .

8. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 1998. — 447 с