Зовнішньоторговельна політика

Категорія (предмет): ЗЕД, зовнішня політика

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Особливості зовнішньоторговельної політики держави, її основні інструменти.

2. Зовнішньоекономічна політика підприємств України: її склад, структура та особливості.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Зовнішньоторговельна політика — система економічних, організаційних, політичних заходів щодо розвитку зовнішньоторгових відносин даної країни або групи країн; включає визначення обсягів географічної і товарної структури експорту та імпорту.

Засоби зовнішньоторговельної політики підрозділяються на основні групи:

– тарифні (митні тарифи);

– нетарифні (кількісні обмеження, інші нетарифні методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори й угоди).

Мита підвищують вартість товару, тому що експортер (імпортер) змушений компенсувати свої витрати на сплату мита за рахунок збільшення ціни на товар. Високі імпортні мита роблять іноземні товари неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку і використовуються для захисту національних виробників аналогічних товарів.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:

• експорт та імпорт (товарна і регіональна структури, обсяг співвідношення, динаміка);

• мито і митні податки (елементи митного тарифу — товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок митний склад та рівень митних податків);

• кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);

• нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

• підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо).

1. Особливості зовнішньоторговельної політики держави, її основні інструменти

Кожна країна будує свої міжнародні відносини, виходячи з зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики.

Зовнішньоекономічна політика — генеральна лінія дій, система заходів, які провадить держава у сфері експорту та імпорту, митного регулювання, торговельних обмежень, залучення іноземних інвестицій, зарубіжного інвестування, зовнішніх позик, надання економічної допомоги іншим країнам, здійснення спільних економічних проектів відповідно до інтересів країни.

Зовнішньоторговельна політика –– сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому.

Історично відомі два основні напрями у формулюванні зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та лібералізація (рис. 1).

«Вільна торгівля» — відсутність будь-яких бар’єрів та обмежень у торгівлі між державами. Реалізується тільки у вільних економічних зонах.

Лібералізація — розширення свободи економічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами.

Протекціонізм (від лат. proctio – прикриття) –– державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

Неопротекціонізм — сучасні обмеження на міжнародну торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм обмеження небажаного імпорту або замість них.

Обґрунтований (селективний) протекціонізм –– захист окремої галузі економіки, групи підприємств, а не всього національного виробництва, або протекціонізм у торгівлі з окремими країнами і за окремими групами товарів.

Автаркія –– політика економічного відокремлення країни, спрямована на створення замкнутої, незалежної економіки, здатної забезпечити себе усім необхідним самостійно[5, c. 124-126].

Для реалізації зовнішньоторговельної політики уряди використовують спеціальні методи та інструменти (рис. 2).

Превентивне правове регулювання:

– система міжнародних торговельних договорів, угод та протоколів;

– застереження в угодах (захисні, валютні, інфляційні, податкові, патентні, «ескалаторні», форс-мажорні та застереження щодо страхування).

Торговельні режими:

– режим найбільшого сприяння,

– преференційний,

– звичайний (простий),

– дискримінаційний (застосовується тимчасово).

Митне оподаткування:

– митний тариф (система товарної класифікації тарифу, структура тарифу, види мита, метод визначення країни походження товару);

– митні податки та збори.

Внутрішнє (національне) оподаткування імпортних товарів –– відповідно до положень ГАТТ національні податки та збори повинні застосовуватися до іноземних товарів у такому ж розмірі, як і до товарів вітчизняного виробництва.

Кількісні обмеження:

– ліцензії (індивідуальні, разові, генеральні тощо),

– контингенти (квоти),

– «добровільні» обмеження експорту.

Технічні бар’єри — велика група нетарифних обмежень, зумовлених дією національних промислових стандартів, систем вимірювання та інспекції якості товарів, вимогами техніки безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами пакування та маркування товарів тощо.

Адміністративні формальності:

– імпортні процедури,

– зовнішньоторговельне діловодство,

– консульські формальності.

Екстренне правове регулювання:

– інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада),

– антидемпінгові процедури.

Внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи:

– фінансування експортного виробництва,

– податкові пільги,

– державне кредитування.

Валютно-кредитне регулювання:

– механізм валютних курсів,

– валютні обмеження,

– імпортні депозити.

Організаційно-технічне сприяння експорту — система заходів з інформаційної, консультативної та організаційної підтримки національних експортерів[1, c. 87-89].

Історично першим і тривалий час основним інструмент протекціонізму в торгівлі був митний тариф (його структура, ставки мита, метод визначення країни походження товару тощо). Такий протекціонізм називається тарифним і в чистому вигляді в сучасних зовнішньоторговельних політиках майже не застосовується. Політика захисту внутрішнього ринку від іноземної" конкуренції може ґрунтуватися також на вжитті нетарифних заходів таких як ліцензування і квотування, «добровільне» обмежені експорту, встановлення мінімальних імпортних цін, застосування високих імпортних податків і механізму імпортних депозитів адміністративних формальностей і технічних бар'єрів тощо. Такий тип протекціонізму буде називатися нетарифним.

Нетарифними за походженням є ще два типи протекціонізмі неопротекціонізм і так званий прихований протекціонізм. Неопротекціонізм – це обмеження на міжнародну торгівлю, що вводять країни на доповнення до традиційних (тарифних) обмеження небажаного імпорту товарів. До неопротекціоністських, як правило, належать заходи додаткового тиску на експортера товарів/послуг у дану країну, такі як «добровільне» обмеження експорту, технічні бар'єри, адміністративні формальності, «впорядкування» торговельних угод. Про прихований протекціонізм доречно говорити тоді, коли важко відокремити заходи внутрішньої економічної політики від протекціонізму, тобто національні зарубіжні суб'єкти господарської діяльності ставляться в однакову ситуацію, але внаслідок різного рівня економічного розвитку країн, різниці в конкурентоспроможності товарів зарубіжними партнерами ці заходи сприймаються як протекціоністські. Засоби нетарифного, прихованого та неопротекціонізму ефективно використовують індустріально розвинуті країни, захищаючи внутрішні ринки від небажаного за асортиментом або обсягами імпорту товарів чи послуг з менш розвинутих країн. Зрозуміло, що жодна зовнішньоторговельна політика не може ґрунтуватися тільки на нетарифних заходах. На практиці кожна країна застосовує змішаний протекціонізм як поєднання тарифних і нетарифних методів та інструментів впливу на процес досягнення національних торговельно-економічних інтересів. За спрямованістю заходів протекціонізм можна поділити на два типи:

  1. обмежувальний (імпортний) — як система інструментів і методів прямого та непрямого обмеження імпорту;
  2. стимулюючий (експортний) — як система інструментів і методів відкритого та завуальованого стимулювання національного виробництва, особливо експортного.

Стосовно лібералізації зовнішньоторговельних заходів щодо імпорту і в теоретичному, і практичному планах завжди по питання: на захисті чиїх інтересів має стояти держава — споживачі чи виробників? Як споживачі громадяни країни, безуму заінтересовані в ліквідації митних бар'єрів, що дозволяє зі вати ціни внутрішнього ринку на іноземну продукцію і створювати зростання цін на товари вітчизняного виробництва, продуценти (виробники) вони заінтересовані в збереженні тих місць, існування яких визначається попитом саме на вітчизняну продукцію. Проте світова економічна історія довела?! відкриті економіки ефективніші, ніж закриті[6, c. 167-169].

2. Зовнішньоекономічна політика підприємств України: її склад, структура та особливості

Зовнішньоекономічні зв'язки формуються і здійснюються під впливом різноманітних регуляторів, що впливають на виникнення зв'язків і направляють їх розвиток у єдину ефективну політико-економічну систему, яка захищає інтереси держави. Регулятори зовнішньоекономічних зв'язків можуть бути економічними, організаційно-правовими й адміністративними в узагальненій класифікації.

Економічні регулятори впливають на економічні інтереси виникнення і здійснення даних зв'язків. До них належать: співвідношення попиту і пропозиції; співвідношення світових і внутрішніх (вітчизняних) цін, тарифів, курсів валюти, процентних ставок; співвідношення світового і вітчизняного рівнів розвитку виробництва товарів (робіт, послуг) за їх обсягами, якістю й ефективністю; економічні стимули; прогнози, плани, програми. Варто мати на увазі, що в ринковій економіці план не є директивою. Він являє собою визначення перспективних цілей розвитку і виявлення найбільш важливих макроекономічних пропорцій.

Організаційно-правові та адміністративні регулятори — це регулятори командно-адміністративного характеру. Вони припускають прямий цілеспрямований вплив держави на формування і розвиток зовнішньоекономічних зв'язків через різноманітні директивні акти. До них відносяться: квотування і ліцензування експорту й імпорту товарів (робіт, послуг); ліцензування окремих видів діяльності; механізм обов'язкового продажу частини валютної виручки від експорту товарів (робіт, послуг); митні режими; митне оформлення ввезення і вивозу товарів; валютний, митний контроль.

Зовнішньоекономічна політика держави багато в чому залежить від стану її платіжного балансу і базується на таких принципах:

1) перехід суб'єктів господарювання від разових зовнішньоекономічних угод до постійних економічних зв'язків;

2) орієнтація зовнішньоекономічної діяльності на довгострокову перспективу;

3) захист ринку і стимулювання економіки;

4) поділ функцій зовнішньоекономічної політики між державою в цілому й окремими суб'єктами господарювання;

5) розгляд зовнішньоекономічної політики як важливої складової частини всієї зовнішньої політики.

У цих умовах головним завданням зовнішньої політики є створення сприятливих умов на світовому ринку для експортерів та активізації ефективних зовнішньоекономічних зв'язків.

Зовнішньоекономічна політика має часовий і просторовий аспекти.

Часовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по формуванню і використанню зовнішньоекономічних зв'язків на сучасний момент і на тривалий період. Тому зовнішньоекономічна політика включає поточну і довгострокову політику. Поточна зовнішньоекономічна політика полягає в оперативному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Довгострокова зовнішньоекономічна політика спрямована насамперед на вирішення великомасштабних зовнішньоекономічних завдань, що потребують великих витрат часу і капіталу.

Просторовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по основних напрямках впливу на світову і вітчизняну економіку[11, c. 186-189].

За цією ознакою до складу зовнішньоекономічної політики держави входять зовнішньоторговельна, зовнішньоінвестиційна, валютна і митна політики (рис. 3).

Зовнішньоторговельна політика встановлює і регулює відносини з іноземними державами в галузі зовнішньоторговельної діяльності, що охоплюють міжнародний обмін товарами (роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності). Ці відносини будуються на основі дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й зобов'язань, що витікають із міжнародних договорів.

Зовнішньоторговельна політика поділяється на експортну та імпортну політики.

Експортна зовнішньоторговельна політика спрямована на реалізацію конкурентоспроможних товарів на світовому ринку і стимулювання їх виробництва. Для стимулювання експортоспроможних виробництв використовуються державні закони, бюджетне фінансування, кредити, фінансування НДДКР тощо.

Імпортна зовнішньоторговельна політика спрямована на регулювання ввезення іноземних товарів (робіт, послуг). Інструментом такого регулювання є пряме обмеження імпорту з метою захисту вітчизняної економіки. Для цього використовуються ліцензування і контингентування імпорту, антидемпінгові й компенсаційні мита, система мінімальних імпортних цін. Адміністративні формальності прямо не направлені на обмеження імпорту, проте їх дія обмежує зовнішню торгівлю. До них належать митні формальності, санітарні і ветеринарні норми, технічні стандарти і норми.

Імпортна зовнішньоторговельна політика враховує роль імпорту у вітчизняній економіці. Ця роль визначається двома моментами:

1) імпорт як традиційне джерело митних прибутків держави;

2) імпорт як антимонопольний важіль і елемент виробництва, що утворює конкурентоспроможність вітчизняного товару[3, c. 79-81].

Зовнішньоінвестиційна політика являє собою комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави і регулювання вивозу інвестицій за кордон. Вона містить у собі як політику імпорту іноземних інвестицій, так і політику експорту вітчизняних інвестицій.

Політика Імпорту іноземних інвестицій спрямована на вирішення таких завдань:

• збільшення обсягу вітчизняного виробництва товарів і послуг на рівні міжнародних стандартів;

• залучення передової технології, досвіду, ноу-хау тощо;

• збільшення зайнятості населення і скорочення рівня безробіття;

• збільшення сукупного суспільного і національного доходу.

Політика експорту вітчизняних інвестицій спрямована на вирішення

таких завдань:

• просування експортних товарів (послуг) на закордонні ринки;

• розвиток закордонного виробництва для отримання прибутків або для забезпечення гарантованого постачання на ринок імпортних товарів;

• зміцнення банківської сфери і підвищення ефективності валютних операцій;

• зміцнення страхової системи і збільшення активності страхового бізнесу[9, c. 249-250].

Висновки

Стан зовнішньої торгівлі України зумовлюється впливом цілого комплексу економічних, політичних, соціальних, технологічних, структурних, екологічних та інших чинників. Вони розрізняються за природою походження, за часом, об'єктивним чи суб'єктивним характером виникнення, за тривалістю дії та обумовлюються залежністю від циклічності економічного розвитку, галузевою специфікою та іншими класифікаційними ознаками.

Виявити вагомість і наслідки впливу конкретних чинників, за вектором дії яких стоять численні причини, практично неможливо внаслідок прямих і опосередкованих взаємозв'язків та взаємодії між ними. Це зумовлено різною природою їх виникнення та походження, а також часовим впливом економічних процесів минулого і реалій ринкової трансформації.

Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень, як тарифних, так і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються ся певним рівнем (розміром) — мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Таким чином, обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого — забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньоторговельній політиці держави.

Безсистемне нагромадження цих чинників призвело до вибору нинішньої моделі ринкового реформування, впровадження якої загострило системну трансформаційну кризу і посилило несприятливий розвиток зовнішньої торгівлі, що погіршує позиції нашої держави на світогосподарській арені.

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи. Міжнародна торгівля несе з собою безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони можуть імпортувати ту продукцію, яку вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє поширенню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі.

Надзвичайно низький рівень українського експорту обумовлює і дуже низький рівень імпорту. Україні бракує твердої валюти, необхідної для закупівлі західного обладнання, технологій і споживчих товарів, які є ключем до економічного зростання й піднесення життєвого рівня. Для того, щоб процес реформ був успішним, він має обов'язково передбачати розширення обсягів експорту.

Крім того, в Україні низькі обсяги експорту поєднуються з його вкрай незадовільною структурою. Країна, що упродовж десятиріч перебувала в ізоляції від світових ринків, експортує дві основні категорії товарів: сировину й продукцію металургії.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.