Вступ

1. Функціонування фінансів та їх зв’язок з іншими поняттями

2. Роль фінансів у забезпеченні собівартості, фонду заробітної плати та формування ціни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги — є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме — рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Фінанси — сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

1. Функціонування фінансів та їх зв’язок з іншими поняттями

Функціонування фінансів, що пов’язане з такими поняттями, як фінансові відносини, фінансова діяльність, гроші і грошові кошти, фінансові ресурси, доходи і видатки (витрати), відображено на схемі 1.

Вихідними фінансовими категоріями є доходи і видатки та фінансові ресурси. Доходи одного з суб’єктів завжди є видатками іншого. Під доходами розуміють отримане в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. Доходи розглядаються у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні — це всі надходження, які забезпечують фінансування видатків (витрат). У вузькому розумінні, це ті надходження, що відображають приріст вартості. Джерелом цих доходів є основні складові доданої вартості — заробітна плата, прибуток, позичковий процент, рента, непрямі податки.

Доходи розглядаються за стадіями і методами їх формування. За стадіями розрізняють первинні доходи, що отримані в процесі первинного розподілу доданої вартості, та вторинні, які формуються внаслідок перерозподілу первинних доходів. За методами формування виділяють продуктивні доходи — від певної продуктивної діяльності, та доходи від продажу і використання майна, ресурсів, у тому числі фінансових, чи певних прав. Крім того, доходи можуть поділятися на законні — отримані відповідно до чинного законодавства, та незаконні — одержані з порушенням законодавства.

Під витратами розуміють використання грошових коштів, що є в розпорядженні того чи іншого суб’єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи. Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капітал), а з іншого — фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів.

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів і суб’єктів. Об’єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП (схема 2).

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва — ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З іншого боку, саме ВВП як об’єкт фінансових відносин характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об’єктом фінансових відносин є національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище можна назвати тільки в тому разі, коли існують зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також коли є значні запаси природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства означатиме звичайне «проїдання» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою.

Нормальнафінансова ситуація

Кризовафінансова ситуація

Основним об’єктом фінансових відносин є ВВП; національне багатство — тільки в частині зайвих ресурсів.

ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство.

Суб’єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава (схема 3).

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У межах державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка в даному випадку є звичайним підприємцем.

Ціна і ціноутворення посідають провідне місце у ринковій економіці. Вони зумовлюють форми економічного зв'язку товаровиробників між собою та зі споживачами. Від рівня цін залежать існування виробництва і його масштаби, реалізація економічних інтересів виробників. Ціна має велике значення для споживача. Так, надмірна ціна може стати перешкодою для придбання товарів, а отже, й для реалізації інтересів споживачів. Ціни є одними із найдієвіших економічних важелів на рівні суспільства, підприємств, споживачів. Вони забезпечують поєднання економічних інтересів, сприяють підвищенню ефективності господарювання, прогресивному розвитку економіки.

Традиційно в економічних словниках, підручниках, навчальних посібниках ціна визначалась як грошове вираження вартості товару. А вартість, як відомо, є втіленою й уречевленою в товарі абстрактною працею. Вона характеризується кількістю суспільно необхідного робочого часу, потрібного для виготовлення споживної вартості за суспільно нормальних умов виробництва, середнього в цьому суспільстві рівня умілості та інтенсивності праці.

Однак на практиці вартість одного товару (тобто витрати суспільно необхідного часу) часто вища, ніж вартість іншого товару, проте ринкова його ціна менша. Це зумовлено тим, що ціна залежить також від співвідношення попиту і пропозиції на товари. Якщо попит на товар перевищує пропозицію цього товару, то ціна перевищує вартість. На ціну також впливають інші чинники, не пов'язані з вартістю.

Ціна є грошовим вираженням вартості товару тільки у разі існування рівноваги між попитом і пропозицією.

У деяких випадках коливання цін зумовлене не вартістю, а іншими причинами. Через це універсальним визначенням ціни слід вважати таке.

Ціна — це грошова сума, що сплачується за конкретний товар

Головними серед них є вартісні чинники і чинники співвідношення попиту і пропозиції.

Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості часу, витраченого на його виробництво, і обернено пропорційно продуктивності праці.

Підвищення продуктивності праці зумовлює зниження індивідуальної вартості товару щодо суспільно необхідної. Впродовж певного періоду підприємства, які досягли таких результатів, можуть реалізовувати товар за вищою ціною, ніж індивідуальна вартість. Це забезпечує їм надлишковий прибуток. Підвищення суспільної продуктивності праці у певній галузі виробництва зумовлює зниження вартості товарів та відповідно їх ціни.

Отже, основні чинники зростання продуктивності праці с водночас і чинниками зниження ціни. До чинників зниження ціни належать: зростання технічної оснащеності праці;

підвищення культурно-технічного рівня і кваліфікації працівників; поліпшення організації виробництва і праці; підвищення матеріальної зацікавленості працівників. Визначальний вплив на перелічені чинники має науково-технічний прогрес.

Отже, іноді до фінансів відносять всі грошові відносини. Проте грошові відносини і фінанси — це не тотожні поняття. До сфери фінансів належать, по-перше, грошові відносини, які виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами та організаціями — з другого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які перебувають під контролем центрального банку (в Україні — Національного банку).

2. Роль фінансів у забезпеченні собівартості, фонду заробітної плати та формування ціни

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а з ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

• дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;
• підготовку і освоєння нової продукції;
• виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
• обслуговування виробничого процесу і управління ним;
• збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);
• розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);
• набір і підготовку кадрів;
• поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва.

Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і собівартістю продукції.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяються на постійні й змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Лише при істотних змінах обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої і організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання і експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

До складу заробітної плати включаються нараховані підприємством, установою, організацією суми оплати праці в грошовій і натуральній формах за відпрацьований і невідпрацьований час, що стимулюють доплати і надбавки, компенсаційні виплати, зв'язані з режимом роботи й умовами праці, премії й одноразові заохочувальні виплати, а також виплати на харчування, житло, паливо, що носять регулярний характер.

Суми, нараховані за щорічні і додаткові відпустки, включаються у фонд заробітної плати звітного місяця тільки в сумі, що приходиться на дні відпустки в звітному місяці. Оплата праці являє собою грошове вираження, тієї частини праці працівників у суспільному продукті, що надходить в особисте споживання. Підприємства самостійно установлюють форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників.

Аналіз використання трудових ресурсів на підприємстві, рівня продуктивності праці необхідно розглядати в тісному зв'язку з оплатою праці.З ростом продуктивності праці створюються реальні передумови для підвищення рівня його оплати.При цьому засобу на оплату праці потрібно використовувати таким чином, щоб темпи росту продуктивності праці обганяли темпи росту його оплати.Тільки за таких умов створюються можливості для нарощування темпів розширеного відтворення.

У зв'язку з цим аналіз використання засобів на оплату праціна кожнім підприємстві має велике значення. У процесі його варто здійснювати систематичний контроль за використаннямфонду заробітної плати (оплати праці), виявляти можливості економії засобів за рахунок росту продуктивностіпраці і зниження трудомісткості продукції.

Фонд заробітної плати по діючій інструкції органів статистики містить у собі не тільки фонд оплати праці, що відноситься до поточних витрат підприємства, але і виплати за рахунок засобів соціального захисту і чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Кожен вид ціни складається з окремих частин, які називаються елементами. До елементів ціни належать: собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний збір (А), податок на додану вартість (ПДВ), посередницько-збутова націнка (Нп) і торговельна надбавка (Нт).

Собівартість та прибуток є обов’язковими елементами ціни, тому що відшкодування витрат і отримання прибутку є невід’ємною умовою виробництва продукції. Наявність інших елементів у ціні необов’язкова і залежить від галузевої належності продукції, її соціальної значущості, кількості господарських ланок, що беруть участь у виробництві і реалізації продукції, та інших чинників. Так, мито входить до складу ціни тільки імпортних товарів, а акцизний збір є елементом лише незначної частки продукції. Податком на додану вартість хоча й обкладається абсолютна більшість товарів, але є певні винятки. Націнки посередницько-збутових і торговельних організацій містять ціни тих товарів, реалізація яких здійснюється через посередницькі ланки. Тому не лише ціни на різні товари, а й той самий вид ціни може мати неоднаковий склад елементів.

Склад роздрібної ціни (Цр) на вітчизняні товари, яка містить у собі максимальну кількість елементів, можна записати таким чином:

Цр = С + П + А + ПДВ + Нп + Нт.

Важливою характеристикою ціни є її структура, яка показує частку кожного елемента ціни в її абсолютному значенні. Ціни мають різні структури, що зумовлюється неоднаковим їхнім складом та особливостями формування окремих елементів.

За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості. Собівартість як обов’язковий елемент ціни відіграє різну роль у її формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксовані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та інших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продукції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення.

Висновки

Фінанси, як і будь-яке інше явище, мають певні ознаки, за якими їх ідентифікують. Більшість вітчизняних учених вважають, що суттєвою ознакою фінансів є їх розподільний і перерозподільний характер, а відносини обміну до них не належать. Однак формування доходів та здійснення видатків переважно на основі розподілу та перерозподілу вартості створеного продукту стосується лише державних фінансів. На рівні ж фінансів підприємств цей процес більшою мірою пов’язаний саме з обмінними відносинами. Водночас і обмінні, і розподільні, і перерозподільні відносини охоплюють ширше коло відносин, ніж фінанси, а тому не можуть бути їх ключовою ознакою.

Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому відображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціонування фінансів. У них завжди чітко відображаються відносини двох суб’єктів з яскраво вираженим їх характером: обмін— оплата рахунків за товари і послуги; розподіл і перерозподіл— сплата податків, виплата дивідендів, отримання субсидій та ін. Вхідні потоки пов’язані або з формуванням фінансових ресурсів— надходження від розміщення акцій, отримання кредиту, бюджетні асигнування тощо, або з отриманням доходів — надходження оплати за товари, роботи, послуги. Вихідні потоки відображають або видатки чи витрати, або процес повернення фінансових ресурсів, що використовувались на поворотній основі, або розміщення тимчасово вільних ресурсів на фінансовому ринку.

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.

11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.