АБИ́ЯК, присл. Як-небудь, сяк-так, як прийдеться. Латинці зараз і зробили Абияк мари із дрючків; На них Волсента положили І понесли до земляків (Котл., І, 1952, 230); — Ох, братці! Лишенька мого Абияк не відбудеш… (Гл., Вибр., 1957, 78); Розташувавшись абияк, нашвидку, ..Раїса рано лягла в ліжко (Коцюб., І, 1955, 311); Абияк упорала дітей помацки в темряві, не світячи світла, а потім зразу й сама знеможена впала ниць (Головко, II, 1957, 361); // Недбало, неуважно. Вони не фахівці, вони се мусять писати,.. тим і виходить хватано, абияк (Л. Укр., III, 1952, 691); Цигай ніколи не ставився до справи абияк (Баш, Вибр., 1948, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 3.