АБО́ЩО, невідм. Уживається при переліку предметів (явищ і т. ін.) замість останнього з них, який не визначається; чи що, чи що інше, чи щось подібне. Пораюсь там коло печі абощо (Вовчок, І, 1955, 281); Їй прийшло до голови, що вона може не знайти Остапа, бо нічим не значила своєї дороги. Треба було ламати комиш абощо (Коцюб., I, 1955, 361); — Е-ех! — позіхнув хтось у гурті, аж луна пішла кругом, — поборотися б з ким оце абощо… (Вас., I, 1959, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 5.