АЗА́РТ, у, ч. Сильне захоплення чим-небудь; запал, завзяття. Він сидів, в три погибелі зігнувшись, на брудній підлозі коло шахматної дошки, завожений, розхристаний, з блискучими од азарту очима (Вас., II, 1959, 148); Юнак дивився на ринг, де саме закінчувалася перша зустріч, і дуже скоро відчув, як спортивний азарт охоплює і його (Собко, Звич. життя, 1957, 159); Навіть не закінчивши середньої школи, Вася нетерпляче, з буйним азартом молодості, кинувся у білий світ (Гончар, III, 1959, 186).
◊ Вхо́дити (впада́ти) в аза́рт — дуже захоплюватися чим-небудь; виявляти завзяття. Василь Онопрійович входив у музичний азарт. Він розстебнув білого піджака і завзято диригував обома руками (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 23.