А́ЛІБІ, невідм., с., юр. Перебування обвинуваченого в момент злочину в іншому місці як доказ його непричетності до злочину. Свідки захисту переконливо довели алібі підсудних (Веч. Київ, 23.VIII 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 34.