АМУНІ́ЦІЯ, ї, ж., збірн.
1. військ. Сукупність речей (крім одягу і зброї), що становлять спорядження військовослужбовця, а також військове спорядження коня. Тисяча солдатів, як один, забряжчали амуніцією, перекинувши гвинтівки на руку (Смолич, І, 1958, 442); — Тримайте, хлопці, і для мене коня при повній амуніції. Швидко прибуду (Шер., В партиз. загонах, 1947, 6).
2. перен., ірон. Про одяг і речі, які свідчать про заняття людини (напр., про рибальське спорядження та ін.). Незабаром рипнули в прихожій двері, і в хату вступив батько [жебрак] з торбами на плечах. Він здійняв свою амуніцію, передягся і ввійшов у світлицю з запаленою папіросою в губах (Н.-Лев., IV, 1956, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 40.