АНАЛО́Й, я, ч. У церкві — високий, з похилим верхом столик, на який кладуть ікони, богослужбові книги тощо. Отець Палладій сидів коло низького аналоя (Н.-Лев., III, 1956, 365); Молодих обкрутили навколо аналоя, наділи їм вінчальні обручки (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 42.