А́НГЕЛ, а, ч.
1. У релігійному культі — надприродна істота, посланець, вісник бога; зображується звичайно у вигляді юнака з крилами. Якби ангел з неба прилетів в Горобцівку, то й він не помирив би їх (Н.-Лев., IV, 1956, 132); Ах, скільки радості, коли ти любиш землю..! Нема у ній ні ангелів, ні бога, ані семи небес. А є лиш гордість і горіння, сукупна праця і хвала (Тич., І, 1957 115).
2. чий, перен., заст. Захисник або заступник; охоронець. — А знаєш, Густочко, пан Борис для молодих женщин небезпечний чоловік!.. Так що, я буду твоїм добрим ангелом і заберу його від тебе (Фр., III, 1950, 418).
3. перен., заст. Про людину (переважно жінку), що відзначається красою чи добрістю, лагідністю або зробила чи робить кому-небудь щось гарне, приємне. — Полю, здрастуй! Скоріше, бо ми запізнимось. А ось і водичка мінеральна й помідорчики. Ти у мене ангел! (Автом., Щастя.., 1959, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 44.