АПЕТИ́Т, у, ч.
1. тільки одн. Бажання їсти, охота до їди. Тепла пахуча пара од поросятини страшенно дратувала в них апетит (Н.-Лев., III, 1956, 377); Апетит здоровий, все з’їдаю, що дають, і другий раз прошу (Коцюб., III, 1956, 332); — А ти чого не їси? —..питав Віктор свою супутницю. —Щось апетиту нема. — А ти їж: апетит приходить під час їди (Головко, І, 1957, 459).
◊ Во́вчий апети́т — дуже великий апетит. У нього з’явився.. вовчий апетит (Донч., II, 1956, 65).
2. перев. мн., перен. Прагнення до чого-небудь. Король Зігмунд був таємний єзуїт, і конгрегація роздмухувала його апетит, щоб підкорити Ватіканові безмежні землі північно-східного царя (Тулуб, Людолови, II, 1957, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 54.