А́РФА, и, ж. Щипковий музичний інструмент, що має форму трикутної рами з натягнутими на ній струнами. Увійшли невольниці з арфами і заграли чудові пісні (Н.-Лев., IV, 1956, 25); І грає арфа, мов у сні. Про щось солодке і болюче, І все життя — як ліс дрімучий. Як ліс терновий навесні (Олесь, Вибр., 1958, 370); Лід колесами плутаються порвані телефонні проводи, наче струни розбитої арфи (Кучер, Чорноморці, 1956, 217).
Ео́лова а́рфа — дерев’яна рамка з натягнутими на ній струнами, які мелодійно звучать під дією вітру. Пролітав буйний вітер край вежі, Що стояла самотньо на кручі, Там знайшов він еолову арфу; Він шарпнув її довгії струни — І всі струни озвалися співом, Лагіднішим од вітру дзвінкого (Л. Укр., І, 1951, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 63.