АСОНА́НС, а, ч., поет. Неповна рима, в якій співзвучні тільки наголошені голосні звуки; повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі. Користується Рильський і таким засобом художнього впливу, як звукопис. Його поетика має зразки чудових асонансів та алітерацій (Криж., М. Рильський, 1960, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 67.