АТАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех.
1. Навально наступати на ворога. Підполковник Давидов, діючи в тилу французів, атакував і розбив охорону транспорту з набоями гарматними (Кочура, Зол. грамота, 1960, 334); Командувач видає наказа до негайного виконання: атакувати в лоб Турецький вал (Ю. Янов., II, 1958, 238).
2. перен. Спрямовувати свої дії проти кого-небудь або на досягнення якої-небудь мети. Він глянув на викопані ямки, на школярів, які вже атакували з заступами горба (Донч., VI, 1957, 374); Зоя одразу атакувала Катрю десятками запитань (Рибак, Час.., 1960, 469).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 70.