БАГА́Ч, а́, ч. Той, хто має багатство (в 1 знач.); багата людина, багатій; протилежне бідняк. Попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли (Вовчок, І, 1955, 358); — Бачив я: Багач в дворі препишнім проживає У злоті, сріблі, розкоші (Фр., XIII, 1954, 32); Всяк знає, як багач дбає: не своїм горбом, а чужим трудом (Укр.. присл..,1955,4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 83.