БАГНЕ́Т, а, ч.
1. Колюча зброя, яку звичайно насаджують на кінець дула рушниці; штик. Жандарм, що досі зі своїм карабіном і настромленим багнетом ішов за мною крок у крок, підійшов так, що порівнявся зо мною (Фр., III, 1950, 233); І дивиться пильно гвардієць вперед, Пригвинчуючи на рушницю багнет (Бажан, І, 1946, 139); Потім кинулися [матроси] на ворожу піхоту з багнетами (Кучер, Чорноморці, 1956, 130).
Іти́ на багне́ти — іти в атаку з багнетами. Добрий муляре, щастя ключі ти здобув, ідучи на багнети (Сос., Вірші, 1954, 16).
2. перен. Один боєць-піхотинець (при вказуванні на кількість бійців). У батальйонах полку лишилося по 15 — 20 активних багнетів (Гончар, І, 1954, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 84.