БАДИЛИ́НА, и, ж. Стеблина якої-небудь рослини. Вона вирвала бадилину нехворощі і гнала додому худесенькі овечата (Н.-Лев., III, 1956, 329); Широке поле, як морська даль, сріблилося шовковими шатрами павутиння, посланого на тернових кущах та на пожовклих бадилинах будяків і кінського щавлю (Ле, Україна, 1940, 4); * У порівн. Як самотньо! Стоїш тут [на полонині] маленький, як бадилина в полі (Коцюб., II, 1955, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 86.