БАЗІ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., що, про що і без додатка, зневажл. Говорити багато, беззмістовно, про щось неістотне, не варте уваги. Панич не слухав, що п’яний коваль базікав (Мирний, IV, 1955, 188); — І навіщо б ото я базікав отаке язиком?.. (Вас., І, 1959, 68); Та держи невід, бісів сину! Базікаєш, а риба низом тікає (Тулуб, Людолови, І, 1957, 230); Гомонять [заробітчани], базікають всячину, хто їде, хто повертається (Головко, II, 1957, 226); // фам. Взагалі говорити. Довго вони базікали, доказуючи один одному те, в чому вже й так всі вони були певні (Л. Укр., IV, 1954, 271); Може, ви робите винахід світової ваги і, не помічаючи цього, базікаєте далі про механічне оживлення органів (Донч., І, 1956, 370); "Так себто я брешу? — тут Вовк йому гукнув. — Чи бач! Ще і базікать стало… Такого ще поганця не бувало!.." (Гл., Вибр., 1957, 71); — Ідіть спокійно і не базікайте. Ми вартові, і нам заборонено встрявати в розмови з незнайомими (Козл., Мандрівники, 1946, 23); // Говорити те, чого не можна розголошувати. Лука додає пошепки: — Казала [пані], завтра прийде в Мозолівку, тільки не базікайте (Панч, II, 1956, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 89.