БАЛАГУ́ЛА, и, ж., заст.
1. Критий дорожній віз. Балагула ледве примітко підіймалась на пригарки, то знов спускалась у неглибокі долини (Н.-Лев., І, 1956, 408).
2. Візник на такому возі. Не пішов я до кузні, тільки заплатив балагулі й привіз доктора з міста (Козл., Сонце.., 1957, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 93.