БАЛДАХІ́Н, а, ч. Накриття, переважно з дорогої тканини з оздобами, над троном, ліжком, носилками, катафалком і т. ін. Потім Патланта покадили… Під балдахіном положили (Котл., І, 1952, 269); З одного боку.. стояв трон з кріслом, завішаний зверху аж до стелі червоним оксамитовим балдахіном з золотими торочками (Н.-Лев., IV, 1956, 28); Мовчки лягла [Настя] під пишно оздоблений балдахін (Тулуб, Людолови, І, 1957, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 96.