БА́ЛУВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до ба́лувати. Не балувана людською увагою і ласкою.., Мотя особливо цінувала щирість і відвертість в людях (Коз., Сальвія, 1959, 125).
2. прикм. Розбещений, вередливий. [Олімпіада Іванівна:] От балувана! [Любов:] Хто ж винен, тіточко? (Л. Укр., II, 1951, 9); — Ой, тут же не діти, а бісенята… Ану такі балувані, такі вреднющі (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 97.